Про страхування життя написано у багатьох публікаціях та виданнях. А от особливості перестрахування життя детально висвітлені дуже мало. В даній cтатты ми висвітлимо особливості страхування життя та їх вплив на здійснення перестрахування, а також розглянуто функції перестрахування життя, його необхідність та особливості адміністрування.
Основні відмінності страхування життя
Найважливіша функція страхування життя – захист вигодонабувачів від небажаних економічних наслід-ків після настання смерті застрахованого (втрата годувальника) або забезпечення відповідних фінансо-вих умов в старості.
Основний ризик, який покривається страхуванням життя – це невідомий час настання смерті. Крім того, цей ризик зростає із віком застрахованого і страховик повинен прийняти всі зростаючі ризики ще до їх настання.
Оскільки цінність людського життя (тобто економічна втрата, яку може спричинити смерть), неможливо виміряти об’єктивно, страхувальник може самовільно вибирати страхову суму та той вид гарантії, який він сам бажає. При настанні страхового випадку страхова сума виплачується повністю без вирахування франшизи. За визначенням не існує “часткових втрат” при страхування життя.
Отже, на відміну від інших видів страхування, страхування життя являє собою певні фундаментальні відмінності, що стосуються, в першу чергу” наступних факторів:
- ймовірність смерті зростає з віком;
- поліс страхування життя може укладатися на тривалий період;
- фіксована страхова сума як найбільш поширений вид покриття у страхуванні життя;
- у багатьох випадках страхування життя служить не тільки для покриття ризику, але також для нагро-мадження коштів.
Розглянемо ці особливості страхування життя та їх вплив на перестрахування:
Довготерміновий характер
З огляду на довготерміновий характер страхування життя, перестрахування теж повинно бути на довго-терміновій основі, оскільки в іншому випадку прямий страховик буде ризикувати тим, що, в той час як його власна відповідальність продовжується, він може або втратити перестрахувальне покриття, або буде змушений платити премію за перестрахування більшу ніж сам отримує страхові платежі. Що стосується індивідуальних ризиків, термін перестрахувального покриття звичайно співпадає з терміном оригінального полісу. Навіть якщо строк дії договору перестрахування завершений, цей договір залишається в силі за вже існуючими ризиками аж до їх природного завершення, а закінчення терміну дії дого-вору стосуватиметься лише нових полісів.
Однак неможливо забезпечити таким довготерміновим захистом усі види перестрахувань: непропорційні договори, наприклад на базі ексцеденту збитковості, належить до групи ризиків які не можуть бути підписані на довготерміновій основі, оскільки їхня оцінка є незмінною для діючого складу портфелю, який, в свою чергу, постійно змінюється. Отже, непропорційне перестрахування є відносно незвичним в страхуванні життя і може бути розцінений просто як свого роду додаток до стандартних форм перестрахування.
Фіксована страхова сума як найбільш поширений вид покриття у страхуванні життя
За винятком додаткового страхування непрацездатності, поліси страхування життя передбачають ви-плату фіксованої величини страхової суми та не можуть передбачати часткових збитків. Це пояснює те, чому індивідуальний ризик при страхуванні життя ніколи не може бути перестрахований за договором ексцеденту збитку (XL). Страхування непрацездатності, де, хоча кількість належних часткових виплат визначена, загальна сума збитку залежить від невизначеного періоду тривалості непрацездатності, тому це єдиний вид особового страхування, де деякі перестрахувальні покриття нагадують XL.
Нагромадження капіталу
В результаті нагромаджувального елементу, який присутній у більшості форм страхування життя, сума, яка буде перестрахована, не обов‘язково залежатиме від страхової суми, а скоріше за все від «суми під ризиком» (SR).
Ця величина визначається як різниця між належною страховою виплатою (страховою сумою або актуарною вартістю майбутніх виплат) і актуарним резервом.
SR = S – V, де
S – страхова сума
V – актуарний резерв
Сума під ризиком безперечно не завжди одна й таж сама, а зменшуються разом із тим, як збільшується актуарний резерв.
У випадках строкового страхування життя лише на випадок смерті із регулярною сплатою внесків, ця рі-зниця є відносно малою оскільки актуарний резерв є незначним. При страхуванні, яке покриває тільки ризик дожиття (так зване “чисте” дожиття), у випадку смерті застрахованого сума під ризиком поглинається актуарним резервом і створює дохід для страховика. А у випадку дожиття застрахованого, це навряд чи викличе потребу в перестрахуванні. Заради справедливості, слід додати, що “чисте” нагрома-джувальне страхування часто має застереження, яке передбачає повернення сплачених страхових премій у випадку передчасної смерті застрахованого; у іншому випадку таке покриття дуже схоже на простий нагромаджувальний рахунок.
Необхідність перестрахування життя
Прямий страховик може шукати перестрахувального захист для свого портфелю з багатьох причин. Так само як в інших видах страхування, насамперед, ставиться на меті обмежити коливання збитковості і, таким чином, досягти кращих показників. Прямий страховик повинен враховувати певні ризики – такі як підвищення ризику з медичної точки зору, професійні ризики, ризики непрацездатності – які тяжко оцінювати і вони можуть підвищити коливання збитковості.
Навіть при гомогенному портфелі (тобто портфелі, який складається із однорідних ризиків), страховик все одно може зазнати втрат через коливання, пов‘язані із кумуляцію збитків в результаті однієї події (наприклад, аварія літака). Цей ризик може бути дуже великим, якщо одночасно страхується група людей. Тому перестрахування життя повинне також покривати таку кумуляцію.
Як і в інших видах страхування, страховик може зіткнутися з проблемою, коли наявний обсяг портфеля схильний до коливань – наприклад складається в основному із ризиків непрацездатності. За таких обставин доцільніше застосувати просту процедуру перестрахування, ніж видумувати складні операції із гомогенізації портфеля.
Страховик може отримати допомогу від перестраховика при запровадження нових видів страхування. Особливо, це стосується молодих компаній або тих, які інтенсивно розвиваються та несуть значні фі-нансової затрати, наприклад, оплата значних агентських винагород у першому році страхування.
Перестрахування життя передбачає достатньо можливостей для вирішення багатьох завдань. Це не тільки різні типи договорів перестрахування, а також різні актуарні технології, які застосовуються відпо-відно до певних ситуацій. Перестрахування повинне бути влаштоване таким чином, щоб задовольнити усі потреби прямого страховика.
Пропорційне перестрахування
Внаслідок причин, які були зазначені вище, майже усі договори перестрахування укладаються на пропорційні основі. Таким чином, договори перестрахування поділяються на квотні та на базі ексцеденту сум. При пропорційному перестрахуванні життя, покривається не тільки той самий період, що й за оригінальним полісом, але й також повністю розподіляється премія між прямим страховиком і перестраховиком протягом всієї тривалості договору, оскільки пропорційний розподіл ризику між прямим страхови-ком і перестраховиком як визначено договором перестрахування залишається незмінним аж до закінчення дії оригінального полісу.
У пропорційному перестрахуванні перестраховик, звичайно, автоматично приймає участь у тій самій пропорції у подальших змінах та поправках до оригінального полісу. Також це застосовується у випад-ках, якщо договором передбачено збільшення страхової виплати (на рівень інфляції) за рахунок вико-ристання “індексу вартості життя”.
Така пропорція може не дотримуватись, якщо сторони домовились, що у випадках, коли сума під ризи-ком з часом стає меншою визначеного мінімального розміру, то перестрахування за таким полісом припиняється; або коли встановлюється максимальна величина розміру власного утримання. Це спрощує ведення справи і звичайно має обмежений вплив на стосунки між сторонами.
Визначення розміру власного утримання за кожним ризиком
Розмір власного утримання прямого страховика як правило залежить від об‘єктивних умов, які він ставить до перестрахування. У страхуванні життя, так само як і в інших видах страхування, відправною то-чкою є той обсяг фінансових ресурсів, який прямий страховик може з легкістю використовувати. Мається на увазі, що розмір суми під ризиком, повинен бути таким, який страховик буде готовим і здатним утримувати на власному рахунку при настанні збитку. Щоб забезпечувати більш точні розрахунки відпо-відного розміру власного утримання, були розроблені різні актуарні моделі з різними ступенями складності. Неминучим, однак, було застосування актуарної науки, яка обмежується спрощеними моделями, котрі можуть приблизно посилатися на чисельні критерії впливу на визначення розміру власного утри-мання. Через певні недоліки таких актуарних досліджень неможливо застосовувати прості і практичні стандарти, навіть, враховуючи, їх фундаментальну беззаперечність. Найбільше що можна зробити – як в дійсності й намагалися спеціалісти в цій галузі, проводячи дослідження – це допомогти страховикам, котрі зіштовхуються з практичним прийняттям рішення в процесі вибору “правильного” утримання.
Можливість застосування актуарних понять при визначенні розміру власного утримання, здавалося, була б особливо цікавою при страхуванні життя, оскільки страховик має детальне знання про структуру портфелю, а також достатньо легко може встановити розподіл збитку, оскільки не передбачається част-кових збитків. Але навіть у цьому виді страхування, результати актуарних досліджень при визначенні розміру власного утримання допускають фактор суттєвої невпевненості, який відноситься головним чи-ном до змін основної імовірності.
В результаті цих проблем, які притаманні актуарним моделям, страховики, що здійснюють страхування життя, віддають перевагу концепціям, за допомогою яких розмір власного утримання визначається на підставі ділових домовленостей та власної експертизи, а не актуарним розрахункам. Таким чином страховики, котрі займаються страхуванням життя приймають бізнесову політику інших страховиків, які працюють на тому ж ринку. Взагалі, страховики зі страхування життя також переконуються, що розмір власного утримання не зростає швидкими темпами, а скоріше за все тримається деяка безперервна тенденція до збільшення цієї величини.
Перестрахування на базі ексцеденту сум
У зв‘язку із потребою довготермінового покриття, ексцедент сум є найбільш підходящим видом для до-сягнення найважливішої мети перестрахування, тобто гомогенізація власного утримання прямого стра-ховика і зменшення коливань збитковості.
При здійсненні перестрахування на базі ексцеденту сум, цедент повинен враховувати, що не тільки новоукладені договори страхування життя, а також й інші страхування одного й того ж самого життя в по-дальшому повинні розглядатися не на основі їхньої страхової суми, а швидше на основі суми під ризи-ком в кожному випадку. Практично відповідальність перестраховика буде розрахована наступним чином:
Відповідальність перестраховика = S1 +S2 – R, де
S1 – сума під ризиком для нового бізнесу;
S2 – агрегатна сума під ризиком всіх діючих страхувань одного й того ж життя;
R – розмір власного утримання.
Перестрахувальне покриття таким способом знаходиться у всіх випадках, за всіма новими цесіями.
Взагалі, при перестрахуванні на базі ексцеденту сум, усі цесії до певного ліміту передаються “автоматично”, тобто без попереднього повідомлення в кожному випадку. Перестраховик може вимагати більш детальної інформації для великих страхових сум, а для сум в межах першого ексцеденту можуть бути суттєво спрощеними.
Сума, що перевищує облігаторне покриття, звичайно, пропонується факультативно тому ж самому перестраховику, який прийняв основну “автоматичну” цесію, у таких випадках факультативні цесії задовольняють терміни і умови першого ексцеденту.
Квотне перестрахування
У квотному перестрахуванні прямий страховик передає перестраховику або чистину ризику або цілий портфель за заздалегідь визначеним процентним співвідношенням. Такий вид перестрахування може передбачати, що найбільша сума, яка залишається на утриманні прямого страховика не перевищує пе-вного раніше визначеного ліміту, хоча інші критерії також можуть застосовуватись.
Договори квотного перестрахування є відносно поширеними при здійсненні перестрахування життя. Наприклад, для страхування групи осіб без вимоги надавати інформацію про себе перестрахування мож-ливе за умови, що перестраховик одержує відповідну частку премії не лише за перестрахуванням вказаної групи, але й за портфелем ризиків вцілому. Також, певних переваг надає спрощене адміністрування, особливо при покритті групових полісів.
Особливо ефективним може бути поєднання квотного та ексцедентого договорів: з однієї сторони просте адміністрування, а з іншої – хороше балансування портфелю, у якому страхові суми значно відрізняються одна від одної.
Актуарні основи перестрахування
Пропорційне перестрахування життя здійснюється згідно двох актуарних концепцій – перестрахування на основі модифікованого співстрахування (з резервним депозитом або без нього) та перестрахування на базі ризикової премії.
Оскільки в Україні, переважно здійснюється перестрахування життя на базі ризикової премії, розгляне-мо цю форму детальніше.
Якщо перестрахувальна премія, яка сплачується перестраховику щорічно, прямо пропорційна ризику смерті, який бере на себе перестраховик щороку, називається "перестрахування на базі ризикової пре-мії", або згідно американської термінології "перестрахування на базі щорічно поновлюваної премії".
Порівняно з відносно ускладненими і варіативними типами перестрахування на базі модифікованого співстрахування, ця форма є досить простою: перестраховик забезпечує покриття на випадок смерті за-страхованого лише у його частці у сумі під ризиком. Натомість, він отримує щорічну ризикову премію, яка визначається шляхом множення суми під ризиком на перестрахувальний тариф відповідно до пев-ного віку застрахованого. Сума під ризиком зменшується разом із підвищенням актуарного резерву, в той час як перестрахувальний тариф підвищується із збільшенням віку застрахованого згідно із табли-цею смертності.
Розглянемо приклад розрахунку перестрахувальної премії при квотному перестрахуванні для договору страхування життя з такими вхідними даними:
стать: чоловік; вік на початок дії договору страхування: 31 р.; страхова сума: 1000 грн.; річна нетто-премія: 82,86 грн.; квота перестраховика: 75%.
У випадку нестандартних ризиків, коли застрахований підпадає під особливі умови (збільшення ризику смерті з медичної, професійної, моральної точки зору) застосовується підвищений рейтинг смертності. У такому разі відбувається пропорційне збільшення перестрахувальної премії. Тобто, якщо вважати, що за звичайних умов, так званий, рейтинг смертності дорівнює 100%, то при певних несприятливих обста-винах він може зрости до 150%, 200% і навіть 300%, тоді перестрахувальна премія збільшується відповідно у 1,5; 2; 3 рази.
Розрахунки
Звичайною процедурою у страхуванні життя є оплата рахунків (дебет-ноти) щоквартально або щорічно. Щоквартальні рахунки складаються на підставі даних бордеро-премій, які містять інформацію про дого-вори страхування життя, страхова річниця яких наступає у звітному кварталі. Наприклад, у бордеро-премій за 4 квартал 2004 р. будуть дані за договорами укладеними у цьому ж кварталі та аналогічному періоді минули років. Для зручності складаються два бордеро для новоукладених та старих договорів.
Також можуть складатися окремі бордеро для договорів страхування життя, у яких відбулися зміни: виплата викупної, відновлення договору та інше. Звичайно, якщо мали місце виплати страхових сум за до-говорами, які підпадають під перестрахувальний захист, складаються бордеро-збитків.
Після підбиття остаточного балансу, розраховується сальдо, як результат взаєморозрахунків між сто-ронами. Сальдо підлягає оплаті стороною, у якої виникає заборгованість.
При застосуванні моделі розрахунку на базі ризикової премії, досить часто перестраховик пропонує застосування тантьєми – комісії з прибутку. Тантьєма виплачується цеденту щорічно як певний процент від суми чистого прибутку, отриманого перестраховиком від проходження перестрахувального догово-ру.
