Держфінпослуг роз`яснила Порядок застосування окремих положень Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" щодо страхових виплат, страхових відшкодувань, викупних сум, отриманих платником податку за договорами страхування.
З метою роз’яснення вимог розпорядження Держфінпослуг від 18.11.2004 № 126 про затвердження Порядку застосування підпунктів 4.3.32 - 4.3.33 пункту 4.3 статті 4 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” щодо страхових виплат, страхових відшкодувань, викупних сум, отриманих платником податку за договорами страхування, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України постановила:
Схвалити проект спільного листа Державної податкової адміністрації України та Держфінпослуг з роз’ясненнями до Порядку застосування підпунктів 4.3.32 - 4.3.33 пункту 4.3 статті 4 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” щодо страхових виплат, страхових відшкодувань, викупних сум, отриманих платником податку за договорами страхування (далі - Лист), що додається.
Лист - роз’яснення
Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (далі - Держфінпослуг) та Державна податкова адміністрація України (далі - ДПА) у зв’язку з численними запитами, що надходять від страховиків стосовно роз’яснення Порядку застосування підпунктів 4.3.32 - 4.3.33 пункту 4.3 статті 4 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” щодо страхових виплат, страхових відшкодувань, викупних сум, отриманих платником податку за договорами страхування (далі - Порядок) додатково роз’яснює.
Цей Порядок розроблено Держфінпослуг на виконання підпункту 4.3.34 пункту 4.3 статті 4 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” (далі - Закон).
Порядок затверджено розпорядженням Держфінпослуг від 18.11.2003 року № 126 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 08.01.2004 року за № 1/8600.
Відповідно до пункту 9.8 статті 9 Закону та Порядку страховик-резидент є податковим агентом (далі - податковий агент) при виплаті (нарахуванні) платнику податку суми страхової виплати, страхового відшкодування, викупної суми або їх частин за договором довгострокового страхування життя та недержавного пенсійного страхування.
Відповідно до підпункту 4.3.32 пункту 4.3 статті 4 Закону до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються доходи (що не підлягають відображенню в його річній податковій декларації) у вигляді суми страхової виплати, страхового відшкодування або викупної суми, отримувані платником податку за договором страхування від страховика-резидента, іншого ніж довгострокове страхування життя або недержавне пенсійне страхування, при виконанні умов передбачених підпунктами 4.3.32 „а”, 4.3.32 „б”, 4.3.32 „в”.
Так підпункт 4.3.32 „а” передбачає, що за договором страхування життя або здоров'я платника податку належним чином має бути підтверджений факт нанесення шкоди страхувальнику.
У разі настання страхового випадку під час дії договору страхування життя або здоров’я (іншого ніж довгострокове страхування життя або недержавне пенсійне страхування) страховикам для здійснення виплат суми страхової виплати слід дотримуватися вимог пункту 2.1 Порядку щодо підтвердження факту нанесення шкоди страхувальнику.
У разі, якщо страхувальник помирає, сума страхової виплати оподатковується у складі спадщини згідно з пунктом 13.2 статті 13 Закону, яка набирає чинності з 1 січня 2005 року.
У підпунктах 2.1.1, 2.1.2, 2.1.3 Порядку слово „страхувальник” тотожне виразу „застрахована особа”.
Особливу увагу слід звернути на підпункт 2.1.2 Порядку, в якому наводиться перелік документів, які приймаються податковим агентом для належного підтвердження факту нанесення шкоди страхувальнику з огляду на наслідки страхового випадку.
Оскільки підпунктами 4.3.32 - 4.3.33 пункту 4.3 статті 4 Закону встановлено види доходів, які не включаються до загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку, наслідки страхового випадку слід розглядати в контексті видів виплат страхового відшкодування.
Так, при виплаті страхового відшкодування за певну кількість днів непрацездатності необхідним документом, для підтвердження нанесення шкоди страхувальнику буде лист непрацездатності; при безпосередній оплаті страховиком медичних витрат медичним закладам - рахунки цих закладів; при відшкодуванні страхувальнику медичних витрат, які проведені страхувальником самостійно - розрахункові документи (квитанції, фіскальні чеки, прибуткові касові ордери тощо). Таким чином, податковий агент повинен отримати від платника податку підтверджуючі документи, які зазначені в пункті 2.1.2 Порядку, з врахуванням наслідків страхового випадку (виду та форми виплати страхового відшкодування).
Що стосується виплат страхового відшкодування спадкоємцям застрахованої особи у разі відкриття спадщини (смерті застрахованої особи), то у таких випадках слід керуватися пунктом 4 Порядку. Документом, який підтверджує смерть спадкодавця (застрахованої особи), може бути свідоцтво про смерть, видане відповідно до законодавства, або його нотаріально засвідчена копія.
У статті 17 Закону України „Про страхування” визначені правила страхування, що розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування. Правила страхування містять перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розміри збитків. Крім того, підпунктом 2.1.3 Порядку встановлено, що за договором страхування життя або здоров'я платника податку від нещасного випадку факт нанесення шкоди страхувальнику підтверджується також копією акта про нещасний випадок, який складається у встановленому порядку.
Форми актів про нещасний випадок встановлені такими нормативно - правовими актами:
постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2001 року №1094 „Про деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві”;
постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2001 року №270 „Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру”;
наказом Міністерства освіти і науки від 31.08.2001 року №616 „Про затвердження Положення про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчально-виховного процесу в навчальних закладах”.
У підпунктах 2.2 та 2.3 Порядку встановлено, що
за договором страхування майна сума страхового відшкодування, яка не включається до загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку, не може перевищувати вартість застрахованого майна, розраховану за звичайними цінами на дату укладення страхового договору збільшених на суму сплачених страхових внесків (премій);
за договором страхування цивільної відповідальності сума страхового відшкодування, яка не включається до загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку, не може перевищувати розмір шкоди, фактично завданої вигодонабувачу (бенефіціару), яка оцінюється за звичайними цінами на дату такої страхової виплати.
Необхідність підтвердження наявності факту втрати об’єкта майна внаслідок його викрадення, зруйнування чи визнання непридатним до використання в формі офіційних висновків компетентних органів, виданих відповідно до законодавства, передбачена пунктом 15.3 статті 15 Закону. Наявність факту втрати об’єкта майна має бути підтверджена офіційними висновками органів внутрішніх справ України або іншими установами (організаціями), які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати наявність обставин непереборної сили. Виконання цього пункту Закону визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2003 року №1834 „Про затвердження Порядку підтвердження факту втрати платником податку застрахованого майна”.
Крім того пунктом 5 „Порядку підтвердження факту втрати платником податку застрахованого майна” встановлено, що факт втрати майна внаслідок його викрадення, зруйнування чи визнання непридатним для використання з наявності обставин непереборної сили або внаслідок його змушеної заміни з інших підстав підтверджується за страховим актом (аварійного сертифіката), який складається відповідно до законодавства.
Відповідно до статті 25 Закону України „Про страхування” здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування), страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. А також за умови, що страховик попередив страхувальника про необхідність отримання ним підтвердження факту втрати застрахованого майна, відповідно до вищезазначеної Постанови, з метою виключення суми страхового відшкодування з суми загального місячного або річного оподатковуваного доходу. Таким чином, складання страхового акта страховиком здійснюється після встановлення всіх обставин страхового випадку, оскільки страховий акт є підставою для проведення виплати страхового відшкодування, тобто страхове відшкодування може здійснюватись незалежно від наявності висновків, передбачених „Порядком підтвердження факту втрати платником податку застрахованого майна”.
Термін „звичайна ціна”, використаний у Порядку, вживається у значенні, визначеному Законом, законами з питань оподаткування (зокрема, Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств”, пункт 1.20 статті 1) або іншими законами, що не суперечать таким законам у частині визначення термінів.
Перший заступник Голови Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України Г.М. Оперенко
Заступник Голови Державної податкової адміністрації України С.І. Лекарь
Джерело:
| Держфінпослуг
