Принцип № 1: Основні принципи страхової діяльності


Тема Статьи

Міжнародна асоціація органів нагляду за страховою діяльністю / Представництво Світового банку в Україні

1. Вступ

1.1 Попередні зауваження

1. У Преамбулі до Статуту Міжнародної асоціації органів нагляду за страховою діяльністю (IAIS) стверджується:
a. Органи нагляду за страховою діяльністю визнають, що
– індустрія страхування та ринки страхових послуг є принципово важливими для соціально-економічного розвитку як на національному, так і на міжнародному рівнях;
– переважна частина національних ринків страхових послуг дедалі більшою мірою інтегруються у глобальний ринок.
б. Органи нагляду за страховою діяльністю мають намір
– сприяти формуванню відчуття спільності інтересів і завдань поміж усіма органами регулювання і нагляду у страховій сфері;
– розширювати можливості органів нагляду за страховою діяльністю стосовно покращення захисту інтересів власників страхових полісів і сприяння збільшенню і зміцненню ефективності страхових ринків.
в. Органи нагляду за страховою діяльністю
– приймають рішення розпочати взаємну співпрацю з метою забезпечення посиленого нагляду за індустрією страхування як на національному, так і на міжнародному рівнях для того, щоб утверджувати ефективне, законне, надійне і стабільне функціонування ринків страхових послуг на користь власників страхових полісів і для захисту їхніх інтересів.
2. З метою реалізації цих намірів та резолюцій органи нагляду за страховою діяльністю прийняли рішення про об’єднання своїх зусиль для розроблення практичних стандартів нагляду у сфері страхових послуг.

1.2 Мета документу

3. Цей документ про основні принципи страхової діяльності охоплює ті найважливіші принципи, які необхідні для ефективного функціонування будь-якої системи нагляду. Органи нагляду за страховою діяльністю повинні застосовувати ці основні принципи у процесі здійснення нагляду за діяльністю всіх страховиків у межах своєї юрисдикції. Ці Основні принципи страхової діяльності мають слугувати в якості базових рекомендацій для органів нагляду за страховою діяльністю у всіх територіальних юрисдикціях. В межах конкретних юрисдикцій може виникнути потреба у доповненні цих основних принципів іншими процедурами, розробленими для врахування особливих умов і ризиків місцевих систем страхування. Ці Основні принципи страхової діяльності слід використовувати з метою допомоги конкретним територіальним юрисдикціям у справі зміцнення їхніх регулятивних і наглядових структур.


1.3 Дотримання принципів

4. Оцінюючи можливості дотримання викладених нижче принципів, слід мати на увазі, що регулятивні повноваження, надані органам нагляду за страховою діяльністю, є різними в різних юрисдикціях, а відповідальними за регулювання конкретних видів діяльності можуть бути різні органи.
5. Органи нагляду за страховою діяльністю повинні проводити оцінку власної діяльності з метою визначення того, якою мірою ці принципи дотримуються в їхній місцевій юрисдикції. При проведенні такої оцінки власної діяльності та визначенні ступеня дотримання принципів органи нагляду за страховою діяльністю мають проаналізувати, чи всі ці головні принципи дотримуються і до якого ступеня кожен із них виконується. IAIS звертається до органів нагляду за страховою діяльністю з проханням надсилати до Асоціації інформацію про їхню оцінку власної діяльності для того, щоб IAIS могла періодично аналізувати той ступінь, до якого члени Асоціації запровадили ці принципи. У зв’язку з цим IAIS розробила Методологію основних принципів страхової діяльності, у якій стосовно кожного принципу подано комплексні критерії, що їх можна використовувати для оцінювання ступеня дотримання. Ці Основні принципи страхової діяльності підтверджуються кращим практичним досвідом, врахованим у затверджених IAIS принципах і стандартах. Для отримання уявлення про повний перелік рекомендацій IAIS слід завжди звертатись як до цих Основних принципів страхової діяльності, так і до інших документів Асоціації.

2. Визначення

6. У цьому документі наведені нижче терміни використовуються в такому розумінні:
Рада директорів засновується як до ради директорів компанії, яка зареєстрована в даній юрисдикції, так і до головних посадових осіб компанії, прийнятних для конкретного органу нагляду за страховою діяльністю, якщо йдеться про компанію, яка отримала ліцензію в даній юрисдикції, але зареєстрована в межах іншої юрисдикції.

Фінансові звіти стосуються бухгалтерських звітів, даних про фінансові надходження та інших звітів, передбачених статутом компанії, включаючи бухгалтерський баланс, декларацію про доходи, а також будь-які інші звіти, що містять числові дані, підготовлені для подання на розгляд власників страхових полісів, інвесторів або органів нагляду за страховою діяльністю. Це не стосується звітів, підготовлених для інших цілей.

Юрисдикція країни реєстрації. Такою вважається юрисдикція тієї країни, в якій зареєстровано юридичний статус материнської страхової компанії або в якій офіційно знаходиться головне правління конкретного страхового відділення. Беручи до уваги ієрархічність корпоративних структур багатьох міжнародних страховиків і страхових груп, органи юрисдикції або нагляду країни реєстрації повинні усвідомлювати відмінність між первинним і вищим рівнями юрисдикції або наглядових повноважень цих органів. За винятком спеціально обумовлених ситуацій, під термінами “юрисдикція або нагляд країни реєстрації” там, де вони зустрічаються, маються на увазі повноваження органів як первинного, так і вищого рівнів.

Юрисдикція країни діяльності. Такою вважається юрисдикція тієї країни, в якій розміщено якесь відділення певного іноземного страховика, або в якій зареєстровано юридичний статус конкретної філії чи спільного підприємства якої-небудь іноземної материнської страхової компанії.

Страховик / страхова компанія – ці терміни стосуються будь-якої ліцензованої юридичної особи, яка бере на себе страхові зобов’язання, в тому числі й будь-якої компанії взаємного страхування (примітка: але за винятком вторинних страховиків).
Посередник – будь-яка особа чи організація, що займається консультаційними послугами у формі безпосередніх пропозицій чи публікування оголошень або ж у вигляді порад конкретній особі, які стосуються певної страхової послуги і передбачають також сприяння продажу такої послуги або допомогу в укладенні угоди чи контракту між страховиком і клієнтом. Посередники, взагалі кажучи, поділяються на кілька різних категорій. Найбільш поширеними категоріями є “незалежні посередники”, представником яких є покупець, що укладає угоди з конкретним страховиком (таких називають також незалежними брокерами), а також “агенти” (до яких загалом належать багатопрофільні агенти та субагенти).

Страхова група – термін, який у цьому документі означає групу, до структури якої входять два чи більше страховиків. Така структура міжнародної страхової групи може утворитись тоді, коли материнська холдингова компанія не є страховою. Така холдингова компанія може бути промисловою чи торгівельною компанією, іншою фінансовою інституцією (приміром, банком) або компанією, переважну частку активів якої становлять акції страхових компаній (та / або інших фінансових інституцій, діяльність яких регламентується державою).
Орган нагляду за страховою діяльністю – цей термін стосується, в залежності від обставин, або органу регулювання у страховій сфері, або органу нагляду за страховою діяльністю, що діють у межах конкретної юрисдикції. В тих місцях, де йдеться про “іноземні” відділення та операції в інших країнах, текст цього документу не завжди відбиває ситуацію в Європейському Союзі, де застосовуються принципи взаємного визнання ліцензій і контролю країни реєстрації.

Юрисдикція стосується країни, штату, провінції або іншої території, де існує юридично обов’язкове до виконання законодавство у сфері страхування, яке стосується реєстрації та діяльності страхових компаній.

Ліцензування означає або оформлення юридичного статусу (реєстрацію) компанії в конкретній юрисдикції, або надання компанії дозволу на ведення страхової діяльності в цій юрисдикції. Вважається, що це два різних види дозволів, які можуть надаватись у різних юрисдикціях.

3. Основні принципи страхової діяльності

7. Вважається, що орган нагляду за страховою діяльністю перш за все має захищати інтереси власників страхових полісів і сприяти законному і ефективному розвитку ринку завдяки гарантуванню того, що компанії діють згідно з законодавством і нормативними актами, які регулюють сферу страхових послуг. У разі необхідності орган нагляду за страховою діяльністю втручається, застосовуючи повноваження, надані йому за цим законодавством. Для кожного органу нагляду за страховою діяльністю визначальними є такі питання.

3.1 Організаційні засади функціонування органу нагляду за страховою діяльністю

Принцип 1: Організаційні засади функціонування органу нагляду за страховою діяльністю

8. Роботу кожного органу нагляду за страховою діяльністю в будь-якій юрисдикції слід організаційно забезпечити так, щоб він мав можливість виконувати своє головне завдання, а саме утверджувати ефективне, законне, надійне і стабільне функціонування ринків страхових послуг на користь власників страхових полісів і для захисту їхніх інтересів. Такий орган у будь-який момент мусить бути спроможним виконувати це завдання ефективно і відповідно до Основних принципів страхової діяльності. Зокрема, кожен орган нагляду за страховою діяльністю повинен:
a. бути незалежним у своїх діях і підконтрольним у процесі виконання ним своїх функцій та повноважень;
б. мати достатні повноваження, правовий захист і фінансові ресурси для виконання своїх функцій та застосування своїх повноважень;
в. організувати зрозумілий, прозорий і послідовний процес регламентації та нагляду;
г. встановити чітку відповідальність за прийняття рішень;
д. наймати, навчати й утримувати кваліфікований службовий персонал, що відповідає високим професійним стандартам і необхідним вимогам щодо конфіденційності.

3.2 Порядок ліцензування та зміни в контролі компаній

Принцип 2: Порядок ліцензування

9. Компанії, що бажають займатися страхуванням на національному ринку страхових послуг, повинні отримати ліцензії. У тих юрисдикціях, де органи нагляду у сфері страхування мають повноваження надавати ліцензії, кожен наглядовий орган,
a. надаючи ліцензію, повинен оцінити відповідність власників, директорів та / або вищого керівництва, а також змістовність бізнес-плану, який має містити орієнтовні фінансові показники дохідності компанії, план капіталовкладень та проектні межі платоспроможності;
б. дозволяючи вихід на національний ринок, може у процесі вибору свого рішення брати до уваги висновки аналізу, виконаного органом страхового нагляду іншої юрисдикції, якщо запобіжні норми, що діють у межах обох юрисдикцій, загалом еквівалентні.

Принцип 3: Зміни в контролі компаній

10. Орган нагляду у сфері страхування повинен аналізувати зміни в контролі компаній, що ліцензовані в даній територіальній юрисдикції. Цей орган страхового нагляду повинен установити чіткі вимоги, які мають виконуватись у разі настання змін у контролі. Ці вимоги можуть бути такими ж, які застосовуються в разі надання ліцензії, або подібними до них. Зокрема, орган страхового нагляду повинен:
a. зобов’язати покупця або власне ліцензовану страхову компанію опублікувати повідомлення про зміну в контролі та / або звернутись за отриманням дозволу на плановану зміну;
б. встановити критерії оцінки прийнятності такої зміни, які могли б охоплювати оцінювання відповідності нових власників та нових членів Ради директорів і вищих керівників, а також змістовність нового бізнес-плану.

3.3 Корпоративне управління

Принцип 4: Корпоративне управління

11. У межах кожної юрисдикції бажано встановити стандарти, пов’язані з корпоративним управлінням. В тих юрисдикціях, де конкретний орган нагляду за страховою діяльністю відповідає за розроблення вимог до корпоративного управління, цей орган повинен встановити такі вимоги стосовно:
a. ролі та відповідальності ради директорів;
б. ступеня довіри до інших органів нагляду за діяльністю компаній, ліцензованих в інших юрисдикціях;
в. відмінності між стандартами, яким мають відповідати компанії, зареєстровані в межах його юрисдикції, та операційні відділення компаній, зареєстровані в інших юрисдикціях.

3.4 Внутрішні засоби контролю

Принцип 5: Внутрішні засоби контролю

12. Конкретний наглядовий орган має бути спроможним:
a. перевіряти внутрішні засоби контролю, які запроваджують і застосовують рада директорів та адміністрація будь-якої компанії, а також вимагати посилення контролю, якщо це необхідно;
б. вимагати від будь-якої ради директорів забезпечувати належний розсудливий нагляд всередині компанії за допомогою встановлення стандартів щодо взяття на себе страхових ризиків, а також якісних і кількісних стандартів у сфері управління інвестиціями та рівнем ліквідності.

3.5 Правила розсудливості

13. Страхові компанії, відповідно до самої суті їхнього бізнесу, наражаються на ризик. Ці компанії повинні відповідати стандартам розсудливості, встановленим із метою обмеження або регулювання накопиченої ними суми ризиків.
14. Встановлюючи такі вимоги, відповідний орган нагляду за страховою діяльністю повинен з’ясувати, чи стандарти, що застосовуються до компаній, зареєстрованих у межах його юрисдикції, мають відрізнятися від тих, які застосовуються до відділень компаній, зареєстрованих в інших юрисдикціях.

Принцип 6: Активи

15. Мають бути встановлені стандарти по відношенню до активів компаній, що отримали ліцензію на діяльність у межах конкретної юрисдикції. Там, де конкретний орган нагляду за страховою діяльністю має повноваження на встановлення таких стандартів, їх слід застосовувати принаймні до такої суми активів, яка дорівнює загальній сумі витрат на технічне забезпечення поточної діяльності, і вони мають стосуватись:
a. диверсифікації за видами активів;
б. будь-яких лімітів або обмежень на суму активів, яка має міститись у фінансових інструментах, власності та на рахунках дебіторів;
в. підстав для оцінювання активів, які вносяться до фінансових звітів;
г. збереження активів у банківському сейфі;
д. належного балансування активів і пасивів;
е. рівня ліквідності.

Принцип 7: Пасиви

16. Органи нагляду за страховою діяльністю повинні встановити стандарти по відношенню до пасивів компаній, що отримали ліцензії на діяльність на території юрисдикції цих органів. Розробляючи такі стандарти, кожен орган нагляду за страховою діяльністю має враховувати:
a. що саме слід вважати пасивом конкретної компанії – приміром, позови на зазнані, але не оплачені збитки, позови на зазнані, але не зареєстровані збитки, суми боргів перед іншими, суми боргів, що оскаржуються, страхові внески, отримані авансом, а також суми відрахувань на виплату боргів за страховими полісами або витрат на технічне забезпечення поточної діяльності, що можуть бути встановлені актуарієм;
б. стандарти щодо встановлення сум відрахувань на виплату боргів за страховими полісами або витрат на технічне забезпечення поточної діяльності;
в. суму кредиту, взятого з метою зменшення боргів за сумами, відшкодовуваними згідно з угодами про перестрахування, укладеними з конкретною перестраховою компанією, щоб забезпечити можливість остаточного отримання коштів.

Принцип 8: Достатність основного капіталу і платоспроможність

17. Вимоги стосовно цього капіталу, яких мають дотримуватись компанії, що перебувають у процесі ліцензування або домагаються надання ліцензії в межах конкретної юрисдикції, повинні бути чітко означені й орієнтовані на мінімальні рівні капіталу або обсягу депозитів, які необхідно підтримувати. Вимоги щодо достатності основного капіталу мають відбивати розмір, складність та ділові ризики конкретної компанії в цій юрисдикції.

Принцип 9: Похідні інструменти та “позабалансові” позиції

18. Кожен орган нагляду за страховою діяльністю повинен бути спроможним установлювати вимоги стосовно використання фінансових інструментів, які можуть не бути складовою частиною фінансового звіту компанії, ліцензованої в даній юрисдикції. Встановлюючи такі вимоги, цей орган нагляду має зорієнтувати їх на:
a. обмеження у використанні похідних інструментів та інших позабалансових позицій;
б. вимоги до розкриття інформації щодо похідних інструментів та інших позабалансових позицій;
c. встановлення належного внутрішнього контролю та моніторингу таких похідних позицій.

Принцип 10: Перестрахування

19. Страхові компанії використовують перестрахування як засіб обмеження ризику. Орган нагляду за страховою діяльністю має бути спроможним перевіряти плани заходів щодо перестрахування для того, щоб оцінювати ступінь надійності таких заходів, і визначати, чи є достатні підстави для такої надійності. Від страхових компаній варто було б очікувати оцінювання фінансового становища їхніх перестраховиків з метою визначення ступеня відкритості по відношенню до них.
20. Орган нагляду за страховою діяльністю має встановити вимоги щодо угод про перестрахування або перестрахових компаній, зорієнтовані на:
a. обсяг кредиту, отриманого за ту частку ризиків, що передана в перестрахування. Цей обсяг отриманого кредиту повинен відбивати оцінку можливості остаточного отримання коштів, відшкодовуваних згідно з угодами про перестрахування, і може визначатися з урахуванням наявності контролю за перестраховою компанією з боку наглядового органу;
б. ступінь довіри по відношенню до органу страхового нагляду за операціями з перестрахування, що їх проводить компанія, зареєстрована на території іншої юрисдикції.

3.6 Ринкова поведінка

Принцип 11: Ринкова поведінка

21. Органи нагляду за страховою діяльністю повинні створити такі умови, в яких страховики і посередники в роботі зі своїми клієнтами виявлятимуть необхідні знання, професійні навички і чесність.
22. Страховики і посередники повинні:
a. завжди діяти чесно і бути відвертими;
б. у проведенні своїх ділових операцій діяти з належною професійністю, турботливістю і старанністю;
в. розсудливо вести свій бізнес і організовувати свої справи;
г. виконувати свої обов’язки стосовно інформаційних потреб своїх клієнтів і належним чином задовольняти їх;
д. перш ніж давати пораду чи укладати угоду, намагатись отримати від своїх клієнтів інформацію, яка могла б виявитись досить корисною;
е. уникати зловживань службовим становищем;
є. вести справи зі своїми регулятивними органами на засадах відвертості та співпраці;
ж. підтримувати систему реєстрації скарг і претензій, враховуючи їх там, де це доцільно;
з. ефективно організовувати і контролювати свої справи.

3.7 Контроль та інспектування на місці

Принцип 12: Фінансова звітність

23. Важливо, щоб органи нагляду за страховою діяльністю отримували інформацію, потрібну їм для формування правильної думки про фінансову стійкість операцій кожної страхової компанії в межах своєї юрисдикції. Інформація, потрібна для проведення такої перевірки та аналізу, отримується з фінансових і статистичних звітів, що подаються регулярно, і доповнюється інформацією, яка надходить у відповідь на спеціальні інформаційні запити, у результаті інспектування на місці та завдяки спілкуванню з актуаріями і зовнішніми аудиторами.
24. Слід організувати певну процедуру, спрямовану на:
a. встановлення обсягу і частоти надходження звітів, подання яких вимагається від усіх ліцензованих компаній у даній юрисдикції, в тому числі фінансових і статистичних звітів, висновків актуаріїв та іншої інформації;
б. встановлення в межах конкретної юрисдикції вимог до форм бухгалтерської звітності у зв’язку зі складанням фінансових звітів;
в. розроблення умов правової прийнятності результатів зовнішніх аудитів страхових компаній, що діють на території місцевої юрисдикції;
г. розроблення стандартів на встановлення нормативів витрат на технічне забезпечення поточної діяльності чи ділової політики або інших видів пасивів, що їх необхідно включати до фінансових звітів у даній юрисдикції.
25. При цьому можуть бути встановлені певні відмінності:
a. між стандартами, які стосуються звітів і калькуляцій, підготовлених, з одного боку, для надання інформації власникам страхових полісів та інвесторам, а з другого – для подання органові нагляду за страховою діяльністю;
б. між фінансовими звітами і калькуляціями, що готуються компаніями, зареєстрованими у даній юрисдикції, і операційними відділеннями компаній, зареєстрованими в іншій юрисдикції.

Принцип 13: Інспектування на місці

26. Орган нагляду за страховою діяльністю повинен бути спроможним:
a. проводити інспектування на місці з метою аналізу ділових операцій і зв’язків конкретної компанії, в тому числі бухгалтерських книг, облікових записів, рахунків та інших документів. Це може стосуватись лише діяльності цієї компанії в межах даної юрисдикції або ж, за умови наявності згоди відповідних наглядових органів, охоплювати й території інших юрисдикцій, де ця компанія проводить свої ділові операції.
б. запитувати й отримувати будь-яку інформацію від компаній, ліцензованих у межах юрисдикції цього органу нагляду, незалежно від того, стосується ця інформація лише окремої компанії, чи вимагається від усіх компаній.

3.8 Санкції

Принцип 14: Санкції

27. Органи нагляду за страховою діяльністю повинні мати повноваження на усунення недоліків, виявлених у зв’язку з діяльністю ліцензованих компаній. Кожен орган страхового нагляду мусить мати у своєму розпорядженні певний набір дій, спрямованих на застосування належних санкцій з метою усунення проблем, на які він наштовхнувся. У відповідному законодавстві слід обумовити певні повноваження органу нагляду за страховою діяльністю, що можуть охоплювати:
a. повноваження стосовно введення обмежень на ділові операції будь-якої компанії, приміром, через призупинення чинності дозволу на нові види операцій чи на укладення нових страхових договорів;
б. повноваження на видавання приписів стосовно припинення практики проведення ризикованих чи необґрунтованих операцій, або на застосування дій, спрямованих на виправлення ризикованої чи необґрунтованої ділової практики;
в. право на застосування інших санкцій до будь-якої компанії або її ділових операцій в межах юрисдикції цього органу нагляду, наприклад, у вигляді анулювання ліцензії цієї компанії чи проведення заходів, спрямованих на усунення причин порушень, якщо компанія порушує законодавство про страхову діяльність у даній юрисдикції.

3.9 Ділові операції в інших країнах

Принцип 15: Ділові операції в інших країнах

28. Страхові компанії дедалі більшою мірою стають інтернаціональними з огляду на масштаби діяльності, відкриття відділень і дочірніх компаній поза межами юрисдикції країни своєї реєстрації, а часом і на проведення ділових операції в інших країнах виключно на засадах надання послуг. Орган нагляду за страховою діяльністю повинен забезпечити, щоб:
a. жоден іноземний страховий заклад не уникав нагляду;
б. усі страхові заклади міжнародних страхових груп та міжнародних страховиків були об’єктами дійового нагляду;
в. створення страхового закладу за кордоном було предметом консультацій між органами нагляду країни реєстрації та країни діяльності;
г. іноземні страховики, що забезпечують страхування на засадах закордонних послуг, були об’єктами дійового нагляду.

3.10 Координація, кооперування і конфіденційність

Принцип 16: Координація і кооперування

29. Органи нагляду за страховою діяльністю дедалі більшою мірою підтримують між собою зв’язки з метою створення умов, коли кожен з них може бути впевненим в інших фірмах по відношенню до діяльності будь-якої компанії, яка діє в межах більш ніж однієї територіальної юрисдикції безпосередньо або через окрему юридичну особу.
30. З метою обміну істотною інформацією з іншими органами нагляду за страховою діяльністю слід організувати і підтримувати ефективні канали зв’язку.
31. Розробляючи або впроваджуючи нормативну базу, слід звернути увагу на те, чи кожен орган нагляду за страховою діяльністю:
a. має можливість укласти договір або знайти порозуміння з будь-яким іншим наглядовим органом, що діє в іншій юрисдикції або в іншій галузі цієї індустрії (тобто у страховій справі, банківській справі чи операціях із цінними паперами) з метою обміну інформацією або робочої взаємодії в іншій формі;
б. має офіційну можливість обміну інформацією або робочої взаємодії в іншій формі з будь-яким органом нагляду за страховою діяльністю в іншій юрисдикції. Ця умова може бути обмежена колом таких органів страхового нагляду, які погодилися вважати обмінювану інформацію конфіденційною і мають на це законні повноваження.
в. може отримувати інформацію про факти, виявлені під час розслідувань, якщо повноваження на розслідування випадків шахрайства, відмивання грошей та інших подібних дій має не орган нагляду за страховою діяльністю, а якийсь інший орган;
г. має офіційну можливість установлювати конкретні різновиди інформації та підстави, на яких інформація, отримана цим органом нагляду за страховою діяльністю, може бути поширена між іншими органами.

Принцип 17: Конфіденційність

32. Всі органи нагляду за страховою діяльністю повинні підлягати обмеженням на професійні секрети по відношенню до інформації, отримуваної у процесі своєї діяльності, в тому числі й під час проведення інспектування на місці.
33. Кожен орган нагляду за страховою діяльністю зобов’язаний зберігати як конфіденційну будь-яку інформацію, отриману від інших органів страхового нагляду, за винятком випадків, урегульованих у законодавстві, а також ситуацій, коли конкретний орган нагляду за страховою діяльністю, що надав певну інформацію, надає дозвіл і на її поширення.
34. Юрисдикціям, у яких вимоги щодо конфіденційності продовжують обмежувати обмін інформацією для наглядових цілей із органами нагляду за страховою діяльністю в інших юрисдикціях або перешкоджати такому обмінові, а також тим юрисдикціям, де інформація, отримана від інших органів страхового нагляду, не може зберігатись конфіденційно, настійно рекомендується переглянути такі свої вимоги.