У період глибокої трансформації фінансового сектору України особливу увагу привертають науковці, чиї дослідження безпосередньо вплинули на сучасну регуляторну практику. Однією з ключових фігур у цій сфері є доктор економічних наук Жанна Дрига, професор, експерт у сфері фінансового регулювання, страхового нагляду, бухгалтерського обліку, внутрішнього аудиту та ризико-орієнтованої оцінки страхових резервів чиї дослідження страхових резервів, внутрішнього аудиту та ризик-орієнтованого нагляду стали основою сучасних підходів до забезпечення платоспроможності страховиків.
Її наукові роботи, зокрема кандидатська дисертація «Бухгалтерський облік і внутрішній контроль страхових резервів» та докторська дисертація «Облік, аналіз і аудит діяльності небанківських фінансових установ» системно обґрунтували концепцію страхових резервів як фінансових зобов’язань, що потребують актуарної оцінки, доказового підтвердження та незалежної перевірки.
Ці дослідження стали методологічною основою ризик-орієнтованого підходу, який згодом був закріплений у нормативних актах Національного банку України.
У цьому інтерв’ю Жанна Дрига пояснює, як її наукові розробки допомагають вирішити фундаментальні проблеми страхового ринку та формують сучасну систему фінансового нагляду.
Останнім часом нормативні зміни Національного банку України суттєво обмежили перелік активів, що можуть покривати страхові резерви. Як це впливає на економічну природу страхових резервів і наскільки це відповідає концепціям, які ви розробили у своїх дослідженнях?
– Ці зміни фактично трансформують страхові резерви з формальної бухгалтерської категорії у повноцінний фінансовий механізм захисту страхувальників. Йдеться не просто про дотримання нормативів або коректне відображення показників у звітності, а про реальну спроможність страховика виконати свої зобов’язання в умовах підвищених ризиків.
У своїх наукових роботах я неодноразово наголошувала, що резерви мають оцінюватися не за принципом «формальної достатності», а з точки зору їх економічної якості та ліквідності, тобто фактичної здатності бути швидко конвертованими у грошові кошти для здійснення виплат.
Міжнародна практика підтверджує цю логіку. Після фінансової кризи 2008 року та серії банкрутств страховиків у різних юрисдикціях регулятори дійшли висновку, що проблема полягала не стільки в обсягах резервів, скільки в якості активів, якими ці резерви покривалися. Саме тому в європейській системі Solvency II, а згодом і в підходах МСФЗ 17, акцент було зміщено на ризик-орієнтовану оцінку зобов’язань і обмеження інвестицій резервів інструментами з підвищеним кредитним або ринковим ризиком.
Обмеження переліку активів для покриття резервів ліквідними та надійними інструментами (державними цінними паперами, коштами на рахунках у надійних банках, високоліквідними борговими інструментами) реалізує саме цей принцип. Такий підхід мінімізує розрив між «паперовою» платоспроможністю і реальною фінансовою стійкістю страховика, що особливо критично в умовах воєнних ризиків, коли виплати можуть бути масовими та раптовими.
У межах моїх досліджень ризик-орієнтованої оцінки страхових зобов’язань я доводила, що якість резервів має оцінюватися у зв’язці з внутрішнім контролем, актуарними моделями та системами управління ризиками. Лише за такої інтеграції резерви перестають бути статичною величиною балансу і перетворюються на динамічний інструмент фінансової стабільності.
Для українського страхового ринку це означає перехід на якісно новий рівень - від формального виконання регуляторних вимог до побудови довіри страхувальників і інвесторів на основі реальної платоспроможності.
Ви однією з перших у науковій літературі системно дослідили проблему розриву між формальною платоспроможністю та реальною фінансовою стійкістю страховиків. Чи вирішують нові регуляторні підходи цю проблему?
– Саме цей розрив між формальною та реальною платоспроможністю був центральним об’єктом моїх досліджень. Упродовж тривалого часу страхові компанії могли демонструвати відповідність нормативам платоспроможності, фактично утримуючи резерви в активах низької якості, з високим кредитним ризиком або обмеженою ліквідністю.
На папері такі страховики виглядали фінансово стійкими, однак у разі масових виплат або кризових подій виявлялося, що ці активи не можуть бути швидко реалізовані без значних втрат вартості. Саме так формується феномен так званої «ілюзорної платоспроможності», який становить прихований системний ризик для всього страхового ринку.
Запровадження жорсткіших вимог до якості активів, якими покриваються страхові резерви, у поєднанні з обов’язковою актуарною оцінкою зобов’язань і незалежною перевіркою адекватності резервів принципово змінює ситуацію.
Такі вимоги суттєво обмежують можливості маніпулювання показниками та унеможливлюють штучне «прикрасання» фінансової звітності за рахунок формального дотримання нормативів. Водночас вони змушують страховиків переходити до більш відповідального управління активами і пасивами, оцінюючи не лише їх номінальну вартість, а й реальну здатність забезпечити виплати.
Цей підхід безпосередньо реалізує ризик-орієнтовану концепцію резервування, яку я системно обґрунтовувала у своїх дисертаційних та подальших наукових роботах. Суть цієї концепції полягає в тому, що резерви мають формуватися і перевірятися з урахуванням профілю ризиків конкретного страховика, структури його портфеля, сценаріїв стрес-тестування та потенційних шоків.
Для українського страхового ринку, який працює в умовах воєнних, економічних і кліматичних ризиків, такий підхід є не просто бажаним, а необхідним елементом забезпечення довгострокової фінансової стабільності і довіри з боку страхувальників та інвесторів.
Регулювання також встановлює обмеження концентрації резервів і вимоги диверсифікації. Наскільки це важливо для фінансової стабільності?
– Диверсифікація є ключовим механізмом зниження системного ризику, і це один із базових висновків, до яких я дійшла у своїх наукових дослідженнях. Було доведено, що концентрація страхових резервів в одному банку, фінансовій групі або окремому інструменті суттєво підвищує вразливість страховика до шоків, які не мають прямого відношення до страхового ризику, але можуть миттєво трансформуватися у проблему платоспроможності.
Навіть формально надійний контрагент у разі кризи ліквідності або регуляторних обмежень може стати джерелом ланцюгових втрат для страхового сектору.
Саме тому нові регуляторні вимоги, які обмежують надмірну концентрацію активів та стимулюють їх розподіл між різними інструментами і контрагентами, безпосередньо відповідають науково обґрунтованому принципу управління ризиками. Надійність страхових резервів визначається не лише їх номінальним обсягом, а передусім якістю, ліквідністю та диверсифікацією активів, якими ці резерви покриваються.
У поєднанні з актуарною оцінкою та внутрішнім контролем диверсифікація дозволяє зменшити як імовірність втрат, так і їх потенційний масштаб. Для українського страхового ринку це має особливе значення, оскільки воєнні, макроекономічні та банківські ризики можуть реалізовуватися одночасно. Перехід від концентраційних моделей до диверсифікованих портфелів резервних активів є важливим кроком до формування стійкої, прозорої та інвестиційно привабливої системи страхування.
У своїх наукових працях ви наголошували на необхідності інтеграції актуарних методів і внутрішнього аудиту в систему страхового нагляду. Чи реалізовано це на практиці?
- Так, і це один із найважливіших результатів регуляторної трансформації і він триває . Регулятор ще в минулому році запровадив обов’язкове застосування актуарної оцінки страхових резервів за принципом Best Estimate, а на сьогодні продовжується обговорення посиленння ролі внутрішнього аудиту як доказового механізму контролю. Ці підходи відповідають науковій моделі інтеграції актуарної оцінки, бухгалтерського обліку та внутрішнього аудиту, яку я розробила у своїх дослідженнях.
Чи можна сказати, що сучасна регуляторна система підтверджує наукову релевантність ваших досліджень?
– Безумовно. Ключові принципи сучасного страхового нагляду (ризик-орієнтована оцінка страхових резервів, актуарна верифікація, незалежний внутрішній аудит та контроль якості активів) були системно сформульовані й обґрунтовані у моїх наукових дослідженнях задовго до того, як вони отримали нормативне закріплення.
У наукових роботах я виходила з того, що формальна відповідність показників платоспроможності не може вважатися достатнім критерієм фінансової стійкості без глибокого аналізу ризиків, структури активів і реальної здатності резервів покривати майбутні зобов’язання.
Сьогоднішнє впровадження цих підходів на регуляторному рівні підтверджує практичну цінність наукової методології, яка дозволяє перейти від декларативного контролю до доказового, аналітично обґрунтованого нагляду. Актуарна перевірка резервів, інтегрована з бухгалтерським обліком та внутрішнім аудитом, зменшує простір для маніпуляцій і забезпечує прозорість фінансової звітності. Контроль якості активів, у свою чергу, перетворює резерви з формального показника балансу на реальний інструмент захисту страхувальників.
Фактично ми бачимо, як наукові напрацювання переходять у площину регуляторної практики і формують системну, ризик-орієнтовану модель страхового нагляду. Це демонструє, що наука здатна не лише пояснювати економічні процеси, а й безпосередньо впливати на якість державної політики та фінансову стабільність страхового сектору, особливо в умовах підвищених воєнних і макроекономічних ризиків.
Яке значення ці зміни мають для фінансової стабільності та міжнародної інтеграції страхового ринку?
– Ці зміни справді мають фундаментальний характер. Вони спрямовані не лише на формальне підвищення показників платоспроможності страховиків, а на створення повноцінної інституційної архітектури, здатної забезпечити стійкість ринку в довгостроковій перспективі та його інтеграцію до міжнародної фінансової системи.
Ризик-орієнтований нагляд означає перехід від механічної перевірки нормативів до глибокого аналізу профілю ризиків кожного страховика, з урахуванням структури його портфеля, якості активів і здатності виконувати зобов’язання в стресових умовах. Саме такий підхід лежить в основі європейських режимів нагляду, зокрема Solvency II, а також практик регуляторів у Великій Британії, Канаді та Австралії.
Актуарна оцінка резервів, інтегрована з фінансовою звітністю, забезпечує економічну обґрунтованість показників і мінімізує ризик «косметичної» платоспроможності. У поєднанні з доказовим внутрішнім аудитом, який фокусується не лише на формальній відповідності процедурам, а й на перевірці якості даних і моделей, це створює цілісну систему контролю.
Фактично Україна впроваджує ті ж базові елементи фінансового регулювання, які є стандартом для зрілих страхових ринків. Це не лише підвищує довіру інвесторів і перестраховиків, а й формує передумови для сталого розвитку страхового сектору в умовах підвищених воєнних, кліматичних і фінансових ризиків.
Аналітичний висновок
Наукові дослідження докторки Жанни Дриги відіграли важливу роль у формуванні сучасної моделі страхового регулювання, заснованої на принципах ризик-орієнтованої оцінки, актуарної верифікації та доказового внутрішнього контролю. Її роботи створили методологічну основу для нормативних реформ, спрямованих на підвищення платоспроможності страховиків, захист страхувальників і зміцнення фінансової стабільності.
Впровадження цих принципів у регуляторну практику підтверджує оригінальність, практичну значущість і довгостроковий вплив її наукових розробок на розвиток страхового нагляду.
.......................
Жанна Дрига, як доктор економічних наук і професор, розробила ризик-орієнтовані методології обліку, контролю та аудиту, які були впроваджені у регуляторну практику та відображені у сучасних нормативних актах страхового нагляду. Міжнародні професійні сертифікації ICFM UK у сфері внутрішнього аудиту, внутрішнього контролю, управління ризиками та фінансового менеджменту підтверджують її експертний рівень і відданість підтримці високих стандартів фінансової прозорості, регуляторної відповідності та захисту фінансових систем.
