29 травня пішов з життя Яковенко Ігор Валентинович – людина, яка багато зробила для становлення і розбудови страхового ринку незалежної України.
Ігор Валентинович народився у 1956 році. У 1977 році з відзнакою закінчив Київський інститут народного господарства (нині – КНЕУ імені Вадима Гетьмана) за спеціальністю "Економіка", у 1984 році захистив кандидатську дисертацію.
Впродовж багатьох років поєднував наукову та практичну роботу, сформувавши унікальний для свого часу профіль економіста-реформатора.
Доля розпорядилася так, що саме І.В. Яковенко опинився на чолі страхового нагляду в переломний для галузі момент. У вересні 1993 року, невдовзі після прийняття 10 травня того ж року першого в незалежній Україні законодавчого акту – Декрету Кабінету Міністрів "Про страхування" – він очолив щойно утворений Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю (Укрстрахнагляд).
Це була непроста місія: будувати регулятора з нуля, формувати правила ринку, якого фактично ще не існувало, вести роз’яснювальну роботу серед високопосадовців, виховувати культуру страхування в суспільстві, яке лише починало звикати до реалій ринкової економіки.
Під керівництвом Ігоря Валентиновича були закладені найважливіші засади функціонування страхового ринку України – ліцензування страховиків, вимоги до платоспроможності, основи актуарної справи та страхового нагляду. Саме в цей період формувалися обов'язкові види страхування, розроблявся новий закон "Про страхування" з врахуванням норм Директиви ЄС, який був ухвалений 7 березня 1996 року.
У березні 1994 року було створено Моторне транспортне страхове бюро України (МТСБУ) – інституційний фундамент обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів (ОСЦПВ), без якого сьогодні неможливо уявити жодного автомобіліста на українських дорогах.
Більше шести років на чолі Укрстрахнагляду – з вересня 1993 року до 15 березня 2000 року – це були часи щоденної нормотворчої, методологічної та організаційної роботи, результати якої визначили архітектуру ринку на десятиліття вперед. Мало хто з керівників державних наглядових установ після нього зміг так послідовно і системно вибудувати галузеве регулювання саме для страхового ринку в умовах перманентних економічних криз та законодавчої нестабільності.
Після завершення державної служби Ігор Яковенко не відійшов від страхування – він продовжував будувати ринок, але вже іншими інструментами. Наприкінці 2004 року він став одним із ключових організаторів Асоціації "Страховий бізнес", яку очолював з 2005 по 2008 рік.
Асоціація стала майданчиком для діалогу між страховиками, регулятором і суспільством, і в цьому значною мірою – його особиста заслуга. З 2010 року Ігор Валентинович ніс почесне звання президента Асоціації, залишаючись її моральним авторитетом і джерелом інституційної пам'яті.
Паралельно він реалізовував себе на інших важливих напрямках реформ. У 2008-2010 роках обіймав посаду заступника Міністра охорони здоров'я України, а також присвятив себе викладацькій роботі на кафедрі управління Київського столичного університету імені Бориса Грінченка. В університеті він викладав стратегічний менеджмент, державне регулювання та сучасні концепції реформування суспільного устрою – передаючи студентам не лише теорію, а й безцінний особистий досвід людини, що створювала ринкові інститути.
Медична реформа і медичне страхування залишалися для нього незавершеною справою – він повертався до цих тем знову і знову, як експерт, як радник, як автор понад 50 наукових праць і учасник підготовки більш ніж 20 законодавчих актів.
Навіть важка хвороба не змогла вплинути на його феноменальну працездатність, а головне на щире бажання допомагати колегам та розвивати фінансову систему України – до останнього він виконував поєднував викладацьку діяльність із відповідальною посадою Голови Наглядової ради Страхової компанії "UPSK".
Для всієї страхової спільноти України Ігор Валентинович назавжди залишиться прикладом бездоганної чесності, мудрості та відданості своїй справі. Його глибокі знання, досвід та людська теплота надихали не одне покоління фахівців.
Ігор Валентинович залишив по собі школу мислення про страхування як суспільний інститут. Він умів дивитися на страховий ринок очима і регулятора, і підприємця, і науковця, і реформатора. Ця широта погляду робила його незамінним і завжди затребуваним.
