У період формування ринкової економіки однояасно з державними фінансами і банківською справою великої перебудови зазнало й страхування, що стало орієнтуватись на потреби захисту підприємницької діяльності та вирішення соціальних проблем.
Невід’ємною частиною сиcтемної трансформації суспільства є реформування сфери соціального захисту. На початку процесів ринкових перетворень переважно відбувається зниження рівня життя населення, збільшення безробіття та загострення демографічної проблеми. Тому соціальний захист набуває особливого значення в економічному розвитку країн з перехідною економікою.
Для вирішення питання матеріального забезпечення соціальних заходів в нашій країні потрібно перш за все чітко визначити джерела фінансування зазначеної сфери, адже є очевидним, що бюджет не може бути єдиним джерелом коштів соціального забезпечення. Тим більше, що зростання останнім часом виплат на соціальні потреби у валовому внутрішньому продукті України стало однією з головних причин незбалансованості державного бюджету і збільшення інфляції.
Розбудова нових економічних відносин в Україні, що орієнтуються на ринкові принципи функціонування, вимагає формування також й відповідної системи соціального забезпечення, впровадження якої припинило б зрівнялівку та утриманську систему при розподілі та споживанні життєвих благ, а також створювало б стимули до праці. І оскільки в ринковій економіці метою господарської діяльності є ефективна праця як засіб підвищення добробуту населення, то для підприємців та працюючих громадян неабияку роль відіграє захист їх основних прав у цій сфері та соціальне страхування на випадок безробіття, виходу на пенсію, тимчасової чи повної втрати працездатності. У зв’язку з цим у нашій державі все актуальнішою стає проблема матеріального забезпечення населення, на вирішення якої спрямоване соціальне та особове страхування.
Соціальне страхування – це “система гарантованого матеріального забезпечення людей у старості, у разі втрати працездатності та в інших обумовлених законом випадках за рахунок коштів спеціальних фондів, що акумулюються державою з внесків підприємств, організацій і установ згідно з визначеними нормами” [1.c.498]. Соціальне страхування як система, що регулюється державою, відображає об’єктивні потреби та інтереси відповідного етапу розвитку економіки та суспільства. В процесі становлення ринкової економіки місце та роль соціального страхування значно зростають, що обумовлюється збільшенням кількості та якості необхідних послуг, зростанням їх вартості і в зв’язку з цим розширенням меж соціальної діяльності держави.
У соціально-політичному аспекті соціальне страхування є способом реалізації конституційного права громадян на матеріальне забезпечення в старості, на випадок хвороби, повної чи часткової втрати працездатності або відсутності такої від народження, втрати годувальника, в разі безробіття. Розміри одержуваних засобів залежать від таких чинників, як величина виробничого стажу, заробітна плати, ступінь втрати працездатності чи інвалідності, і регулюються чинним законодавством.
Соціальне страхування є невід’ємною частиною державної політики в соціальній сфері, у якій людина існує як індивідуум і особистість.
Обґрунтована система соціального страхування – одна з передумов забезпечення соціальної справедливості в суспільстві, створення і підтримки політичної стабільності.
За допомогою соціального страхування суспільство вирішує такі завдання:
- формує грошові фонди, з яких покриваються витрати, пов’язані з утриманням непрацездатних чи осіб, що не беруть участь у трудовому процесі;
- забезпечує необхідну кількість та структуру трудових ресурсів, а також їхній розподіл відповідно до об’єктивних потреб розвитку суспільства;
- скорочує розрив у рівні матеріального забезпечення непрацюючих і працюючих членів суспільства;
- домагається вирівнювання життєвого рівня різних соціальних груп населення, не зайнятих в трудовому процесі тощо.
Особливої уваги при проведенні реформи системи соціального забезпечення набуває особове страхування. В свою чергу, особове страхування “має специфіку, яка полягає у тому, що страхуються майнові інтереси, пов’язані із життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи” [2, c.252]. До підгалузей особового страхування відносяться страхування життя, страхування від нещасних випадків та медичне страхування.
Останні дві підгалузі в економічній літературі об’єднують під назвою “страхування здоров’я”. Особове страхування сприяє поліпшенню соціального захисту громадян. Чим меншою є частка особового страхування в загальній структурі страхових послуг (зокрема, із страхування життя), тим менше “цінується” життя у певній країні. За умов низької платоспроможності населення посилюється тенденція скорочення питомої ваги особового страхування. В Україні частка особового страхування в загальній сукупності всіх видів скоротилась з 7,62% у 1999 році до 7,24% в 2000 році, до того ж цей показник в декілька разів менший, ніж в розвинених країнах. Зазначимо, що цей вид страхування непристосований до інфляційних умов.
Частка страхування життя у країнах з розвинутою ринковою економікою становить 25-60% від загального обсягу страхових платежів, тоді як в Україні ця частка у 1995 році становила 24,9%, у 1996 році – 10,5%, у 1997 – 4,6%, у 1998 – 1,6%, у 1999 – 0,65%, а у 2000 році лише 0,47% від загального обсягу страхових платежів та продовжує скорочуватись [3] (Дивись малюнок вгорі).
Недостатність фінансування системи соціального забезпечення, за умов гострого дефіциту бюджетних коштів, загострення демографічної ситуації у державі зумовлюють реформування національної системи охорони здоров’я та системи пенсійного забезпечення, котре полягає в переході від виключно бюджетного забезпечення до нової бюджетно-страхової моделі, що фінансується за рахунок цільових страхових внесків працівників, підприємств, а також за рахунок бюджетних коштів. При впровадженні в Україні медичного та пенсійного страхування важливим є досвід країн з розвиненою ринковою економікою, а також ряду країн із перехідною економікою, що зустрічались з подібними проблемами. Особливо велике значення при реформуванні національної системи соціального забезпечення має досвід країн Центральної та Східної Європи, до того ж досвід реформування системи пенсійного забезпечення в Польщі може бути врахований при впровадженні пенсійного страхування в Україні.
Одним з вагомих чинників зростання ринку страхування життя та здоров’я є демографічний фактор. Тенденція зростання зазначеного ринку в країнах Центральної та Східної Європи посилюється в результаті зниження тривалості життя та рівня народжуваності. Старіння населення в них відбувається набагато швидше, ніж в розвинених країнах, тому актуальним стає вирішення проблеми матеріального забезпечення осіб похилого віку, питома вага яких в загальній чисельності населення зростає. Великих масштабів набуває демографічна проблема в Україні, населення якої в 2000 році становило 48,6 млн., що приблизно на 3 млн. менше, ніж в 1993 році.
За умов збільшення тенденції до старіння населення існуюча пенсійна система стає недійовою, виплати пенсій дедалі більшій кількості громадян пенсійного віку зростають значно вищими темпами, ніж збільшуються надходження від соціального страхування. В Україні витрати на пенсійне забезпечення становили у 2000 році майже 10% від валового внутрішнього продукту (понад 12 млрд.грн.). В порівнянні з розвиненими країнами, де приватний сектор в системі пенсійного забезпечення відіграє іноді навіть провідну роль, національна система пенсійного забезпечення характеризується явною недосконалістю.
Розглянемо, у що обходиться державна система надання медичних послуг та пенсійного забезпечення в країнах із розвинутою економікою. Так, наприклад, у Німеччині державні видатки на охорону здоров’я перевищують 8% від ВВП, тоді як у Великобританії видатки на пенсійне забезпечення перевищують 13%. Найбільший показник видатків на соціальне забезпечення має Франція, в якій на соціальне страхування витрачається близько 30%.
У багатьох країнах, як правило, діють кілька систем із різноманітними джерелами фінансування пенсій:
- соціальне страхування за рахунок держави;
- пенсійне забезпечення за рахунок пенсійних фондів різних структурних об’єднань;
- пенсійне забезпечення за рахунок страхових компаній;
- пенсійне забезпечення, що організовується різними фінансовими інституціями.
Існує дві форми пенсійного забезпечення:
1. Державне пенсійне забезпечення, яке гарантується державою, основою фінансування котрого бюджетні кошти;
2. Недержавні системи пенсійного забезпечення, до яких належать страхування пенсій страховими компаніями, пенсійні фонди на підприємствах, особисті пенсійні рахунки в банках, змішані форми пенсійного забезпечення.
Реформа системи соціального забезпечення повинна створити можливості для заснування банківськими та страховими установами відкритих пенсійних фондів. Все це необхідно утвердити прийняттям відповідних законів. Кошти, які надходитимуть до фонду в результаті внесків його членів, потрібно інвестувати на ринку капітальних вкладень для їх примноження, а при виході вкладника на пенсію нагромадженні у фонді кошти передавати в розпорядження спеціально створеного пенсійного органу, що здійснюватиме довічну виплату пенсії.
В умовах відчутного старіння населення поряд з проблемою реформування систем пенсійного забезпечення особливої уваги вимагає й розвиток системи медичного забезпечення, оскільки люди похилого віку більш схильні до різних хвороб на відміну від молодих. Таким чином, у зв’язку з наявністю такої тенденції в демографічній ситуації країни зростає попит на страхування життя та здоров’я, що в свою чергу зумовлює реформу системи медичного забезпечення.
У командній економіці система охорони здоров’я була безплатною та фінансувалася за рахунок бюджетних коштів. За умов дефіциту бюджету та проблем фінансування медичного забезпечення громадян головним напрямком реформ в системі охорони здоров’я повинна стати децентралізація системи медичного забезпечення. Світовий досвід переконує в необхідності різноманітних джерел фінансування медичної допомоги для забезпечення її сталості та надійності. На сьогодні найпоширенішими є три джерела фінансування: бюджетне, соціальне та приватне. У країнах з розвинутою економікою найпоширенішою є соціальна форма, в США більш поширеною є приватна форма, яка також має свої вади.
Реформу медичного страхування доцільно розпочати прийняттям Закону України «Про загальне медичне страхування». Використовуючи досвід Польщі, в якій, як і в нашій державі, колись була суто бюджетна система фінансування охорони здоров’я, що призвела до кризи системи медичного забезпечення, слід провести реформу медичного страхування й забезпечення, яка базується на нових принципах фінансування – використання страхових фондів, що нагромаджуються у так званих «лікарняних касах» (як це зробили в Польщі), а також прийняттям відповідного закону передбачити можливість створення приватних «лікарняних кас» страховими організаціями.
Оскільки в нашій країні здійснювані державні програми надання медичних послуг та здійснення пенсійного забезпечення стикаються із постійними фінансовими проблемами, то очевидно, що попит на приватне страхування зростатиме. Тому потрібно вдосконалити та доповнити існуючу законодавчу базу, яка визначатиме організаційні та функціональні засади страхування в системі соціального забезпечення України.
Література:
1. Страхування: Підручник / Кер. авт. кол. і наук. редактор С.С.Осадець. – К: КНЕУ, 1998 – 498с.
2. Базилевич В.Д. Страховий ринок України. – К.: Знання, 1998. – 444с.
3. Страховий ринок України у 1995, 1996, 1997, 1998, 1999 і 2000 р.р. Інформація Укрстрахнагляду і Мінфіну України, публікована в газеті “Україна-Бізнес”.
