Інтеграція України в світове економічне співтовариство диктує необхідність переходу до нових принципів регулювання природоохоронної діяльності та розробки нормативно-правової системи, спрямованої на зниження масштабів промислового забруднення довкілля. Досвід розвинених країн засвідчив, що найбільш ефективним інструментом екологічної політики та гарантій безпеки життєдіяльності людей, є використання ринкових механізмів захисту здоров’я громадян та навколишнього середовища. Фінансування витрат по ліквідації наслідків аварій і надзвичайних ситуацій за рахунок коштів бюджету знижує ефективність природоохоронних програм. Це обумовлює потреби пошуку та мобілізації принципово інших джерел компенсації заподіяної шкоди.
Страхування відповідальності за забруднення навколишнього природного середовища найбільш ефективно захищає інтереси підприємств по отриманню прибутків, суспільства по захисту здоров’я людей та держави через створення сприятливого інвестиційного клімату, гарантій податкових надходжень та соціальну стабільність.
Проте страхування екологічних ризиків в Україні не набуло поширення. З причин такого становища можна виділити, насамперед, законодавчі. Рівень нормативно-правового забезпечення недостатній. Юридичні гарантії відшкодування збитків, завданих забрудненням довкілля та зниження якості природних ресурсів не забезпечені повністю.
Окрім правових, розвиток ринку екологічного страхування гальмується:
- Слабкими стимулами добровільного страхування;
- Відсутністю надійних та загальноприйнятих методик оцінки ризику та розрахунку ймовірної шкоди;
- Низькою потужністю самого ринку, що позбавляє змоги здійснювати страхування небезпечних та великих за величиною екологічних ризиків. [7, 32]
Найголовніше, що треба зробити зараз – це запровадити принцип безумовної відповідальності за шкоду довкіллю, заподіяну будь-якими суб’єктами підприємницької діяльності. Це основна загальносвітова тенденція в галузі законодавства про відповідальність за екологічну шкоду. За таких умов не треба доводити, що забруднювач діяв протизаконно або недбало. Безумовна відповідальність змушує підприємства гарантувати наявність додаткових коштів по компенсації витрат, в тому числі, і у вигляді страхування.
Останнім часом Україна почала приділяти більше уваги проблемам фінансового забезпечення екологічної політики. Відповідальність за забруднення довкілля встановлена багатьма чинними законодавчими актами, якими закладено основи обов’язкового страхування, наприклад, при транспортуванні небезпечних речовин та експлуатації об’єктів підвищеної небезпеки. Чи не першу в Україні спробу запровадження суворої відповідальності за забруднення довкілля треба оцінити позитивно та надалі підтримувати.
Страхові продукти, які розроблені на основі законодавства про охорону навколишнього середовища є першим серйозним досвідом застосування в Україні ринкового механізму вирішення екологічних проблем. [3,37]
Проте, обов’язкове страхування дає найбільший результат тоді, коли воно ґрунтується на узагальненні та аналізі практики добровільного. За умов відсутності в Україні потужного ринку добровільного страхування встановлення обов’язкової форми може не дати очікуваного ефекту.
Головні увагу треба зосередити не на обов’язковості страхуванні, а на формуванні стимулів до фінансового забезпечення зобов’язань по компенсації збитків від аварій та надзвичайних ситуацій. Найбільш доступним та зручним для контролю способом підтвердження платоспроможності суб’єктів господарювання є страхування відповідальності.
Комплексний розвиток екологічного страхування в Україні дасть змогу:
- Скоротити бюджетні витрати на ліквідацію аварійних та надзвичайних ситуацій;
- Підвищити матеріальну відповідальність підприємств і зацікавленість місцевих органів влади у мінімізації негативного впливу на навколишнє середовище;
- Забезпечити цільове використання коштів, які спрямовуються на ліквідацію та попередження екологічного забруднення;
- Посилити контроль за потенційно небезпечними видами діяльності та підняти вимоги екобезпеки.
Таким чином, за умов сучасної фінансово-економічної ситуації в країні розвиток страхування відповідальності за шкоду довкіллю може стати реальним механізмом забезпечення екологічної безпеки, ринковим важелем впливу на підприємства з метою контролю за масштабами промислового забруднення й зниження його рівня, подолання наслідків надзвичайних ситуацій та стимулом зростання національної економіки.
Література:
1. Закон України “Про об’єкти підвищеної небезпеки” // Урядовий кур’єр (Додаток). – 2001. – № 43. - с.1.
2. Абалкина И.Л. Страхование экологических рисков (из практики США). – Москва: Инфра-М. – 1998. – 88 с.
3. Вилюма Д., Данилин Д. Некоторые вопросы страхования ответственности за загрязнение окружающей природной среды в Российской Федерации // Страховое право. - № 2.- 2000. - с. 37.
4. Иванова Е. Правовое регулирование страхования внедоговорной ответственности: общие вопросы // Страховое право. - № 2. – 2000. - с. 3.
5. Степичева С. Инструмент эколого-экономического механизма // Страховое ревю. - № 12. 1999.- с. 3.
6. Тюрюканов А., Шевчук А. Защита от вредных воздействий // Страховое ревю. - № 5. – 1998. - с. 30.
7. Робочий документ № 12: Огляд законодавства та практики в галузі страхування транспортування небезпечних відходів в ЄС та Росії. (//www.cowi.ru)
