Принципи № 2: Страховий конкордат

1. Вступ

1. Загальна мета нагляду за страховою діяльністю полягає в підтриманні функціонування ефективних, неупереджених, безпечних і стабільних страхових ринків в інтересах і з метою захисту страхувальників. Для досягнення цієї мети в умовах, коли багато які страхові компанії та об’єднання страхових компаній швидкими темпами розширюють масштаби своїх міжнародних операцій, часто на нові ринки збуту страхових послуг, виникає зростаюча потреба у співробітництві між органами нагляду за страховою діяльністю. Тому завданням цього документа є розробити практичні стандарти, які членам Асоціації рекомендується застосовувати, та у цьому контексті скласти принципи співробітництва між органами нагляду за страховою діяльністю у їхній роботі з нагляду за закордонними операціями міжнародних страхових компаній та об’єднань страхових компаній з метою підвищення ефективності такого нагляду. Головна увага зосереджується не на регулюванні страхових операцій, а на регулюванні, в інтересах існуючих і майбутніх страхувальників, фінансової стабільності страхових компаній та їхньої здатності виконувати свої зобов’язання. Принципи, що наводяться нижче, мають впроваджуватися з урахуванням міжнародних зобов’язань, які також можуть застосовуватися.

2. Цей документ охоплює закордонні філії (та аналогічні структури) , які є складовими частинами страхової компанії, зареєстрованими в іншій юрисдикції; закордонні дочірні компанії, які є самостійними юридичними особами, зареєстрованими в іншій юрисдикції, ніж материнська компанія, яка їх контролює; спільні підприємства, що є самостійними юридичними особами, якими володіють та які контролюють дві чи більше материнських компаній, з яких, принаймні, одна зареєстрована в іншій юрисдикції та з яких не обов’язково всі повинні бути страховиками; а також надання транскордонних страхових послуг.

3. Питання, що виникають у зв’язку із наданням страхових послуг через Інтернет, в цьому документі на розглядаються. Не охоплює він також і діяльність компаній, які займаються лише перестрахуванням і які безпосередньо контролюються тільки в деяких територіях, хоча ця прогалина може частково бути заповненою пильною зацікавленістю більшості наглядових органів якістю програм перестрахування, впроваджених прямими страховиками, за якими вони здійснюють нагляд, або встановленням фінансових й інших вимог до договорів перестрахування в якості передумови надання кредитів на перестрахування, від якого відмовляються прямі страховики. Ці два питання IAIS ще буде розглядати.

2. Визначення

4. Нижченаведені терміни мають у цьому документі таке визначення:

Територія базування. Територія базування – це територія, в якій зареєстрована материнська страхова компанія або в якій зареєстрована штаб-квартира філії. Регулюючі/наглядові органи приймаючої території повинні знати нижчі та вищі регулюючі/наглядові органи території базування з урахуванням ієрархії корпоративних структур багатьох міжнародних страхових компаній та об’єднань страхових компаній. Якщо не зазначено інакше, термін “регулюючий/ наглядовий орган території базування” охоплює як нижчий, так і вищий рівні.

Приймаюча територія. Приймаюча територія – це територія, в якій розташована філія закордонного страховика; або в якій зареєстрована дочірня компанія чи спільне підприємство закордонної материнської страхової компанії; або, коли йдеться про надання транскордонних страхових послуг, територія, в якій надаються такі послуги.

Страховик / страхова компанія в тексті цього документа та інших визначеннях означає ліцензовану юридичну особу, яка укладає договори страхування (за винятком чистих перестраховиків).

Об’єднання страхових компаній у цьому документі означає структуру, яка включає дві чи більше страхових компаній. Структура міжнародних об’єднань страховиків може базуватися на холдинговій компанії, яка сама не є страховою компанією. Така холдингова компанія може бути промисловою чи комерційною корпорацією, фінансовою установою (наприклад банком) або компанією, більша частина активів якої складається із акцій страхових компаній (і/ або інших регульованих фінансових установ).

Територія означає країну, штат, провінцію чи іншу місцевість, де місцеві закони про страхування, які стосуються реєстрації чи страхової діяльності страховиків і/або посередників, можуть бути застосовані у примусовому порядку за законом.

Ліцензування у цьому документі означає реєстрацію страхової компанії в території чи надання їй дозволу укладати в межах території договори страхування. Ці два види ліцензування є окремими, і вони можуть застосовуватися в окремих територіях. Принципи, які застосовуються до ліцензування, застосовуються також і до надання цих двох видів дозволів.

Ексклюзивний нагляд. Одного загального визначення терміну “ексклюзивний нагляд” не існує. Для цілей цього документа “ексклюзивний нагляд” означає нагляд за операціями страховика з боку наглядового органу території, в якій цей страховик є зареєстрованим. Такий нагляд охоплює всі аспекти діяльності страхової компанії, але при цьому особлива увага може приділятися захисту всіх страхувальників компанії чи тільки тих, які знаходяться на території, підвідомчій відповідному наглядовому органу. Ексклюзивний нагляд не може передбачати автоматичних припущень, що відповідна страхова установа отримуватиме додаткову фінансову підтримку від материнської компанії чи що, у свою чергу, вона має моральний чи комерційний обов’язок підтримувати інших страховиків, в яких вона інвестувала кошти, у більших обсягах, ніж вона вже зробила, або що вона має інші договірні зобов’язання (наприклад, гарантії). Концепція ексклюзивного нагляду в контексті цього документа жодним чином не виключає можливості здійснення нагляду за діяльністю тієї чи іншої філії з боку відповідного органу приймаючої території.

Орган нагляду за страховою діяльністю означає у відповідних випадках або орган, який регулює страхову діяльність, або орган нагляду за страховою діяльністю в межах відповідної території.

3. Принципи нагляду за транскордонними страховими операціями

5. Органам нагляду за страховою діяльністю пропонується застосовувати при здійсненні нагляду за транскордонними страховими операціями такі принципи.

Принцип 1. Жодна закордонна страхова компанія не може уникати нагляду

6. Одне із перших завдань співробітництва між органами нагляду за страховою діяльністю – це забезпечити, щоб жодна страхова компанія не могла уникнути нагляду. Маючи на увазі необхідність запобігати непотрібному дублюванню наглядової діяльності, кожний орган нагляду має обов’язок забезпечити, щоб під ефективним наглядом перебували всі закордонні страхові компанії. Застосування цього принципу не виключає можливості прогалин у справі нагляду за страховою діяльністю. Такі прогалини, наприклад, можуть виникнути, коли та чи інша компанія класифікується наглядовим органом території базування як страховик, але не вважається страховиком наглядовим органом приймаючої території чи навпаки.

7. Що стосується нагляду за діяльністю дочірніх компаній та філій, то тут існують певні розбіжності. Нагляд за дочірніми компаніями повинен завжди здійснюватися відповідним органом приймаючої території, в якій вони зареєстровані, і він підпорядковується правилам стосовно необхідного рівня фінансових ресурсів/ платоспроможності. Філії також, як правило, підпадають під нагляд органів приймаючої території (за винятком випадків, коли діють схеми взаємного визнання, як в ЄС). Втім рівень платоспроможності філії може оцінюватися відповідно до вимог, діючих як в території базування, так і в приймаючій території. У деяких випадках наглядовий орган приймаючої території може забажати використовувати оцінку, зроблену наглядовим органом території базування.

Принцип 2. Всі страхові компанії міжнародних в складі страхових об’єднань та міжнародні страхові компанії повинні підлягати ефективному нагляду.

8. При вирішенні питання про надання чи подовження (а якщо так, то на якій основі) ліцензії дочірній компанії чи філії закордонного страховика, що перебуває в межах компетенції наглядового органу приймаючої території, останньому може бути необхідно на послідовній основі оцінити ефективність нагляду, здійснюваного за діяльністю закордонної страхової компанії в території її базування, шляхом проведення у разі необхідності консультацій із наглядовим органом території базування. При здійсненні такої оцінки слід враховувати загальні принципи та стандарти IAIS в галузі нагляду та спроможність наглядового органу території базування застосовувати санкції до корпоративних структур, які перешкоджають здійсненню ефективного нагляду за їхньою діяльністю.

9. У традиційному підході до нагляду за страховою діяльністю перший наголос робиться на ефективному ексклюзивному наглядові за індивідуальними страховими компаніями. Оскільки страхові компанії є менш вразливими до ризиків шкідливого впливу, ніж, наприклад банки, та оскільки вони набагато рідше стають джерелом системних ризиків для фінансової системи, органи нагляду за страховою діяльністю намагаються оточити “парканом” індивідуального страховика, зареєстрованого в підвідомчій їм території, і таким чином ізолювати його від інших компаній тієї самої групи.

10. Проте, коли материнська страхова компанія бере матеріальну участь в капіталі інших страховиків (чи інших фінансових установ), при оцінці фінансової стабільності материнської страхової компанії та усього об’єднання у цілому необхідно враховувати додаткові потенційні ризики, які виникають внаслідок існування такого об’єднання, зокрема можливі наслідки подвійного левереджу для платоспроможності операції, що здійснюються всередині об’єднання, та великий ризик потенційних збитків. Робота над тим, як справлятися із такими ситуаціями, продовжується в рамках інших форумів, і у свій час її результати буде необхідно врахувати в концепції нагляду за міжнародними об’єднаннями страхових компаній, базованій на підході “ексклюзивний нагляд плюс” чи “загальнокорпоративний нагляд”. Однак це жодним чином не принижуватиме важливості ефективного ексклюзивного нагляду за діяльністю міжнародних страхових компаній.

Принцип 3. Установи транскордонного страхування повинні створюватися після консультацій між наглядовими органами приймаючої території та території базування.

11. Перші можливості для співробітництва між органами нагляду за страховою діяльністю приймаючої території та території базування з’являються, коли та чи інша страхова компанія подає індивідуальну заявку про створення нової закордонної страхової компанії. Гарні можливості створення основи для майбутнього співробітництва між органами нагляду за страховою діяльністю приймаючої території та території базування відкриває також процедура ліцензування.

12. Наглядові органи приймаючої території можуть забажати проконсультуватися із наглядовими органами території базування з конкретних аспектів ліцензійної пропозиції, але у будь-якому випадку вони завжди повинні упевнитися, що наглядовий орган території безпосереднього базування материнської страхової компанії не заперечує проти надання ліцензії. Наглядовому органу території базування, який не підтримує наміри свого страховика створити страхову компанію за кордоном, цей процес може надати можливість поінформувати наглядовий орган приймаючої території про свою точку зору щодо цього і, можливо, рекомендувати йому відмовити страховій компанії – заявнику у видачі ліцензії. Після такого спілкування і коли наглядовий орган приймаючої території не отримує позитивної відповіді від наглядового органу території базування, уповноваженого надавати такі відповіді, або після отримання кваліфікованої відповіді, наглядовий орган приймаючої території повинен прийняти рішення: або відмовити у видачі ліцензії, або посилити інтенсивність нагляду, або зумовити надання ліцензії певними вимогами. Наглядовий орган приймаючої території має поінформувати наглядовий орган території базування про будь-які обмеження чи заборони, що він їх запровадив на ліцензію.

13. Наглядові органи приймаючої території повинні із особливою обережністю підходити до задоволення прохань про видачу ліцензії закордонним установам, які в території їхнього базування мають нестабільне фінансове положення, або спільним підприємствам із неясною відповідальністю материнської компанії. За таких умов питання про надання будь-якої ліцензії повинно залежати від спроможності наглядового органу приймаючої території запроваджувати обмеження на страхову діяльність чи вимагати спеціальних гарантій та здійснювати ефективний нагляд за діяльністю компанії – заявника.

14. Останнє слово стосовно надання ліцензії має залишатися за наглядовим органом приймаючої території на основі недискримінаційних критеріїв (за винятком випадків існування схем взаємного визнання як в ЄС). Наглядові органи території базування повинні мати перелік усіх транскордонних установ своїх страховиків.

Принцип 4. Закордонні страхові компанії, які надають транскордонні страхові послуги, повинні перебувати під ефективним наглядом.

15. Питання надання закордонними страховими компаніями транскордонних послуг в будь-якій території залежить, як правило, від законодавства відповідної території.

16. Якщо споживачі страхових послуг мають необмежене право на свій власний розсуд страхуватися за кордоном, за звичай, вважається, що за свої дії вони відповідають самі. Однак, коли дозволяється укладати договори на надання транскордонних послуг, наглядовий орган приймаючої території може забажати, щоб його було повідомлено про наміри закордонного страховика укладати страхування в підвідомчій йому території, та може забажати упевнитися, що в території базування фінансовий стан закордонного страховика підлягає регулюванню із дорадчим правом. Ще одним виправданим підходом може бути застосування спеціальної процедури ліцензування або запровадження спеціальних гарантій для захисту страхувальників.

17. Коли укладати договори страхуванняна надання транскордонних послуг дозволяється, наглядовий орган території базування несе головну відповідальність за забезпечення платоспроможності страховика. У таких випадках наглядовий орган приймаючої території має серйозно розглянути будь-які застереження чи заперечення наглядового органу території базування стосовно операцій, запропонованих відповідною страховою компанією. Наглядові органи території базування повинні мати право забороняти страховикам, що перебувають під їхнім наглядом, укладати контракти на надання транскордонних страхових послуг в закордонних територіях, якщо страхова компанія, на їхню думку, не має необхідних фінансових ресурсів або кадрів для належного здійснення таких операцій.

18. Коли наглядовому органу приймаючої території повідомлено про наміри закордонного страховика здійснювати страхову діяльність в межах підвідомчої йому території, наглядовий орган приймаючої території повинен вирішити, яку інформацію закордонна страхова компанія має надавати споживачу. Така інформація може містити детальну інформацію про орган, який здійснює нагляд за діяльністю страховика.

4. Фактори, що сприяють співробітництву

19. Взаємна довіра між органами нагляду за страховою діяльністю посилюється, якщо інформаційні потоки можуть спокійно пересуватися в обох напрямках на засадах взаємності. Для поліпшення нагляду за міжнародними страховими компаніями та об’єднаннями страховиків необхідно продовжувати докладати зусилля у напрямку удосконалення обміну інформацією між страховими компаніями та наглядовими органами та між різними наглядовими органами. Головна мета тут полягає не в простому забезпеченні обігу значних обсягів поточної інформації, а у вирішенні головних наглядових питань. Тому потреби в обміні інформацією включають такі елементи.

4.1 Інформаційні потреби наглядових органів території базування

20. Головне завдання наглядового органу території базування на цьому терені – це забезпечити, щоб материнська страхова компанія повністю та своєчасно задовольняла його інформаційні потреби. Це, як правило, вимагає функціонування ефективної системи звітності (яка може бути перевіреною) будь-якої закордонної страхової установи перед її штаб-квартирою чи материнською страховою компанією , а також пошуку практичних рішень для забезпечення конкретних інформаційних потреб. Для цього:

а) Наглядові органи території базування повинні намагатися упевнитися, що системи внутрішнього контролю страховиків передбачають всебічну та регулярну звітність між закордонною установою страховика та його штаб-квартирою. Така звітність має забезпечувати надання точної інформації про загальний фінансовий стан страховика та ефективність його систем контролю, а також можливість їхньої оцінки.
б) Якщо наглядовий орган приймаючої території виявляє проблеми чи підозрює існування проблем матеріального характеру в тій чи іншій закордонній страховій установі, він повинен за своєю ініціативою поінформувати про це наглядовий орган території базування. Рівень матеріальності залежатиме від характеру проблеми. Наглядові органи території базування можуть повідомити наглядовим органам приймаючої території точні рівні матеріальності, які можуть викликати їхнє занепокоєння. Проте наглядовому органу приймаючої території часто набагато легше виявити проблеми, і тому він повинен бути готовим до дій на свій розсуд.
в) Наглядові органи території базування можуть намагатися здійснювати незалежні перевірки інформації, наданої закордонною страховою установою. Якщо такі перевірки, здійснювані наглядовими органами території базування, дозволяються, наглядові органи приймаючої території мають їх вітати. У разі неможливості проведення перевірки наглядовими органами території базування (або коли наглядові органи території базування не вдаються до перевірок), наглядовий орган території базування може звернутися до наглядового органу приймаючої території із проханням перевірити деякі аспекти діяльності страховика або надати зауваження стосовно них. Доцільно, щоб отримані у такому випадку результати були наявними як для наглядового органу приймаючої території, так і наглядового органу території базування.

г) Якщо в закордонній страховій установі виникають серйозні проблеми, наглядовий орган приймаючої території може мати необхідність проконсультуватися із штаб-квартирою чи материнською страховою компанією, а також із наглядовим органом території базування з питання вжиття можливих заходів виправлення ситуації. Коли після таких консультацій наглядовий орган приймаючої території вирішує позбавити закордонну страхову установу ліцензії на здійснення страхових операцій або вжити аналогічних заходів, наглядовий орган території базування у разі можливості має бути попередньо поінформований про це.
д) У деяких випадках наглядовий орган приймаючої території за погодженням із наглядовим органом території базування може поділяти відповідальність за наглядову діяльність та координувати її разом із наглядовим органом території базування.

21. Наглядові органи приймаючої території повинні інформувати наглядовий орган території базування про будь-які фінансові труднощі, що виникають у зв’язку із наданням транскордонних страхових послуг.

4.2 Інформаційні потреби наглядових органів приймаючої території

22. Нагляд за операціями закордонних страхових установ в приймаючій території буде більш ефективним, якщо він буде здійснюватися із знанням, якою мірою наглядовий орган території базування, що безпосередньо опікує материнську страхову компанію, контролює діяльність закордонної страхової установи, та із усвідомленням будь-яких обмежень, запроваджених стосовно материнської страхової компанії чи об’єднання страхових компаній у цілому. Для цього:

а) Наглядові органи території базування повинні інформувати наглядові органи приймаючої території про будь-які зміни в наглядових заходах, які, на їхню думку, мають суттєве значення для операцій закордонних установ їхнього страховика. Наглядові органи території базування мають позитивно задовольняти прохання наглядових органів приймаючої території про надання предметної інформації стосовно, наприклад, масштабів операцій тієї чи іншої місцевої страхової установи, її ролі в об’єднанні страхових компаній та застосування процедур внутрішнього контролю, а також інформації, яка має важливе значення для забезпечення наглядовими органами приймаючої території ефективного нагляду.
б) Якщо наглядовий орган території базування має сумніви щодо якості нагляду, здійснюваного наглядовим органом тієї чи іншої приймаючої території, і внаслідок цього планує заходи, які зачіпатимуть закордонні установи, що здійснюють операції у відповідній території, наглядовий орган території базування повинен попередньо проконсультуватися з цього приводу із відповідним наглядовим органом приймаючої території.
в) У випадку окремих страхових компаній наглядові органи території базування мають бути готовими максимально довіряти наглядовим органам приймаючої території. Навіть у складних ситуаціях, таких як майбутня зміна власника чи проблеми страховика, підтримання контактів між наглядовими органами приймаючої території та території базування може бути взаємовигідним, хоча рішення з обох питань та графік вирішення таких складних проблем можуть прийматися лише стосовно кожного окремого випадку.

23. Наглядові органи території базування повинні позитивно задовольняти прохання наглядових органів приймаючої території про надання предметної інформації стосовно окремих страховиків, які надають транскордонні страхові послуги.

4.3 Обмеження обігу інформації для збереження її конфіденційності

24. Свобода обміну інформацією, зумовлена деякими вимогами стосовно захисту постачальника та отримувача інформації, значно підвищує ефективність співробітництва між органами нагляду за страховою діяльністю. Але однією із можливих перешкод у справі передачі інформації є різні правила щодо збереження конфіденційності інформації в різних територіях.

25. Територіям, де вимоги збереження конфіденційності продовжують обмежувати обмін інформацією для цілей нагляду із органами нагляду за страховою діяльністю інших територій, а також країнам, де отримана від закордонного наглядового органу інформація не може бути закритою, настійно пропонується переглянути їхні вимоги з урахуванням таких умов:

а) Отримана інформація повинна використовуватися лише для цілей нагляду за діяльністю фінансових установ.
б) Механізми обміну інформацією повинні передбачати дводенний обіг інформації, але вимоги взаємності щодо формату та детальних характеристик інформації висуватися не повинні.
в) Конфіденційність отриманої інформації має захищатися законом, за винятком випадків кримінального переслідування. Безумовно, всі органи нагляду за страховою діяльністю повинні дотримуватися вимог збереження професійної таємниці стосовно інформації, отриманої на виконання їхніх службових обов’язків, в тому числі під час інспекцій на місцях.
г) У разі можливості отримувач інформації повинен зобов’язатися консультуватися із наглядовим органом, який надав інформацію, якщо він має намір вжити заходів у зв’язку із отриманою інформацією.

26. Наглядові органи у кожному конкретному випадку та у разі необхідності після консультацій між ними можуть розглянути питання про доцільність інформування компаній, на які вони отримали інформацію, стосовно характеру здійснених контактів.

5. Зовнішній аудит

Робота органів нагляду за страховою діяльністю може суттєво підтримуватися зовнішнім аудитом, якщо він проводиться згідно із міжнародними аудиторськими та актуарними стандартами. Сьогодні зовнішній аудит проводиться не в усіх закордонних страхових установах, а там, де він здійснюється, аудит може бути не достатньо ретельним. Усі закордонні страхові установи повинні піддаватися зовнішньому аудиту у разі необхідності на ініціативу наглядового органу території базування чи приймаючої території.

27. Існування належних положень стосовно зовнішнього аудиту – це важливий для органів нагляду за страховою діяльністю момент, який може враховуватися при прийнятті рішень щодо надання ліцензії новим установам. Що стосується закордонних установ міжнародних страховиків та об’єднань страхових компаній, то часто аудит може проводитися тією фірмою, яка перевіряє материнську страхову компанію, при тому розумінні, що така фірма має належний потенціал і досвід в приймаючій території. Коли закордонна страхова установа перевіряється іншою фірмою, доцільно, щоб зовнішній аудитор і орган, що здійснює нагляд за діяльністю материнської страхової компанії, мали одну думку стосовно адекватності аудиту закордонної установи.

28. Наглядові органи є дуже зацікавленими у якісному та глибокому аудиті. Коли аудит проводиться не належним чином, наглядові органи повинні доводити свої зауваження до відома місцевого представника аудиторів. Доцільно, щоб орган нагляду за страховою діяльністю мав право, у разі необхідності, наполягати на проведенні додаткового аудиту іншим аудитором або на заміні запрошеного аудитора. Для дотримання встановлених стандартів аудиту міжнародних об’єднань страховиків бажано призначати аудиторів, які мають великий досвід страхового аудиту, в тому числі у відповідній території. У разі виникнення сумнівів наглядові органи приймаючої території та території базування повинні проводити консультації.

29. Зовнішнім аудиторам може також бути запропоновано перевірити точність звітних документів чи дотримання будь-яких спеціальних вимог. Доцільно, щоб всі наглядові органи мали можливість спілкуватися із зовнішніми аудиторами страхових установ і навпаки. Ефективна координація дій між органами нагляду за страховою діяльністю та зовнішніми аудиторами є позитивним моментом. Втім, хоча зовнішні аудитори можуть відігравати ключову роль, їхня робота жодним чином не принижує необхідності в ефективному внутрішньому контролі, включаючи проведення ефективного внутрішнього аудиту.