Страхова дошка – звичайна вигадка пращурів чи унікальний рекламний інструмент?

Нові ідеї завжди пов’язані з ризиком, який суперечить людській природі буття. Ніколи не варто сподіватися, що в пам’яті вдасться утримати гарну ідею. Якщо не записати думку вчасно, пам’ять зітре її. Проте для багатьох доволі складною є перша частина завдання: звідки узяти цю ідею. Одним з шляхів виходу з творчого глухого кута є вивчення історії. Занурення в незвичну атмосферу - один з найефективніших способів вигадати оригінальну ідею, оскільки воно допомагає використовувати додаткові асоціативні зв’язки і прискорювати процес її дозрівання. Навряд чи доводилось замислюватись над питанням походження стікерів страхових компаній, які часто розміщуються автомобілістами на задньому склі машин. А може саме страхові дошки є їх праобразом?
Не секрет, що колекціонування відноситься до однієї з найсильніших людських пристрастей. Химерні інтереси колекціонерів дозволили зберегти не тільки зразки високого мистецтва, але й безліч предметів повсякденного вжитку. Колекціонери не обійшли своєю увагою і речей, які мають безпосереднє відношення до страхової справи. Перш за все, це стосується страхових дощок, які сьогодні є справжнісіньким раритетом і важливою частиною світової практики страхування. Хоча чимало представників сучасного страхового бізнесу, не кажучи вже про широку публіку, навіть не підозрюють про існування «fire marks».
Власники, як правило, не займалися вивченням страхових дощок, обмежувались їх зберіганням і демонстрацією знайомим. Цим пояснюється і різнобій в найменуванні колекціонерами страхових дощок – «страховий знак», «шильдик», «жетон», «табличка», «щиток» і навіть «жерстяна бляха».
Лише з 20-х років минулого століття страхові дошки стали об’єктом вивчення науковцями та практиками страхового бізнесу, а також причиною прискіпливої уваги приватного і корпоративного колекціонування у різних країнах світу.
Серед численних літературних джерел на цю тематику варто виділити каталоги страхових дощок американських, канадських, німецьких, французьких, британських й італійських страхових компаній. Зокрема у роботі «Bulau, Alwin E, Footprints assurancе. New York, 1953» присвяченій історії страхових дощок США, Великобританії та інших країн світу в розділі «Russia» містяться короткі описи і фотографії всього-на-всього п’яти старовинних дощок. Це доволі прикро, оскільки за словами російських страховиків одна з найбільших світових колекцій страхових дощок (понад 600 екземплярів), у тому числі з Російської імперії, знаходиться в одній з лондонських страхових установ, до того ж за якістю вони не поступалися іноземним зразкам.
Торкаючись історичних витоків, вважаємо за доречне пригадати, що батьківщиною страхових компаній, а відтак і страхових знаків, є Британія. Під час правління короля Карла II в Паддінг Лейн спалахнула пожежа, якій судилося залишитися в історії під назвою Великої Лондонської. З 2 по 7 вересня 1666 року вогонь знищив 13 тисяч житлових будинків і багато громадських будівель, включаючи вісім десятків церков.
По-перше, внаслідок пожежі Лондон втратив середньовічне планування, і неймовірна скупченість обгорілих будівель робила нестерпними санітарні умови в місті.
По-друге, наслідком цієї події стала поява перших страхових компаній, які страхували ризики пошкодження або втрати майна від вогню. До кінця XVII ст. у Лондоні діяли три подібні компанії: Fire Office (заснована в 1680 р., згодом була перейменована на Phoenix Fire Office), Friendly Society (заснована у 1683 р. і активно розвернула свою діяльність з 1698 р.) та Hand-in-Hand Office. Для боротьби з вогнем кожне із страхових товариств збирало власну дружину, оскільки муніципальних пожежних установ не було.
У той далекий час лише кілька вулиць в Лондоні мали назву, нумерації будинків не існувало взагалі. І якщо будинки торговців, готелі, харчевні можна було відшукати за вивісками, то з помешканнями звичайних городян все було набагато складніше. А відтак, визначити приналежність палаючих приватних будинків було дуже важко. Матеріально зацікавлені в гасінні застрахованих будівель пожежники, які прибували на місце події, повинні були відвойовувати собі роботу і починали з’ясовувати між собою, хто має право на ліквідацію пожежі. Суперечки нерідко закінчувалися масовою бійкою, яка відбувалася біля палаючої будови, за деякими англійськими джерелами, траплялись випадки, що під час бійки предмет суперечки часто встигав згоріти дотла.
Для запобігання подібних ситуацій були необхідні пізнавальні знаки, які б наочно свідчили, що будинок застрахований і належить певному страховому товариству. Саме ця обставина і посприяла широкому розповсюдженню з 1682 року настінних страхових знаків. Такими знаками і стали перші лондонські «fire marks» (з англ. – «знаки вогню», «пожежі»).
Страхові дошки являють собою штамповані металеві таблички, забарвлені у кілька кольорів, яким притаманний певний текстовий і образотворчий ряд, у минулому використовували в своїй практиці майже всі страхові товариства, що здійснювали страхування від вогню. Спеціальну платню за страхову дошку не стягували і видавали клієнту разом з полісом страхування.
Поступово лондонська практика застосовування страхових дощок поширилася і на інші англійські міста: з 1682 по 1880 рр. дошки випустили більш ніж 150 страхових компаній.
Новинка прижилася, і незабаром набула поширення в інших країнах Європи, ставши в XIX в. вже звичним рекламним інструментом в діяльності товариств страхування від вогню всього світу. Географія їх розповсюдження: від США до Японії, від Канади до Нової Зеландії. Власні дошки були навіть в колоніях - Британській Гвінеї, Маврикії та іних. З Німеччини страхові знаки (die Feuerversicherungs-Schilders ) в першій половині XIX ст. потрапили до Росії, де стали носити назву страхових дощок. Небагато з них дійшли до нашого часу, ставши предметом історії вітчизняної культури і об’єктом колекціонування.
Достеменно відомо, що залежно від величини страхові дошки поділяли на «великі», «середні» та «малі». Великі страхові дошки були розміром 20- 25 см. і закріплювалися на фасадах будинків, середні (10-12 см.) - біля входу в застраховану квартиру, а малі (6-7 см.) використовувались при страхуванні від вогню рухомого майна (під час його зберігання і перевезення в ящиках).
Багаторічне існування і широке розповсюдження страхових дощок в Російській імперії пояснюється широким спектром функцій, які вони виконували:
- привертаючи увагу людей, дошки рекламували торгову марку конкретної страхової компанії;
вони побічно виконували і функцію соціальної реклами, пропагуючи саму ідею страхування - найкращого фінансового інструменту, придуманого людьми для захисту від різних негараздів;
- власнику нерухомості, поза сумнівом, імпонувало володіння багатоколірною, часто незвичайної форми страховою дошкою. Він з відчуттям великого задоволення кріпив її на фасад свого будинку: така «відзнака» немов би підкреслювала його високий соціальний статус в очах оточуючих;
- дошки засвідчували наявність у власника помешкання страхового полісу;
- розміщення дощок на застрахованій будівлі мало і практичну мету - пожежники бачили представників якої страхової компанії потрібно викликати (не без певної матеріальної вигоди для себе) на гасіння пожежі, щоб ті вжили оперативних заходів для зменшення збитку;
- особливе психологічне значення в Росії мали страхові дошки на будинках в сільській місцевості, де сусіди нерідко зводили рахунки один з одним, підпалюючи будівлі. За наявності страхового полісу, про що наочно свідчила дошка, цей спосіб помсти втрачав свою актуальність.
Поступово з плином часу змінювалось призначення страхових дощок. Вже на початку XIX ст. з розвитком поштової системи і, отже, введенням нумерації будинків і назв вулиць, «пізнавальна» функція дощок відійшла на другий план. Вони все більше стають елементом зовнішньої реклами страхових компаній.
Зараз вже неможливо точно встановити, коли була виготовлена вперше російська страхова дошка, адже про ранні дошки першої «Першого російського страхового товариства» (заснованого у 1827 р.) відомостей немає. Проте достеменно відомо, що «Друге російське товариство страхування від вогню» відразу після створення у 1835 р. стало видавати своїм клієнтам страхові дошки. І незабаром «дерев’яну» Росію атакував шквал як страхових компаній, так і випущених ними дощок.
Деякі дошки акціонерних і міських товариств взаємного страхування містять цифри «1827», «1835», «1857» і т.д. Багато хто вважає, що це дати виготовлення самих дощок (або навіть рік спорудження будівлі). Проте це не так – рідко коли цифри відповідають рокам створення товариства. Виняток - страхові дошки «Катеринославського міського товариства взаємного страхування від вогню» розміром 24x18,5 см. і губернського земства. Викарбувані на них цифри «1787» - складова частина герба Катеринославської губернії. Саме в цей рік імператриця Катерина II відвідала місто своєї слави - Катеринослав (нині Дніпропетровськ).
Страхові дошки класифікуються за їх приналежністю до страхових установ різних організаційно-правових форм. Що стосується акціонерного страхування, то за 90 років, починаючи з 1827 р., реально здійснювали страхування від вогню у Росії близько двох десятків компаній. За цей період ними було випущено до 100 різновидів страхових дощок. Що ж до міських товариств взаємного страхування від вогню, то до 1917 року їхнє число досягло 218. За час свого існування (перші з них виникли в 1863 році) вони використовували в роботі не менше 500 зразків страхових дощок. Рекордсменами серед міських товариств були Астраханське і Казанське - у них відомі по три оригінальні дошки.
До краху Російської імперії система земського взаємного страхування від вогню, що почала функціонувати в 1866 році, охоплювала 53 губернії. «Харківське губернське земське товариство взаємного страхування від вогню» також мало свою дошку. З урахуванням того, що деякі земства теж використовували різні варіанти своїх дощок (наприклад, Таврійське земство - три, В’ятське і Ярославське земства - по два), їх загальне число могло бути понад 100 одиниць. Отже, якби вдалося зібрати повну збірку російських страхових дощок з урахуванням дощок акціонерних товариств, то їх чисельність налічувала б більше 700 одиниць.
Страхові дошки мали найрізноманітніші форми: частіше за все овальну або прямокутну з назвою товариства і датою його заснування, що є вельми вдалим прикладом поєднання суто інформаційних функцій з рекламними, рідше - округлу, квадратну, ромбоподібну, шестигранну, восьмигранну чи неправильної форми.
Щодо матеріалу, з якого виготовлялись дошки, то варто відзначити наступне: деякі ранні американські страхові дошки були - дерев’яні. Перші британські страхові дошки були керамічні, згодом виготовлялись зі свинцю. Вони розфарбовувалися в яскраві кольори, а трохи нижче за знак поміщався номер страхового поліса. На початку XIX століття свинець сильно подорожчав, і знаки стали виготовляти з міді й інших металів.
У Російській імперії перші страхові дошки були мідними або латунними. Згодом, з появою у 1880-х роках у Росії кольорового друку, переважно виготовлялися з жерсті - пластичної тонколистової низьковуглецевої сталі, покритої шаром олова, який оберігав страхові дошки від корозії. З того часу почалося масове виготовлення жерстяних страхових дощок.
Наприкінці XIX століття в країні налагодили виробництво цинку, і значну кількість дощок почали виготовляти з міцного цинкового сплаву методом литва під тиском. Цинкові дошки, що дійшли до наших днів, як правило, втратили барвистий первинний шар і стали світло-сірого кольору без щонайменших слідів корозії. Їх товщина досягає 3-4 мм.
Цікавий факт, що більшість цинкових дощок належить страховим товариствам губерній і міст півдня європейської частини Російської імперії: Полтавському, Таврійському, Тульському, Харківському земствам, взаємним страховим товариствам Астрахані, Катеринослава, Києва, Одеси. Ця обставина пов’язана з тим, що промислове виробництво цинку розпочалося в 90-х роках ХІХ ст. на півдні Росії, у Владикавказі, Терській області (нині Північна Осетія).
Дуже рідко, але зустрічаються російські страхові дошки, відлиті з чавуну. Спочатку фарба на дошки наносилися вручну, а потім використовували техніку, яку тоді називали хромолітографія або металохромія - фарбування металів гальванічним способом). Емаллю були покриті тільки дошки Владивостоцького міського товариства і акціонерного Варшавського товариства, розмір якої складав 21x28 см.
Страхові дошки виготовлялися у фабричних умовах способом штампування або литва і зазвичай мали рельєфну поверхню. Пласкі дошки зустрічалися дуже рідко. На них є відбитки кустарного виробництва: форма проста, зображення відсутнє, а текст написаний вручну фарбою за допомогою трафарету.
На страхових дошках, які зберегли «рідні» фарби, нерідко зустрічаються назви фірм-виробників: хромолітографія по жерсті С.Трайніна і В. Андерсена (м. Санкт-Петербург), фабрики металевих виробів Г.Хаймовича (м. Санкт-Петербург) і Д.Вальтух (Одеса), фабрика металевих коробок С.Еліана і товариство «Жерсть», хромолітографія Е.Інтце (м. Рига) та інших.
Зазвичай, дошки акціонерних страхових компаній виготовлялись централізовано і пересилалися з головного офісу в регіональні агентства, проте є поодинокі приклади і ексклюзивних розробок, які виконувались за спецзамовленнями. Зокрема, не має аналогів цинкова дошка розміром 29x20 см. страхового товариства «Якір».
Серед страхових дощок акціонерних товариств особливу групу складають ті, зображення які повторюють емблеми (фірмові або торгові знаки) самих компаній – «Саламандра», «Надія», «Якір», «Росія», «Волга», «Варшавське», «Російський Ллойд».
На дошках страхових товариств «Надія», розміром 13x9 см. і «Якір» зображено якір як символ надії і порятунку, на дошках «Саламандри» (до початку XX) - саламандра - міфічна істота, яка мешкає, за середньовічними уявленнями, в стихії вогню і символізує його дух.
Нерідко дошки, символізуючи захисну функцію страхування, виглядають як невеликий щит. Це найхарактерніша особливість дощок «Російського товариства страхування від вогню», які були найбільш патріотичні, адже несли кольори російського «триколора». Найвідоміша з таких фасадних мідних дощок фабричного виробництва датується 70-80 рр. ХІХ ст., її розміри 33х40 см.
Саме в Росії «Тамбовським міським товариством взаємного страхування від вогню» було виготовлено єдину в світі дошку трикутної форми.
Глибокий зміст має точно відтворений на страховій дошці фірмовий знак дореволюційного страхового товариства «Росія», діаметр якої складав 30 см. Основою композиції малюнка є восьмикутна зірка, що складається з двох накладених один на одного чотирикутників з увігнутими сторонами - елементами, які доволі характерні для чудодійної ікони Богоматері «Неопалима Купина». З XVII століття ікона стала широко відомою і шанованою серед православного люду, й вважалась на Русі оберегом від пожежі. Таким чином, використання у композиції фірмового знаку і страхової дошки «Росії» знайомих іконографічних мотивів повинно було сприяти своєрідному ототожненню божественної сили із страховим товариством «Росія», яке також за мету ставило захист людей від негараздів, викликаних вогневою стихією.
До речі, рекламні страхові дошки містили багато корисної інформації. На деяких страхових дошках є слова, що відображають особливості об’єкту страхування. Так, на дошці, розміром 33x24 см. Іркутського міського товариства взаємного страхування, заснованого у 1884 році, окрім назви компанії є напис «безкоштовне за 15 років». Цей знак засвідчував отримання страхувальником своєрідного бонусу, будівля після 15 років безперервного страхування у даному товаристві залишалась застрахованою на майбутнє, але без сплати щорічного страхового внеску.
Зображення на страхових дошках часто несли у собі символічний зміст. Так, на дошках російських товариств взаємного страхування досить часто зустрічалось зображення рукостискання, наприклад на дошці Красноярського міського товариства взаємного страхування від вогню. Яка виготовлена протягом 1903-1917 рр. і була розміром 27x21 см. Цей інтернаціональний символ взаємності та братерства, який на жаль зараз забутий, був у свій час досить поширений у Росії. Зокрема, його можна було бачити на документах і предметах масонських товариств, закритих аристократичних клубів, артілей, кооперативів і інших організації, побудованих за принципом взаємної кругової поруки.
Некомерційні товариства взаємного страхування були зацікавлені в реалізації превентивних протипожежних заходів, що підкреслювалося зображенням на їх дошках пожежних касок, топірців, драбин, насосів і інших атрибутів боротьби з вогнем, наприклад, дошка В’ятського губернського земства.
Раритетні та надзвичайно цікаві страхові дошки страхового товариства «Русь», що належать до категорії приватних взаємно-пайових компаній. Товариство розпочало надавати послуги страхування від вогневих ризиків у 1912 році. У нього був відносно невеликий портфель договорів, а відтак і випускалась незначна кількість дощок. Вони незвичайні, оскільки виконані за технологією модних на початку XX ст. рекламних плакатів на металі. Дошки у формі староруського щита є складною різнобарвною композицією з цікавими і дрібними елементами зображення. На малюнку земної кулі можна навіть прочитати, правда, за допомогою збільшувального скла, назви морів.
У центрі дошки товариства «Русь» відтворений традиційний в Російській імперії образ Матері-Батьківщини - жінки в бойовому спорядженні з мечем і щитом в руках. Фігура на дошці твердо стоїть на чверті земної кулі з написом «Русь», а фоном їй служать обриси Москви. На щиті, який символізує готовність Матері-Батьківщини захищати своїх підданих, можна прочитати напис: «Товариство взаємного страхування «Русь». Однакові форми щита в її руках і форми самої дошки немов би підкреслюють, що головна мета товариства – захист клієнтів, які є співвласниками компанії і одночасно віддають до нього на страхування своє майно. Дошка, розміром 12x9,5 см., була виготовлена протягом 1912-1917 рр.
Іноді навіть у однієї страхової компанії страхові дошки могли відрізнятися формою, оформленням або кольором.
Надзвичайно виразні страхові дошки «Другого російського страхового товариства від вогню», які містять зображення міфічного птаха Фенікса, який згідно стародавніх вірувань живе сотні років, а передчуваючи наближення смерті, спалював себе на багатті, щоб відродитися з попелу молодим. На дошках зображався міфічний птах, що постає з розпростертими крилами із вогню. Під зображенням, як на гербах середньовічної знаті, стрічка з девізом страховика: «З вогню відроджуюсь». Зображення птаха Фенікса використовувалося багатьма однойменними страховими компаніями у всьому світі, проте в Росії вітчизняної страхової компанії під назвою «Фенікс» ніколи не існувало.
На дошках міських товариств взаємного страхування і земств нерідко відсутня текстова вказівка на їх територіальну приналежність (наприклад, на дошці є тільки слова «Взаємне страхування»), але їх легке розпізнати, якщо відтворювалися міські і, відповідно, губернські герби. У випадках, коли на дошці відсутня назва території, герб, встановити її приналежність конкретній страховій компанії доволі проблематично. Назви міст і губерній зустрічаються на цих дошках рідко: страхова діяльність вищезгаданих організацій обмежувалася звичайно своїм регіоном і приналежність дошки цілком визначалася мешканцями за гербом. Деяка кількість дощок товариств взаємного страхування з невеликих міст містила лише текст.
У Росії діяло декілька приватних (галузевих) страхових установ, які здійснювали страхування від вогню. До найстаріших відносилося утворене у 1872 році «Київське товариство взаємного страхування від вогню бурякоцукрових і рафінадних заводів», яке об’єднало більшість підприємств цієї галузі на півдні Росії. Крім того, з 1899 року працювали Товариства взаємного страхування від вогню майна землевласників Київської, Подільської, Волинської губерній, проте страхових дощок цих установ знайти не вдалося.
Відсутні зразки дощок Санкт-Петербурзького «Східного товариства товарних складів, страхування і транспортування товарів, з видачею позик», яке займалось страхування вогневих ризиків з 1899 року.
Найяскравіший зразок дореволюційної двомовної страхової дошки - дошка Казанського міського товариства взаємного страхування, на якому написи зроблені російською й арабською мовами.
Зображення і текст на страхових дошках акціонерних товариств з часом змінювались. Трансформація відбувалась зі зміною естетичних уявлень, уподобань керівництва, універсалізації компаній, тощо. У зв’язку з чим іншими ставали шрифти, написання цифр і образотворчі елементи.
З розвитком підприємництва в Росії наприкінці XIX ст. чимало товариств, які займались виключно страхуванням від вогню, стали розширювати перелік послуг за рахунок операцій з транспортного й інших видів ризикового страхування, убезпечення життя. На дошках найстарішого Російського товариства страхування від вогню у 1896 році з’явилося слово «Перше» і зникло словосполучення «від вогню», що було пов’язане з офіційним перейменуванням компанії, яка припинила займатись суто огневими ризиками. Аналогічної трансформації в цей же період зазнали Російське, Комерційне, Санкт-Петербурзьке страхові товариства і товариство «Саламандра» та їхні дошки. Крім того з дощок останньої зникло зображення саламандри у вогні, вони стали суто текстовими.
У 1904 році справа дійшла і до «Другого товариства страхування від вогню» на дошках компанії не стало девіза «з вогню відроджуюсь», а пізніше зникло і зображення птаха Фенікса.
У 1914 році, після початку Першої світової війни, через перейменування столиці на Петроград змінили свої назви на «Петроградське» «Санкт-Петербурзьке товариство страхування» і «Санкт-Петербурзьке міське товариство взаємного страхування від вогню». Відповідним чином змінилися і написи на дошках.
Доволі цікавий історичний факт, за часів СРСР у 20-40 рр. ХХ ст. Держстрах також випускав страхові дошки. Вони містили нову державну символіку - герби СРСР, РРФСР, інших союзних республік, фірмовий знак і логотип Держстраху. Зустрічаються експонати восьмикутної форми з написом «Державне страхування», у центрі якого можна побачити серп з молотом та зірку. Але особливого інтересу у колекціонерів дошки цієї доби чомусь не викликають. Винятки становлять дошки 1920-1930-х і 1950-х років з двомовними текстами (російською та однією з мов народів СРСР).
На жаль, з 1960-х років дошки перестали широко використовуватися у страхуванні. Ті ж з них, які випускалися десятки і сотні років тому і збереглися до нашого часу, по праву можуть вважатися частиною історичної національної культурної спадщини.
Хто зараз колекціонує страхові дошки? Є декілька десятків великих приватних колекцій, але їхнє число постійно зменшується. Цьому є пояснення - багато дощок в квартирі не повісиш, а зберігати їх у валізах під диваном не дуже цікаво. Більш перспективним вважаємо формування корпоративних музейних колекцій. Прекрасні збірки страхових дощок прикрашають офіси ряду страхових компаній Москви.
Одна з кращих колекцій на пострадянському просторі дореволюційних дощок понад 200 оригінальних екземплярів знаходиться саме у Музеї страхування ВСАТ «Росія». Переважна кількість експонатів надійшла до музею з «рідними» фарбами. У складі колекції є справжні раритети: - мідна дошка «Другого російського страхового товариства» із зображенням птаха Фенікса 1880-х років, дошка акціонерного товариства «Москва», яке проіснувало всього чотири роки і зниклого ще в 1893 р., надзвичайно рідкісна дошка для застрахованого від вогню рухомого майна страхового і транспортного товариства «Надія», ліквідованого на початку XX століття та інші.
Справжнім раритетом є квартирна дошка Київського земства. Унікальність даного експоната полягає в тому, що не дивлячись на солідний вік (період випуску даної дошки датується 90-ми роками ХІХ ст.), він зберігся ідеально. Страхова дошка має овальну форму і прикрашена гербом Київської губернії, на якій зображений святий Володимир. Висота експоната складає 13 сантиметрів.
Сьогодні триває активна робота щодо комплектування фондів музею новими експонатами. Страхові дошки, які потрапляють до основної колекції музею, проходять всебічну професійну реставрацію. Після цього відновлюється колір дошки, якщо він відомий або встановлений за залишками оригінальних фарб на самому предметі. У випадках, коли кольорова гама невідома, то до моменту встановлення справжніх фарб у ряді випадків здійснюється художня реконструкція дошки. Кольорова реконструкція дощок сприяє популяризації цих маловідомих предметів.
Музей купує або обмінює страхові дошки та інші матеріали з історії розвитку страхової справи. Не так давно була придбана унікальна страхова дошка Бялостоцького товариства взаємного страхування Гродненської губернії (зараз територія Польщі), аналогів якої не відомо ні в музейних збірках, ні в приватних колекціях світу. Страхова дошка Виготовлення дошки орієнтовно датується 1900-1910 рр. у хромолітографії по жерсті В. Андерсена у Санкт-Петербурзі.
Страхова дошка є складною багатобарвною композицією з найдрібнішими елементами зображення і виготовлена з тонкої жерсті. В центрі дошки зображений герб Бялостоцької області (ввійшла до складу Гродненської губернії в 1843 р.) - щит, розділений на дві частини: в першій розміщений білий орел на червоному тлі, а в іншій – «гонитва Литовська» (вершник литовської гвардії) в оранжевому полі. Білий одноголовий коронований орел - це герб Пястів, першої династії польських королів, що став згодом гербом Польщі. Поєднання в одному щиті Польського і Литовського гербів відображає той період історії області, коли вона входила до складу об’єднаної Польсько-литовської держави - Речі Посполитої. Страхова дошка знаходиться в ідеальному стані, повністю зберегла свої рідні фарби і не потребує реставрації. Її було викуплена з приватної колекції в Берліні.
Зараз страхові дошки стали антикварним товаром, і ціна достатньо рідкісного екземпляра в $100 нікого не дивує. Зважаючи на це за кордоном останнім часом активно розвивається комерційне виробництво копій (реплік) fire marks, які можна замовити через Інтернет. Страхові дошки, в основному англійські і американські, щодня присутні на сайті міжнародного інтернет-аукціону eBay, проте старовинні російські страхові дошки там зустрічаються вкрай рідко.
Звичайно, що зараз побачити страхову дошку на будинку - рідкість. Хоча ще декілька років тому це було б цілком реально у Києві, Чернігові, Полтаві та інших містах. Так, у місті Бердичеві Житомирської області до 2004 року на фасаді старовинної будівлі, розташованій по вулиці Пушкіна, розміщувалась страхова дошка товариства «Саламандра».
Незначна колекція дощок страхових товариств зберігається також у Музеї однієї вулиці, що у м. Києві на Андріївському узвозі.
Сьогодні багато хто говорить про те, що необхідно формувати страхову культуру в суспільстві. Але на цю проблему варто поглянути всебічно. В країні, де раніше страхова культура була на високому рівні, про що красномовно свідчать експонати музеїв, її треба не насаджувати як щось чуже та вороже, а пробуджувати, повертаючи історичну пам’ять. І лише збудивши її, можна сподіватися на успішне становлення повноцінного страхового ринку — необхідного атрибуту благополучної та процвітаючої України.
Доволі знаковим у даному випадку є те, що керівництво компаній, музейні працівники докладають значних зусиль для пошуку національних історичних цінностей і поверненню їх на Батьківщину. У такий спосіб компанії захищають не тільки інтереси власні, своїх клієнтів, але і служать високій меті вивчення історичної спадщини вітчизняного підприємництва.