Директива 2005/68/ЄC про перестрахування від 16 листопада 2005 року

Директива 2005/68/ЄC Європейського Парламенту та Ради від 16 листопада 2005 року про перестрахування та Директиви Ради про внесення змін 73/239/ЄЕC, 92/49/ЄЕC, а також Директиви 98/78/ЄC та 2002/83/ЄC

Європейський Парламент та Рада Європейського Союзу, з огляду на договір про заснування Європейського Співтовариства, зокрема статті 47(2) та 55, пропозицію Європейської Комісії, експертну думку Європейського економічного та соціального комітету (1), а також після консультацій з регіональним комітетом та діючи відповідно до процедури, описаної в статті 251 Договору (2), постановили наступне:

(1) Директива Ради 73/239/ЄEC від 24 липня 1973 року про координацію законів, нормативно-правових актів та адміністративних положень стосовно ведення/провадження діяльності прямого страхування, іншої ніж страхування життя (3), Директива Ради 92/49/ЄEC від 18 червня 1992 року про координацію законів, нормативно-правових актів та адміністративних положень стосовно діяльності прямого страхування, іншої ніж страхування життя (4) та Директива 2002/83/ЄC Європейського Парламенту та Ради від 5 листопада 2002 року про страхування життя (5) заклали положення про ведення/провадження діяльності прямого страхування в співтоваристві.

(2) Ці Директиви визначають правове поле для страхових компаній для здійснення страхової діяльності на внутрішньому ринку, і з огляду на право на заснування підприємства та свободу надання послуг, щоб полегшити виконання зобов’язань між страховими компаніями та головними офісами, які знаходяться в співтоваристві, і з огляду на надання можливості власникам полісів звернутися не тільки до страховиків, розміщених у їхній країні, але й до страховиків, які мають головні офіси в Співтоваристві та розміщені в інших країнах – членах.

(3) Режим, визначений Директивами, застосовується до компаній прямого страхування стосовно всієї сукупної діяльності, здійснюваної ними, такої як діяльність з прямого страхування та перестрахова діяльність шляхом погодження; однак перестрахова діяльність, яку здійснюють спеціалізовані перестрахові компанії, не підпорядковуються ні даному, ні будь-якому іншому режиму, передбаченому законодавством Співтовариства.

(4) Перестрахування (перестрахование) – це важлива фінансова діяльність, яка дозволяє прямим страховим компаніям, шляхом уможливлення ширшого розподілу ризиків в світовому масштабі, мати більший обсяг андерайтингу, залучитися до страхового бізнесу, надавати страхове покриття та зменшувати капітальні витрати; також перестрахування має суттєве значення для фінансової стабільності, оскільки є важливим елементом у забезпеченні фінансового здоров’я та стабільності ринків прямого страхування, як і цілої фінансової системи, оскільки залучає найбільших фінансових посередників та інституційних інвесторів.

(5) Директива Ради 64/225/ЄEC від 25 лютого 1964 року про скасування обмежень на свободу заснування підприємств та свободу надання послуг з перестрахування та ретроцесій (перестрахование) (6) скасувала всі обмеження на право заснування підприємств та свободу надання послуг залежно від національності чи місця знаходження компанії, яка надає послуги перестрахування. Але Директива не ліквідувала обмеження, викликані розходженням між національними законодавчими положеннями щодо пруденційного регулювання перестрахування. Ситуація призвела до значних відмінностей в рівнях нагляду за перестраховими компаніями в Співтоваристві, які створили бар’єри для провадження перестрахової діяльності, такі як зобов’язання перестрахової компанії закладати активи з метою покриття ними частини технічних резервів прямого страховика, а також дотримання перестраховими компаніями правил нагляду в різних країнах - членах, в яких вони провадять діяльність чи непрямий нагляд за різними аспектами перестрахової діяльності компетентним органом нагляду за прямим страховиком.

(6) План дій щодо фінансових послуг визначив перестрахування сектором, який потребує заходів на рівні Співтовариства, щоб завершити формування внутрішнього ринку фінансових послуг. Більше того, основні фінансові організації, такі як Міжнародний валютний фонд та Міжнародна асоціація страхового нагляду (IAIS) визначили, що існує нестача гармонізованих правил нагляду за перестрахуванням на рівні Співтовариства, яка являє собою значну прогалину в регулюванні ринку фінансових послуг, яку необхідну заповнити.

(7) Метою цієї Директиви є заснування пруденційної регуляторної структури для здійснення перестрахування в Співтоваристві. Вона становить основну частину законодавства Співтовариства в сфері страхування, і спрямована на заснування Внутрішнього Ринку в страховому секторі.

(8) Ця Директива послідовна тому значному обсягу міжнародної роботи, яка ведеться над пруденційними правилами перестрахування, особливо Міжнародною асоціацією страхового нагляду.

(9) Ця Директива наслідує законодавчий підхід Співтовариства, прийняте щодо прямого страхування, спрямована на його гармонізацію, яка є суттєвою, необхідною та достатньою для забезпечення взаємного визнання систем санкціонування/авторизації діяльності та пруденційного контролю, тим самим уможливлюючи гарантування єдиної системи санкціонування, дійсної на всій території Співтовариства та застосування принципу нагляду внутрішньої держави – члена Співтовариства.

(10) В результаті, ведення перестрахової діяльності стає об’єктом прийняття єдиної офіційної системи санкціонування/авторизації, яка надається компетентним органом країни - члена, в якій перестрахова компанія має головний офіс. Така авторизація дає можливість підприємству провадити діяльність на території Співтовариства, на основі права заснування підприємства та свободи надання послуг. Перестрахова компанія, яка бажає провадити перестрахову діяльність на території країни – члена, в якій розташовується її філія чи надаються послуги, і яка вже було авторизована в країні – члені її походження, не повинна проходити повторну авторизацію. Більше того, перестрахова компанія, яка вже була авторизована в своїй країні – члені Співтовариства, не є суб’єктом додаткового нагляду чи перевірок її фінансового стану, які здійснюються компетентними органами, і яка є перестрахованою вищевказаною перестраховою компанією. Також, країнам – членам не дозволяється вимагати у перестраховика, авторизованого в Співтоваристві закладати свої активи для покриття частини технічних резервів цедента. Умови присвоєння або скасування такої авторизації повинно бути чітко визначено. Компетентні органи не повинні авторизувати або продовжувати авторизацію перестрахової компанії, яка не виконує умови, закладені даною Директивою.

(11) Ця Директива повинна застосовуватися до перестрахових компаній, які проводять виключно перестрахову діяльність і не залучені до прямого страхування; це також стосується так званих «кептивних» перестрахових компаній, які були створені або знаходяться у власності певної фінансової компанії або страхової/перестрахової компанії/групи страхових/перестрахових компаній, яких стосується Директива 98/78/ЄC Європейського Парламенту та Ради від 27 жовтня 1998 року про додатковий нагляд за страховими компаніями, які знаходяться в складі страхової групи (1) чи за одним чи декількома не-фінансовими підприємствами, метою яких є надання перестрахового покриття виключно щодо ризиків компаній, яким вони належать. Коли у Директиві йдеться про перестрахові компанії, маються на увазі також кептивні перестраховики, окрім випадків, де існують специфічні положення стосовно кептивних перестрахових компаній. Кептивні перестрахові компанії не покривають ризики, які походять від зовнішнього прямого страховика чи перестраховика, який належить до групи страхових або перестрахових компаній. Страхова чи перестрахова компанія, яка належить до фінансового конгломерату, не може володіти кептивною компанією.

(12) Ця Директива не стосується страхових компаній, які є суб’єктами дії Директив 73/239/ЄEC чи 2002/83/ЄC; однак, з метою забезпечення фінансової стабільності страхових компаній, які також здійснюють перестрахування, і з огляду на специфічні риси такої діяльності, що враховано вимогами до капіталу таких компаній, положення, які стосуються межі платоспроможності перестрахової компанії і які вміщуються в даній Директиві, повинні застосовуватися до перестрахової діяльності страхових компаній, якщо обсяг їхньої перестрахової діяльності представляє значну частину їхньої загальної діяльності.

(13) Ця Директива не повинна стосуватися забезпечення страхового покриття, яке надається чи повністю гарантується країною-членом з причини суттєвого громадського інтересу, яка виступає в якості перестраховика останньої інстанції, особливо, де це стосується специфічної ситуації на ринку, якщо неможливо здобути адекватне комерційне покриття; таким чином брак адекватного покриття повинен, головним чином, означати занепад ринку, що характеризується очевидною нестачею достатнього різноманіття пропозицій про страхування, хоча завищені премії не мають по суті означати неадекватність комерційного покриття. Стаття 1(2)(d) цієї Директиви стосується домовленостей між страховими компаніями, до яких застосовуються Директиви 73/239/ЄEC чи 2002/83/ЄC і які мають на меті об’єднання фінансових вимог/претензій у пул, що забезпечить покриття на випадок великих ризиків, наприклад тероризму.

(14) Перестрахова компанія повинні обмежити цілі своєї перестрахової та супутньої діяльності. Ця вимога може дозволити перестраховій компанії здійснювати, наприклад, таку діяльність, як надання статистичних або актуарних послуг, аналіз ризику та дослідження на замовлення клієнтів. Це може також включати функції холдингової компанії стосовно фінансового сектору в межах статті 2, пункту 8 Директиви 2002/87/ЄC Європейського Парламенту та Ради від 16 грудня 2002 року про додатковий нагляд за кредитними установами, страховими компаніями та інвестиційними фірмами в фінансовому конгломераті (1). У будь-якому випадку, ця вимога не дозволяє здійснення сторонніх банківських та фінансових послуг.

(15) Ця Директива повинна чітко визначити повноваження та засоби нагляду, якими наділені компетентні органи. Компетентні органи нагляду за перестраховими компаніями країни походження повинні відповідати за моніторинг фінансового стану перестрахової компанії, включаючи становище по платоспроможності, формування адекватних технічних та вирівнюючих резервів та забезпечення таких резервів якісними активами.

(16) Компетентні органи країн – членів повинні мати у своєму розпорядженні такі засоби нагляду або контролю, які необхідні для забезпечення належного провадження діяльності перестраховими компаніями на всій території Співтовариства, і чи здійснюється така діяльність в умовах свободи права на заснування підприємства чи надання послуг. Особливо, вони повинні бути здатні впроваджувати відповідні засоби захисту чи накладати штрафи з метою перешкоджання порушенням при здійсненні нагляду за перестраховою діяльністю.

(17) Положення, які визначають процес передачі портфелю, повинні йти в лінію з єдиною авторизацією, що визначено цією Директивою. Вони повинні застосовуватися до різних видів передачі портфелю між перестраховими компаніями, такі як передача портфелю в результаті злиття між перестраховими компаніями чи іншими інструментів акціонерного права чи передача портфелю невідшкодованих збитків в надлишку до іншого перестраховика. Більше того, положення стосовно передачі портфелю повинні включати положення, які головним чином стосуються передачі іншій перестраховій компанії портфелю договорів, заключних в умовах права на заснування компанії та свободи надання послуг.

(18) Повинні бути закладені положення про обмін інформацією між компетентними органами та органами, які за своїми функціями допомагають посилити стабільність фінансової системи. Щоб зберегти конфіденційність направленої інформації, доступ до списку адресатів повинен бути суворо обмежений. Це важливо для визначення умов, за якими згадані вище зміни інформації є авторизованими; більше того, де зазначено, що інформація може бути розголошена тільки за погодженням компетентних органів, повинно підпорядковуватися більш суворим умовам. В цьому сенсі, і з огляду на забезпечення належного нагляду за перестраховою діяльністю компетентними органами, ця Директива повинна забезпечити правила для того, щоб країни – члени могли укладати договори про обмін інформацією з третіми країнами, за умови, що розголошена інформація є об’єктом відповідних гарантій про професійну таємницю.

(19) З метою посилення пруденційного нагляду за перестраховою діяльністю, повинно бути визначено, що аудитор зобов’язаний швидко повідомити компетентні органи, коли, як це зазначено в Директиві, він/вона дізнаються в ході роботи про деякі факти, які можуть мати серйозний вплив на фінансову ситуацію чи організацію управління або бухгалтерського обліку перестрахової компанії. Бажано, щоб країни – члени забезпечили, щоб аудитор в будь-яких умовах, коли знаходяться такі факти під час виконання його/її роботи на підприємстві, яке має тісний зв’язок з перестраховою компанією, повідомляв про них. Обов’язок аудитора – повідомити, коли слід, компетентні органи про факти та рішення, стосовно перестрахової компанії, які вони виявили під час виконання своєї роботи в не-перестраховій компанії, не змінює суть їхньої роботи та спосіб виконання завдань на підприємстві.

(20) Повинні бути визначені положення для застосування Директиви щодо існуючих перестрахових компаній, які вже авторизовані чи мають право здійснювати перестрахову діяльність відповідно до положень країн – членів до застосування цієї Директиви.

(21) Щоб дозволити перестраховим компаніям відповідати за своїми зобов’язаннями, країна походження повинна вимагати у перестрахової компанії заснувати адекватні технічні резерви. Обсяг таких резервів повинен бути визначений відповідно до Директиви Ради 91/674/ЄEC від 19 грудня 1991 року про річні та консолідовані звіти страхової компанії (1) та, з огляду на діяльність з перестрахування життя, країна походження повинна отримати дозвіл визначити більш специфічні правила згідно з Директивою 2002/83/ЄC.

(22) Перестрахова компанія, яка здійснює перестрахову діяльність щодо кредитного страхування, і обсяг такої діяльності якої значно більший, ніж пропорція її сукупної діяльності, повинна встановити вирівнюючий резерв, який не є частиною маржі платоспроможності; такий резерв потрібно розраховувати відповідно до одного з методів, закладених у Директиві 73/239/ЄEC, і які визнаються еквівалентними; більше того, ця Директива повинна дозволити країнам – членам вимагати у перестрахових компаній, головні офіси яких розміщені на їх території, встановлювати вирівнюючи резерви для класів ризику, інших ніж кредитне страхування, дотримуючись правил тієї країни – члена, де розміщено офіс. Згідно зі вступом до Міжнародних стандартів фінансової звітності (IFRS 4), ця Директива повинна чітко визначити пруденційний режим стосовно вирівнюючих стандартів, сформованих за умовами цієї Директиви. Однак, нагляд за перестраховою діяльністю потрібно переоцінити відповідно до проекту Платоспроможність ІІ/Solvency II, оскільки ця Директива не визначає, яким має бути майбутній нагляд за перестраховою діяльністю в рамках проекту II.

(23) Перестрахова компанія повинна мати активи для забезпечення технічних та вирівнюючи резервів, які повинні враховувати тип діяльності, яким вона займається, зокрема, природу, обсяг та тривалість очікуваних виплат відшкодування, і, таким чином, забезпечити достатність, ліквідність, безпеку, якість, прибутковість та відповідність інвестиціям; компанія повинна забезпечити диверсифікацію та адекватний розподіл їх, що дасть можливість підприємству адекватно реагувати на зміни економічного середовища, особливо на розвиток фінансових ринків та ринків нерухомості чи крупні катастрофи.

(24) Необхідно, щоб окрім технічних резервів, у перестрахових компаній були додаткові резерви, відомі як маржа платоспроможності, представлена вільними активами, та за погодженням з боку компетентних органів, іншими потенційними/прихованими активами, які діють як буфер проти несприятливих коливань ділової активності. Така вимога – важливий елемент пруденційного нагляду. Поки триває перегляд існуючого режиму маржі платоспроможності, який Комісія виконує в рамках проекту Платоспроможність ІІ/Solvency II, щоб визначити необхідну маржу платоспроможності перестрахових компаній, повинні застосовуватися правила, закладені в існуючому законодавстві в сфері прямого страхування.

(25) В світлі подібностей між перестрахуванням життя, яке покриває ризик смертності та перестрахуванням не-життя, яке покриває страхові ризики, та тривалість договорів перестрахування життя, необхідна маржа платоспроможності для перестрахування життя повинна бути визначена відповідно до положень цієї Директиви, які діють для розрахунку необхідної маржі платоспроможності для перестрахування не-життя; країні походження повинні дозволити застосовувати правила Директиви 2002/83/ЄC для визначення необхідної маржі платоспроможності стосовно діяльності з перестрахування життя, яка пов’язана з інвестиційними фондами чи договорами участі.

(26) Щоб урахувати специфічну природу деяких типів договорів перестрахування чи ліній бізнесу, повинні бути визначені положення щодо поправок до розрахунку необхідної маржі платоспроможності; ці поправки повинна зробити Комісія після консультацій з Європейським комітетом зі страхування та професійної пенсії, який було засновано рішенням Комісії від 2004/9/ЄC (2) для виконання повноважень, визначених Договором.

(27) Ці заходи повинні бути здійснені шляхом застосування регуляторних процедур, визначених у статті 5 Рішення Ради 1999/468/ЄC від 28 червня 1999 року, закладаючи процедури для виконання повноважень, накладених на Комісію (3).

(28) Список пунктів, які можна використати для представлення наявної маржі платоспроможності, визначений цією Директивою, повинен бути включений у Директиви 73/239/ЄEC та 2002/83/ЄC.

(29) Перестрахові компанії повинні мати гарантійний фонд для забезпечення адекватних ресурсів на момент заснування, щоб в результаті наступної діяльності маржа платоспроможності ні в якому разі не впала нижче мінімально допустимого рівня; однак, беручи до уваги специфічність кептивних перестрахових компаній, повинні бути розроблені положення, які б дозволяли країнам походження компаній встановлювати мінімальний обсяг гарантійного фонду, який вимагається у кептивної перестрахової компанії.

(30) Певні положення цієї Директиви визначають мінімальні стандарти. Країна походження повинна бути здатна визначити суворіші правила для перестрахових компаній, авторизованих компетентним органом цієї країни, особливо з огляду на вимоги до маржі платоспроможності.

(31) Ця Директива повинна застосовуватися і до обмеженого перестрахування; для цього необхідно дати визначення такого різновиду перестрахування; через специфічну природу такого перестрахування, країна походження повинна отримати можливості для закладення специфічних положень, які б регулювали обмежене перестрахування. Ці положення можуть відрізнятися від загального режиму, закладеного в цій Директиві щодо цих питань.

(32) Ця Директива повинна визначити також правила щодо тих специфічних цільових компаній, які приймають ризики від страхових та перестрахових компаній. Специфічна природа таких цільових компаній, які не є страховими або перестраховими компаніями, закликає до встановлення специфічних положень в країнах - членах. Більше того, ця Директива повинна забезпечити, щоб країна походження заклала більш детальні правила для тих умов, за яких невиплачена сума від цільової компанії могла б використовуватися як активи для покриття технічних резервів страхової або перестрахової компанії. Ця Директива також повинна забезпечити, щоб сума, яка підлягає поверненню/відшкодуванню від цільової компанії, могла б розглядатися як франшиза за договорами перестрахування або ретроцесій з лімітами, визначеними Директивою, які мають подаватися страховою чи перестраховою компанією в компетентний орган та погоджуватися з таким органом.

(33) Важливо закласти заходи на випадок, коли фінансове становище перестрахової компанії ускладниться настільки, що вона не зможе задовольняти прийняті зобов’язання. В особливих випадках існує також потреба у тому, щоб компетентний орган був наділений правом втручатися над досить ранній стадії, але при здійсненні таких повноважень компетентний орган повинен проінформувати перестрахову компанію про причини, які призвели до таких дій з його боку, відповідно до принципів раціонального адміністрування та дотримання законодавчих норм. Поки існує така ситуація, компетентний орган повинен утриматися від запевнення, що перестрахова компанія має достатню маржу платоспроможності.

(34) Важливо закласти положення про співпрацю між компетентними органами країн – членів з метою здійснення діяльності перестраховою компанією в умовах права на заснування підприємства та свободи надання послуг, що має відповідати положенням, які застосовуються до компанії в країні перебування.

(35) Повинні бути визначені положення про право звернення до суду у разі відмови в авторизації або її позбавлення.

(36) Важливо забезпечити, щоб перестрахові компанії, головні офіси яких знаходяться поза межами Співтовариства і які здійснюють перестрахову діяльність в Співтоваристві не були суб’єктами дії положень, результатом яких є більш сприятливе ставлення, ніж до перестрахових компаній, які мають головний офіс в країні – члені Співтовариства.

(37) Для того, щоб врахувати міжнародні аспекти перестрахування, повинні бути закладені положення, які надають можливість укладати міжнародні договори з третіми країнами, з метою визначення засобів контролю/нагляду за страховими підприємствами, які здійснюють діяльність на території кожної договірної сторони.

(38) Повинні існувати положення про гнучку процедуру, яка б уможливила оцінку пруденційної еквівалентності третіх країн на основі положень Співтовариства, щоб покращити лібералізацію послуг з перестрахування в третіх країнах, що відбулося б через транскордонне надання послуг. Для цього Директива повинна визначити процедуру переговорів з третіми країнами.

(39) Комісія повинна бути наділена повноваженнями приймати та впроваджувати необхідні заходи, за умови, що це не змінює або модифікує основні/базові елементи Директиви. Ці впроваджені заходи повинні надати можливість Співтовариству прийняти до уваги майбутній розвиток перестрахування. Заходи, які необхідно впровадити, повинні бути прийняті відповідно до Постанови від 1999/468/ЄC.

(40) Існуюче правове поле в Співтоваристві для страхування повинно бути адаптовано до нового режиму нагляду за перестраховими компаніями, що визначено даною Директивою, та, щоб забезпечити відповідну нормативну базу для всього страхового сектору. Зокрема, існуючі положення, які дозволяють ‘непрямий нагляд’ за перестраховою компанією з боку компетентних органів, повинні бути прийняті і для нагляду за прямим страхуванням. Більше того, необхідно відмінити поточні положення, які дають змогу країнам – членам вимагати закладання активів для покриття технічних резервів страхової компанії, неважливо якої форми може набути ця вимога, коли страховик перестраховується перестраховою компанією, авторизованою відповідно до цієї Директиви чи страховою компанією. Нарешті, положення стосовно маржі платоспроможності, яку повинен мати страховик, який здійснює перестрахову діяльність, коли така діяльність становить значну частину його бізнесу, повинні бути об’єктами правил по платоспроможності, які закладені даною Директивою стосовно перестрахових компаній. Директиви 73/239/ЄEC, 92/49/ЄEC та 2002/83/ЄC повинні бути змінені відповідним чином.

(41) Директиву 98/78/ЄC потрібно змінити таким чином, щоб гарантувати, що перестрахова компанія, яка входить в страхову або перестрахову групу, є об’єктом такого ж додаткового нагляду, як і страхові компанії, які на даний час є частиною страхової групи.

(42) Рада, відповідно до параграфу 34 міжінституційного договору про покращення процесу прийняття законів (1), повинна стимулювати країни – члени розробити в своїх інтересах та в інтересах Співтовариства власні таблиці, ілюстрації для зображення якомога детальнішого зв’язку між цією Директивою та заходами транспонування (перенесення правових норм із акту, що має більшу юридичну силу, в акт, що має меншу юридичну силу) та опублікувати їх.

(43) Оскільки мета цієї Директиви, яка полягає у заснуванні правового поля для ведення/провадження перестрахової діяльності, не може бути повністю досягнута країнами – членами, а навпаки може завдяки відповідним заходам бути досягнута на рівні Співтовариства, Співтовариство може прийняти заходи, які відповідатимуть принципу субсидіарітету (коли рішення приймаються на місцевому рівні або знизу), як це визначено в статті 5 Договору. Відповідно до принципу пропорційності, що визначено статтею, ця Директива не виходить за межі необхідних заходів для досягнення цієї мети.

(44) Оскільки ця Директива визначає мінімальні стандарти, країни – члени можуть закладати більш суворі правила при прийнятті цієї Директиви.

_____________________

Повний текст: Директиви 2005/68/ЄC про перестрахування від 16 листопада 2005 року (788.84 КБ)
_____________________