Повідомлення Технічного комітету ІAIS
Ліцензування відіграє важливу роль у забезпеченні ефективності та стабільності страхового ринку. Наявність чітко окреслених умов, які регламентують надання офіційних дозволів на діяльність страхових компаній, необхідна для захисту користувачів страховими послугами. Належний процес ліцензування також може допомогти у забезпеченні існування добросовісної конкуренції між страховими компаніями на цьому ринку.
“Принципи наглядової діяльності у сфері страхування” (стандарти першого рівня), прийняті Міжнародною асоціацією органів нагляду за страховою діяльністю (IAIS), охоплюють загальні принципи, подані у вигляді Додатку до цього стандарту.
В межах, окреслених вказаними загальними принципами, ці стандарти містять вимоги, яким має відповідати страховик, котрий домагається отримання ліцензії, а також принципи, що застосовуються до власне процедури ліцензування, включаючи аналіз змін в управлінні ліцензованими компаніями. У певних аспектах цей стандарт виходить за межі питань, що безпосередньо стосуються саме “ліцензування”, і в майбутньому може виникнути потреба його перегляду по мірі того, як готуватимуться нові стандарти наглядової діяльності, пов’язані конкретно з такими питаннями.
Цей стандарт стосується тільки дорадчих аспектів ліцензування. Попри те, що в процесі ліцензування можуть братись до уваги також інші аспекти, в цьому стандарті мова про них не йде.
IAIS визнає, що країни – члени Асоціації мають різні структури правових та наглядових систем, і органи нагляду можуть мати потребу в адаптації цих стандартів до своїх особливих умов.
I. Попередні зауваження
2. Надання послуг у сфері індивідуального страхування є вельми важливим різновидом економічної діяльності. Так, наприклад, страхування посилює кредитоспроможність будь-якої компанії і, відповідно, її фінансовий потенціал. Це підвищує надійність планування діяльності, забезпечуючи тим самим можливості для технічного прогресу. Страхування, завдяки відшкодуваннюможливих втрат, підтримує виробничий потенціал і, як наслідок, може запобігати безробіттю. Страхування життя має важливе економічне значення як засіб залучення потенціалу особистих збережень.
2. Проте у порівнянні з іншими видами економічної діяльності страхування посідає особливе місце. Те, що страховик пропонує в обмін на вже отриману страхову премію – це, в багатьох випадках, всього лишень обіцянка надати свої послуги у разі, якщо в майбутньому виникнуть умови для компенсації втрат. Отже, власник страхового полісу повинен мати підстави для віри в те, що страховик спроможний дотриматись узятих на себе зобов’язань у разі настання обумовленого страхового випадку. Крах одного страховика може мати негативні наслідки для страхового сектору в цілому. Проблеми у стосунках між власниками страхових полісів і страховими компаніями можуть підірвати довіру суспільства до цієї фінансової системи.
3. Роль нагляду з боку держави або від її імені полягає в забезпеченні того, щоб страхові компанії були спроможні в будь-який момент виконати свої зобов’язання, а інтереси власників страхових полісів були захищені. Процедура ліцензування – це перший крок на шляху до досягнення цих цілей. Вона є одним із найважливіших елементів системи нагляду. Якщо процедури проведення ліцензування, а також нагляду за діяльністю ліцензованих страхових компаній, відповідають міжнародно визнаним стандартам, довіра до систем нагляду зростатиме як на місцевому, та і на світовому рівнях. Така довіра може сприяти взаємному визнанню національних систем нагляду і, відповідно, спрощенню доступу іноземних страховиків на ринок страхових послуг.
II. Визначення
4. Нижче подано визначення термінів, що використовуються в цьому документі:
Представництво : складова частина компанії, яка не є окремою юридичною особою, але утворена під іншою юрисдикцією, ніж юрисдикція країни, де компанію зареєстровано. В деяких місцевих юрисдикціях можуть існувати інші форми постійної присутності (наприклад, агентства).
Надання послуг за кордоном1: видавання страхових полісів на засадах надання послуг (у разі відсутності власних місцевих установ) під іншою юрисдикцією, ніж юрисдикція країни, де зареєстрована компанія.
Національний / іноземний : (у межах / поза межами юрисдикції): по відношенню до будь-якого страховика, терміни національний або іноземний уживаються стосовно місця, де зареєстровано відповідну компанію, незалежно від місця реєстрації материнської компанії.
Юрисдикція країни реєстрації: юрисдикція країни, де страховик має своє головне правління.
Юрисдикція країни діяльності: юрисдикція країни, де іноземний страховик проводить операції через свої місцеві представництва чи на засадах надання послуг без таких представництв.
Наглядовий орган країни реєстрації / країни діяльності: орган нагляду країни реєстрації чи країни діяльності відповідно.
Юрисдикція: цей термін уживається до певної території з місцевою системою страхового законодавства у сфері реєстрації та діяльності страхових компаній. Як правило, така територія є територією держави і одночасно територією компетенції органів нагляду за страховою діяльністю. В окремих випадках це може бути певна територія в межах держави з федеральною структурою – такими є, наприклад, штати у складі США.
Кваліфікаційна участь: участь фізичної чи юридичної особи у володінні часткою принаймні Х % вартості компанії безпосередньо або непрямо, через одну чи кілька дочірніх компаній, або ж – і у випадку нижчої відсоткової частки теж – така участь, що надає конкретному акціонерові можливість істотно впливати на управління компанією. Розмір частки Х визначається згідно з національним законодавством (10 % або 20 % – звичайні порогові величини).
III. Загальні принципи ліцензування
Сфера застосування терміну “ліцензія” в цьому документі.
5. В цьому документі ліцензія означає право на ведення на національному ринку таких ділових операцій, які, відповідно до національного законодавства,
– визначені як страхові операції;
– ґрунтуються на укладанні договорів між компанією, що займається такими операціями, і власниками страхових полісів;
– є предметом нагляду уповноважених органів влади.
6. Ліцензія свідчить лише про наявність офіційно наданого права на ведення ділових операцій відповідно до національного законодавства про наглядову діяльність, але не означає наявності дозволів у межах загального законодавства про торгівлю чи законодавства про акціонерні товариства.
7. Норми, подані в подальших розділах, стосуються прямих страховиків, які можуть займатись також операціями з передачі прав та ризиків, але не стосуються чистих перестраховиків. Проте норми цього документу можна застосувати, якщо не вказано зворотне, і до іноземних страховиків, які проводять операції через свої місцеві представництва чи на засадах надання послуг без таких представництв. Цей документ не має відношення до питань ліцензування фізичних або юридичних осіб, які займаються посередницькою діяльністю у сфері страхування.
Різновиди компаній, що підлягають ліцензуванню
Національні страховики
8. Юридичні особи, які займаються прямим страховим бізнесом, відповідно до вимог законодавства про нагляд за страховою діяльністю обов’язково повинні пройти ліцензування незалежно від обсягу своїх операцій. Про винятки йтиметься далі в параграфах 15 – 17.
Іноземні страховики
9. Існують дві можливості для ведення операцій іноземними страховиками:
а) через свої місцеві представництва;
б) на засадах надання послуг.
Як правило, ліцензія повинна видаватись наглядовим органом країни діяльності, якщо страховий бізнес планується вести одним із двох зазначених методів. Проте можливий варіант, коли іноземному страховику може бути дозволено працювати лише через організацію свого представництва на національному ринку.
10. Для отримання ліцензії до наглядового органу країни діяльності необхідно подати принаймні таку документацію:
назва компанії та адреса місця реєстрації;
види страхування, з якими ця компанія має намір працювати;
підтвердження від відповідного наглядового органу країни реєстрації, що компанія дійсно має право на ведення пропонованих різновидів страхового бізнесу;
підтвердження від відповідного наглядового органу країни реєстрації, що компанія є платоспроможною і відповідає всім нормативним вимогам у межах національної юрисдикції;
у випадку, обумовленому вище в параграфі 9 п. а, додатково вказуються назва та адреса представництва компанії, а також прізвище і адреса уповноваженого агента на території юрисдикції країни діяльності. У разі потреби застосовуються вимоги щодо ліцензування, наведені нижче в розділі IV. Див. також принцип 3 в документі “Принципи, що застосовуються у сфері нагляду за міжнародними страховими агенціями і страховими групами та їхніми закордонними організаціями”, виданому IAIS 1997 року.
11. Іноземна страхова компанія може отримати дозвіл на ведення операцій без погодження з наглядовим органом країни діяльності, якщо з нею, наприклад, існують двосторонні або багатосторонні угоди, якими гарантується, що ця компанія:
є об’єктом нагляду в межах юрисдикції своєї країни реєстрації, і цей нагляд визнано юрисдикцією країни діяльності як адекватний;
може стати об’єктом санкцій у випадку недотримання законодавчих вимог у межах юрисдикції країни діяльності.
Філії іноземних компаній
12. Компанії, зареєстровані відповідно до національного законодавства, якщо вони є дочірніми компаніями, що частково або повністю належать іноземному власникові, мають, взагалі кажучи, відповідати тим же вимогам щодо ліцензування, що й національні страховики.
Різновиди операцій, що підлягають ліцензуванню
Страхові операції
13. В цьому документі термін “страхові операції” вживається по відношенню до таких операцій, які повинні називатися страховими згідно з нормами національного законодавства. Проте очевидно, що відмінності в інтерпретації таких операцій могли би спричинити появу проблем у наглядовій діяльності, особливо коли йдеться про операції за кордоном.
Відмінність між страхуванням та соціальним захистом
14. В цьому документі не беруться до уваги ті компанії чи різновиди операцій, які є частиною системи соціального захисту. Але в деяких юрисдикціях людина має можливість замінити загальну суму забезпечення, передбаченого системою соціального захисту, на укладення договору страхування (скажімо, пенсійного) на таку ж загальну суму, яка гарантована системою соціального захисту. Тому в цьому документі розглядаються й такі “заміщувальні” види страхування, а також індивідуальне страхування, що має соціальний та / або обов’язковий характер (наприклад, медичне страхування, страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів та індивідуальне пенсійне страхування).
Види страхових операцій, що їх можна не ліцензувати
15. Невеликі кооперативні товариства, діяльність яких обмежена певною територією і / або певною кількістю власників страхових полісів, та / або які пропонують особливі види страхування (страхова допомога у зв’язку зі смертю застрахованої особи, страхування поголів’я великої рогатої худоби), в деяких місцевих юрисдикціях можуть не ліцензуватись. Ця обставина може мати такі причини: страхові суми не перевищують певний обсяг; втрати компенсуються у вигляді натуральної оплати; діяльність здійснюється на базі ідеї солідарної відповідальності.
Кореспондентське страхування
16. За умови, що договори страхування укладаються з певним страховиком іншої територіальної юрисдикції на засадах надання послуг не за ініціативою самого страховика, такий страховик може не підлягати ліцензуванню в країні свого клієнта.
Послуги, що їх не пропонують ліцензовані національні страховики
17. Іноді певні дуже специфічні ризики, характерні для конкретної країни, не охоплюються страховими послугами національних страховиків. Це може стосуватись надто великих ризиків (ядерна енергетика, природні катастрофи) або дуже специфічних особистих ризиків (на зразок страхового відшкодування за професійною ознакою). У подібних випадках, тобто там, де наявний “дефіцит страхових пропозицій”, національне законодавство може забезпечити такі умови, за яких послуги зі страхування цих ризиків зможуть надавати іноземні страховики без обов’язкового проведення їхнього ліцензування.
Подібним чином національне законодавство може дозволити іноземним страховикам без обов’язкового проведення їхнього ліцензування здійснювати страхування ризиків морського судноплавства, цивільної авіації, міжнародного транзитного перевезення товарів тощо.
Межі чинності ліцензії
18. Стосовно видів діяльності. Оскільки заява про надання ліцензії розглядається на підставі наявної інформації щодо пропонованих видів операцій, така ліцензія повинна враховувати всі ті категорії страхових послуг, якими слід займатись і які варто брати до уваги, вказуючи в заяві конкретні категорії страхових послуг, з огляду на які може бути надана ліцензія. Що стосується категорій, то національне законодавство має класифікувати страхові операції на типи і види страхування (принаймні на страхування “життя” та “іншого, ніжжиття”). У цій справі національне законодавство може взяти за взірець міжнародно визнані класифікатори (наприклад, класифікатори Організації економічної співпраці та розвитку (ОЕСР)).
19. Стосовно строкуу дії. З огляду на те, що страховий бізнес за своєю природою є довготерміновим, ліцензія має надаватись, у принципі, на необмежений період. Продовження терміну дії ліцензії через певні проміжки часу (скажімо, щороку) може бути ефективним інструментом органу нагляду для гарантування того, що бізнес нової страхової компанії упродовж перших кількох років діяльності розвивається згідно з затвердженим бізнес-планом (див. нижче параграфи 32 – 36).
ІV. Вимоги щодо ліцензування
Вступне зауваження
20. Активне ділове життя будь-якої страхової компанії починається з моменту надання ліцензії або ж, якщо існує вимога про обов’язкову реєстрацією після надання ліцензії, з моменту завершення реєстрації. В процесі свого ділового життя така компанія стає об’єктом постійного нагляду. Поточні ділові операції цієї компанії в будь-який момент повинні відповідати всім тим вимогам, що були передумовами для отримання ліцензії. Це стосується достатності основного капіталу, відповідної кваліфікації менеджерів та власників, належного рівня перестрахування тощо. Крім того, орган нагляду повинен мати можливість отримувати інформацію стосовно кожного виконуваного виду діяльності.
Юридична форма компанії та її головне правління
21. В будь-якій територіальній юрисдикції мають бути сформульовані визначення дозволених різновидів юридичних форм компаній. Такі юридичні форми мають забезпечувати певну стабільність конкретної компанії, а також надавати можливість належного утворення власних фондів – наприклад, у формі акціонерної компанії чи кооперативного товариства.
22. Законодавство повинне містити вимогу про те, щоб головне правління компанії, як і її центральна адміністрація, були розташовані в межах юрисдикції країни реєстрації, тобто там, де було надано ліцензію.
Мета діяльності компанії
23. Страхові компанії не мають права займатись будь-якою іншою діяльністю крім тієї, що пов’язана з їхньою страховою справою. Проведення операцій, що не відносяться до страхових, може бути дозволене, як виняток, лише стосовно обмеженого переліку ситуацій і за чітко окреслених умов.
24. Мета діяльності конкретної компанії має бути сформульована в її свідоцтві про реєстрацію.
Спеціалізація
25. Компанія, що отримала ліцензію на ведення операцій зі страхування життя, не може бути ліцензованою ще й на страхування іншого, крім життя, як і навпаки, оскільки не існує чітко обумовлених і достатніх для наглядового органу положень, що дозволяли б розрізняти ризики, які існують під час роботи фірми і в процесі її ліквідації. Проте, в якості винятку з цього принципу, разом зі страхуванням життя може бути дозволене проведення операцій за іншими видами особистого страхування (наприклад, страхування здоров’я або від нещасних випадків, тощо).
26. Компанії, які вже займаються обома видами діяльності (“змішані компанії”), можуть продовжувати це робити за умови, що вони вестимуть окремий бухгалтерський та фінансовий облік операцій у секторах “страхування життя” та “страхування іншого, крім життя”, а також за умови, що вони вживатимуть відповідних заходів для гарантування того, щоб власники полісів страхування життя не наражались на ризики втрат у секторі страхування іншого, крім життя, і навпаки.
27. Спеціалізація не може завадити якомусь страховику, що займається страхуванням іншим, крім життя, бути одночасно власником значної частки акціонерного капіталу іншого страховика, котрий займається страхуванням життя (або навпаки). Проте законодавство має гарантувати, що при цьому додаткові переваги, пов’язані з розсудливою політикою взяття на себе страхових ризиків, не будуть зменшуватись у будь-який спосіб, який міг би відбитись на обґрунтованих очікуваннях власників страхових полісів такого страховика.
Мінімальний капітал
28. Важливою вимогою в процесі ліцензування є формування достатнього обсягу вільного капіталу. Він становить певну суму в абсолютних одиницях, встановлену органом нагляду або законом (мінімальний капітал). Цей обсяг мінімального капіталу повинен визначатись з урахуванням виду ризику, який передбачається прийняти на страхування. Якщо компанія-заявник має намір записати в ліцензію кілька категорій ризиків, тоді є дві можливості – або зафіксувати найвищу з тих сум, що встановлені для окремих категорій, або скласти разом усі суми цих окремих категорій.
29. Належний мінімальний розмір капіталу за жодних обставин не може бути використаний для компенсації звичайних передбачуваних флуктуацій у розвитку конкретних ризиків. Цей капітал має бути вільним від зобов’язань для того, щоб він був наявним на випадок, коли необхідно буде покривати непередбачувані втрати будь-якого походження. Цей мінімальний капітал не може бути використаний також для компенсації витрат, пов’язаних із організацією роботи компанії. Про додаткові фінансові вимоги див. далі параграф 35.
30. До органу нагляду необхідно подати документ, що підтверджує наявність у компанії мінімального капіталу. Окремий розділ цього документу повинен містити інформацію про складові елементи наявного мінімального капіталу.
31. З метою забезпечення гарантійної функції такого мінімального капіталу законодавство може вимагати наявності депозиту на певну суму. Компанія може розпоряджатись цим депозитом лише за погодженням із наглядовим органом.
Бізнес-план
32. Наглядовий орган повинен вимагати від компанії-заявника подання бізнес-плану з описом передбачуваних ділових заходів принаймні на три роки наперед. Цей план має достатньо переконливо демонструвати, що компанія буде спроможна підтримувати стійкий фінансовий стан і виконувати свої зобов’язання в будь-який час упродовж перших років діяльності. Цей бізнес-план повинен містити таку інформацію та її обґрунтування:
види зобов’язань, які компанія передбачає взяти на себе (у разі страхування життя), або види ризиків, які вона передбачає покривати (у разі страхування всього, крім життя)
33. Така інформація особливо важлива для визначення обсягу фінансових ресурсів, що ними повинна володіти компанія на початкових стадіях своєї діяльності. При цьому не достатньо обмежитись лише переліком категорій страхових послуг відповідно до національного класифікатора. Необхідно, крім того, у якомога детальніший спосіб описати характер відповідних ризиків та цільові групи, з якими компанія має намір укладати контракти (див. далі також розділ “Контроль якості послуг”). Компанія-заявник повинна надати інформацію про те, чи вона передбачає взяти на себе також операції з перестрахування, і якщо так, то в яких категоріях страхових послуг.
базові принципи політики перестрахування компанії
34. Така компанія повинна описати, як і до якого ступеня мають перестраховуватись очікувані контракти. Передбачливі засновники на цьому етапі вже проведуть консультації з перестрахувальними компаніями і будуть здатні подати програму перестрахування. Орган нагляду має бути впевнений, що конкретна перестрахувальна компанія має достатнє забезпечення або передала цінні папери в якості забезпечення операцій страхової компанії.
оцінка витрат, пов’язаних із організацією роботи компанії, та фінансові ресурси, що будуть використані з метою покриття цих витрат
35. Компанія-заявник має описати, яким чином мають бути організовані структури, необхідні для управління очікуваним портфелем контрактів, і через які канали (наприклад, через брокерів, агентів, дистриб’юторські мережі) будуть розподілятись пропоновані страхові послуги. Слід оцінити ті витрати, які будуть понесені в залежності від планованого варіанту розвитку страхової діяльності. При цьому компанія повинна довести, що будуть забезпечені фінансові ресурси, необхідні для покриття цих початкових організаційних витрат (через організаційний фонд або щось еквівалентне).
запланований розвиток справи і межі платоспроможності
36. Компанія-заявник має подати принаймні на три роки проект очікуваного розвитку своєї справи у формі моделі балансу прибутків і втрат. На підставі таких же припущень щодо обсягу операцій та їхньої структури, страхових премій, комісійних, адміністративних видатків і витрат на отримання страхового відшкодування, інвестиційних доходів та податків має бути розглянутий спрощений балансовий звіт і очікувана ситуація з рівнем ліквідності. Наглядовий орган повинен мати можливість перевірити ці проекти для визначення ступеня їхньої реалістичності. В разі необхідності для цього може виникнути потреба в аналізі початкових припущень, збільшенні обсягу організаційного фонду чи еквівалентного засобу, зміни методу обчислення страхових премій або застосування іншої політики перестрахування. Якщо компанія-заявник не бере до уваги заперечення наглядового органу, цей орган може відмовити у наданні ліцензії або надати її з обмеженими умовами чинності, приміром, стосовно власних відрахувань з чистого прибутку при перестрахуванні ризиків.
Належна кваліфікація членів Ради директорів та вищого виконавчого керівництва
37. Керівники будь-якої страхової компанії мусять мати належну кваліфікацію, позаяк проблеми у страховій галузі, пов’язані з невдалим управлінням, часто спричиняються особистою і професійною невідповідністю директорів та / або менеджерів. У зв’язку з цим наглядовий орган має ретельно перевіряти відповідність членів Ради директорів та / або вищих керівників. При цьому повинні братись до уваги такі критерії:
a. директори і старші менеджери повинні бути професійно підготовленими. Професійна кваліфікація вимагає теоретичних і практичних знань у страховій галузі, а також управлінського досвіду. Ці вимоги можуть вважатись виконаними, якщо може бути підтверджена участь у роботі якоїсь страхової компанії певного типу й обсягу операцій упродовж кількох років. Проте експертні знання можуть бути отримані й поза страховою галуззю, якщо конкретна зацікавлена особа займала раніше керівну посаду. Але врахування вимог такого типу залежить від тієї сфери діяльності, за яку ця зацікавлена особа була відповідальною (приміром, оброблення даних, керування персоналом, управління фондом тощо);
б. директори і старші менеджери мусять бути гідними довіри й мати добру репутацію. Гідність довіри відноситься до рис характеру особи. При оцінюванні цієї риси орган нагляду повинен обґрунтовувати своє рішення, виходячи з відомих фактів та доказів. Причиною відмови у наданні ліцензії може бути, приміром, те, що орган нагляду має відомості про факти, з яких можна було б зробити висновок, що зацікавлена особа не буде належним чином управляти конкретною страховою компанією (скажімо, колишня судимість, особливо за злочин, здійснений у зв’язку з фінансовими послугами; участь у ризикованих операціях; банкрутства, спричинені шахрайством; ухилення від сплати податків);
в. у тих окремих випадках, коли функції вищого керівництва (приміром, у якості уповноваженої особи закордонного відділення) виконуються певною компанією (юридичною особою), представники такої компанії повинні відповідати вимогам, вказаним вище в пунктах “а” та “б”.
38. Для того, щоб орган нагляду мав можливість перевірити, чи виконуються згадані вище умови, перед компанією-заявником може бути поставлено вимогу про подання на розгляд власноручно підписаних повних біографічних даних кожного з пропонованих кандидатів на посади директорів або старших менеджерів із зазначенням такої інформації:
– ім’я та прізвище, дата й місце народження;
– особиста адреса і національність;
– фахова освіта (дані про навчання та освіту, включаючи дати, навчальні заклади та університети, дипломи);
– членство у професійних організаціях;
– повна характеристика професійної кар’єри (включаючи прізвища всіх працедавців, у яких зацікавлена особа працювала раніше);
– вид і тривалість відповідної діяльності (відділ, посадові обов’язки).
39. Компанія-заявник зобов’язана надати від кожної з осіб, пропонованих на посади директорів або старших менеджерів, заяви з підтвердженням, що проти них не ведуться і не порушувались жодні кримінальні справи. Наглядовий орган може також вимагати від компанії-заявника надання додаткових подробиць стосовно професійної кар’єри цих осіб, скажімо, у вигляді відповідей на запитання, сформульовані цим органом нагляду.
40. Уповноважений агент будь-якого відділення повинен відповідати вказаним вище вимогам у залежності від його або її сфери відповідальності.
Відповідність власників (перевірка акціонерів)
41. Орган нагляду повинен знати назви юридичних осіб та імена і прізвища фізичних осіб, що володіють прямо або опосередковано кваліфікаційною часткою активів компанії-заявника. Наглядовий орган має бути впевненим, що ці особи відповідають вимогам стосовно діяльності в інтересах вмілого і розсудливого керівництва цією страховою компанією і що вони заслуговують на довіру.
42. В наданні ліцензії має бути відмовлено, якщо існують факти, з яких можна зробити висновок про те, що конкретні власники кваліфікованої частки
– перебувають у скрутній економічній ситуації;
– беруть або коли-небудь брали пряму чи опосередковану участь у незаконних операціях, які мають вплив на відповідність цих власників, або вони мають намір використати цю страхову компанію у кримінальних цілях (приміром, з метою відмивання грошей);
– пов’язані з компанією-заявником у такий спосіб, який міг би утруднити ефективний нагляд або навіть зробити його неможливим.
43. Критерії, подібні до тих, що перелічені вище в розділі “Належна кваліфікація членів Ради директорів та вищого виконавчого керівництва“, мають застосовуватись і для перевірки відповідності фізичних осіб. Що ж стосується юридичних осіб, то наглядовий орган повинен бути уповноваженим подавати запити щодо надання звітів про результати аудиту та витягів з реєстру комерційних структур. Цей орган мусить мати такі повноваження на обмін інформацією з іншими органами влади в межах і поза межами своєї юрисдикції, які пов’язані з мінімальними вимогами щодо взаємності та конфіденційності.
44. Наглядовий орган у процесі розгляду поданої заяви повинен також перевіряти, чи достатньо прозорою для нього є структура тієї групи, частиною якої є компанія-заявник, і чи не стане ця структура джерелом слабкості компанії. Такий орган нагляду мусить мати повноваження щодо запобігання утворенню корпоративних структур, які стоять на заваді організації ефективного нагляду за діяльністю страхових компаній.
Договори про приєднання та про залучення зовнішніх ресурсів
45. Договори, що ними регулюються важливі взаємини з іншими компаніями або передаються іншим компаніям функції компанії-заявника (залучення зовнішніх ресурсів), а також ті, що впливають на фінансове становище цієї компанії або в якийсь інший спосіб мають відношення до забезпечення ефективного нагляду, повинні бути подані згідно з вимогами наглядового органу. Якщо наглядовий орган має заперечення щодо змісту таких договорів, а також якщо ці заперечення не можуть бути зняті, він може відмовити у наданні ліцензії або анулювати її. Слід надавати перевагу завчасному поданню таких договорів.
46. Наглядовий орган повинен брати до уваги такі види договорів:
a. договори про приєднання, за якими акціонерна компанія підпорядковує себе управлінню з боку іншої компанії (наприклад, холдингової компанії), або бере на себе зобов’язання про передачу своїх прибутків такій компанії. Наглядовий орган мусить перевірити, чи не має контролююча компанія таких прав на втручання у справи контрольованої компанії, які можуть стати на заваді ефективного нагляду;
б. укладання договорів про залучення зовнішніх ресурсів означає передачу певних функцій, що мають важливе значення (приміром, управління інвестиціями, розподіл ресурсів, інформатика, бухгалтерський облік тощо), від конкретної страхової компанії до іншої компанії, яка не обов’язково є так само страховою. Наглядовий орган повинен особливо звернути увагу на те, чи забезпечено нагляд за такими переданими функціями. Це можна зробити одним із таких методів:
– перевірити, чи по відношенню до переданих функцій компанія-заявник зарезервувала за собою певні права на надання інструкцій компанії, що взяла на себе ці функції, і на отримання інформації від неї;
– орган нагляду повинен мати повноваження, якщо це потрібно, на проведення інспекцій на місці з метою перевірки того, чи діяльність із виконання переданих функцій виконується відповідно до правил, встановлених цим органом.
47. Якщо якісь функції передаються дочірній чи іншій компанії, що входить до цієї ж групи, наглядовий орган повинен аналізувати відповідність і надійність таких договірних відносин.
48. Укладення договорів про залучення зовнішніх ресурсів для виконання головних функцій страхової діяльності (приміром, функцій керівних органів, бухгалтерського обліку, управління портфелем замовлень тощо) з якою-небудь компанією, що працює в межах іншої юрисдикції, дозволяється за умови виконання вимог, указаних вище у параграфі 46 пункт б. Нагляд за виконанням переданих функцій можна було б забезпечити, скажімо, на підставі певної угоди з відповідними органами, що діють саме в тій юрисдикції.
49. Договори, згідно з якими заявник має намір надавати послуги іншим компаніям, повинні перевірятись із метою встановлення того, чи такі послуги є частиною страхової діяльності цього заявника або безпосередньо з нею пов’язані. У тому разі, коли обидві договірні сторони є членами однієї групи, застосовуються, відповідно, вимоги, вказані вище у параграфі 47.
Контроль надання послуг
50. Діяльність страхових компаній не має бути регламентована більшою мірою, ніж це строго необхідне з огляду на планування ними своїх послуг. Проте орган нагляду повинен бути уповноваженим запитувати точну інформацію про ті послуги, що призначаються для продажу на ринку. Він може вимагати, наприклад, надання інформації про планування тих послуг, що їх має намір запропонувати на ринку страхова компанія, яка щойно отримала ліцензію; це необхідне для того, щоб наглядовий орган мав змогу оцінювати ризики і робити висновки про те, чи мають належний рівень кваліфікації ті менеджери, кандидатури яких пропонуються, і чи плановані організаційні структури узгоджуються з намірами виконання таких послуг. Цілком можливо, що ті фінансові гарантії, які мають бути надані, теж залежать від виду пропонованих послуг.
a. Загальні положення стратегії діяльності
51. Запитувана інформація про послуги може охоплювати також загальні положення стратегії діяльності, які можуть бути подані перед розглядом заяви про надання ліцензії, після цього або не у зв’язку з цим, на вимогу органу нагляду.
52. Заявка повинна містити положення, якими гарантується, що розмір покриття, пропонованого в рамках обов’язкового страхування (приміром, страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів), або умови договорів про заміщення загальної суми забезпечення, передбаченого системою соціального захисту, є адекватними і відповідають національному законодавству, що регулює ці делікатні сфери.
б. Формальні засади для обчислення ставок страхових внесків та витрат на забезпечення діяльності компанії
53. Орган нагляду повинен бути уповноваженим вимагати точну інформацію про формальні засади, що використовуються при обчисленні ставок страхових внесків і витрат на технічне забезпечення. Це має важливе значення стосовно всіх видів послуг, незалежно від того, чи ці ставки обчислюються на основі страхових принципів, чи ні. Такі формальні засади обрахування вартості всіх або майже всіх послуг можуть перевірятись систематично, особливо якщо компанія-заявник є новою на конкретному ринку. У таких сферах, як страхування життя, а також обов’язкове і заміщувальне страхування, законодавство чи конкретний наглядовий орган повинні рекомендувати статистичні засади або загальні принципи розрахунку.
54. В окремих випадках кожен орган нагляду повинен мати повноваження на перевірку засад розрахунку вартості послуг та витрат на технічне забезпечення конкретної компанії власними силами або із залученням для цієї мети іншої особи (наприклад, спеціаліста зі страхових розрахунків (актуарія)), а також на втручання у разі, коли платоспроможність цієї компанії опиняється під загрозою.
Свідоцтво про реєстрацію компанії
55. Свідоцтво про реєстрацію конкретної страхової компанії має бути подане до наглядового органу або ж може бути видане ним, а також, у разі потреби, затверджене цим органом. Таке свідоцтво про реєстрацію може містити опис конкретних видів страхування, які ця компанія має право пропонувати, засади її інвестування, а також згадку про те, чи вона має право брати на себе страхові ризики тільки безпосередньо, чи опосередковано теж.
56. Метою вивчення свідоцтва про реєстрацію компанії є перевірка того, чи відповідає її діяльність положенням законів про наглядову діяльність та про акціонерні товариства.
Актуарії та аудитори
57. Якщо компанії зобов’язані призначити актуарія з конкретним колом обов’язків, орган нагляду повинен перевірити:
a. кваліфікацію, відповідність і добру репутацію особи, що призначається. Після того, як будь-яка юридична особа отримала дозвіл на виконання нею певних обов’язків, повинна збиратись інформація про її досвід, а також про кваліфікацію та відповідність управлінського персоналу цієї юридичної особи.
б. становище цієї особи по відношенню до керівництва страхової компанії. Наглядовий орган мусить бути впевненим, що конкретний актуарій – незалежно від того, чи він є штатним працівником цієї компанії, чи позаштатним, – має достатні повноваження і є досить незалежним для виконання своєї ролі належним чином.
58. Якщо компанія-заявник зобов’язана призначити аудитора (приміром, з метою початкового аудиту) до того, як їй може бути надана ліцензія, наглядовий орган має перевірити, чи виконуються вимоги, вказані вище в параграфі 57, пункт а.
V. Порядок надання ліцензії
Подання заяви
59. Якщо компанія має намір займатися страховою справою, вона мусить подати заяву. Ця заява повинна містити інформацію про ті види страхових послуг, які мають бути вписані в ліцензію. До цієї заяви мають бути додані також всі ті документи та відомості, які необхідні для того, щоб наглядовий орган міг перевірити виконання вимог, вказаних вище в розділі IV.
Порядок перевірки
60. Наглядовим органам варто видати друковані настанови щодо порядку подання заявок на надання ліцензії. Ці настанови могли б містити встановлені законодавством вимоги до порядку ліцензування, а також поради щодо належної форми документів, перспективного планування, початкового аудиту тощо.
61. Для того, щоб спростити офіційну процедуру ліцензування і запобігти будь-яким зайвим затримкам, наглядовий орган може запропонувати особам, що мають намір організувати страхову компанію, розпочати неформальні контакти ще до подання ними заявки на ліцензію. Під час попередніх обговорень засновники такої компанії можуть отримати поради щодо того, як підготувати документи, що мають бути подані разом із заявою.
62. Оцінюючи документацію поданої заявки, наглядовий орган може брати до уваги результати аудиту, проведеного зовнішніми органами, звіти про актуарну оцінку, а також – у разі розгляду справ про організацію відділень або іноземних філій – враховувати думку інших органів нагляду. Проте у тих випадках, коли наглядові органи використовують зовнішніх аудиторів або актуаріїв, вони повинні розглянути:
– наявність адекватного контролю рівня їхньої компетентності, а також необхідність перевірки їхньої діяльності;
– ступінь їхньої незалежності по відношенню до компанії-заявника та їхні поради щодо захисту інтересів власників страхових полісів.
Ліцензія та її реєстрація у реєстрі комерційних структур
63. Крім подання заяви до наглядового органу про надання ліцензії, в більшості випадків мають бути враховані інші вимоги з боку торгівельного та комерційного законодавства (зокрема, щодо реєстрації у реєстрі комерційних структур). Від норм конкретної територіальної юрисдикції залежить, до чи після надання ліцензії має відбутись реєстрація. Проте жодна компанія не може дозволити собі діяти у якості ліцензованої страхової компанії без або до отримання нею ліцензії.
Орган ліцензування і наглядовий орган
64. В деяких юрисдикціях за надання ліцензій відповідає не наглядовий, а інший орган (приміром, міністерство або спеціальна рада). Якщо має місце такий варіант, наглядовий орган повинен мати повноваження на перевірку поданих документів і на висловлення своєї оцінки. Якщо оцінка цього наглядового органу негативна, він разом з органом ліцензування повинні дійти згоди, перш ніж рішення буде прийнято.
Тривалість процесу ліцензування
65. Наглядовий орган має прийняти рішення у найкоротший термін і без надмірної затримки. Слід установити певний період часу від дати, коли було виконано всі вимоги щодо ліцензійних документів. Упродовж цього періоду наглядовий орган повинен прийняти рішення щодо поданої заявки на ліцензію. Проте у разі, якщо за цей час наглядовий орган не прийняв рішення, така ліцензія не може автоматично вважатись наданою. Компанія-заявник повинна мати у своєму розпорядженні певні важелі для отримання рішення за прийнятний час (скажімо, за допомогою подання судового позову).
Співпраця
66. Наглядовий орган повинен мати можливість обміну інформацією, яка стосується поданої заявки (наприклад, щодо перевірки відповідності директорів та власників), з національними та іноземними органами влади. Проте цей орган не мусить надавати інформацію, якщо отримувач такої інформації не гарантує її конфіденційність.
VI. Відкликання ліцензії
67. Наглядовий орган мусить мати у своєму розпорядженні законні можливості для відкликання наданої ліцензії (можливо, по відношенню лише до певних видів ділових операцій). Правовим наслідком такого відкликання є те, що відповідній страховій компанії більше не дозволяється укладати нові угоди або продовжувати чи розширювати межі чинності існуючих договорів. Відкликання чинної ліцензії має бути можливим за виконання таких умов:
a. ліцензована компанія більше не відповідає ліцензійним вимогам;
б. ця компанія серйозно порушує чинне законодавство;
в. ця компанія відкрито відмовляється від своєї ліцензії;
г. ця компанія не використовує надану ліцензію упродовж певного періоду часу – скажімо, 12 місяців;
д. ця компанія припинила свою діяльність, приміром, принаймні 6 місяців тому.
68. Випадки, вказані вище в параграфі 67, пункти “а” та “б”, стосуються, наприклад, ситуацій, коли ліцензована страхова компанія більше не спроможна задовольняти стандарти достатності основного капіталу, або коли більше не вдається знайти керівництво, яке б відповідало вимогам компетентності та підготовленості. Це стосується також випадків, коли страхова компанія постійно не виконує розпорядження наглядового органу, які мають юридичну силу, або якщо вона постійно порушує положення, передбачені договірним правом чи законодавством про захист прав споживачів. Ліцензія може бути відкликана також у разі, коли з часом виявляється, що ліцензована компанія надавала неправильну, оманливу і неточну інформацію, або ж приховала чи не вказала істотні факти у своїй заявці на надання ліцензії. З огляду на те, що відкликання наданої ліцензії спричиняє важкі наслідки також і для виконання чинних угод, цей захід слід використовувати лише як крайній засіб на випадок, коли менш суворі заходи на зразок попереджень чи наказів з боку наглядового органу або рішень суду виявляються неефективними.
69. У випадках, вказаних вище у параграфі 68, пункти “в” - “д”, відкликання наданої ліцензії створює визначену правову ситуацію і покращує прозорість ринку страхових послуг. Слід уникати обставин, за яких страхові компанії можуть звертатись по надання ліцензій “про всяк випадок”, не маючи насправді чіткого наміру займатися страховою справою. Якщо якась страхова компанія не проводить ділових операцій упродовж досить тривалого періоду часу (скажімо, понад один рік) або припиняє свою діяльність, виникає певний ризик того, що правові норми або кон’юнктура ринку зазнають змін.
_____________________________________________________
ДОДАТОК
Витяг з документу “Принципи діяльності органів нагляду у сфері страхової діяльності”
Ліцензування
Компанії, що бажають займатися страхуванням на національному ринку страхових послуг, повинні отримати ліцензії. У тих юрисдикціях, де органи нагляду у сфері страхової діяльності мають повноваження надавати ліцензії, кожен наглядовий орган,
1. надаючи ліцензію, повинен оцінити відповідність власників, директорів та / або вищого керівництва, а також, бізнес-плану, який має містити орієнтовні фінансові показники дохідності компанії, план капіталовкладень та проектні межі платоспроможності;
2. дозволяючи вихід на національний ринок, може у процесі вибору свого рішення брати до уваги висновки аналізу, виконаного органом страхового нагляду іншої юрисдикції, якщо запобіжні норми, що діють у межах обох юрисдикцій, загалом еквівалентні.
Зміни в контролі компаній
Орган нагляду у сфері страхування повинен аналізувати зміни в контролі компаній, що ліцензовані в даній територіальній юрисдикції. Цей орган страхового нагляду повинен установити чіткі вимоги, які мають виконуватись у разі настання змін у контролі. Ці вимоги можуть бути такими ж, які застосовуються в разі надання ліцензії, або подібними до них. Зокрема, орган страхового нагляду повинен:
1. зобов’язати покупця або власне ліцензовану страхову компанію опублікувати повідомлення про зміну в контролі та / або звернутись за отриманням дозволу на плановану зміну;
2. встановити критерії оцінки прийнятності такої зміни, які могли б охоплювати оцінювання відповідності нових власників та нових членів Ради директорів і вищих керівників, а також значущість нового бізнес-плану.
