Питання суб’єкта перестрахування
Одним із ефективних механізмів забезпечення платоспроможності страховиків та виплат страхових сум і страхового відшкодування, як свідчить світова практика страхування, є правовий інститут перестрахування.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України “Про страхування” перестрахування – це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання всіх або частини своїх обов’язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований. Виходячи зі змісту законодавчого визначення поняття перестрахування, суб’єктами перестрахувальних договірних правовідносин з обох сторін виступають страховики (страхові компанії, страхові організації), які називаються перестраховиком і перестрахувальником.
Однак не можна погодитися із визначенням страховика як цедента, оскільки у цивільному праві України цедентом називають кредитора, який поступається своїми правами за зобов’язальними відносинами.
Під час виконання зобов’язання іноді виникає потреба замінити кредитора чи боржника іншими особами. Оскільки попередні учасники зобов’язання вибувають, то їхні права і обов’язки переходять до суб’єктів, які заступили їх. Така заміна в зобов’язанні кредитора чи боржника у встановленому законом порядку називається зміною осіб у зобов’язанні. При цьому передача кредитором своїх прав за зобов’язаннями іншій особі називається уступкою вимоги, або цесією.
При укладанні договору перестрахування, будь-якої поступки прав страховика за зобов’язаннями, які виникають із договору страхування, іншому страховику не відбувається. Напроти, страховик (перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір перестрахування, відповідає за виконання страхових зобов’язань перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування (частини 4 статті 12 Закону України “Про страхування”).
Страховик, який звернувся до послуг перестраховика з метою забезпечити свою фінансову стійкість та належне виконання своїх страхових зобов’язань перед власними страхувальниками, сам стає відповідно страхувальником або перестрахувальником. Таким чином, неправомірно з точки зору теорії та практики цивільного права України називати перестрахувальника цедентом, оскільки договірні правовідносини, які виникають між перестрахувальником і перестраховиком не передбачають зазначеної вище поступки прав страховика (перестрахувальника) за договірним зобов’язанням. В зв’язку з цим, на думку автора, слід внести зміни до статті 12 Закону України “Про страхування”, виключивши з означення перестрахування термін “цедент”.
Базовим нормативно-правовим актом, який регулює відносини з перестрахування в Україні, окрім згадуваної статті 12 Закону України “Про страхування”, є постанова Кабінету Міністрів (далі – КМ) України “Про порядок здійснення операцій з перестрахування”. Цією постановою КМ України, з метою запобігання неплатоспроможності страховиків, які застосовують у своїй практиці операції з перестрахування, посилення захисту інтересів страхувальників та забезпечення умов для розвитку ринку перестрахувальних послуг, встановлено загальний порядок і умови здійснення відповідних операцій.
Операції з перестрахування згідно з пунктом 2 вказаної постанови КМ України обов’язково проводяться у разі, коли:
а) страховик приймає на себе страхові зобов’язання в обсягах, що можуть перевищувати можливості їх виконання за рахунок власних активів;
б) страхова сума за окремим об’єктом і видом страхування перевищує 10 відсотків суми сплаченого страхового фонду і створених страхових резервів на останню звітну дату.
Тобто, страховик зобов’язаний укласти договір перестрахування взятих страхових зобов’язань у тому випадку, коли вони перевищують його власне утримання.
При цьому, під власним утриманням страховика у страховій літературі розуміється економічно обгрунтований рівень суми, в межах якої страховик залишає (утримує) на своїй відповідальності певну долю ризиків, що страхуються і передає в перестрахування суми, які перевищують цей рівень. Практичне значення застосування операцій з перестрахування на сучасному страховому ринку полягає передусім у виконанні наступних головних функцій (завдань): а) надання додаткових фінансових ємностей (капіталу) для прийняття прямим страховиком ризиків на страхування; б) вторинний перерозподіл прийнятого на страхування ризику (ризиків).
Правовий інститут перестрахування повинен, з однієї сторони, забезпечити фінансову спроможність страховика виконати взяте страхове зобов’язання перед страхувальником щодо виплати страхових сум і страхового відшкодування, а з іншої сторони, посилити захист майнових інтересів страхувальників.
Вимога відносно обов’язкового проведення операції з перестрахування спрямована не лише на захист страховика від впливу на нього серії великих страхових випадків, але й сприяє тому, щоб виплата сум страхового відшкодування за такими випадками не лягала непосильним тягарем на одного страховика, а здійснювалася всіма учасниками перестрахування відповідного об’єкта страхування колективно. В зв’язку з цим інститут перестрахування у страховій діяльності слід вважати однією з умов, яка забезпечує фінансову спроможність страховика виконати взяте страхове зобов’язання в частині виплати страхувальнику страхового відшкодування.
Застосування правового інституту перестрахування має юридичні складності, які зумовлені відсутністю чітких законодавчих норм та науково-теоретичних підходів стосовно цього інституту, наявністю прогалин у правовому регулюванні відносин при укладанні та виконанні договору перестрахування.
Визначення поняття "договір перестрахування"
Особливий інтерес для науки цивільного та страхового права становить дослідження питання про визначення поняття “договір перестрахування”. Розглядаючи це питання, насамперед, слід звернути увагу на досвід деяких країн світу, в законодавстві яких знайшли регламентацію питання правового регулювання договору перестрахування.
Закон Аргентини від 1967 р. про страхування визначає договір перестрахування як угоду, що має на меті використання різних способів подальшого більш широкого розподілу ризиків між іншими страховиками, якщо страхова сума або потенційний розмір збитків у прийнятому на страхування ризику перевищує можливості (власне утримання) страховика.
Згідно з статтею 72 Закону Ізраїлю від 1981 р. про договір страхування, норми якого не розповсюджуються на регулювання договору перестрахування, однак, виведено загальне визначення страхування, яке є дійсним і для перестрахування: договором страхування є договір між страховиком і страхувальником, який зобов’язує страховика за обумовлену плату здійснити застрахованому страхову виплату при настанні страхової події.
Цивільне право більшості штатів США не містить визначення поняття договору перестрахування. При цьому виходячи із змісту судових рішень, під договором перестраховування розуміється будь-який договір, який містить ознаки перестрахування та переслідує відповідну мету. У більшості національних законодавств світу, як видно, визначені лише загальні межі, що встановлюють сутність перестрахування, тим самим учасники даного виду договору мають повну свободу при визначенні предмету договору, його суттєвих умов, прав і обов’язків, виконання договору, порядку вирішенні спорів.
Перестрахування визначається як договір, згідно з яким одна сторона за обумовлену винагороду надає іншій стороні захист повністю або частково від збитків або зобов’язань, які можуть бути пов’язані з виконанням раніше укладеного самостійного договору страхування між страховиком і третьою особою.
У страховій літературі договір перестрахування розглядається як угода, за якою одна сторона (перестраховик) надає іншій стороні (перестрахувальнику) за обумовлену договором плату (перестрахувальну премію) перестрахувальний захист за погодженою частиною зобов’язань, прийнятих перестрахувальником за основним договором страхування (перестрахування), та зобов’язується виплатити йому або за його дорученням безпосередньо страхувальнику свою частину страхового відшкодування у разі настання передбаченого договором перестрахування страхового випадку.
Під договором перестрахування у науковій літературі розуміється угода між страховиком (перестраховиком), згідно з якою один страховик (перестрахувальник) передає частину відповідальності за прийнятими на страхування ризиками, іншому страховику (перестраховику).
Л. Ключенко і П. Мюллер відзначають, що договір перестрахування – це угода, за якою перестрахувальник зобов’язується передати, а перестраховик прийняти відповідальність за відповідними ризиками.
Однак не можна погодитися з визначенням договору перестрахування, за яким передається відповідальність за прийнятим страховиком на страхування ризиком, оскільки у частині 1 статті 201 ЦК України закріплено положення, згідно якого перевід боржником свого боргу на іншу особу допускається лише за згодою кредитора. Звідси випливає, що за певних умов відповідальність може передаватися лише в порядку переводу боргу. Це означає, що за цивільним правом України відповідальність знаходиться в цивільному обороті. Тобто, дана передача відповідальності від страховика до перестраховика має виступати предметом договору перестрахування.
Проте, виходячи зі змісту відносин між учасниками перестрахування, відповідальність не передається перестраховику, а навпаки - повністю залишається за прямим страховиком. Одночасно, деякі автори у страховій літературі відзначають, що за договором перестрахування страховиком (перестрахувальником) передається частина ризику у відповідальність іншому перестраховику (страховику).
Існує визначення договору перестрахування як угоди, за якою страховик (перестрахувальник), з однієї сторони, передає повністю або частково страховий ризик, а перестраховик, з іншої сторони, приймає на себе зобов’язання відшкодувати страховику (перестрахувальнику) частину виплаченого страхового відшкодування.
З цією позицією не погоджується ряд авторів, зокрема, відомий вчений-цивіліст В.І. Серебровський, який відзначав, що за договором перестрахування перестраховик зобов’язується прийняти на себе відповідальність, а не ризик, оскільки ризик, який прийнятий страховиком на страхування згідно з договором страхування, напроти за ним залишається і страховик несе за ним взяті перед страхувальником страхові зобов’язання.
Відсутність визначення поняття “договір перестрахування” у чинному законодавстві України негативно впливає на правозастовчу діяльність в сфері перестрахування. З метою заповнення цієї прогалини, першочерговим заходом у напрямку вдосконалення нормативної бази з питань договірно-правового забезпечення перестрахування має стати розробка проекту нормативно-правового акту про договір перестрахування, в якому необхідно визначити поняття “договір перестрахування”, види договорів, істотні умови, порядок його укладання та виконання тощо.
Правова природа договору перестрахування
Водночас цікавою є точка зору деяких вчених про те, що договір перестрахування за своєю правовою природою є договором страхування. Так, Г.Ф. Шершеневич відзначав, що договір перестрахування нічим не відрізняється від звичайного страхування, і тому цілком правильно в деяких законодавствах перестраховування підпорядковується загальним правилам страхування. Виходячи з цих положень можна зробити висновок про те, що до договору перестрахування застосовуються правила, які регулюють пряме страхування.
Проте, з цією науковою позицією не можна погодитися, оскільки між договором страхування і договором перестрахування є істотні відмінності.
По-перше, договір страхування, як правило, відноситься до реальних договорів, оскільки вони за загальним правилом набирають чинності з моменту оплати страхувальником страхової премії або першого страхового внеску, а договір перестрахування у більшості випадків є консенсуальним, тобто набирає чинності з моменту його укладання (акцепту сліпу), якщо сторони не передбачили інше.
По-друге, між даними договорами наявні істотні відмінності в суб’єктивному складі їх учасників. Так, за договором перестрахування, як зазначалося, з обох сторін виступають страховики, а за договором страхування з однієї сторони знаходиться страховик, а з іншої – страхувальник.
По-третє, на відміну від основних договорів страхування, де, як відомо, багато різновидів страхових випадків, то у договору перестрахування страховий випадок завжди той самий, однаковий.
Крім того, суттєва відмінність між цими договорами знаходиться в їх формі. Страхове законодавство України передбачає обов’язкові умови, досягнення сторонами згоди за якими необхідно для укладання договору страхування. При цьому будь-яких вимог щодо порядку укладання договору перестрахування, за винятком спеціального пункту 7 згадуваної постанови КМ України та загальних норм цивільного законодавства, чинні законодавчі та підзаконні акти не передбачають.
Договірні правовідносини у сфері перестрахування, як свідчить юридична література з питань страхування, будується на двох принципах: принципі платності та доброї волі. Вказаний “принцип платності” відноситься до однієї із специфічних особливостей договору перестрахування, яка відрізняє його від договору страхування та полягає у зобов’язанні перестраховика виплатити страховику (перестрахувальнику) страхову суму або страхове відшкодування, пропорційно його долі участі, і лише в тому випадку, коли перестрахувальник виплатить страхову суму (страхове відшкодування) страхувальнику.
Поряд з цією відмінністю, спільним для договору страхування і перестрахування є принцип “доброї волі”, який у договорі страхування полягає в тому, що страхувальник зобов’язаний інформувати страховика до укладання договору страхування і в період всього строку його дії про всі істотні обставини ризику, які стосуються об’єкту страхування. При цьому за умовами укладеного договору перестрахування страховик (перестрахувальник) зобов’язаний надати перестраховику повну і достовірну інформацію про ризик.
Перестраховик, як свідчить практика, приймає рішення про укладання договору перестрахування і виплату страхового відшкодування за цим договором виходячи з інформації, наданої в SLIP (документ-пропозиція, що направляється перестрахувальником перестраховику і містить основні характеристики запропонованого ризику).
SLIP містить наступні реквізити:
1) повну назву і адрес страхувальника;
2) предмет страхування;
3) строк дії договору;
4) повна страхова сума;
5) внесок страхової премії;
6) особисте вирахування перестрахувальника;
7) відповідальність перестрахувальника;
8) страхова премія з перестрахування;
9) погоджена сума страхової премії;
10) сплачуваний процент за страховий резерв;
11) комісійні з перестрахування;
12) тантьєм.
З метою заповнення прогалини у правовому регулюванні договору перестрахування, слід врахувати досвід Республіки Молдова, де у постанові Державного страхового нагляду Республіки Молдова від 22.02.1999 р. № 21 “Про порядок здійснення дій з перестрахування”, на відміну від згадуваного акту КМ України, досить широко регламентуються питання забезпечення договірних відносин в сфері перестрахування тощо.
Так, у розділі ІІІ цієї постанови передбачено, зокрема основі умови, які повинен містити договір перестрахування, а також закріплено умови SLIP, котрі, як правило, у ньому містяться. Законодавчий досвід Республіки Молдова цивільно-правового регулювання договірних відносин при перестрахуванні підтверджує необхідність апробації таких положень у вітчизняному страховому законодавстві на предмет запозичення позитивних аспектів цього досвіду.
Правовий інститут перестрахування: вид, галузь чи форма страхування
У науковій літературі з питань перестрахування особливо дискусійним є питання про правову природу інституту перестрахування: чи відносити його до виду, галузі або спеціальної форми страхування? Чинне цивільне та страхове законодавства України не містить норм, які б чітко визначали місце договору перестрахування в системі страхової діяльності. На даний час у вітчизняному законодавстві інститут перестрахування розглядається або як галузь страхування, або як його вид.
Представник вітчизняної науки страхового права О. Заруба розглядає перестрахування як окремий незалежний вид страхування. Існує думку, що перестрахування – це спеціальна форма страхування між страховими компаніями, яка передбачає передачу ризику від одного до іншого страховика.
Відомий американський теоретик і практик перестрахування К. Пфайфер перестрахування визначає як самостійну галузь страхування, що забезпечує захист прямого страховика (цедента) від можливих фінансових втрат, якщо б йому необхідно було здійснити виплати за укладеними договорами страхування, не маючи перестрахувального покриття.
У Російській Федерації, на думку Ю.Б. Фогельсона відносини з перестрахування є особливим видом майнового страхування, незалежно від того, чи є пряме страхування майновим чи особистим. Водночас на думку К.Є. Турбіної перестрахування не можна розглядати як вид страхування, оскільки у відношенні страхових виплат у страховика відсутній страховий інтерес. В обгрунтування цього положення, К.Є. Турбіна зазначає, що відповідні страхові виплати не є збитками страховика та не заподіюють страховику шкоди.
Варто погодитися з позицією Ю.Б. Фогельсона, котрий доводить, що зменшення майна страховика при страховій виплаті відбувається при настанні двох подій: страхового випадку за договором страхування і виконання взятого на себе зобов’язання.
Таку правову позицію щодо визначення правового інституту перестрахування як виду майнового страхування підтримує автор. Об’єктом перестрахування виступає майновий інтерес страховика (перестрахувальника), який пов’язаний із можливими витратами на страхові виплати, що можуть виникнути в результаті настання страхового випадку. Ця характерна особливість об’єкту перестрахування є правовою підставою для визначення перестрахування як виду майнового страхування. Отже, страхова виплата є прямим наслідком випадкової події, при відсутності якої виплата не проводилася.
Таким чином, відбувається зменшення майна страховика в результаті випадкової події, при відсутності якої відповідне майно було б збережено. Потенційна можливість зменшення власного майна в результаті випадкової події завжди створює страховий інтерес. Цей інтерес специфічний, оскільки тут дійсно немає збитків. У відносинах з перестрахування страховий інтерес, пов’язаний із подією, на випадок якої укладено прямий договір страхування, де у прямого страховика він зменшується, а у перестраховика виникає. Це означає, що страховий інтерес, пов’язаний із однією і тією ж подією та переходить від перестрахувальника до перестраховика і стає іншим інтересом – інтересом перестраховика.
Важливого науково-теоретичного та практичного значення для договірно-правових відносин в сфері перестрахування має визначення моменту настання страхового випадку у договорі перестрахування. Під страховим випадок згідно з частиною 2 статті 8 Закону України “Про страхування” слід розуміти подію, передбачену договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. При цьому на питання, яку подію слід вважати страховим випадком у договорах перестрахування серед науковців і практиків висловлювалися різні думки.
Так, на думку одних авторів, страховим випадком у сфері перестрахування є подія, яка проявляється у самому факті настання вказаного в основному договорі страхового випадку (наприклад, в особистому страхуванні – це смерть, втрати працездатності тощо, а в майновому страхуванні – втрата або пошкодження застрахованого майна і т.д.). Тобто, страховим випадком в договорі перестраховуванні є та сама подія, яка має місце в основному договорі страхуванні. Така позиція підтверджується судовою практикою Англії та Німеччини з питань перестрахування, відповідно до якої страховий випадок за договором перестрахування настає одночасно зі страховим випадком за основним договором.
Інші автори вважають, що страховим випадком в перестрахуванні є виплата страховиком по основному договору страхової суми внаслідок настання вказаного в цьому договорі страхового випадку (виплата страхової суми – при смерті, втраті працездатності або відшкодування збитків – при втраті застрахованого майна). Відповідна судова практика Російської Федерації моментом настання страхового випадку у договорі перестрахування визначає факт страхової виплати страховика за основним договором страхування.
З огляду на вказане, вищезазначена позиція авторів про настання страхового випадку в перестрахуванні одночасно з страховим випадком в основному договорі страхування здається раціональною. Вбачається можливим приєднатися до поглядів тих вчених-юристів, які вважають, що страховим випадком у договорі перестрахування слід вважати страхову виплату страховиком за основним договором страхувальнику. При цьому слід врахувати, що перестрахування є видом майнового страхування, а тому мова йде виключно про виплату страхового відшкодування. Це означає, що поки страховик в основному договорі не виплатить страхову суму, він не має права вимагати від перестраховика відповідних виплат за договором перестрахування.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Вентурі. - 1997. – 544 с.
2. Шахов В.В. Страхование: Учебник для вузов. – М.: Страховой полис, ЮНИТИ. - 1997. – 311 с.
3. Заруба О. Страхова справа: Підручник. – К.: Товариство «Знання», КОО. - 1998. – 321 с.
4. Вербицкая П.В. Некоторые теоретические аспекты перестрахования // Финансы. - 1998. - № 12. - с. 36.
5. Клоченко Л.О договоре перестрахования: объем ответственности перест- раховщика // Страховое дело. - 1995. - № 5. - с.20-33.
6. Клоченко Л.О договоре перестрахования: собственное удержание цедента // Страховое дело. - 1995. - № 8. - с. 48-59.
7. Журавлев Ю.М. Формы и методы проведения перестраховочных операций. Основные виды перестраховочных договоров. - М. - 1993. - с.72.
8. Клоченко Л., Мюллер П. О договоре перестрахования // Страховое дело. 1995. - № 1 - с. 47-61
9. Серебровський В.И. Избранные труды по наследственному и страховому праву. М.: Статут. - 1999. - с. 492.
10. Экономика страхования и перестрахования // Издательский центр «Анкил». – М. - 1996. – 224 с.
11. Шершеневич Г.Ф. Курс торгового права. Т.ІІ. СПб. - 1908. - с. 389.
12. Основы страховой деятельности: Учебник // Отв. ред. проф. Т.А. Федорова. – М.: Издательство БЕК. – 1999. – 776 с.
13. Пфайфер К. Введение в перестрахование. – М.: Издательство «Анкил». – 2000. – 153 с.
14. Шиминова М.Я. “Имущеcтвенное страхование”. Хозяйство и право. М. – 1995. - № 3/95
15. Турбина К.Е. Перестрахование: вид страхования или особый род финансовой гарантии // Финансовая газета. - 1995. - № 26
16. Фогельсон Ю.Б. Комментарий к страховому законодательству. – М.: Юристъ. - 1999. – с. 198
17. Брагинский М.И. Договор страхования. – М.: «Статут». - 2000. – 174 с.
