Верховний Суд України у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №308/1463/19 від 05.11.2025 задовольнив касаційну скаргу прокурора та сформулював принципову правову позицію щодо відшкодування витрат на лікування потерпілих від злочинів, скоєних унаслідок дорожньо-транспортних пригод, йдеться у реєстрі судових рішень.
Суд дійшов висновку, що витрати закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину не підлягають відшкодуванню страховою компанією за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а мають компенсуватися безпосередньо особою, яка вчинила кримінальне правопорушення.
Коротко:
- Правова позиція Верховного Суду полягає в тому, що витрати закладів охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілих від злочинів, у тому числі скоєних унаслідок ДТП, не належать до шкоди, яка відшкодовується за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
- ОСЦПВ спрямоване на захист прав потерпілих як третіх осіб, а не на компенсацію бюджетних витрат держави або комунальних медичних закладів.
- Такі витрати підлягають стягненню безпосередньо з винуватця кримінального правопорушення у порядку, визначеному постановою КМУ № 545 від 16.07.1993.
Заступник керівника обласної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі департаменту охорони здоров’я обласної державної адміністрації з позовом до винуватця ДТП про стягнення витрат на стаціонарне лікування потерпілої особи.
Підставою для позову стало те, що вироком суду, який набрав законної сили, відповідача було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України, та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на три роки, від відбування якого його звільнено за амністією.
Унаслідок ДТП потерпіла отримала тяжкі тілесні ушкодження та проходила стаціонарне лікування в обласному клінічному центрі нейрохірургії та неврології, який фінансується за рахунок коштів департаменту охорони здоров’я обласної державної адміністрації. Загальна сума витрат на лікування становила 38 366,00 грн, які прокурор просив стягнути з винуватця ДТП на користь держави.
Суд першої інстанції позов задовольнив, виходячи з того, що витрати закладу охорони здоров’я на лікування потерпілої від злочинного діяння підлягають відшкодуванню саме особою, яка вчинила кримінальне правопорушення, з подальшим зарахуванням коштів до відповідного бюджету або на користь юридичної особи, якій належить медичний заклад.
Апеляційний суд скасував це рішення та відмовив у задоволенні позову, мотивуючи свою позицію тим, що у разі ДТП з вини особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, витрати на лікування потерпілого має відшкодовувати страхова компанія в межах ліміту відповідальності за договором обов’язкового страхування.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд не погодився з таким підходом. Суд зазначив, що питання відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння вирішується відповідно до Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.1993 № 545.
Згідно з цим Порядком сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається медичним закладом з урахуванням кількості ліжко-днів, проведених потерпілим у стаціонарі, та вартості одного дня лікування. Обґрунтованість і тривалість лікування підтверджуються документами закладу охорони здоров’я.
Верховний Суд також проаналізував положення ст. 6 Закону України Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, згідно з якими страховим випадком є ДТП, унаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю або майну потерпілого.
При цьому суд підкреслив, що сторонами договору ОСЦПВ є страхувальник і страховик, а сам договір укладається з метою захисту прав потерпілих як третіх осіб, а не з метою компенсації витрат держави або комунальних закладів охорони здоров’я, понесених у зв’язку з лікуванням потерпілих від злочинів.
Отже, витрати лікувального закладу на стаціонарне лікування особи, яка постраждала від злочинного діяння, не входять до предмета відшкодування за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності та мають компенсуватися безпосередньо винною особою.
З урахуванням наведеного Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу заступника керівника обласної прокуратури, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції.
Наслідки цієї позиції для ринку ОСЦПВ
Для ринку ОСЦПВ ця правова позиція означає зниження ризику розширеного тлумачення страхового покриття та обмеження практики перекладання на страховиків витрат, які за своєю правовою природою не є цивільно-правовою шкодою потерпілому.
Страхові компанії отримали додаткову судову аргументацію для відмови у відшкодуванні вимог медичних закладів або органів влади, які намагаються стягнути витрати на лікування в межах лімітів ОСЦПВ.
Водночас для винуватців ДТП з ознаками злочину зростає особистий фінансовий ризик, оскільки навіть за наявності чинного поліса ОСЦПВ вони можуть бути зобов’язані відшкодовувати значні суми витрат на лікування потерпілих напряму державі.
Це підсилює превентивну функцію кримінальної та цивільної відповідальності, але водночас може стимулювати попит на добровільні страхові продукти, які покривають ширший спектр ризиків.
Для регулятора і законодавців ця позиція Верховного Суду чітко окреслює межі ОСЦПВ і зменшує правову невизначеність у спорах між страховиками, медичними закладами та органами прокуратури.
У середньостроковій перспективі це сприятиме стабільності тарифної політики ОСЦПВ і зниженню системних ризиків для страхового ринку, пов’язаних з непередбачуваним розширенням страхових виплат.
