Страхове законодавство в Європейському союзі


Тема Прогнози та тенденції ринків

журнал "Страхова справа"

З початку 70-х років основною метою страхового законодавства, яке розроблялось на рівні Європейського Союзу, було створення единого ринку, як передбачено в Угоді про створення ЄС.

1. Єдиний ринок страхових послуг

Для функціонування єдиного ринку страхових послуг, який сприятиме підвищенню економічної ефективності та ринкової інтеграції, потрібно мати спільну правову базу, яка дозволятиме страховикам вільно здійснювати операції в усіх країнах ЄС, створювати філії та надавати послуги. Така правова база повинна також забезпечувати захист прав споживачів, зокрема фізичних осіб, для яких надійне надання обіцяних виплат може бути вкрай важливим.

З цією метою Європейський Союз прийняв ряд директив, які визначають умови.

ведення страхового бізнесу на внутрішньому ринку. Це досягається шляхом створення спільної пруденційної бази, що базується на трьох поколіннях директив про страхування життя та види страхування, інші ніж страхування життя, і гармонізує основні правила.
В директивах про страхову діяльність визначено режим нагляду, який передбачає видачу єдиної ліцензії та виключний пруденційний нагляд з боку компетентного органу країни-члена ЄС, де зареєстрована страхова компанія. Такий режим нагляду дає можливість страховій компанії працювати в будь-якій країні ЄС згідно з принципом вільного створення філій та вільного надання послуг.
Директиви про страхову діяльність містять також ряд положень, що забезпечують захист прав застрахованих осіб та страхувальників, зокрема, шляхом визначення правових норм, які застосовуються до договорів страхування, укладених у Європейському Союзі, або інформації, яку страховик зобов'язаний надавати страхувальнику перед укладанням та протягом періоду чинності договору страхування.
Єдиний ринок страхових послуг було створено в середині 90-х років після прийняття директив про страху діяльність третього покоління - директиви про страхування життя (92/96/ЕЕС) та директиви про види страхування, інші ніж страхування життя (92/49/ЕЕС). В результаті в ЄС було створено один з найбільш конкурентних ринків у світі. Страховій компанії достатньо отримати дозвіл лише в одній країні-члені ЄС, щоб реалізовувати свої продукти по всьому ЄС. При цьому ніхто не контролює ціни, встановлювані цією компанією, і не вимагає попередньо повідомляти про терміни і умови страхування (за винятком обов'язкових видів страхування).
За такою системою "єдиного паспорту" страхові компанії, які отримали дозвіл органу пруденційного нагляду однієї з країн-членів ЄС, можуть займатись реалізацією своєї продукції в іншій країні ЄС або безпосередньо (наприклад, по телефону або через Інтернет), або шляхом створення в цій країні філії або дочірньої компанії. В основі такої системи лежить принцип взаємного визнання нагляду, здійснюваного органами різних країн у відповідності до правил, гармонізованих на рівні ЄС до необхідного рівня.

2. Страхування життя та види страхування, інші ніж страхування життя

Згідно з чинним законодавством, що регулює діяльність страхових компаній, страховик не може одночасно займатись страхуванням життя та видами страхування, іншими ніж страхування життя. Це пояснюється природними відмінностями ризиків, притаманних кожному з названих видів страхування, а також вимогами, що висуваються до фінансів та обліку.
Починаючи з 70-х років відбулось три етапи прийняття директив, що стосувались відповідно видів страхування, інших ніж страхування життя (директиви 73/239/ЕЕС, 88/357/ЕЕС, 92/49/ЕЕС) та страхування життя (директиви 79/267/ЕЕС, 90/619/ЕЕС, 92/96/ЕЕС). Інші директиви також вносили зміни до основних директив про страхування життя та види страхування, інші ніж страхування життя, в результаті чого правовий режим розвивався фрагментарно і став надзвичайно складним.
Після того як було визнано необхідність реорганізації директив та приведення їх до єдиного узгодженого тексту, Європейський Парламент та Рада нещодавно прийняли директиву 2002/83/ЕС, яка стосується страхування життя (перероблена версія). Основна мета цієї директиви - сприяти розумінню та застосуванню положень директив про страхування життя шляхом їх переробки у зрозумілий, узгоджений та вичерпний юридичний документ. Всі директиви, що існують в сфері страхування життя, перетворено в єдиний текст. Крім простої кодифікації положень було внесено деякі незначні зміни, що не вплинули на їх зміст. Ці зміни стосуються лише пропусків в існуючих текстах, роз'яснення певних правових ситуацій та вилучення назв тих страхових компаній, які припинили діяльність і які більше не потрібно згадувати. Таким чином, директива не обмежується простою кодифікацією і тому її називають "переробленою версією".
Основні відмінності між страхування життя та видами страхування, іншими ніж страхування життя відображено у класифікації ризиків та видів страхування, прийнятій на рівні ЄС.

3. Технічні резерви та управління активами

Як для компаній, що займаються страхуванням життя, так і для тих, які займаються видами страхування, іншими ніж страхування життя, визначено абсолютно різні режими роботи з активами, що представляють технічні резерви, які є основою для здійснення
страхових виплат за вимогами застрахованих, і активами, що покривають інші зобов'язання і використовуються для виплат за вимогами інших кредиторів.
Оскільки між цими категоріями активів існує природна відмінність, до них застосовуються різні правила інвестування. Ллє у всіх випадках для забезпечення надійності та прибутковості слід дотримуватись принципів диверсифікації, спреду та ліквідності.
Для реалізації цих принципів ЄС запровадив жорсткі вимоги щодо диверсифікації за видами, процентних лімітів або обмежень суми, яка може бути вкладена у певні види активів, балансування активів і пасивів та ліквідності. Як правило, активи, які представляють технічні резерви, можна вкладати в облігації, акції, нерухоме майно, кредити та банківські депозити.
З іншого боку, однією з основних цілей страхових компаній при здійсненні управління активами є узгодження строковості цих активів зі строком погашення прийнятих ними зобов'язань, щоб зменшити ризик змін процентних ставок. В усіх країнах ЄС страхові компанії повинні періодично подавати в наглядовий орган інформацію про нові придбані активи та про склад загального інвестиційного портфелю.

4. Вимоги щодо платоспроможності та бухгалтерського обліку

Вимога до страхових компаній забезпечувати достатній запас платоспроможності є одним з найбільш важливих загальноприйнятих пруденційних правил. Запас платоспроможності - це лише один з аспектів, хоча і дуже важливий, фінансового положення страхової компанії. Чинні вимоги щодо запасу платоспроможності були запроваджені у 1973 році з прийняттям Першої директиви стосовно діяльності страхових компаній, які займаються видами страхування, іншими ніж страхування життя (72/23 9/ЕЕС) та у 1979 році з прийняттям Першої директиви стосовно діяльності страхових компаній, які займаються страхуванням життя (79/267/ЕЕС).
Рівень платоспроможності страхової компанії має бути достатнім для забезпечення виконання компанією своїх зобов'язань по відношенню до страхувальників та інших сторін. Важливим є те, що в ЄС до страхових компаній висуваються однакові вимоги щодо запасу платоспроможності. Завдяки цьому забезпечується однаковий захист інтересів страхувальників всіх страхових компаній і створюються рівні умови для всіх страховиків.

Маржу платоспроможності складають активи страхової компанії вільні від будь-яких передбачуваних зобов'язань з відрахуванням будь-яких нематеріальних активів. Одна третина запасу платоспроможності складає гарантійний фонд.
Якщо маржа платоспроможності опускається нижче рівня гарантійного фонду, наглядовий орган вимагає від страхової компанії подати короткострокову фінансову схему для затвердження. Наглядовий орган може також заборонити або обмежити вільне вибуття активів страхової компанії.

Режим забезпечення платоспроможності, створений у 70-і роки, нещодавно було змінено і модернізовано в рамках пакету "Платоспроможність 1". Дві директиви (так званий пакет "Платоспроможність 1" - директива 2002/12/ЕС та директива 2002/13/ЕС) спрямовані на вдосконалення діючих правил розрахунку вимог щодо маржі платоспроможності. В основному, вони зосереджені на одному, хоча і важливому, аспекті фінансового положення страхової компанії.
Однак загальне фінансове положення страхової компанії залежить також і від інших факторів. До них відносяться правила технічного розрахунку пасивів та оцінки активів, призначених для їх покриття. При визначенні загального фінансового положення потрібно також враховувати балансування активів і пасивів, кількість і характер угод про перестрахування, а також наслідки застосовуваних принципів обліку та актуарних розрахунків. У зв'язку з цим постає цілий ряд складних питань, які потребують глибокого вивчення.
Комісія з питань послуг (Commission Services), спільно з країн ами-чл єнам и ЄС, розпочала проект "Платоспроможність 2" для того, щоб визначити, чи потрібно буде вносити більш фундаментальні зміни до режиму забезпечення запасу платоспроможності страхових компаній ЄС. В рамках цього комплексного проекту проводиться вивчення та узгодження таких аспектів як запровадження підходу, який більшою мірою базується на оцінці ризику, гармонізація створення технічних резервів, нові методи передачі ризиків та нещодавні зміни в системі фінансової звітності.
Проект "Платоспроможність 2" - це продовження роботи, розпочатої в рамках проекту "Платоспроможність 1". Тоді як метою етапу "Платоспроможність 1" було внесення змін до чинного режиму забезпечення запасу платоспроможності в ЄС, обсяг проекту "Платоспроможність 2" набагато ширший. Він передбачає фундаментальний перегляд чинного режиму за багатьма аспектами в світлі змін, що відбуваються зараз у страхуванні, в управлінні ризиками, фінансових методах, системі фінансової звітності і т.п. Однією з основних цілей проекту "Платоспроможність 2" є створення такої системи забезпечення платоспроможності, яка б краще відповідала дійсним ризикам страхової компанії.
Проект "Платоспроможність 2" розділено на два чітко розмежовані етапи: перший етап передбачає вивчення питань, що стосуються загальної форми системи платоспроможності, а другий етап, більш технічний, буде присвячено детальному розгляду врахування кожного ризику в новій системі.
Починаючи з 2001 року підкомітет Комітету з питань страхової діяльності займається вивченням питань, визначених для першого етапу, а дві менші групи, до складу яких входять експерти країн-членів ЄС та актуарії, готують найбільш важливі теми для розгляду на другому етапі. На Конференції представників наглядових органів було також створено дві робочі групи.
Оскільки в рамках проекту "Платоспроможність 2" потрібно вивчити дуже багато аспектів, цей проект с дуже великим. Також вірогідно, що він зазнаватиме впливу змін, які відбуватимуться в інших сферах, наприклад, в міжнародній системі бухгалтерського обліку та у сфері пруденційного нагляду за діяльністю перестрахових компаній, де наразі створюються нові засади ЄС. Широкий діапазон питань, які розглядатимуться в рамках проекту "Платоспроможність 2", свідчить, що його реалізація триватиме щонайменше кілька років. Комісія та країни-члени ЄС вже почали працювати над цим проектом у тісному співробітництві із страховою галуззю.
Основна мета полягає в тому, щоб спробувати краще узгодити вимоги щодо платоспроможності з тими ризиками, які насправді виникають у страхових компаній, щоб підвищити якість їх оцінки та моніторингу ризиків. Відмінності між ризиками мають бути відображені у різних вимогах щодо платоспроможності, а до однакових ризиків слід висувати однакові вимоги.

Узгодження вимог, що висуваються до однакових ризиків банків і страхових
компаній, дозволить запобігти регулятивному арбітражу в рамках фінансових
конгломератів.

Таким чином, нагляд за платоспроможністю страхових компаній не повинен розглядатись окремо від нагляду за діяльністю фінансових установ взагалі. В цьому відношенні цілі проекту "Платоспроможність 2" узгоджуються з цілями, визначеними при внесенні змін в положення Базельської угоди щодо банківського капіталу. В кінці реалізації проекту Комісія визначить, чи потрібно розробляти нові пропозиції щодо подальшого вдосконалення правил пруденційного нагляду за діяльністю страхових компаній та приймати їх у вигляді директиви.
Як зазначалось, бухгалтерський облік також має суттєве значення для страхової діяльності та нагляду. Основні засади визначені в директиві 674/1991/ЕЕС (Директива про
рахунки страхових компаній). Однак зараз проводиться робота з модернізації принципів бухгалтерського обліку, прийнятих в ЄС взагалі і в страховій галузі зокрема. Ця робота проводиться в різних європейських та міжнародних групах, таких як підгрупа з питань страхової галузі IA1S, дорадчий комітет з питань страхової галузі TASB, підкомітет з питань страхової галузі EFRAG, підгрупа FEE та робоча група Комісії.

5. Страхові групи та фінансові конгломерати

Як визначено у відповідних директивах, страхові компанії повинні мати певний власний капітал (маржу платоспроможності) для забезпечення своєї платоспроможності. Маржа платоспроможності є гарантією захисту для страхувальників. Положення директиви про страхові групи спрямовані на те, щоб не дати можливості групам страхових компаній обійти ці вимоги і використати той самий статутний капітал кілька разів на виконання вимог щодо маржі платоспроможності кількома страховими компаніями, які є членами групи ("подвійне покриття").
В директиві передбачено, що при розрахунку "скоригованої платоспроможності" страхової компанії, що входить до складу групи, береться до уваги фінансове положення інших страхових та псрестрахових компаній, які входять до складу цієї групи. Крім того, аналогічний підхід застосовується і при оцінці власних коштів холдингової компанії страхової групи. Такий підхід має на меті запобігти ситуації коли ці компанії накопичать надмірно великі заборгованості і намагатимуться використати кошти дочірніх страхових компаній для покриття своїх боргів ("левередж капіталу"). Кожна країна-член ЄС може вибрати один з трьох методів розрахунку скоригованої платоспроможності, ці методи вважаються еквівалентними. В директиві також передбачений моніторинг великих трансакцій, здійснюваних в межах групи, тому що вони можуть мати негативний вплив на платоспроможність страхових компаній.
Крім того, нещодавно видана директива 2002/87/ЕС запроваджує нові правила додаткового нагляду за діяльністю регульованих установ, які отримали дозвіл згідно із статтею 6 директиви 73/239/ЕЕС (страхові компанії, що пропонують види страхування, інші ніж страхування життя), статтею 6 директиви 79/267/ЕЕС (страхові компанії, що пропонують страхування життя), статтею 3(1) директиви 93/22/ЕЕС (інвестиційні фірми) або статтею 4 директиви 2000/12/ЕС (кредитні установи) і які входять до складу фінансового конгломерату.
Деякі з цих конгломератів належать до найбільших фінансових груп, які активно працюють на фінансових ринках і надають послуги по всьому світу. Якщо у таких конгломератів, зокрема у кредитних установ, страхових компаній та інвестиційних фірм, які входять до їх складу, виникатимуть фінансові проблеми, це може спричинити серйозну дестабілізацію фінансової системи та завдати шкоди вкладникам-фізичним особам, страхувальникам та інвесторам.
Таким чином, у директиві визначено, що пруденційний нагляд здійснюватиметься за діяльністю групи в цілому, особливо в частині платоспроможності та концентрації ризику на рівні конгломерату, трансакцій, здійснюваних в межах групи, внутрішніх процедур управління ризиками на рівні конгломерату, а також відповідності менеджменту.

6. Реорганізація і припинення діяльності

У директиві 2001/17/ЕС від 19 березня 2001 року визначено, що рішення про початок реорганізації та припинення діяльності приймає компетентний орган країни-члена ЄС, де було видано дозвіл на діяльність компанії (країна реєстрації) у відповідності до законодавства цієї країни.
Процедури реорганізації та припинення діяльності застосовуються до всіх філій страхової компанії, які працюють в країн ах-член ах Співтовариства. Кредитори отримуватимуть інформацію належним чином, і ставлення буде однаковим до всіх кредиторів незалежно від того, в якій країні ЄС вони проживають.
Вимоги, що висуваються у зв'язку з укладеними договорами страхування,
матимуть перевагу згідно з однією з двох визначених у директиві систем, яку обере країна:
і) вимоги щодо страхових виплат мають абсолютний пріоритет по відношенню до інших вимог стосовно активів, які покривають технічні резерви, або
іі) вимоги щодо страхових виплат мають особливий пріоритет, більш високий пріоритет можуть мати лише вимоги щодо виплати заробітної плати, платежів у фонди соціального забезпечення, сплати податків та "спеціально визначених прав (rights in rem)", 110 відношенню до всіх активів страхової компанії.
В тих країн ах-член ах ЄС, які вибрали перший метод, страхові компанії зобов'язані створити і вести спеціальний реестр у відповідності до умов, визначених у директиві
2001/17/ЕС.

7. Обов'язкове страхування відповідальності власників транспортних засобів у ЄС

В усіх країн ах-член ах ЄС існує принаймні один вид обов'язкового страхування: страхування відповідальності власників транспортних засобів перед третіми особами
(3). Досвід свідчить, що для захисту інтересів третіх осіб обов'язкове страхування запроваджується, як правило, в тих сферах, де ризик вважається дуже високим, або де потрібно справедливо розподілити страхові премії серед населення.
Директиви в галузі автотранспортного страхування є визначним прикладом успіху і важливим фактором, який сприяв втіленню в життя принципу вільного пересування автомобілістів і їхніх транспортних засобів по всім країнам ЄС. Це дало можливість скасувати перевірки наявності страхового покриття на кордонах, і тепер можна подорожувати автомобілем в межах ЄС так само просто, як і в межах однієї країни. Також визначено механізм виплати компенсацій постраждалим у дорожньо-транспортних пригодах, винуватцями яких є власники автомобілів з інших країн ЄС. З цією метою в директивах передбачено використання створених страховиками бюро та системи "Зелена Картка". Ця система забезпечує ефективну виплату компенсацій за сотнями тисяч дорожньо-транспортних пригод, до яких причетні транспорті засоби більш ніж з однієї країни-члена ЄС.
Прийняття перших трьох директив в цій галузі страхування означало важливий крок в напрямку створення в ЄС єдиного ринку в сфері автотранспортного страхування:
- було запроваджено вимогу про те, що всі автотранспортні засоби в країнах Співтовариства повинні мати страхове покриття відповідальності власників транспортних засобів перед третіми особами (обов'язкове страхування відповідальності власників транспортних засобів), були встановлені мінімальні суми такого покриття;
- страхові поліси дійсні на території всіх країн-членів Співтовариства, це забезпечує вільне пересування автотранспортних засобів і більше немає потреби перевіряти наявність страхових полісів на кордонах. Це стало значним кроком у напрямку забезпечення свободи руху людей та товарів через кордони;
- було визначено, що постраждалі у дорожньо-транспортних пригодах (ДТП), спричинених невизначепими або пезастрахованими транспортними засобами, отримуватимуть компенсацію від компенсаційних органів (гарантійних фондів), створених у всіх країнах-членах ЄС;
- було визначено, що всі пасажири транспортного засобу (в тому числі, члени сім'ї водія) підпадають під визначення постраждалих у ДТП і на них поширюється дія обов'язкового страхового покриття.
Перші три директиви базуються на системі "Зелена Картка", яку було створено для спрощення врегулювання вимог щодо виплати компенсацій у зв'язку з ДТП, спричиненими у країні-члені ЄС автомобілістом, який постійно проживає в іншій країні-члені ЄС. Така система забезпечує виплату компенсації постраждалим у ДТП, винуватцями яких є транспортні засоби приїжджих, через приватну мережу Бюро, що працюють в системі "Зелена Картка", створеній страховиками в усіх країнах-членах ЄС.

3 - Слід зазначити, що в деяких країнах існують також інші види обов'язкового страхування, такі як страхування виплати компенсації працівникам, страхування професійної відповідальності і т.п.

Однак ще залишається одна суттєва прогалина: оскільки спочатку метою було усунення перевірок наявності страхування на кордонах, система "Зелена Картка" забезпечувала виплату компенсації постраждалим у ДТП лише в тих випадках, коли ДТП сталося в країні їх постійного проживання. В тих випадках коли ДТП сталося не в тій країні-члені ЄС, яка є місцем постійного проживання постраждало!" особи (приїжджа постраждала особа), система не забезпечувала виплату компенсацій. Цю прогалину було заповнено з прийняттям Четвертої директиви ЄС в галузі автотранспортного страхування, в якій визначено ефективний механізм врегулювання вимог, що стосуються таких випадків. При розробці цього механізму ставилось завдання досягти подвійної мети: забезпечити швидку виплату компенсацій "приїжджим постраждалим особам" та створити ефективну систему виплати компенсацій., яка забезпечуватиме мінімальний рівень витрат, пов'язаних з використанням послуг юристів та зверненнями до суду.
Зараз пропонується поширити цей механізм виплати на всі види ДТП незалежно від того, в якій країні ЄС проживає постраждала особа. Необхідність зміни та модернізації положень директив про автотранспортне страхування було підтверджено в ході широкомасштабних консультацій. Комісія розпочала ці консультації у 1999 році, до них були залучені представники державних органів, страхової галузі та груп, що представляють інтереси користувачів та постраждалих.
Потрібно не лише внести зміни у певні аспекти директив, прийнятих у 70-і та 80-і роки (зокрема, переглянути мінімальну суму покриття), а й заповнити прогалини або знайти рішення ряду проблем, які виникають дуже часто, наприклад:
- багато людей (наприклад, студенти, робітники, які тимчасово проживають за кордоном, та особи, які мають додаткове місце постійного проживання) скаржаться, що їм важко знайти страхове покриття на період тимчасового перебування в іншій країні-члені ЄС;
- особам, які бажають придбати новий або уживаний автомобіль в іншій країні-члені ЄС, важко знайти страхове покриття на короткостроковий період до моменту реєстрації автомобіля в тій країні, куди він ввозиться;
- зростає попит на страхове покриття для пішоходів та велосипедистів;
- автомобілісти, які бажають отримати від свого теперішнього страховика виписку з реєстрації страхових виплат, щоб отримати більш вигідні умови страхування у іншої страхової компанії.
Європейський Парламент, усвідомлюючи, яке велике значення мас автотранспортне страхування у повсякденному житті громадян, прийняв у липні 2001 року постанову, в якій рекомендовано прийняти п'яту директиву в галузі автотранспортного страхування. 7 червня 2002 року Комісія затвердила пропозицію щодо прийняття директиви (п'ятої директиви в галузі автотранспортного страхування) з метою модернізації положень існуючих директив у цій галузі та підвищення рівня захисту прав постраждалих осіб.

8. Договірне право в галузі страхування і захист споживачів

а) Договірне право в галузі страхування
В ЄС договірне право в галузі страхування ще не повністю гармонізовано. Узгоджені обов'язкові правила стосуються захисту прав споживачів та права на отримання інформації, припинення дії договору та вилучення коштів на користь страхувальника. Ці правила також визначають вибір права, що застосовується до певного договору страхування та до несправедливих умов у стандартних формах.

б) Обов'язок інформувати страхувальників
Відповідно до положень статті 31 директиви 92/49/ЕЕС (третя директива в галузі видів страхування, інших ніж страхування життя), перед укладанням договору страхування страховик повинен поінформувати страхувальника про наступне:
- яке законодавство застосовується до договору в тих випадках, коли сторони не мають вибору, або про те, що сторони мають можливість вибирати застосовуване законодавство, і яке законодавство пропонує вибрати страховик;
- як організовано розгляд скарг страхувальників стосовно термінів та умов договору, в тому числі, про орган, який займається розглядом таких скарг в тих випадках, коли такий орган існує, при цьому зберігається право страхувальника звертатися до суду.
Це зобов'язання діє лише в тих випадках, коли страхувальник є фізичною особою.

ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ СТРАХУВАЛЬНИКІВ
(СТРАХУВАННЯ ЖИТТЯ)

Зазначена нижче Інформація, яку слід надати страхувальнику до укладання договору (А) або протягом періоду Його чинності (В), має бути зрозумілою та точною, надаватись у письмовій формі офіційною мовою країни-члена ЄС, де укладається договір. Однак цю інформацію можна надавати і іншою мовою, якщо цього бажає страхувальник і дозволяє законодавство країни-члена ЄС, або якщо страхувальник має можливість вибрати застосовне законодавство.

А. До укладання договору
Інформація про страхову компанію: (а)1 назва страхової компанії та її юридична форма; (а)2 назва країни-члена ЄС, де знаходиться головний офіс компанії, і, там де це доречно, назва країни-члена ЄС, де знаходиться агенція або філія, що укладає договір; а(3) адреса головного офісу і, там де це доречно, адреса агенції або філії, що укладає договір.
Інформація щодо зобов'язання: (а)4 визначення кожної страхової виплати та кожного варіанту; (а)5 термін дії контракту; (а)6 способи припинення дії контракту; (а)7 способи та тривалість періоду сплати премій; (а)8 методи розрахунку та розподіл бонусів; (а)9 зазначення плати за відмову від страхового покриття, сплачені суми та міру, якою вони гарантовані; (а)10 інформація про премії по кожній страховій виплаті та про додаткові виплати там, де це доречно; (а)11 для страхових полісів, пов'язаних з пайовими фондами - визначення паїв, до яких прив'язані виплати; (а) 12 характер активів, що лежать в основі полісів, пов'язаних з пайовими фондами; (а)13 домовленості щодо застосування періоду обмірковування і переговорів; (а) 14 загальна інформація про оподаткування страхових полісів даного типу; (а)15 організація розгляду скарг стосовно договорів з боку страхувальників, осіб, чиє життя застраховане, або бенефіціантів за договорами, в тому числі зазначити орган, який займається розглядом таких скарг в тих випадках, коли такий орган існує, при цьому зберігається право звертатися до суду; (а)16 законодавство, яким регулюється договір в тих випадках, коли сторони не мають вільного вибору, або, в тих випадках, коли сторони мають можливість вибору, законодавство, яке пропонує вибрати страховик.

В. Протягом періоду чинності договору
На додачу до умов страхового полісу, як загальних, так і спеціальних, протягом періоду чинності договору страхувальник повинен отримувати інформацію вказану нижче.
Інформація про страхову компанію: (Ь)І будь-які зміни назви страхової компанії, юридичної форми або адреси її головного офісу та, там, де це доречно, агенції або філії з якою укладено договір.
Інформація щодо зобов'язання: (Ь)2 Вся інформація, зазначена у пунктах (а)(4) -~ (а)(12) в частині А у випадку якщо змінюються умови полісу або вносяться зміни в законодавство, яким регулюється договір; (Ь}3 інформація про бонуси, щороку.

в) Право на скасування договору страхування життя
Згідно з положеннями статті 35 (період скасування) директиви 2002/83/ЕС, що стосується страхування життя (перероблена версія), страхувальник, який укладає індивідуальний договір страхування, може скасувати його протягом періоду від 14 до ЗО днів з дати коли його було поінформовано про укладання договору.
Повідомлення страхувальником про скасування договору звільняє його від будь-яких майбутніх зобов'язань, що виникають з зв'язку з договором. Це правило не застосовується до договорів, укладених на строк шість місяців або менше, а також в тих випадках, коли у зв'язку із статусом страхувальника або обставинами, за яких було укладено договір, у страхувальника немає потреби в такому особливому захисті.

г) Несправедливі умови в договорах, укладених з фізичними особами
Згідно з положеннями статті 3 директиви 93/13/ЕЕС, умова договору, яка не обговорювалась окремо, вважається несправедливою, якщо, всупереч вимозі про добросовісність, вона спричиняє суттєвий дисбаланс прав та обов'язків сторін, що виникають у зв'язку з договором, в результаті чого завдається шкода інтересам клієнта.
Вважається, що умова договору не обговорювалась окремо, коли її текст було підготовлено заздалегідь і клієнт, таким чином, не мав можливості вплинути на її зміст, особливо в контексті стандартного контракту, умови якого було сформульовано заздалегідь.
Оцінка того, чи є умови договору несправедливими, не повинна стосуватись ні основного предмету договору, ні адекватності ціни або винагороди, з одного боку, ані послуг або товарів, що надаються в обмін, з іншого боку, якщо ці умови викладено простою зрозумілою мовою.
Несправедливі умови не будуть обов'язковими для клієнта, а договір залишатиметься обов'язковим для обох сторін, якщо договір може залишатись чинним без умов, визнаних несправедливими.
В тих випадках, коли всі або деякі пропоновані клієнту умови представлено в письмовій формі, вони завжди мають бути викладені простою, зрозумілою мовою. Якщо виникають сумніви стосовно значення умови, переважаючу силу матиме таке її тлумачення, яке є найбільш сприятливим для клієнта (стаття 5).
В Додатку до директиви наведено індикативний і невичерпний перелік умов, які можуть вважатись несправедливими.

УМОВИ, ЗГАДАНІ У СТАТТІ 3(3) ДИРЕКТИВИ 93/13/ЕЕС

1. Умови, що мають на меті або результатом яких є наступне:
(а) виключення або обмеження юридичної відповідальності продавця чи постачальника у випадку смерті або
травмування клієнта, спричинених діями або недоглядом продавця чи постачальника;
(б) невідповідне виключення або обмеження юридичних прав клієнта по відношенню до продавця чи
постачальника, або до іншої сторони, у випадку повного або часткового невиконання, або неналежного
виконання продавцем чи постачальником будь-яких договірних зобов'язань, в тому числі, можливість
компенсування будь-якої вимоги, яку клієнт може мати до продавця чи постачальника, за рахунок боргу клієнта
продавцю чи постачальнику;
(в) договір стає обов'язковим для виконання клієнтом, в той час як послуги продавця чи постачальника
надаються в залежності від певної умови, виконання якої залежить лише від продавця чи постачальника;
(г) продавець чи постачальник мають право утримувати сплачені клієнтом суми в тих випадках, коли клієнт
приймає рішення не укладати договір або не виконувати його, в той час як клієнт не має можливості отримати
еквівалентну суму компенсації від продавця чи постачальника, коли скасування договору здійснюється за
ініціативою останнього;
(д) змусити будь-якого клієнта, який не виконує свої зобов'язання, сплачувати непропорційно високу
компенсацію;
(е) продавець чи постачальник має право анулювати договір на власний розсуд, в той час як клієнт такого права
не має, або продавець чи постачальник мають право утримувати суми, сплачені за послуги, що ше не були
надані клієнту, в той час як скасування договору відбувається з ініціативи продавця чи постачальника;
(є) продавець чи постачальник має право анулювати договір, укладений на невизначений термін, без подання повідомлення у прийнятні строки за винятком випадків, коли для цього є серйозні підстави;
(ж) автоматичне продовження терміну дії договору, укладеного на визначений термін, коли клієнт не висловив
протилежного бажання, в тих випадках, коли граничний термін, встановлений для тою, щоб клієнт висловив свої
побажання, є надмірно коротким;
(з) клієнт безповоротно приймає умови, з якими він не мав можливості ознайомитись до укладання договору;
(й) продавець чи постачальник має право вносити зміни в умови договору в односторонньому порядку без
поважної причини, зазначеної в договорі;
(і) продавець чи постачальник має право без поважної причини в односторонньому порядку вносити зміни в
будь-які характеристики продукту чи послуги, що мають бути надані;
(ї) передбачається, що ціна на товари визначатиметься в момент їх поставки, або ж продавець товарів чи
постачальник послуг мають право підвищувати ціну, не надаючи при цьому клієнту відповідного права на
скасування договору, якщо остаточна ціна виявляється занадто високою у порівнянні з ціною, узгодженою на
момент укладання договору;
(й) продавець чи постачальник має право визначати, чи відповідають поставлені товари чи послуги умовам
договору, або отримує виключне право тлумачити будь-які умови договору;
(к) обов'язок продавця чи постачальника виконувати зобов'язання, прийняті його агентами, обмежується, або
залежить від виконання певної формальності;
(л) клієнт повинен виконувати прийняті ним зобов'язання в той час як продавець чи постачальник не виконує
свої зобов'язання;
(м) продавець чи постачальник має можливість передавати свої договірні права та зобов'язання, в тих випадках,
коли це може призвести до зменшення гарантій, наданих клієнту, якщо клієнт не дав на це згоди;
(н) виключення або обмеження права клієнта звертатися до суду або вдаватися до інших засобів правового
захисту, зокрема, шляхом висування вимоги для вирішення суперечок звертатись виключно до арбітражу до
якого не застосовуються правові норми, незаконного обмеження доступу клієнта до наявних даних, або
обтяження його необхідністю представляти докази, в той час як згідно із застосовними правовими нормами, це
обов'язок іншої сторони договору.

д) Дистанційний маркетинг страхових продуктів для фізичних осіб
З прийняттям директиви 2002/65/ЕС було запроваджено нові правила щодо дистанційного маркетингу фінансових послуг для фізичних осіб, в тому числі, страхових. За своєю природою фінансові послуги є нематеріальними, тому вони особливо підходять для дистанційного маркетингу. Створення правових засад дистанційної реалізації фінансових послуг має сприяти підвищенню рівня довіри споживачів до нових методів реалізації фінансових послуг, таких як електронна торгівля.

Використання дистанційних методів не повинно призвести до незаконного обмеження інформації, яка надається клієнту. Для забезпечення прозорості в директиві визначено вимоги, які мають виконуватись для того, щоб клієнт гарантовано отримував належну інформацію як до, так і після укладення договору.
Перед укладенням договору клієнт повинен отримати попередню інформацію, необхідну для того, щоб він міг правильно оцінити пропоновану фінансову послугу і мати достатньо інформації для прийняття рішення. Постачальник послуги має вказати, протягом якого періоду його пропозиція залишатиметься дійсною без змін. Інформація, зазначена в
директиві, охоплює дані загального характеру, що застосовуються до всіх видів фінансових послуг. Інші вимоги щодо інформації, яку слід надавати по конкретним фінансовим послугам, такої як покриття страхового поліса, визначені не лише в директиві 2002/65/ЕС. Таку інформацію слід надавати згідно з відповідними законами Співтовариства, якщо такі існують, або згідно з вимогами національного законодавства із дотриманням положень законів Співтовариства.
Більше того, згідно з положеннями статті 6 (право на відмову) директиви 2002/65/ЕС, клієнт має право протягом 14 календарних днів відмовитись від договору, не сплачуючи при цьому ніяких штрафів і не називаючи ніяких причин. Однак цей період буде подовжено до ЗО календарних днів для договорів страхування життя, на які поширюється дія директиви 90/619/ЕЕС, і які укладені за допомогою дистанційних методів, та персональних пенсійних операцій. Період, протягом якого клієнт має право на відмову, розраховується, починаючи з пізнішої з двох дат:
- з дати укладення договору дистанційними методами, за винятком вищезгаданого
договору страхування життя, в цьому випадку відлік часу починається з дати, коли клієнт
отримує інформацію про те, що дистанційний договір укладено, або
- з дати, коли клієнт отримує терміни та умови договору та іншу інформацію,
визначену у статтях 5(1) або 5(2).
Для забезпечення оптимального захисту прав споживача, важливо, щоб клієнта було належним чином поінформовано про положення цієї директиви та будь-яких кодексів поведінки, що існують в цій галузі, а також про те, що він мас право відмовитись від договору. В тих випадках, коли право на відмову від договору не діє через те, що клієнт чітко висловив побажання щодо виконання договору, постачальник повинен повідомити про це клієнта. Клієнт має бути захищений від послуг, про які він не просив. В таких випадках споживач має бути звільнений від будь-яких зобов'язань, відсутність відповіді з його боку не може вважатися згодою.

9. Страхові посередники

Концепція єдиного ринку страхових послуг передбачає, що страхові посередники повинні мати можливість здійснювати свою діяльність по всій території ЄС та надавати послуги вільно у відповідності до принципів, закладених у Договорі. Страхові посередники є необхідною ланкою в процесі реалізації страхових продуктів у Європейському Союзі. Вони також відіграють головну роль у захисті інтересів споживачів страхових послуг, в основному, шляхом надання їм консультацій та допомоги, а також аналізу індивідуальних потреб клієнта. Таким чином, вони є важливим елементом функціонування єдиного ринку страхових послуг.
Існує нагальна потреба розвивати по-справжньому інтегрований роздрібний ринок,
де інтереси споживачів та постачальників послуг були б захищені належним чином. В Європейському Союзі проводиться політика, спрямована на створення внутрішнього ринку послуг страхових посередників. Директиву 2002/92/ЕС було запроваджено з метою створення правових засад, які забезпечують високий рівень професіоналізму та компетенції страхових посередників і, в той же час, гарантують високий рівень захисту інтересів споживача.
В директиві передбачено, що всі фізичні або юридичні особи, які займаються посередницькою діяльністю в галузі страхування чи перестрахування (і агенти, і брокери), мають бути зареєстровані у країні-члені походження з виконанням вказаних нижче мінімальних вимог:
- наявність відповідних знань і кваліфікації, визначених у нормативних документах відповідної країни-члена;
- хороша репутація;
- наявність страхового покриття професійної відповідальності або будь-якої іншої схожої гарантії відповідальності, що може виникнути у зв'язку із професійною недбалістю (принаймні 1 мільйон евро в розрахунку на одну вимогу та 1,5 мільйона евро для всіх вимог на рік);
- фінансова спроможність, достатня для того, щоб захистити клієнта від невиконання посередником своїх обов'язків по передачі сплачених клієнтом страхових премій страховій компанії або страхових виплат, здійснених страховою компанією за страховими полісами клієнтів.
Виконання цих мінімальних вимог гарантує високий рівень професіоналізму та компетенції. Країни-члени ЄС можуть запроваджувати більш жорсткі вимоги, але тільки по відношенню до посередників, зареєстрованих на території цих країн. Страхові та перестрахові посередники можуть працювати в інших країнах-членах на базі реєстрації в країні-члені походження.
В директиві також передбачено, що страхові посередники повинні надавати клієнтам чіткі пояснення щодо рекомендацій придбати певні страхові продукти. Посередники повинні чітко пояснити в письмовій формі, зрозумілою клієнту мовою, чому вони рекомендують певні продукти в світлі індивідуальних потреб даного клієнта.
Директива дозволяє органам нагляду за діяльністю фінансових компаній країн-членів та іншим органам (страховим компаніям або професійним асоціаціям) брати участь у процесі реєстрації шляхом, наприклад, реєстрації страхових посередників під наглядом або під контролем компетентного органу даної країни.
В директиві передбачено, що країни-члени будуть зобов'язані забезпечувати простий та легкий доступ широкої громадськості до інформації про зареєстрованих страхових та перестрахових посередників, про компетентні органи, які їх зареєстрували, та про те, в яких країнах-членах вони працюють, через єдиний інформаційний центр.

ДОДАТОК: ЗАКОНОДАВСТВО ЄС
Страхування життя
• Директива 2002/83/ЕС
Страхування життя (перероблена версія)
Види страхування, інші ніж страхування життя
• Директива 73/239/ЕЕС
Перша директива Ради ЄС - Початок та здійснення професійної діяльності в галузі страхування
• Директива 78/473/ЕЕС
Співстрахування в країнах Співтовариства
• Директива 84/641/ЕЕС
Зміни до директиви 73239ЕЕС - Надання допомоги подорожуючим
• Директива 87343ЕЕС
Зміни до директиви 73/239/ЕЕС - Страхування кредитів та страхування поручительств
• Директива 87/344/ЕЕС
Страхування судових витрат
• Директива 88/357/ЕЕС
Друга директива Ради про зміни до директиви 73/239/ЕЕС - Положення, спрямовані на забезпечення виконання принципу свободи надання послуг
• Директива 90/618/ЕЕС
Зміни до директив 73/239/ЕЕС та 88/357/ЕЕС - Страхування відповідальності власників автотранспорту
• Директива 92/49/ЕЕС
Третя директива Ради про зміни до директив 73/239/ЕЕС та 88/357/ЕЕС
• Директива 95/26/ЕС
Зміни до директив 73/239/ЕЕС, 92/49/ЕЕС, 79/267/ЕЕС та 92/96/ЕЕС - РозІ-ВССІ (після банкрутства банку ВССІ)
• Директива 2000/64/ЕС
Зміни до директив 92/49/ЕЕС та 92/96/ЕЕС - Обмін інформацією з третіми країнами
• Директива 2002/13/ЕС
Зміни до директиви 73/239/ЕЕС - Маржа платоспроможності компаній, що займаються видами страхування, іншими ніж страхування життя
Бухгалтерский облік
• Директива 91/674/ЕЕС
Річні та консолідовані рахунки страхових компаній
Дистанційний маркетинг та електронна торгівля
• Директива 2002/65/ЕС
Дистанційний маркетинг фінансових послуг для фізичних осіб
• Директива 2003/31/ЕС
Електронна торгівля
Страхові групи
• Директива 98/78/ЕС
Додатковий нагляд за діяльністю страхових компаній, які входять до складу страхових груп