НБУ зазначає, що органи управління страховика повинні відповідати принципу колективної придатності, який забезпечує ефективне управління та контроль за діяльністю компанії з урахуванням її масштабу, структури, складності операцій і ризик-профілю. Такий підхід також має враховувати статус страховика як значимого та його участь у фінансовій групі, якщо така є, йдеться у Положенні НБУ про вимоги до системи управління страховика №194.
Сукупний досвід, знання та навички членів правління або дирекції мають дозволяти повноцінно розуміти всі аспекти діяльності страховика, адекватно оцінювати ризики та приймати обґрунтовані рішення.
Аналогічні вимоги застосовуються і до наглядової ради, яка повинна не лише розуміти діяльність компанії, а й забезпечувати належний контроль. При цьому щонайменше половина складу ради, включаючи її голову, повинні мати не менше трьох років досвіду роботи у фінансовому секторі.
Для оцінки відповідності цим вимогам страховики можуть використовувати так звану матрицю профілю, яка враховує кваліфікаційні критерії, встановлені регулятором, а також внутрішні вимоги до кандидатів з урахуванням специфіки бізнесу.
Оцінювання колективної придатності здійснюється з урахуванням індивідуального внеску кожного члена органу управління, включаючи його роль у сфері загального управління, ризик-менеджменту, комплаєнсу, актуарної функції та внутрішнього контролю.
Особлива увага приділяється здатності керівництва формувати стратегію, підтримувати корпоративну культуру, забезпечувати прозорість прийняття рішень і контролювати їх відповідність довгостроковим інтересам страховика.
Важливими є також навички комунікації, управління процесами, запобігання конфліктам інтересів і здатність залучати зовнішню експертизу за потреби.
Результати оцінки колективної придатності повинні бути документально підтверджені та базуватися як на практичному досвіді, так і на формальній освіті та професійній підготовці членів органів управління.
Окремий блок вимог стосується політики винагороди. Вона затверджується органами управління страховика відповідно до їхніх повноважень і має враховувати масштаб діяльності компанії, її ризик-профіль і характер послуг. Політика повинна бути прозорою, чітко задокументованою та передбачати зрозумілі процедури визначення та виплати винагород.
Винагорода поділяється на фіксовану та змінну. Фіксована частина має бути гарантованою, не залежати від результатів діяльності компанії та відповідати рівню відповідальності і досвіду посадової особи. Змінна частина, навпаки, пов’язується з результатами роботи, але при цьому повинна враховувати ризики та не стимулювати до їх надмірного прийняття.
Загалом політика винагороди має бути побудована таким чином, щоб заохочувати керівництво діяти в інтересах страховика, підтримувати його стабільність і уникати рішень, що можуть призвести до перевищення допустимого рівня ризику.
