В усіх розвинутих країнах особисте страхування один з найбільш поширених видів страхування. Їм охоплено фактично все населення. А страхова компанія та страхова сума визначають соціальний статус людини.
В Україні ситуація поки що інша. Люди не звикли до страхування, багато українців не знає його переваг, а іноді й просто не довіряє страховим компаніям. Але, з іншого боку, громадянина вже не влаштовує і рівень медичного обслуговування у вітчизняних лікарнях. Коли ж він купує медичну страховку, то одразу відчуває зміни. Лікар страхової компанії стає його опікуном при будь-якій проблемі зі здоров’ям. Він надає не тільки професійну консультацію, а й здійснює контроль за якістю лікування.
Цікаво те, що наприкінці 19 століття в Україні відбувся бурхливий сплеск розвитку медичного страхування. Ініціаторами його були працівники великих підприємств. Робітники створювали за свій рахунок товариства взаємодопомоги, які з лікарняних кас компенсували своїм членам витрати на медичне обслуговування. Вперше в Україні такі товариства з’явилися в Одесі. В 1894 р. вони діяли вже на 22-х підприємствах. В 1899 р. за кількістю товариств взаємодопомоги Херсонська область займає сьоме місце в Росії.
Перший законодавчій акт, який зробив легітимними товариства взаємодопомоги, а при них каси взаємодопомоги прийнято в 1861 р.
В 1903 р. прийнято ще один закон. Згідно його роботодавець ніс відповідальність за завдану шкоду в разі нещасного випадку на виробництві.
В 1912 р. прийнято закон про страхування на випадок хвороби і нещасних випадків.
В радянські часи медичне страхування було непотрібне, адже медична допомога громадянам надавалася за рахунок державного бюджету.
В незалежній Україні з’явилися страхові компанії з пропозиціями нетрадиційних для радянських часів страхових продуктів. Зокрема програм медичного страхування. Сьогодні компанії працюють переважно з колективними договорами медичного страхування. Керівництво великих підприємств розуміє: для того, щоб утримати кваліфікованого спеціаліста, потрібна не тільки достойна заробітна плата, а й гарантований соціальний пакет, невід’ємною частиною якого є поліс медичного страхування.
Експерти переконані, що незабаром можна очікувати бурхливий сплеск попиту саме на медичне страхування. Про це свідчать проведені експертами Страхової групи „ТАС” маркетингові дослідження. На початок 2003 р. більшість з опитаних не вважали медичне страхування пріоритетним. Тільки 30,5 % з них були готові купити медичну страховку, але витратити при цьому не більше 100 грн. На початок 2004 року попит на медичне страхування виріс. Серед видів особистого страхування медичне стоїть на першому місці. На думку експертів, попит на таку страхову послугу буде збільшуватися з кожним роком.
При цьому не можна не враховувати, що в суспільстві є різні категорії громадян. І певна частина з них, принаймні поки що, не в змозі скористатися послугами страхових компаній чи комерційних медичних закладів. Саме тому держава повинна відрегулювати механізми надання медичної допомоги всім верствам населення та утвердити схему фінансування медицини. Сьогодні в Україні це вже нагальна проблема. Сам факт наявності декількох законопроектів щодо обов’язкового медичного страхування (ОМС) є яскравим показником актуальності теми. А також гостро наростаючої необхідності вирішення питання.
Затихнувши на якийсь час після проваленого Верховною радою України минулого року законопроекту «Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування», дебати навколо важливого питання – якою бути системі фінансування української медицини - нещодавно розгорілися з новою силою. Як і в житті, далеко не завжди інтереси авторів законопроектів співпадають з інтересами медиків і громадян, яких вони лікують.
Два з запропонованих законопроектів нещодавно парламентарі відхилили. Законопроект “Про обов’язкове медичне страхування” №5655 від 16 червня 2004 винесено на розгляд шостої сесії Верховної Ради України четвертого скликання. Але і в ньому є багато дискусійних питань.
Страховики мають надію, що їх досвід проведення медичного страхування буде враховано. І в результаті депутати Верховної Ради знайдуть оптимальну модель медичного обслуговування.
Саме цьому було присвячене третє засідання прес-клубу на тему: “Обов’язкове медичне страхування: проблеми і перспективи”, організованому 5 липня 2004 року Страховою групою “ТАС”.
З історії „обов`язкової медичної” законотворчості
Всього було розроблено 5 законопроектів щодо обов’язкового медичного страхування:
1. Проект Закону “Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування» № 4505 від 12.12.2003 р. (Подання І.Франчука)
2. Проект Закону про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування № 4505-1 від 06.02.2004 (Подання І.Шурми)
3. Проект Закону «Про фінансування охорони здоров'я та медичне страхування» № №3370 від 08.10.2003. (Подання М.Поліщука, Р.Богатирьової)
4. Проект Закону «Про загальнообов'язкове медичне страхування» № 3370-1 від 27.01.2004 (Подання М.Добкіна, О.Морозова)
5. Проект Закону про обов'язкове медичне страхування № 5655 від 16.06.2004 (Подання М.Добкіна, О.Морозова, В.Хомутинніка)
Враховуючи нещодавне відхилення Верховною Радою законопроектів “Про загальнообов’язкове медичне страхування” (№№4505 та 4505-1), станом на 17 червня у Верховній Раді зареєстровано три проекти законів, що регулюють обов`язкове медичне страхування.
По-перше, це законопроекти “Про фінансування охорони здоров’я та медичне страхування” (№ 3370, автори М. Поліщук, Р. Богатирьова) та “Про загальнообов’язкове медичне страхування”(3370-1, автори М.Добкін та О.Морозов). Обидва законопроекти передбачають створення багаторівневої системи фінансування охорони здоров’я. Але незважаючи на те, що законопроект 3370 містить багато позитивних моментів, деякі позиції (монополізація медичного страхового ринку та неврегульованість фінансових аспектів діяльності учасників системи) роблять його неприйнятним для подальшого розгляду у якості базового законопроекту з медичного страхування, - повідомив народний депутат Олександр Морозов. Слід також нагадати, що профільним комітетом для законопроектів 3370 та 3370-1 було призначено Комітет соціальної політики та праці, і як відомо, цей Комітет не підтримав обидва вищезазначені законопроекти.
По-друге, 17.06.2004 був зареєстрований законопроект “Про обов’язкове медичне страхування” (№5655, автори М.Добкін, О.Морозов, В.Хомутиннік), по якому профільним комітетом було призначено Комітет з питань фінансів та банківської діяльності. Цей проект є по суті доопрацьованим законопроектом №3370-1.
Новий страховий глосарій
Концептуальні відмінності Законопроекту «Про обов`язкове медичне страхування” №5655 в основному торкаються реалізації Страхової програми – участі страховиків у фінансуванні охорони здоров'я.
1. Страховики – будь-які страхові компанії (окрім life), що відповідають жорстким ліцензійним вимогам. Обов'язкова умова – членство в Медичному Страховому Бюро.
2. Страхувальником може бути як юридична, так і фізична особа. Юридичні особи укладають з вибраним ними страховиком договору страхування і платять внески за громадян, але громадяни мають право при бажанні самостійно укласти договір з будь-яким страховиком. Визначений чіткий порядок страхування певних соціальних груп (пенсіонери, активні безробітні, інваліди і ін.)
3. Застраховані – ті, хто застрахований за договором страхування.
4. Договір страхування – персоніфікований на кожне фізичне обличчя страховий договір короткострокового (non-life) страхування терміном дії на один рік і з автоматичним продовженням за умовчанням. Груповий страховий договір (з юридичними особами) – по суті пакетом персоніфікованих індивідуальних страхових договорів.
5. Страхові платежі – базові платежі і поправочні коефіцієнти розраховуються актуарним методом МСБУ і затверджуються Кабінетом Міністрів.
6. Страховий випадок чітко визначений – це надання застрахованому обличчю медичної допомоги в медустанові після напряму його туди сімейним лікарем або лікарем швидкої допомоги.
7. Страхова виплата – згідно загальноприйнятим принципам страхування – відшкодування обґрунтованих і документально підтверджених витрат на лікування чітко визначених договором застрахованих осіб.
8. Законом передбачена загальна страхова сума за кожним договором і ліміт відповідальності по кожному випадку. Фінансування витрат медустанови понад ліміти здійснюється за рахунок бюджетних коштів на умовах сумісного фінансування. Розміри страхових сум і лімітів затверджуються КМ на підставі пропозицій МСБУ.
9. Роль держави – Держава не є безпосереднім страховиком в Страховій програмі. Державний департамент МСБУ забезпечує сумісне фінансування витрат медустанов (понад ліміти страховиків), а також виступає головним координатором і контролюючим органом системи медстрахування.
10. Гарантійний фонд за рахунок внесків страховиків створюється при Недержавному Департаменті Медичного страхового Бюро.
Концептуальні нововведення: «Громадська програма” і інститут сімейних лікарів. Лікарі загальної практики (на зміну поліклінікам), які фінансуються за рахунок фондів взаємного страхування, надають базову медичну допомогу відносно невеликому кругу громадян (громаді) і при необхідності направляють пацієнтів в медустанови Страхової Програми.
Які в Україні є альтернативні системи функціонування медстрахування
Альтернативними системами функціонування медичного страхування в Україні є Єдиний позабюджетний Фонд медичного страхування та багаторівнева структура фінансування медичної сфери. Розглянемо їх відмінності.
Єдиний позабюджетний Фонд медичного страхування, який наповнюється за рахунок страхових внесків (які по суті є соціальними податками) і фінансує безпосередньо всі медичні установи.
ПЛЮСИ
1. Єдиний орган, що формує і реалізовує політику медичного страхування – легкість адміністрування.
2. Концентрація грошових потоків, яка полегшує координацію і управління системою – всі засоби цільові і перерозподіляються через єдиний фонд.
3. Відносна незалежність системи фінансування медстрахування від бюджетних коштів і засобів ринку.
МІНУСИ
1. Повна відсутність ринкових механізмів, відсутність економічних стимулів як для фонду, так і для медустанов.
2. Котельний метод фінансування, в якому легко може загубитися головний об'єкт всієї системи – Громадянин, що вимагає медичної допомоги. Відсутність індивідуального підходу до громадян.
3. Консервація порочної структури охорони здоров'я, що залишилася в спадок від СРСР. Відсутність стимулів для її розвитку і оптимізації.
4. Концентрація грошових потоків плюс чисто адміністративні методи управління ними створюють відмінний грунт для зловживань, неефективного і нецільового використання засобів.
5. Витрати на лікування компенсуються не індивідуально за фактом лікування кожного пацієнта, а загальним «валом».
6. Грошових коштів, зібраних фондом, однозначно не вистачатиме для фінансування всієї галузі.
7. Негативний досвід інших фондів соцстраху.
2. Багаторівнева структура фінансування медичної сфери, яка включає бюджетні кошти (гарантована державою безкоштовна програма), засоби комерційних страхових компаній (страхова програма), а також засобу територіальних общин (громад) (громадська програма)
МІНУСИ
1. Часткова залежність від бюджетних коштів і пов'язана з цим невизначеність і небезпека недостатнього фінансування.
2. При фінансуванні з різних джерел набагато складніше координувати і реалізовувати єдину політику держави у сфері охорони здоров'я
3. Загальна недовіра громадян до ринкових фінансових інститутів, і зокрема до страховиків. Недостатній рівень розвитку страхового ринку на сьогодні.
ПЛЮСИ.
1. «Ринок під строгим контролем держави» дозволяє створити ефективні ринкові стимули для розвитку галузі, у тому числі і для медичних установ, що дуже важливо.
2. Можливість залучення додаткових засобів в значному об'ємі, що дозволить комплексно вирішити проблему фінансування галузі.
3. Індивідуальний підхід (на рівні страховий і громадської програми) до кожного громадянина. Поліси страхування, що персоналізуються. Компенсація індивідуальних витрат для кожного пацієнта.
4. Оптимізація структури охорони здоров'я, від якої безумовно виграють і пацієнти і лікарі.
5. Вірогідність нецільового і неефективного використання засобів зведена до мінімуму.
ДЕРЖАВА + РИНОК
Система припускає змішане фінансування системи охорони здоров'я.
Кабінет Міністрів України щорічно визначає види медичної допомоги, які забезпечуватимуться за рахунок держави (такі як, наприклад, швидка допомога) і формує Бюджетну програму. Кошти Бюджетної програми перераховуються у відповідному об'ємі визначеним програмою медичним установам.
Для здійснення Страхової програми створюється спеціальний орган – Медичне Бюро, учасниками якого є державні органи (МОЗ і інші представники КМУ, Госфінуслуг, Верховна Рада) і страховики, що працюють в системі медичного страхування. Державний департамент МСБ виконує координуючі, організаційні і адміністративні функції. Держдепартамент МСБ розробляє і подає на затвердження державних органів перелік видів медичної допомоги для страхової програми, розміри страхових тарифів і страхових сум. Участь страховиків в Страховому департаменті МСБ – обов'язкова умова для здійснення страхування. При страховому МСБ буде створений за рахунок відрахувань страховиків Гарантійний Фонд, на випадок неплатоспроможності одного з його учасників.
Страхова програма припускає фінансування визначених в цій програмі видів медичної допомоги на основі договірних ринкових відносин між її суб'єктами – страховими компаніями, страхувальниками, застрахованими особами і медустановами.
На перших етапах, в період становлення повноцінного ринку, в страховій програмі також братиме участь і Держава – шляхом фінансування витрат медустанов понад ліміти страховиків. Це необхідно, оскільки страхові компанії не зможуть відразу ж покривати всі витрати на лікування застрахованих осіб. Надалі, коли ринок сформується, ліміти значно збільшаться або взагалі зникнуть. А поки, компенсація медустановам витрат на лікування важких, дорогих випадків здійснюватиметься на умовах спільного фінансування держави і страховиків. Державні кошти для цього виділятимуться із спеціальної статті Бюджетної програми. Розмір цієї статті закладатиметься до Бюджету на основі Бюджетного запиту, поданого Державним Департаментом МСБ.
Громадська програма припускає масову участь сімейних лікарів в системі охорони здоров'я. Сімейні лікарі, які прийдуть на зміну поліклінікам і дільничним, забезпечуватимуть базовою медичною допомогою відносно невелике коло пацієнтів, забезпечуючи при цьому набагато більш індивідуальний підхід до кожного пацієнта. Фінансуватися Громадська програма буде за рахунок лікарняних кас, створених при кожній общині («громаді»). Крім цього, в Бюджетній програмі буде також передбачене невелике фінансування сімейних лікарів, з урахуванням того, що вони надаватимуть деякі види медичної допомоги, які визначені в Бюджетній програмі (наприклад, невідкладна допомога).
ФОНД
Система припускає єдине централізоване фінансування медичної сфери за принципом державного соціального страхування.
Створюється єдиний позабюджетний медичний страховий фонд, куди всі суб'єкти господарської діяльності зобов'язуються перераховувати страхові внески (по суті, до страхових внесків вони не мають ніякого відношення, це швидше соціальні податки). Відповідно, з цих засобів Фонд здійснює компенсацію витрат медичним установам чи то на основі нормативів фінансування, чи то на основі кошторисів, що періодично надаються. За допомогою такої системи, на думку самих же авторів, можливо буде забезпечити лише частину необхідних для медичної галузі засобів. Інше, повинно лягти на плечі добровільного страхування.
Олег Виноградов, заступник завідуючого секретаріатом Комітету ВРУ з питань охорони здоров`я, материнства та дитинства
- Говорячи про обов`язкове медичне страхування (ОМС), необхідно спочатку з`ясувати про що йде мова – про технологічний процес чи про питання соціального страхування. В більшості країн лікарі отримують за свої послуги достойну винагороду у вигляді заробітної плати, у нас лікар „спонсорується” державою, тому і заробіток в нього відповідний можливостям держави.
Стосовно введення чи невведення в Україні цього соціально необхідного виду страхування, то ОМС вводити необхідно, але причина інша – дати можливість лікувальним закладам не тільки вижити, а й поставити рівень їх фінансування на відповідний європейський рівень.
Якщо ввести цей вид правильно, то ОМС може дати пацієнту гарантії, а якщо ні – то це буде просто перерозподіл податку. Тому, це має здійснювати не державна страхова компанія однозначно.
На сьогодні багато людей, та й законотворців плутають соціальне страхування з медичним страхуванням – це різні речі. В першому випадку держава „сама себе страхує”, а в іншому – застосовуються ринкові механізми та взаємовідносини.
Всі запропоновані законопроекти, звісно, ще недоопрацьовані і мають багато білих плям, крім цього існує невідповідність деяких нормативно-правових актів. Наприклад, згідно Конституції України в нашій державі заборонено брати гроші з населення за страхування медичних послуг.
Віктор Нонко, Українське медичне страхове бюро, к. мед. н.
- Перед тим як розглядати саму проблему, необхідно оперувати ключовими словами, так званим глосарієм. На превеликий жаль, перший законопроект вніс підміну понять та змішав страхування, як класику, з соціальною допомогою, тому його необхідно було б правильніше назвати „Про додаткове фінансування охорони здоров`я”.
Цей законопроект не мав ані механізму, ані теорії страхування, та й взагалі не мав відношення до страхування і не був розрахований на головного учаника цього процесу – на населення. Іншим аспектом було те, що монополію займала державна страхова компанія – а це не правильно, бо існування двох потужних державних систем – Мінздраву та Державної СК призведе до їх непорозуміння та нездорових наслідків, як для населення, так і для ринку вцілому.
На сьогодні в світі ще не придумано кращої та дієвішої системи фінансування системи охорони здоров`я, ніж страхування, обов`язкове чи добровільне. Необхідно також зазначити, що не існує поняття „страхова медицина” – є фінансування медицини через страхування, бо воно вводить в оману, як населення, так і фахівців.
Майбутнє, на думку експертів, за спеціалізованими страховими компаніями.
Сергій Нечитайло, начальник управління особистого та медстрахування СГ „ТАС”
- Як кажуть в Одесі: „Лікуватись задарма – задарма лікуватись!” Якщо не вплинути на ситуацію, яка склалася навколо введення обов`язкового медичного чи соціального медичного страхування в Україні, і пустити на розсуд держави, то ми можемо отримати замість дієвого механізму ще одну „годівлю для держслужбовців”.
Соціальне медичне страхування – це ще один податок для підприємця, який змушений буде піти у „тінь”. Механізм держфонду не буде ефективно працювати, так як у страховиків вже давно відпрацьовані взаємовідносини з медичними закладами та страхувальниками. Ніякі фонди, крім страховиків, не зможуть зацікавити лікарів, у яких є прямий інтерес – збільшення зарплати. Не секрет, що і у страховиків в цьому питанні є фінансовий інтерес.
Віктор Дольник, заступник голови Комітету медичного страхування ЛСОУ
- Останні 5 років спостерігається активність як Верховної ради, так і учасників страхового ринку. Вже існує 5 законопроектів, які стосуються ОМС. Скільки державних фондів – стільки ми і відчуваємо їх „турботу”.
Не секрет, що охорона здоров`я в нашій країні не розвивається. Причини цьому: недофінансованість медичного сектору, нераціональне використання фінансування, а також той факт, що мережа охорони здоров`я, яка була сформована ще за часів СРСР, перевищую потреби мешканців нашої країни – ніщо не зможе прокормити таку систему.
Де-факто, ринок медичних послуг склався – платну медицину з „таксами” за послуги лікування не сховаєш. Пацієнт, в свою чергу, не може оцінити роботу лікаря та вартість його послуг.
Сьогодні для системи охорона здоров`я необхідно віднайти фінансування у розмірі 7 млрд. грн., це при існуючому фінансування медицини 6,5 млрд. грн. Механічне збільшення фінансування не призведе до необхідного результату, так як поки що немає ринкового механізму, який впорядкує цей ринок. Ми маємо рівнятися на Європу та навчатися на помилках Росії. Наприклад, система лікарняних кас в Німеччині – це повноцінна страхова структура, яка є досить дієвою.
Сергій Срібний, СК „Скайд-Вест”
- Обов`язкове медичне страхування – це не нова тема, перші законопроекти були механізмами збору коштів з населення і не більше. Громадянин України повинен мати вибір: обрати Державний Фонд чи страхову компанію.
Система охорони здоров`я потребує реструктуризації. За Конституцією ми не можемо змінювати кількість медичних закладів, хоча це потрібно.
Останнім законопроектом, який найбільше захищає інтереси громадян, передбачена як багатоканальність фінансування (внески громадян, державне фінансування, внески страховиків), так і багаторівневість фінансової допомоги (громадська, бюджетна та страхова програми).
Ігор Найда, помічник народного депутата України
- Питання стоїть в політичній площині. Людина має отримати той рівень захищеності, на який спроможна держава, але й цього немає.
На превеликий жаль, немає спадкоємності послідовників реформування системи охорони здоров`я – державні мужі наступають на одні й ті ж граблі. Треба розуміти, що місцеві органи самоврядування мають вносити свою лепту. Закон про ОМС – це соціальний аспект, а людині (пацієнту) не розяснили ситуацію. Аспект страхування несе багато питань, у тому числі кадрове питання та визначення джерела системи фінансування.
Олег Соскін, генеральний директор Інституту трансформації суспільства, д.е.н.
- Треба шукати шляхи вирішення проблеми ОМС, щоб не було як з пенсійним страхуванням в Україні. Якщо мова йде про медичне убезпечення, необхідно розуміти під цим поняттям соціальне убезпечення, перш ніж вирішувати це питання.
В Україні має бути один соціальний податок – не 37%, який вимушений платити вітчизняний підприємець. Не можна рухатись шляхом ОМС для створення Державного Фонду. Тому виходимо на системне питання – як провести якісну реорганізацію охорони здоров`я. На сьогодні необхідно підготувати відповідну нормативну базу, підтриману системними механізмами, - тоді закон буде мати життя, але у жодному разі не як ще один додатковий соціальний податок.
Валерій Суксін, Голова правління СГ „ТАС”
- На страховиків покладена почесна роль – стати локомотивом у трансформації суспільства. Закони, що ми обговорюємо, дозволять нам мати систему медичного забезпечення, яка відповідає світовим стандартам. У розвинених країнах – 90% населення застраховано. Україні немає чим похвалитися, бо більшість нашого населення неспроможне заплатити страховий внесок. На сьогодні не створена відповідна інфраструктура і відповідний закон досі не прийнято.
Страхова компанія сторона зацікавлена, її інтереси співпадають з інтересами суспільства і держави зокрема.
