Рішенням Комісії з фінансового нагляду Болгарії від 9 червня 2026 року відкликано ліцензію у страхового товариства «ДаллБогг: Живот и Здраве» АД (DallBogg: Life and Health AD), яке активно працювало на ринках Польщі, Румунії, Італії, Греції та Іспанії. Тому ця подія викликала резонанс далеко за межами Болгарії.
Назва компанії, що дослівно перекладається як «Життя і здоров’я», одразу наводить на думку про крах страховика зі страхування життя. Але насправді «ДаллБогг» ніколи не страхувала життя у класичному розумінні. Йдеться про страховика загального страхування (non-Life), чий бізнес майже повністю складався з обов’язкової автоцивілки.
Масштаб кризи, природа проблем і механізми захисту постраждалих клієнтів суттєво відрізняються від того, чого можна було б очікувати від банкрутства класичного лайфового страховика.
Банкрутства страховиків як частина нормального циклу галузі в Європі
Канадська організація із захисту страхувальників PACICC, яка веде Глобальний каталог банкрутств страховиків (Global Failed Insurer Catalogue), зафіксувала 965 випадків вимушеного виходу страхових компаній з ринку у 71 країні світу з 2000 по 2024 рік. У середньому це близько 38 компаній щороку.
Її каталог охоплює переважно розвинені ринки країн OECD (Організація економічного співробітництва та розвитку) та частину інших юрисдикцій, оскільки більшість країн не ведуть публічних реєстрів страхових банкрутств. Тому реальна кількість таких випадків у світі, вірогідно, є вищою. Болгарія, Румунія та Україна до базової вибірки цього каталогу не входять. Отже, цифри канадців варто сприймати радше як нижню межу оцінки, а не як повну картину.
Згідно даних PACICC, банкрутства не розподіляються рівномірно в часі. Майже у двох третинах випадків, тобто у 65,7%, вони трапляються «кластерами» – групами з трьох і більше випадків протягом трьох років в одній і тій самій юрисдикції.
Після цього може настати тривалий період відносного спокою, який, однак, не означає, що ринок став безпечнішим.
Якщо звузити фокус до Європи, картина виглядає не менш промовисто. Британська компенсаційна схема FSCS (Financial Services Compensation Scheme), яка захищає клієнтів страховиків, що працюють на території Великої Британії, веде публічний реєстр неплатоспроможних страховиків. Лише з 2000 року в цьому переліку фігурує понад два десятки компаній.
Значна частина з них – це компанії, зареєстровані в інших країнах Європейського економічного простору, які користувалися правом транскордонного продажу полісів у Британії. Серед них – афілійована з колись відомою українською страховою компанією «Лемма» гібралтарська Lemma Europe Insurance Company Limited, крах найстарішого в світі страховика Equitable Life, данські Alpha Insurance A/S, Qudos Insurance A/S та Gefion Insurance A/S, латвійська Balva AAS, ліхтенштейнська Gable Insurance AG, ірландська CBL Insurance DAC та інші.
Це ще одне підтвердження того, що банкрутства європейських страховиків є системним, а не локально болгарським чи румунським явищем.
Схожі історії транскордонної експансії, що завершувалася неплатоспроможністю, регулярно трапляються в різних частинах Європи, включно з ринками, які традиційно вважаються найбільш зрілими та зарегульованими.
Хто така «ДаллБогг» і чому назва вводить в оману
Компанію засновано у 2008 році як страховика добровільного медичного страхування. Згодом ліцензію розширили на загальне страхування (Non-Life) з фокусом на понад 10 класів: автотранспорт, майно, нещасні випадки, гарантії, відповідальність, вантажоперевезення та сільське господарство. Це й пояснює, чому компанія з назвою «Живот и Здраве», тобто «Життя і здоров’я», стала одним з найбільших операторів обов’язкового автострахування, або ОСЦПВ, та учасником системи «Зелена картка». Тут ідеться про участь як члена болгарського національного бюро, а не про продаж карток для поїздок усередині ЄС, де вони не потрібні.
Тобто протиріччя з Директивою Solvency II (Директива 2009/138/ЄС), яка забороняє поєднувати класичне страхування життя із загальним страхуванням в межах однієї юридичної особи, тут немає. Класи здоров’я та нещасних випадків належать саме до Non-Life сегмента, тому їх легально можна поєднувати з автоцивілкою чи майновим страхуванням.
«ДаллБогг» ніколи не мала ліцензії на страхування життя в розумінні Solvency II. Слово «Живот» у назві відсилає до історичного походження бренду, а не до юридичного парадоксу. Компанія входить до складу великого болгарського конгломерату, або фінансово-промислової групи Commercial League (Commercial League – Global Pharmacy Center Ltd.).
Фінансові показники та географія бізнесу компанії
За 2023 рік компанія «ДаллБогг» зібрала 324,3 млн левів, або 165,8 млн євро, валових премій з часткою ринку 8,9%. За 2024 рік показник зріс до 527,1 млн левів, або 269,5 млн євро, а частка ринку сягнула 13,5%. Це вивело «ДаллБогг» на перше місце серед страховиків загального страхування Болгарії. Однак структура бізнесу вже тоді показувала, що компанія стала значною мірою транскордонним гравцем. Лише 196 млн левів, або 100,2 млн євро, тобто 37% портфеля, припадало на саму Болгарію. Найбільшим ринком виявилася Італія з 223 млн левів, або 114 млн євро премій.
Конфлікт компанії з регуляторами в різних країнах наростав упродовж всього 2025 року. Польський KNF заборонив укладати нові договори ОСЦПВ із квітня. Румунський ASF спершу запровадив тримісячну заборону влітку, а з жовтня зробив обмеження постійним. За попередніми даними на кінець 2025 року обсяги платежів скоротилися до 432,1 млн левів, або 220,9 млн євро. З них 398,14 млн левів, або 203,6 млн євро, тобто понад 90%, припадало на ОСЦПВ. Частка ринку впала нижче 10%.
Чому регулятор відкликав ліцензію
2 квітня 2026 року болгарська Комісія з фінансового нагляду заборонила компанії укладати нові договори страхування чи перестрахування, а також продовжувати або розширювати покриття за чинними полісами. Причиною стало недотримання мінімальної вимоги до капіталу (MCR) за режимом Solvency II.
Компанія мала подати план відновлення платоспроможності та 11 травня 2026 року такий план справді надійшов, однак Комісія з фінансового нагляду визнала його «очевидно неадекватним». За правилами Solvency II подання неадекватного плану в ситуації найтяжчого порушення не залишає регулятору права на розсуд: ліцензія підлягає обов’язковому відкликанню.
До цього додалися й інші підстави: невиконання низки попередніх примусових заходів Комісії з фінансового нагляду, систематичні порушення законодавства внутрішнього ринку ЄС та системи «Зелена картка» при врегулюванні претензій у кількох країнах ЄС, про що повідомили відповідні наглядові органи та EIOPA (Європейський орган зі страхування та професійного пенсійного забезпечення), а також неправомірна відмова виконувати грошові зобов’язання, встановлені судовими рішеннями, що набули законної сили.
За оцінкою голови Комісії з фінансового нагляду Васила Големанського, дефіцит капіталу компанії сягнув майже 280 млн євро, або близько 547,6 млн левів за курсом 1,95583. Постраждалими виявилися понад 900 тисяч клієнтів. Управління компанією тепер здійснюють двоє квесторів, призначених регулятором.
При цьому холдинг Commercial League не допоміг «DallBogg» живими грошима з кількох причин. Насамперед замість того, щоб вливати додатковий капітал, холдинг робив протилежне – використовував страхову компанію як «донора» для фінансування інших своїх бізнесів. За даними голови болгарського регулятора Васила Големанського, DallBogg через різні фінансові схеми вивела до своєї материнської компанії понад 360 млн левів, або приблизно 184 млн євро. Ці гроші пішли на фінансування фармацевтичного та медичного секторів холдингу, що й підірвало ліквідність страховика.
Навіть коли холдинг намагався продемонструвати наявність капіталу в страховій компанії, це робилося не реальними грошима, а корпоративними облігаціями мажоритарного акціонера, акціями компанії Tchaikapharma та заборгованостями пов’язаних лікарень. Для регулятора такі інструменти є неліквідними: ними неможливо швидко виплатити компенсації за реальними страховими випадками. Матеріали щодо виведення коштів холдингом наразі передані болгарському регулятору та Державному агентству національної безпеки SANS для розслідування.
Причина кризи не зводиться лише до високих лімітів автоцивілки як таких. Формальної різниці в законодавчо встановлених лімітах між Болгарією, Італією та Румунією фактично немає: усі три країни використовують однаковий мінімум ЄС. Реальна причина транскордонних втрат «ДаллБогг» лежить в іншому: істотно відрізняється судова практика щодо фактичного розміру компенсацій у межах того самого юридичного ліміту. Італійська чи грецька практика традиційно тяжіє до значно вищих присуджених сум, ніж болгарська чи румунська. Продаючи поліси за демпінговими тарифами, розрахованими на болгарську собівартість збитків, компанія системно недооцінювала майбутні зобов’язання за кордоном і виснажувала резерви та капітал.
Схожість із механізмом банкрутства «Євроінс Румунія»
Подібний сценарій уже траплявся в Європі трьома роками раніше з компанією «Євроінс Румунія» (Euroins România). У березні 2023 року румунський ASF відкликав ліцензію страховика, який контролював понад 30% ринку ОСЦПВ Румунії та обслуговував понад 2,5 млн клієнтів. Перевірки за 2020-2023 роки виявили дефіцит капіталу 2,19 млрд румунських леїв, або близько 400 млн євро. У червні 2023 року суд підтвердив неплатоспроможність компанії.
«Євроінс Румунія», як і «ДаллБогг», входила до великих структур болгарських фінансових груп і агресивно нарощувала частку ринку через занижені тарифи на автоцивілку. Перед втратою ліцензії компанія отримувала десятки санкцій регулятора. У підсумку сценарій виглядає дуже схожим: стрімка експансія через демпінг, прихований дефіцит резервів, адміністративні застереження і зрештою колапс, що зачіпає сотні тисяч клієнтів одразу в кількох країнах.
Постає закономірне питання: чому жорсткі вимоги Solvency II до корпоративного управління, які саме для того й вигадувалися, щоб завчасно виявляти подібні проблеми, не змогли запобігти ні болгарській, ні румунській кризі?
Чому Solvency II не стала абсолютним запобіжником
Відповідь, найімовірніше, полягає в тому, що ці вимоги, хоч і виглядають всеохопними на папері, по суті, занадто покладаються на виконання формальних процедур: подання звітів за встановленими шаблонами, наявність відповідних посад і комітетів, регулярні внутрішні оцінки ризиків (ORSA). Водночас реальний ринок і реальні люди в керівництві компаній працюють інакше.
Менеджмент, який свідомо обрав стратегію демпінгу заради нарощування частки ринку, цілком здатний формально виконати всі вимоги до звітності й корпоративного управління.
Водночас він може продовжувати приховувати реальний масштаб майбутніх збитків або відверто маніпулювати оцінкою резервів, аж поки розрив між паперовою і фактичною платоспроможністю не стане настільки очевидним, що регулятор більше не зможе його ігнорувати.
Іншими словами, формальне дотримання процедур корпоративного управління саме собою не гарантує доброчесності управлінських рішень. А зосередженість регулятора на дотриманні процедур ризикує залишати поза увагою значно важливіше питання: чи справді менеджмент діє в інтересах довгострокової стійкості компанії, чи лише грається в цифри заради короткострокового зростання.
Ці регулярні великі банкрутства, що трапляються попри існування Директиви Solvency II з її надскладною системою вимог до капіталу і тисячами сторінок звітності, природно піднімають питання щодо реальної ефективності цієї регуляторної архітектури.
Передбачалося, що настільки деталізоване математичне моделювання ризиків зробить подібні колапси практично неможливими. Проте практика демонструє, що жодна кількість формальних вимог і бюрократичних процедур сама собою не здатна замінити своєчасне виявлення проблем та рішучі дії регулятора.
Ринок завжди залишає простір для несподіванок, людського фактору і управлінських рішень, які неможливо подолати виключно адміністративно-командними методами.
Чому випадок «ДаллБогг» не варто розглядати як ізольований епізод
Якщо подивитися на історію Директиви Solvency II ширше, ніж один окремо взятий болгарський страховик, картина виходить значно масштабнішою і, відверто кажучи, значно тривожнішою.
Коли у 2009 році Директиву ухвалили на рівні ЄС, а потім, через те що галузь виявилася неготовою до настільки складної математичної моделі оцінки ризиків, її впровадження довелося відкласти аж до 1 січня 2016 року, в Європі, за різними оцінками галузевих об’єднань, налічувалося від 4 800 до понад 5 300 страхових і перестрахових компаній. Саме такі цифри у 2013-2014 роках наводили Insurance Europe та об’єднання взаємних страховиків AMICE. Причому до складу цих об’єднань на той момент входила і Велика Британія, яка тоді ще була повноправним членом ЄС.
Тут варто одразу зробити важливе застереження, щоб порівняння не виявилося оманливим. Після Brexit Велика Британія перестала фігурувати в офіційній статистиці EIOPA, тому пряме зіставлення тодішніх і теперішніх цифр потребує поправки. За даними самої EIOPA, ще у 2020 році, коли Британія востаннє враховувалася в загальноєвропейській звітності, кількість страховиків, що підпадали під дію Solvency II, включно з британськими, становила 2 675 компаній. З них безпосередньо на Британію припадало 247.
Тобто навіть якщо повністю прибрати ефект від вилучення Британії зі статистики, на саму Британію припадає менш як 10% від загального скорочення.
Абсолютна більшість зменшення кількості гравців, з 4 800-5 300 у 2013-2014 роках до приблизно 2 380-2 440 за даними 2020-2021 років, тобто понад 2 300 компаній, відбулася саме в межах континентальної частини ЄС і ЄЕП, а не через формальне «зникнення» британського ринку зі звітності.
Це не випадковий збіг обставин і не наслідок самих лише банкрутств на кшталт «ДаллБогг» чи «Євроінс Румунія». Левова частка цього скорочення припала на злиття, поглинання та добровільний вихід дрібніших і середніх компаній, які просто не змогли потягнути вартість відповідності новим вимогам.
Згідно дослідження McKinsey, повноцінне дотримання вимог Solvency II обходиться невеликим страховикам у 3-5% від обсягу зібраних премій щороку. Для великих міжнародних груп, здатних розподілити витрати на системи звітності й управління ризиками на значно більшу базу бізнесу, цей показник не перевищує 1%.
Директива, задумана як інструмент захисту споживачів, об’єктивно створює структурну перевагу для найбільших гравців і витісняє з ринку саме тих, у кого немає ресурсів утримувати цілі підрозділи актуаріїв, ризик-менеджерів і комплаєнс-фахівців заради виконання тисяч сторінок звітності.
EIOPA у своєму звіті про вплив інфляції на страховий сектор у жовтні 2023 року визнала: інфляція збитків і витрат страховиків упродовж кількох років суттєво випереджала загальну інфляцію в економіці. Провідні рейтингові агентства на кшталт Fitch та S&P послідовно фіксують, що європейські страховики у 2024, 2025 та в прогнозах на 2026 рік продовжують підвищувати тарифи саме для того, щоб випередити зростання вартості врегулювання збитків.
Таким чином, європейці отримали парадоксальну, хоча й цілком зрозумілу картину: ринок став формально безпечнішим за наднаціональними метриками капіталу, кількість гравців на ньому суттєво скоротилася, а ціни для кінцевого споживача зростали швидше за інфляцію.
Водночас банкрутства великих страховиків, як показують приклади «ДаллБогг» і «Євроінс Румунія», усе одно трапляються. Причина в тому, що жодна регуляторна архітектура не здатна повністю усунути ринкові прорахунки, людський фактор та свідомі управлінські рішення йти на ризик заради короткострокового зростання частки ринку.
Solvency II може посилити вимоги до капіталу, прозорості, звітності та корпоративного управління. Але вона не скасовує базову реальність страхового ринку: якщо компанія демпінгує, недооцінює резерви, виводить ліквідність або формально виконує процедури замість реального управління ризиками, то навіть найскладніша регуляторна модель не гарантує, що проблема буде зупинена вчасно.
Для України ця історія важлива як застереження проти механічного копіювання складної регуляторної моделі без урахування реального стану власного страхового ринку. Чому цей досвід особливо важливий для країн, які лише прямують до ЄС, – це вже окрема велика розмова.
