Кроки становлення страхового ринку України або 10 років життя єдиної страхової сім’ї


Тема Прогнозы и тенденции рынков

Олександр Філонюк, президент ЛСОУ

До 1988 року в Україні, як і в республіках СРСР, існувала монополія двох державних страхових компаній: Держстраху та Індержстраху, діяльність яких носила державно — регульований характер, що передбачав значні надходження від страхових платежів до бюджету та виділення з бюджету, у випадку необхідності, коштів на виплату страхових відшкодувань. Функції страховика на території нинішньої України в той час виконувала система Укрдержстраху, в якій працювало майже 14 тисяч спеціалістів та 29 тисяч позаштатних страхових агентів.
Початок демонополізації страхової справи в колишньому СРСР поклав Закон “Про кооперацію”, прийнятий Верховною Радою СРСР 26 травня 1988 року. Цим законом встановлювалось, що кооперативи можуть страхувати своє майно та майнові інтереси в органах державного страхування, а також створювати кооперативні страхові установи, визначати умови, порядок та види страхування.
Більш значну роль в процесі створення недержавних страхових організацій відіграли: затверджене 19 червня 1990 р. Радою Міністрів СРСР Положення про акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю та Постанова “Про заходи щодо демонополізації народного господарства”, затверджена 16 серпня 1990 р. Дані нормативні акти прямо дозволяли займатися страховою діяльністю і конкурувати між собою державним, акціонерним, взаємним та кооперативним товариствам. Демонополізація відбувалась і в системі Держстраху. Вона стверджувалась, перш за все, в наданні страховим організаціям республік права проводити регіональні види майнового та особистого страхування, які не є єдиними по країні. Починаючи з 1991 року, після припинення існування СРСР, Україна стала самостійно вирішувати всі питання стосовно організації страхової діяльності.
Отже, розвиток страхового ринку України в 1991- 2001 роках відбувався в умовах формування страхового законодавства в рамках правової бази вже незалежної держави і умовно його можна поділити на два періоди:
1 період: з 1991 року по 1996 рік – період створення перших законодавчих актів щодо регулювання діяльності на страховому ринку. Страховий ринок України функціонував на базі нормативних документів, що регламентували діяльність господарських товариств, взагалі, не враховуючи особливостей даної галузі. Проте, в цей час приймається загальне законодавство про підприємницьку діяльність, зокрема, Закони України “Про банки і банківську діяльність” (20 березня 1991 року) та “Про цінні папери і фондову біржу” (18 червня 1991 року) тощо.
Цей факт, а також відсутність органу, що контролює діяльність страхових компаній, призвело до того, що страхування стало сферою застосування зусиль для шахраїв та аферистів. З метою упорядкування діяльності страхових організацій та захисту інтересів страхувальників 10 травня 1993 р. видається Декрет КМУ “Про страхування”, а в липні 1993 р. - Постанова КМУ “Про ліцензування страхової діяльності”. Ці два документи передбачали створення системи державного регулювання та нагляду за страховою діяльністю, включаючи реєстрацію страхових організацій та ліцензування цієї діяльності, створення відповідного органу виконавчої влади - Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю.
Декрет припинив існування Державної комерційної страхової організації і на її базі була створена НАСК “Оранта”, головним акціонером якої залишилась держава. Кількість страховиків на страховому ринку України зросла до 700, причому більшість з них будувала свою діяльність або по принципу “фінансових пірамід”, або за рахунок інфляційних процесів (на зразок трастових та банківських установ). Багато страхових компаній опинились на грані банкрутства, в основному через малий статутний фонд та відсутність сформованих належним чином страхових резервів, чималу роль при цьому відіграло і некваліфіковане керівництво.
Декрет “Про страхування” також законодавчо закріпив створення Ліги страхових організацій України, яка юридично була створення 10 квітня 1992 року відповідно до установчого договору, який підписали керівники чотирьох страховиків: Укрдержстрах (голова Правління Груша С.Г.), СК “Саламандра” (голова Правління Масалов І.Е.), СК “Енергополіс” (голова Правління Махно В.П.), СК “Україна” (голова Правління Камшиков В.І.), яка на сьогодні вже об‘єднує більше як 130 страхових організацій.
Наприкінці 1993 р. стало зрозуміло, що Декрет “Про страхування” визначив лише контури нормального страхового ринку і перед страховиками України постало завдання виробити цивілізовані законодавчі норми, насамперед, з точки зору надійності і гарантованості для страхувальників. Так почалась робота над проектом Закону України “Про страхування”. У травні 1994 р. можливі зміни, внесення яких в страхове законодавство було необхідним, страховики обговорили на І з’їзді страховиків України. У вересні 1994 р. був розроблений проект майбутнього закону, який пройшов узгодження в Міністерстві освіти України, в Мініністерстві економіки України, в НБУ та інших міністерствах і відомствах, а також експертизу західних фахівців. Після цього проект півроку знаходився на опрацюванні в КМУ, а з лютого 1995 р. у Верховній Раді України. В червні 1995 р. Верховна Рада України схвалює проект в першому читанні і передає на доопрацювання в Комісію з питань фінансів та банківської діяльності.

2 період: з 1996 року по 2001 рік, – започаткований прийняттям 7 березня 1996 р. Верховною Радою України Закону України “Про страхування”, необхідність якого була очевидна, бо старе страхове законодавство не могло вже ефективно регулювати діяльність страхових організацій та інших учасників страхового ринку. Цей Закон, а також близько 20 постанов Уряду, 11 інструкцій та нормативних актів, які безпосередньо визначили умови діяльності у сфері страховання, відображали вже потреби перехідного періоду від планової до ринкової економіки, домінуючою частиною якої стали недержавні страхові компанії, що функціонують на комерційних засадах.
Але наприкінці другого тисячоліття зазначений Закон значною мірою також вичерпав себе і став стримувати подальший розвиток страхової системи в Україні. Набрання чинності Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським співтовариством, а також рішучі дії учасників страхового ринку спонукали Міністерство фінансів до спільної підготовки низки проектів нових нормативно-правових актів та внесення змін до діючих. Уперше на більш тривалий строк Постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2001 року № 98 була затверджена Програма розвитку страхового ринку України на період 2001 - 2004 роки, а активна та конструктивна робота Комітету з питань фінансів та банківської діяльності Верховної Ради України забезпечила якісну та відкриту підготовку нової редакції Закону України “Про страхування”, над яким працювала робоча група, до складу якої було залучено народних депутатів, представників органів виконавчої влади (Міністерство фінансів України, Міністерство юстиції України, Національного банку України), страховиків та Ліги страхових організацій України.
В основу нової редакції Закону України ''Про страхування'' покладено систематизований підхід щодо створення, діяльності, реорганізації і ліквідації страхових компаній, з урахуванням законодавства України, міжнародних стандартів і практики регулювання страхової діяльності, а також закладено низку нових принципів щодо правового регулювання діяльності страхових компаній. Ці принципи в основному стосуються питань організаційно-правової форми, вимог до діяльності страхових компаній, таємниці страхування, регулювання і нагляду за діяльністю страхових організацій та застосування до них відповідних заходів впливу.
З метою забезпечення платоспроможності та надійності страховиків, цим Законом, страховикам надана можливість здійснювати перестрахування як у резидентів так і у нерезидентів (що і проводиться в даний час), але не всіх ризиків, а їх частини, що має перешкодити перетворенню страхових компаній в перестрахових брокерів. При цьому, з метою запобігання відтоку (відмиванню) коштів за кордон, встановлено такі вимоги, які б давали можливість встановити прозорі правила в перестрахуванні, а також передбачено відповідне декларування у разі, якщо обсяги страхових платежів, що передаються в перестрахування нерезидентам, перевищують 50 відсотків від їхнього загального розміру, отриманого з початку календарного року.
Враховуючи недостатню капіталізацію страховиків та зважаючи на тенденції світового ринку страхування, цим Законом підвищено фінансову міцність і стабільність страховиків України, зокрема, підвищено мінімальний розмір статутного капіталу страховика, який займається іншими, ніж страхування життя, видами страхування, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. ЄВРО, а для страховика, який займається страхуванням життя, - 1,5 млн. ЄВРО за валютним обмінним курсом валюти України. Ще одним кроком щодо підвищення фінансової надійності страховиків є перехід до європейського підходу визначення показників нормативного запасу платоспроможності страховика.
Щодо посередницької діяльності у сфері страхування та им Законом запропоновано, що страхові або перестрахові брокери - нерезиденти можуть надавати послуги лише через постійні представництва в Україні, які повинні бути зареєстровані як платники податку відповідно до законодавства України та включені до державного реєстру страхових або перестрахових брокерів, згідно із порядком встановленим Постановою Кабінету Міністрів України.
З метою підтримки та стимулювання укладання договорів страхування життя, тобто дострокових (накопичувальних) видів страхування, - в Законі передбачено, що грошові зобов’язання сторін по договорах страхування життя, за їхньою згодою, можуть бути визначені як у національній валюті України, так і у вільноконвертованій валюті або розрахункових величинах. При цьому розглядається питання, передбачене Програмою розвитку страхового ринку на 2001-2004 роки, щодо можливості використання вільноконвертованої валюти під час здійснення страхування життя та можливості формувати частину математичних резервів у вільноконвертованій валюті, з отриманням відповідних ліцензій Національного банку України та здійсненням відповідного контролю з його сторони.
В Законі також приділено значну увагу питанням дотримання комерційної таємниці страховика посадовими особами органів державної влади. Вперше розкривається поняття таємниці страхування, визначено яка інформація складає таємницю страхування і в яких випадках вона розкривається. Обмежено коло державних органів, зокрема, Прокуратура, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ, Державна податкова адміністрація України, за письмовим запитом яких розкривається інформація, яка складає таємницю страхування, стосовно операцій страхування конкретної юридичної або фізичної особи за конкретним договором страхування. Визначено форми та зміст державного регулювання діяльності страхових організацій, яке здійснюватиметься спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю, створення якого передбачено Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року N 2664-III.
В Законі також передбачено замінити обов’язкове державне страхування деяких категорій працівників на безпосереднє здійснення потерпілим компенсаційної виплати з Державного бюджету України головними розпорядниками бюджетних коштів за цільовими платежами за місцем роботи потерпілого. Оскільки запровадження такого механізму потребує внесення змін до ряду законів України, що стосуються обов’язкового державного страхування, то Прикінцевими положеннями передбачено, що до прийняття закону України, яким буде передбачено заміну обов’язкового державного страхування на безпосереднє здійснення компенсаційної виплати потерпілим з Державного бюджету України головними розпорядниками бюджетних коштів за цільовими платежами за місцем роботи потерпілого, стосовно вищезазначених категорій працівників будуть діяти норми, передбачені законами України, що регулюють питання державного захисту таких категорій працівників, тобто будуть діяти правила обов’язкового страхування.
Пріоритетами державної політики щодо розвитку страхового ринку вже стає:
- розвиток соціально-значимих видів страхування, пов’язаних у першу чергу із життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією фізичної особи;
- підвищення ефективності державного регулювання страхової діяльності та створення окремого органу нагляду за небанківськими фінансовими установами;
- створення конкурентного середовища серед страховиків та страхових посередників;
- наближення організації вітчизняного страхового ринку до світових стандартів;
- реалізація вимог щодо обов'язковості страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів, зареєстрованих на території України;
- забезпечення умов конкурентної діяльності страхових компаній у системі загальнодержавного обов’язкового соціального страхування.
Крім цього, саме на цей період припадає основна кількість актів законодавства, зокрема прийняття Законів України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” (жовтень 1996 року), “Про лізинг” (16 грудня 1997 року), “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” (10 грудня 1997 року), “Про Національний банк України” (20 травня 1999 року), “Про банки і банківську діяльність” (нова редакція від 7 грудня 2000 року), “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” (15 березня 2001 року), “Про обіг векселів в Україні” (5 квітня 2001 року), “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” (5 квітня 2001 року).
До основних факторів, які визначали розвиток регулювання страхового ринку та нагляду за діяльністю страхових організацій у 1991 – 2001 роках, можна віднести:
1. Перехід до ринкових механізмів регулювання в економіці держави.
2. Зменшення бюджетного фінансування і перехід до комерційного фінансування реконструкції економіки.
3. Запровадження масштабної приватизації і пов‘язані з нею:
- розміщення приватизаційних цінних паперів;
- розміщення акцій приватизованих підприємств;
- поява комерційних страхових організацій з обслуговування приватизаційних процесів;
- розміщення цінних паперів новими суб’єктами господарської діяльності;
- запровадження практики фінансування дефіциту державного бюджету і поява облігацій внутрішньої державної позики.
Також залишається ряд невирішених проблем у регулюванні страхового ринку, зокрема:
- недостатній розвиток нормативно-правової бази, на основі якої повинна встановлюватись відповідальність за правопорушення на страховому ринку, а також неузгодженість вже прийнятих нормативно-правових актів між собою;
- недостатній обсяг повноважень державних органів на застосування санкцій та притягнення до відповідальності юридичних і фізичних осіб за порушення страхового законодавства, в т.ч. за відсутність укладених договорів з обов”язкових видів страхування;
- недостатня узгодженість дій державних органів між собою, а також саморегулівними організаціями (об”єднаннями страховиків);
- недостатність статутного капіталу та низький рівень професійної підготовки з питань страхування;
- відсутність прозорого законодавства та якісної системи обліку, звітності, розкриття інформації та нагляду за діяльністю страхових організацій, що обмежує можливості потенційних інвесторів та споживачів страхових послуг щодо якісного відбору страхових організацій, що у свою чергу зменшує можливості страхового ринку з мобілізації вільних ресурсів, підвищення обсягів страхового посередництва та сприяння розвитку страхового ринку в цілому.

Для вирішення цих проблем необхідно забезпечити проведення активної державної політики, спрямованої на подальший розвиток системи регулювання страхового ринку та нагляду за діяльністю страхових організацій, приведення страхового законодавства України у відповідності до правових документів ЄС щодо регулювання та нагляду за ринком страхових послуг, а саме:
Директиви Ради ЄЕС 73/239/ЄЕС від 24 липня 1973 року щодо узгодження законів, правил та адміністративних приписів стосовно заняття прямою страховою діяльністю, іншою, ніж страхування життя;
Директиви Ради ЄЕС 79/267/ЄЕС від 05 березня 1979 року щодо узгодження законів, правил та адміністративних приписів стосовно заняття прямою страховою діяльністю, пов’язаною із страхуванням життя;
Директиви Ради 91/674/ЄЕС від 19 грудня 1991 року щодо підготовки щорічних та консолідованих звітів про заняття страховою діяльністю;
Директиви Ради 92/49/ЄЕС від 18 червня 1992 року щодо узгодження законів, правил та адміністративних приписів стосовно заняття прямою страховою діяльністю, іншою ніж страхування життя;
Директиви Ради 92/96/ЄЕС від 10 листопада 1992 року щодо узгодження законів, правил та адміністративних приписів стосовно заняття прямою страховою діяльністю, пов’язаною із страхуванням життя;
Рекомендацій Комісії ЄС про страхових посередників від 18 грудня 1991 року.
Враховуючи стратегічні завдання ЛСОУ на 2002-2005 рр., затверджені Резолюцією V з’їзду ЛСОУ від 30.11.2001р. та рішення Правління ЛСОУ від 20.12.2001р. Ліга страхових організацій України проводить роботу по підготовці та координації прийняття нормативно-правових актів відповідно до Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про страхування”, прийнятого 4 жовтня 2001 року Верховною Радою України в новій редакції.
Ключовими питаннями, яким приділяється значна увага під час засідань робочих груп із питань впровадження нових обов’язкових видів страхування, в яких бере участь у середньому 10-27 страхових компаній є:
- перелік об’єктів страхування;
- порядок визначення розмірів страхових сум та страхових тарифів (або методика актуарних розрахунків);
- страхові ризики;
- виключення зі страхових випадків і обмеження страхування;
- дії страхувальника у разі настання страхового випадку;
- перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків;
- порядок та умови здійснення страхових виплат;
- форма типового договору страхування;
- особливі умови ліцензування.

Наша сила в єдності! Це головне і найбільш важливе для порозуміння та пошуку компромісів з принципових питань розвитку страхування в Україні між державою, населенням, страховиками та брокерами.





ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ