Стандарт №8 “Здійснення нагляду за перестраховиками”

Контрольний стандарт оцінки забезпечення перестрахування у страховиків та надійності їхніх перестраховиків, прийнято Міжнародною асоціацією органів страхового нагляду (далі - IAIS) у січні 2002 року, а вже 3 жовтня 2003 року прийнято Стандарт здійснення нагляду за перестраховиками. Редакція журналу “Страхова справа” дякує пану Ігорю Зискінду за здійснення перекладу цього важливого документу. Це допоможе нашим читачам вперше ознайомитись з вимогами, яких повинні дотримуватися страховики, а також підходи наглядових органів до оцінки адекватності забезпечення перестрахування.

Міжнародна асоціація органів страхового нагляду
Стандарт №8 “Здійснення нагляду за перестраховиками”
в редакції від 3 жовтня 2003 року
(неофіційний переклад)

З прийняттям на загальних зборах ІАІS 2002 року принципів щодо мінімальних вимог здійснення нагляду за перестраховиками, наглядові органи в різних країнах світу очікували на отримання повноважень здійснювати нагляд за перестраховиками, що зареєстровані в цих країнах.

Більше того, ці принципи сформували загальний (єдиний) підхід до питання регулювання перестраховиків. В такій системі, відповідальність за здійснення такого нагляду покладається на наглядовий орган країни реєстрації перестраховика. Наглядовий орган країни реєстрації страховика є відповідальним за ефективний нагляд діяльності перестраховика будь-де та є відповідальним за налагодження ефективного співробітництва з наглядовими органами країн, де перестраховик здійснює свою підприємницьку діяльність (1 - Коли слово „наглядовий орган” застосовується в цих стандартах, це означає наглядовий орган країни реєстрації перестраховика, окрім випадків, коли контекст явно свідчить про протилежне.). Мінімальні вимоги допомагають визначити мінімальний рівень гарантії платоспроможності перестраховика. Має бути гарантія того, що ринкова стабільність та інтереси власників полісів знаходяться під захистом. Але разом з тим, як зазначено в Стандартах оцінки забезпечення перестрахування первинних страховиків, страховик (цедент) є відповідальним за оцінку надійності перестраховика і наглядовий орган країни реєстрації страховика є відповідальним за перевірку чи ця оцінка є адекватна.

В принципах закріплено наступне:

Принцип 1: Регулювання та здійснення нагляду за технічними резервами перестраховиків, інвестиціями, ліквідністю, капіталізацією, а також політика та процедури забезпечення ефективного корпоративного управління мають відображати характеристики перестрахової діяльності та мають бути доповнені системами (базами даних) для обміну інформацією між наглядовими органами.

Принцип 2: Крім вимог, зазначених в Принципі 1, регулювання та нагляд за організаційними правовими формами, ліцензуванням та можливістю анулювання ліцензії, тести на відповідність, зміна контролю, взаємовідносини в об’єднанні перестраховиків, нагляд за всіма видами діяльності, перевірки на місцях, виїзні перевірки, санкції, внутрішній контроль та аудит, правила звітності для перестраховиків мають бути такими ж як і для первинних страховиків.

Цей стандарт уточнює Принцип 1, зосереджує увагу на питанні, про те, чим перестраховик відрізняється від первинного страховика.
Стандарти застосовуються до перестраховиків, які займаються перестраховою діяльністю за межами країни реєстрації, які є виключно перестраховиками або страховиками, головна діяльність яких полягає в укладанні угод перестрахування з цедентами, якщо хоча б з один з них розташований за межами країни реєстрації перестраховика. Стандарти також застосовуються до перестраховиків-резидентів щодо діяльності, яка має відношення до вищезгаданого. Наглядові органи можуть також застосовувати ці стандарти до страховиків, основною діяльністю яких є укладання угод страхування, але які додатково займаються перестраховою діяльністю.
Вимоги щодо нагляду включають фінансову стійкість, наглядові перевірки та вимоги щодо оголошення інформації. Ці різні аспекти наглядової бази мають бути прийняті відповідно до характеристики споживачів та прийнятих ризиків. Як зазначено в параграфі „7 Принципів мінімальних вимог щодо нагляду за перестраховиками”, загальна (глобальна) наглядова система відображає тенденцію наближення до системи акредитації наглядових інстанцій країни реєстрації. Оскільки цей стандарт все більше сприймається і застосовується іншими державами, це може стати одним із факторів побудови такої системи акредитації. В стандарті зосереджена увага на системі наглядових перевірок. Як зазначається в „Основних принципах страхування”, ефективний нагляд може бути реалізований лише у випадку, якщо наглядовий орган країни реєстрації має відповідні повноваження та ресурси (фінансування). Роль наглядових перевірок є особливо важливою для наглядових органів країни реєстрації, особливо у разі відсутності міжнародних стандартів, які стосуються вимог до фінансової стійкості. В цьому відношенні, підкомітет ІАІS щодо платоспроможності, за ініціативою Міжнародної асоціації актуаріїв, розробляє різні елементи узгодженого міжнародного підходу до оцінки платоспроможності та необхідного рівня капіталізації.
Аспекти розкриття інформації будуть розглядатися підкомітетом ІАІS на предмет посиленого розкриття інформації на основі попередніх та наступних стандартів та інструкцій. Завдяки професійній природі споживачів, розкриття інформації покращить ринкову дисципліну та тим самим буде доповненням до наглядових органів країни реєстрації перевірок. Для того, щоб посилити ринкову дисципліну фінансові звіти перестраховиків, що здійснюють підприємницьку діяльність за межами країни реєстрації, мають бути складені враховуючи загальноприйняті принципи звітності, напр. Міжнародні стандарти щодо розкриття (повідомлення) фінансової інформації (IFRS) (2) , або загальновизнані принципи звітності (GAAP), до яких у них повинен існувати загальний доступ.
Для здійснення нагляду за перестраховиками, наглядові органи країни реєстрації мають посилатись, де це прийнятно, на „Основні принципи страхування” та інші пов’язані документи ІАІS для надання рекомендацій в сферах, які не визначені в стандартах.

1. Технічні резерви

Технічні резерви для перестраховиків, які не займаються перестрахуванням договорів страхування життя.
1. Оцінки резервів, враховуючи резерви збитків, є завжди невизначеними, оскільки їх метою є намагання чітко визначити об’єм майбутніх непередбачених вимог. Ця невизначеність є більш помітною в сфері перестрахування, аніж первинного страхування, особливо в діяльності, що не пов’язана зі страхуванням життя.

2. Проблеми, з якими можуть зіткнутись перестраховики при формуванні технічних резервів є такі:
- оцінка відповідності технічних резервів - наприклад, коли сума вимог, особливо, пов’язаних зі страхуванням відповідальності, збільшилась внаслідок інфляції, середньої тривалості життя, або більш суворої відповідальності за законом;
- більш тривала затримка повідомлення – це є характерна затримка, через те, що про вимоги повідомляють спочатку первинному страховику. Оцінюються вони також первинним страховиком. Це може ускладнюватись періодичними повідомленнями перестраховику та процесом передачі вимог;
- відмінність в термінах у сфері перестрахування;
- недостатність інформації та статистичних даних щодо даної сфери – однорідні дані складно систематизувати завдяки звітності та галузі;
- неоднорідність отриманих даних – може здійснюватись за рахунок первинних страховиків; створення резервів та кодування інформації може здійснюватись різним способом;
- “вибіркова” інформація про цедента – цеденти можуть “фільтрувати” (обробляти) дані, що надаються перестраховику, повідомляти, спираючись на різні основи ( напр. дані за рік, коли мав місце інцидент, замість року коли було укладено угоду, зміна системи обробки претензій та практики створення резервів або надання інформації про передачу даних з помилками);
- відмінні схеми повідомлення інформації – схеми можуть відрізнятись, залежно від виду контракту, виду діяльності, спеціальних контрактних умов, первинних страховиків та посередників.

3. Визнання того, що затримка повідомлення про претензії може мати місце та інформація часто може бути неповною, перестраховики створюють резерви незаявлених вимог. Перестраховики мають пересвідчитись, що цеденти надають їм інформацію, яка має відношення до даного цедента та ця інформація є відповідною за часом, на реальній основі таким чином, що об’єм можливих вимог може бути передбачений та оцінений. Наприклад, за порушення договору про відшкодування збитків перестраховик повинен вимагати від цедента повідомлень про весь об’єм збитків, коли вони досягли певного рівня. Цей рівень має бути встановлений нижче того рівня у разі настання якого спрацьовують деякі положення контракту.

4. Наглядові органи країни реєстрації повинні знати методику, яку використовують перестраховики та їх актуарії при формуванні технічних резервів, особливо приділяючи увагу тим методикам, які використовуються для формування резервів незаявлених вимог. Документ ІАІS, розрахунок та оцінка страхової відповідальності, надає ґрунтовний корисний матеріал.

Загальні проблеми перестраховиків, які займаються / не займаються страхуванням життя.

5. Перестраховики розробили декілька методик для вирішення проблем оцінки технічних резервів. Наприклад, вони використовують декілька кількісних методик для оцінки кінцевої суми вимог як можна точніше. Ці методики, тим не менш, мають бути доповнені професійною та адміністративною експертизою, використовуючи внутрішню або зовнішню інформацію так само як первинну інформацію експертів оцінки ризиків та вимог. Перестраховики повинні перевіряти данні та будь-які іншу відповідну інформацію, отриману від цедента та перестрахових брокерів на відповідність фактичних даних за попередній період. Вони мають бути здатними пояснити ситуацію при якій резерви вимог, є нижчими, ніж заявлена сума цедентом або брокером. З огляду на вищевказані проблеми, має бути тісне співробітництво хоча б між перестраховиками, актуаріями, страховими комісарами та бухгалтерами.

6. Угоди між цедентами та перестраховиками передбачають терміни та умови, яких мають дотримуватись сторони, визначаючи, наприклад, термін дії угоди, сплата страхових платежів, комісійних, терміни повідомлення про вимоги, строк виплати за вимогами. Перестраховики мають налагодити постійний зв’язок з первинними страховиками та брокерами так як цей зв’язок є суттєвим для перестраховиків для того, щоб бути здатним чітко формувати технічні резерви. Також дуже важливо, щоб перестраховик розумів ризики, прийняті кожним окремим цедентом і мав уявлення про загальний розвиток ринку. Постійний зв’язок має існувати протягом строку дії угод для того, щоб перестраховики могли реагувати на зміни в сфері висування вимог та розвитку та інших відповідних факторів.

7. Перестраховики повинні мати глибокі знання стратегії страхування та процедури обробки претензій цедентів та мають бути проінформовані про будь-які суттєві зміни. Цього можна досягти шляхом отримання відповідної інформації від цедентів на постійній основі згідно певних стандартів форматів та якості. Умови угод між перестраховиком та цедентом також можуть передбачати, що перестраховик має право та можливість перевіряти вимоги, висунуті до цедента.

8. Також, перестраховики повинні здійснювати моніторинг ринкових умов та слідкувати за галузевими і соціальними тенденціями. Вони мають брати до уваги досвід минулого та очікувану інфляцію або схвалення законів, що підвищують відповідальність. Перестраховики повинні слідкувати за розвитком виплат по претензіям для того, щоб можна було визначити зміни або відхилення якомога раніше.

9. Поряд із щорічним, аудиторським фінансовим звітом, що включає розкриття інформації щодо технічного виконання та ризиків, перестраховик має вимагати інформацію шляхом направлення запиту. Наглядовий орган може вимагати інформацію про нетипові операції, такі як використання альтернативних інструментів передачі ризику (облігації, гарантії, порука). До інформації слід додати висновок кваліфікованого актуарія, або іншої компетентної особи щодо відповідності технічних резервів (як мінімум).

10. Наглядовий орган повинен перевіряти стан виплат за вимогами, порівнювати з попередніми тенденціями та порівнювати з подібною інформацією, яку надають перестраховики, що приймають подібні ризики або займають подібне становище на ринку. Вони також повинні перевіряти статистику виплат та вимог за попередній період, так само як систему управління ризиками перестрахування, що може включати схеми внутрішнього ризику, аналіз можливих варіантів подій та можливостей швидкого реагування та перевірку стійкості. Це може включати результати будь-якого виду діяльності щодо всіх відповідних пунктів бухгалтерського балансу.

11. Наглядові органи країни реєстрації органи повинні переглядати інформацію, яка надається перестраховиками, особливо, коли є підозри існування проблеми. Це можна зробити або за допомогою внутрішнього штату або шляхом укладання договорів з іншими особами на термін, протягом якого дотримуються вимоги щодо конфіденційності та застосовуються заходи проти виникнення конфлікту інтересів.

12. Також для ознайомлення з методикою наглядовий орган має перевіряти процедури, що використовуються перестраховиком для перевірки результатів та протидії затримці інформації та виникненню помилок в базі даних.

2. Інвестиції та ліквідність.

13. Перестраховики, які здійснюють свою діяльність за межами країни реєстрації діють більш ніж на одному ринку та керують глобальними портфелями активів та пасивів. Крім ризиків, які приймають первинні страховики, незбалансованість активів та пасивів перестраховика може призвести до вірогідності виникнення валютних ризиків. Перестраховики, які надають послуги перестрахування на довгий період, такі як перестрахування життя, можуть нести інвестиційні ризики, в залежності від терміну угоди перестрахування.

14. Перестраховики повинні управляти своїми активами та пасивами шляхом пруденційного нагляду. Вони мають робити інвестиції в активи, які є надійними, тими, які можна повернути, диверсифікованими та конкурентноздатними на момент, коли їх треба буде реалізовувати. Баланс активів та пасивів має бути об’єктом перевірок на захищеність від кризових явищ та можливих наслідків. Плани дій, що перевіряються мають відображати єдиний портфель ризиків перестраховика. Наприклад, перестраховики повинні перевіряти будь-які незбалансовані активи та пасиви у випадку зміни участі та зміни коефіцієнтів. Перевірка на можливість виникнення кризових явищ та можливих заходів має бути здійснений беручи до уваги ринок та кредитні ризики взагалі, включаючи страхування кредитів (2) та страхування судових витрат. Наглядовий орган повинен оцінювати капіталізацію, ліквідність та відповідність валютних резервів беручи до уваги результати перевірок на предмет можливості виникнення кризових явищ. Також, перестраховики повинні керувати та здійснювати моніторинг за кредитними ризиками первинного страховика протягом здійснення останнім страхової діяльності.

15. Часто перестраховики та первинні страховики використовують поточні рахунки (напр. рахунки, на які надходять премії та з яких виплачуються компенсації). Не зважаючи на це, у випадку, коли надається декілька видів страхового покриття (напр. покриття збитків внаслідок катастрофи) перестраховики часто зобов’язані відшкодовувати величезні збитки цедентів за вимогою. Як наслідок, вони повинні пересвідчитись в тому, що здійснюють інвестиції в ліквідні фінансові активи (3) . Як альтернативний варіант, вони мають пересвідчитись, що ліквідності можна вільно досягти за рахунок інших засобів, наприклад, застрахованих кредитних ліній, для того, щоб виплатити великі та неочікувані втрати без продажу значних часток інвестицій, особливо протягом несприятливих ринкових вимог або негайних вимог.

16. Крім щорічних фінансових звітів, наглядовий орган повинен вимагати повідомлення про здійснення інвестицій та прийнятих ризиків перестраховиками. На регулярній основі, або за запитом, повинен надаватися глибокий аналіз інвестиційного портфелю на наявність активів, коефіцієнтів та валютних резервів. Компенсація з перестрахування вважається активом в цьому відношенні. Інформація про деривативи має бути повідомлена відповідно до їх основних активів, які оцінюються за номінальною та ринковою вартістю. Перестраховики повинні повідомляти про збалансованість їхніх портфелів активів, які були заявлені первинним страховикам або іншим контрагентам.

17. Наглядовий орган повинен час від часу аналізувати інформацію та порівнювати її з подібною інформацією про перестраховиків, котрі приймають подібні види ризиків, або є подібними за обсягом діяльності, або здійснюють діяльність на подібних ринках. Наглядовий орган повинен потім проаналізувати зі страховиком результати, приділяючи основну увагу головним ризикам, як вони управляються та нейтралізуються.

18. Наглядові органи повинні посилатися (використовувати) на стандарти нагляду за деривативами та стандарти нагляду за управлінням активами страховими компаніями для рекомендацій щодо оцінки інвестиційного портфелю перестраховика, а також його інвестиційної політики, внутрішнього контролю та процедури повідомлення.

3. Вимоги до формування капіталу.

19. Регулятори не можуть вирішити всі проблеми. Пруденційні заходи, такі як встановлення вимог щодо капіталу, застосовуються, для зменшення можливості виникнення таких проблем та їх можливих збиткових наслідків для цедентів і можливого впливу на власників полісів.

20. Перестраховики повинні мати капітал для управління всіма ризиками для запобігання неплатоспроможності, ризиків прийнятих за угодою перестрахування, ризиків активів та інших ризиків, таких як операційні ризики. Укладаючи індивідуальні угоди, перестраховик може приймати більш високі ризики ніж первинні страховики – наприклад, надаючи страхове покриття у випадку катастроф. Тим не менш, це можна пом’якшити за рахунок кращої диверсифікації ризиків в загальному портфелі. Критичність ризику може бути спричинена як стабілізацією так і послабленням ринку через зміну страхових тарифів, кризу на ринку капіталів. Перестраховики мають вираховувати профіль ризиків враховуючи названі ризики якомога точніше та керувати тенденціями, які збільшують ризики, що передбачається правлінням (наприклад, брати до уваги можливість кризи/банкрутства), шляхом розміщення достатнього капіталу, відображаючи профіль ризиків та визначений період часу.

21. Перестраховики повинні використовувати схеми для внутрішнього управління з метою аналізу їх профілів ризиків. Деякі ризики, які несуть перестраховики є такими ж з якими стикаються страховики. У разі, коли цедент стикається з кредитним ризиком, що перестраховик не зможе виконати свої обов’язки, перестраховик також несе такий же ризик по відношенню до свого перестраховика. Обидві сторони несуть страхові ризики, хоча деякі аспекти страхових ризиків – таких як ризик накопичення, може бути, але необов’язково – більш загрозливим для перестраховиків. Як було зазначено вище, обидві сторони мають інвестиційний ризик, наслідки якого можуть відрізнятись в залежності від обсягу та виду застрахованої діяльності.

22. Якщо профіль ризиків включає в себе особливості страхування життя, капітал перестраховика має бути таким, що враховує специфічні ризики, які виникають зі структури угоди перестрахування. Перестрахування життя може передбачати довгострокові гарантовані премії та зазначатись для деяких положень, або в угоді з цедентом, або в угоді між цедентом та власником полісу. Довгострокові гарантії роблять бізнес нестійким до кризових тенденцій.
Це все має бути визначено, вивчено, адекватно оцінено, перевірено та врегульовано. Регулятори повинні вимагати від перестраховиків запровадження кращої ринкової практики для контролю таких ризиків.

23. Так само як і первинні страховики, перестраховики несуть різні операційні ризики, наприклад такі, що виникають через працівників (помилка в управлінні, помилка людини або шахрайство), технологію (наприклад, технологічні помилки або виведення з ладу системи), відносини з клієнтами (наприклад, спори щодо угоди) та зовнішні чинники (напр. шахрайство інших осіб або зміни в законодавстві).

24. Перестраховик має надати інформацію наглядовому органу про загальний профіль ризиків (напр. відносини між ризиками та їх фінансовим впливом). Наглядовий орган повинен перевіряти профіль ризиків та всю відповідну інформацію разом зі перестраховиком. У випадку, коли перестраховик здійснює діяльність за межами країни реєстрації, наглядовий орган має перевіряти інформацію про загальну кількість ризиків (наприклад, брати до уваги можливість краху та банкрутства), яку перестраховик вважає максимальною. В таких випадках, наглядовий орган повинен здійснювати моніторинг, чи тенденція даного ризику є в рамках прийнятної межі, беручи до уваги міжнародний характер діяльності. Наглядовий орган повинен здійснювати моніторинг капіталу, який використовуються перестраховиком в рамках міжнародної діяльності.

25. Наглядовий орган повинен мати можливість (завдяки внутрішньому штату, або укладаючи угоди з іншими експертами, що відповідають вимогам збереження конфіденційності та відсутності конфліктів інтересів) перевіряти схеми перестраховиків, намагаючись пересвідчитись, що ці схеми належним чином відображають однорідний профіль ризиків ,та перевіряти чи цей бізнес орієнтований на довгу чи коротку перспективу а також можливостей великих позовів та кризових явищ. Правова база для встановлення капіталу має враховувати балансуючі фактори, наприклад, належним чином диверсифіковані перестрахові тарифи, які можуть зменшити загальний об’єм збитків. Вони повинні не тільки розглядати кожен ризик окремо, а і всі ризики разом, беручи до уваги їх взаємозалежність, наприклад інвестиції перестраховика, видані фінансові гарантії, якщо є такі, та/або їх перестраховані ризики, що випливають з відносин з однією і тією ж стороною.

26. Для перестраховиків, які є частиною об’єднання, схеми повинні враховувати міжгрупову взаємодію та розкривати можливу „подвійну капіталізацію” (4) . Цілі використання капіталу повинні бути встановлені, як для загальної діяльності перестраховика, так і для окремих сфер діяльності.

27. Перестраховики, котрі здійснюють свою діяльність за межами країни реєстрації, або їхні холдингові компанії, як правило, мають рейтинги відомих рейтингових агентств. Наглядовий орган повинен шукати можливість отримання інформації через такі рейтингові агентства для того, щоб володіти більш повною інформацією про компанії, які є об’єктами нагляду. У випадку, коли перестраховик має рейтинг, що постійно знижується, або перестраховик втрачає рейтингову шкалу своїх інвестицій, наглядовий орган повинен вимагати пояснень від такого перестраховика.

4. Корпоративне управління.

28. Корпоративне управління ― це спосіб, завдяки якому правління та старші менеджери керують справами перестраховика. Зокрема, їх посадові обов’язки передбачають формування та реалізацію політики та процедури управління ризиками, внутрішніх процедур, системи повідомлення, аудиту та обов’язок пересвідчитись, що перестраховик відповідає вимогам закону та наглядового органу.

29. Страхування
Політика перестраховика повинна визначати види діяльності та типи ризиків, які приймаються залежно від місцезнаходження перестраховика. Мають бути встановлені відповідні процедури для реалізації та перевірки політики (стратегії перестраховика). Ці процедури повинні передбачати перевірки термінів та умов угод для того, щоб пересвідчитись, що вони є прийнятними та зрозумілими. Інструкції щодо страхування повинні вимагати, де це можливо, щоб перестраховик отримував інформацію від цедента, необхідну для оцінки політики управління, видів діяльності.

4. Визначення факторів, що призводять до ризиків (напр. фактори катастрофи, такі як шторм, землетрус, зливи, та технологічні катастрофи.
Перестраховик повинен визначати, перевіряти та обмежувати будь-яку концентрацію ризиків щодо певного виду діяльності та портфелю в цілому по відношенню до однієї і тієї ж події. Перестраховик має встановити ліміт (межу) для всього портфелю там, де це прийнятно, для кожного виду діяльності для того, щоб можна було управляти ситуацією коли декілька напрямків діяльності вражені однією і тією ж подією або одним і тим же страховим випадком. При необхідності, мають існувати схеми оцінки ризиків для катастроф, а також наглядовий орган повинен мати можливість завдяки внутрішньому штату, чи укладаючи угоди з іншими експертами (які відповідають вимогам зберігання конфіденційної інформації та відсутності конфліктів інтересів ) оцінювати контроль щодо запобігання появі факторів, які призводять до катастроф.

Формування резервів.
Перестраховики повинні мати політику та процедуру для формування технічних резервів. Ці процедури повинні адекватно реагувати на проблеми, які виникають у перестраховиків, особливо стосовно резервів незаявлених вимог.

Ретроцесія (покриття та безпека)

Як і первинні страховики, перестраховики повинні визначати та закріплювати в документах свою стратегію стосовно управління ретроцесії, та встановлення процедур щодо:
- ретроцесії, що оплачується;
- кому передавати частину ризиків, враховуючи питання про те, як оцінити їх безпеку;
- будь-які обмеження щодо ретроцесії стосовно якого-небудь перестраховика;
- яке забезпечення є постійно необхідним (якщо таке є);
- як програма ретроцесії (перестрахування) буде перевірятися (наприклад, внутрішня система контролю та повідомлення)

Умови договору

Перестраховик повинен визначати, контролювати та спостерігати за будь-якими спеціальними умовами договору перестрахування, що впливатимуть на розмір страхового відшкодування з боку особи, що є стороною угоди ретроцесії.

Угоди
Перестраховики повинні встановити процедуру, завдяки якій угоди переглядаються та схвалюються на певний час.

Інвестиції
Інвестиційна політика перестраховика повинна відображати глобальну природу діяльності та специфічні відносини з управлінням активами та пасивами, диверсифікацією активів, ліквідністю, рухом готівки, враховуючи структуру групи (об’єднання). Ця політика повинна визначати схвалені інвестиції, встановлювати обмеження для окремого класу активів, визначати які саме активи краще використовувати для короткострокової або довгострокової діяльності та як певні види ризики керуватимуться. Наприклад, що повинен зробити перестраховик для того, щоб керувати валютним ризиком, коли такий ризик існує одночасно в деяких країнах. Інвестиційна політика повинна передбачати обмеження концентрації, наприклад обмеження інвестицій в компанії або об’єднання та обмеження інвестицій в певні галузі. Перестраховик повинен встановити процедури для моніторингу та контролю своєї інвестиційної політики стосовно обмежень, схвалених правлінням та в межах регулятивних правил, якщо такі є.

5. Обмін інформацією

31. Наглядовий орган країни реєстрації страховика що здійснює транскордонні операції (наглядовий орган реєстрації) має обов’язок налагодити зв’язок (контакт) з наглядовим органами в юрисдикціях, де перестраховик надає послуги перестрахування (наглядовий орган країни здійснення діяльності) та які покладаються на належний нагляд наглядового органу країни реєстрації перестраховика. На запит наглядового органу країни здійснення діяльності наглядового органу реєстрації повинен надавати відповідну фінансову та іншу інформацію, включаючи фактичну інформацію про індивідів, які займають керівні посади в перестраховій компанії в обсязі, який необхідний наглядовому органу країни здійснення діяльності для реалізації своїх повноважень.

32. Формальна угода не є необхідною умовою для обміну інформацією, але є бажаною для встановлення більш чітких умов обміну інформацією. У будь-якому випадку, наглядовий орган країни здійснення діяльності при отриманні інформації від наглядового органу країни реєстрації повинен зберігати конфіденційність такої інформації. Міжнародні стандарти щодо обміну інформацією передбачають умови, які повинні виконуватись наглядовими органами при обміні інформацією. Наглядові органи можуть також посилатись на Рішення щодо обміну інформацією стосовно страховиків (ОЕСD 2002, 134). У випадку якщо меморандуми про взаєморозуміння або багатосторонні угоди вже існують, ці документи слід також застосовувати стосовно перестраховиків.

33. Наглядовий орган країни реєстрації повинен повідомляти наглядовий орган країни здійснення діяльності про будь-які суттєві зміни стосовно нагляду за перестраховиками, що має важливе значення для здійснення операцій перестраховиком. Зокрема наглядовий орган країни реєстрації повинен інформувати наглядовий орган країни здійснення діяльності про анулювання (позбавлення) ліцензії перестраховика або застосування заходів впливу, які можуть вплинути на діяльності перестраховика в даній країні.

34. Відповідно, наглядовий орган країни здійснення діяльності повинен інформувати наглядовий орган країни реєстрації про будь-які суттєві обставини, що стосуються перестраховика.

35. База даних IAIS, що містить інформацію про перестраховиків, сприяє обміну інформацією шляхом надання інформації про перестраховиків в різних юрисдикціях. Члени можуть отримувати інформацію стосовно питання чи має перестраховик ліцензію, чи він є об’єктом нагляду в іншій країні. Також існує можливість подивитись щорічні звіти перестраховиків за останні кілька років.
Використовуючи цю базу даних, члени мають усвідомлювати, що повнота та точність цієї інформації залежить від зусиль членів і в разі, коли є сумнів стосовно інформації слід звернутись до відповідного наглядового органу.

36. Обмін інформацією не повинен обмежуватись лише інформацією про певні компанії. Шляхом проведення дискусій, наглядовий орган може дізнатись про досвід іншого регулятора. Наприклад, наглядовий орган може дізнатись про нові підходи до оцінки технічних резервів катастроф в іншого наглядового органу, що також має справу з подібними ризиками.