АНОТАЦІЯ
Дисертація присвячена дослідженню соціального страхування як провідної організаційно-правової форми соціального забезпечення, тенденцій становлення та розвитку системи соціального страхування. У ній визначено нові підходи до теорії правовідносин у сфері соціального страхування відповідно до сучасних процесів реформування; розглянуто зміст права на соціальне страхування та його місце в системі прав людини; проведено розмежування соціального страхування (обов’язкової та добровільної форми) від особистого цивільного страхування; визначено критерії для встановлення обов’язкової та добровільної форми соціального страхування; проаналізовано принципи загальнообов’язкового державного соціального страхування.
Досліджені теоретичні аспекти запровадження додаткового державного пенсійного страхування з метою забезпечення права на пільгове пенсійне забезпечення. Обгрунтовані рекомендації та пропозиції щодо вдосконалення діючого законодавства про соціальне страхування та практики його застосування.
Ключові слова: соціальне страхування, страховий стаж, соціальні ризики, страховик, застрахований, страхувальник, страховий внесок, право на соціальне страхування.
Об’єктом дисертаційного дослідження є соціальне страхування як організаційно-правова форма соціального забезпечення та законодавство України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
Предметом дослідження виступають суспільні відносини із загальнообов’язкового державного соціального страхування, їх правове регулювання та зміст.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному дослідженні правових проблем соціального страхування та виробленні теоретичних і організаційно-правових засад удосконалення юридичного механізму забезпечення та гарантування права на соціальне забезпечення в нових соціально-економічних умовах; визначенні і обгрунтуванні теоретичних засад та пропозицій щодо теорії правовідносин із загальнообов’язкового державного соціального страхування; визначенні наукових понять соціального страхування (об’єкт страхування, страховик, принципи соціального страхування, соціальний ризик, страховий внесок) та обгрунтуванні окремих нових понять науки права соціального забезпечення (професійна небезпека виробництва, недержавний соціальний страховий фонд). Вперше на дисертаційному рівні проведено розмежування обов’язкового та добровільного соціального страхування від обов’язкового та добровільного особистого цивільно-правового страхування; визначено правові засади додаткового державного пенсійного страхування як організаційно-правового засобу забезпечення права на пільгове пенсійне забезпечення, а також обгрунтовано формування в праві соціального забезпечення нової підгалузі - загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Визначено основні засади вдосконалення законодавства про соціальне страхування з урахуванням міжнародних стандартів.
У межах проведеного автором дослідження одержані результати, які мають наукову новизну:
- сформульовано правове поняття системи загальнообов’язкового державного соціального страхування як складової частини системи соціального забезпечення;
- визначено сутність права на соціальне страхування, його місце в системі соціальних прав людини;
- розглянуто поняття об’єкту соціального страхування, соціального ризику як підстави для виникнення правовідносин у сфері соціального страхування;
- сформульовано положення щодо вдосконалення юридичного механізму забезпечення та гарантування права особи на соціальне забезпечення;
- обгрунтовано пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства про соціальне страхування шляхом внесення змін та доповнень;
- визначено нові підходи до теорії правовідносин із загальнообов’язкового державного соціального страхування на сучасному етапі, окреслено їх характерні риси та ознаки, з’ясовані особливості суб’єктного складу;
- проаналізовано правову природу недержавного (добровільного) соціального страхування, його відмежування від добровільного особистого страхування;
- обгрунтовано запровадження додаткового державного пенсійного страхування як організаційно-правового засобу забезпечення права на пільгове пенсійне забезпечення;
- визначено загальнообов’язкове державне соціальне страхування як підгалузь права соціального забезпечення.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони сприятимуть розвитку науки права соціального забезпечення. Висновки, пропозиції і рекомендації можуть бути використані в законотворчій діяльності при підготовці нормативно-правових актів з питань соціального страхування (законів “Про недержавні пенсійні фонди”, “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування”). Результати дослідження можуть бути використані у навчальному процесі при викладанні курсу “Право соціального забезпечення”, спецкурсу “Правове регулювання соціального страхування в Україні” та в науково-дослідницькій роботі з правових проблем соціального страхування.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання дисертаційного дослідження, його методологічну основу; відображено наукову новизну одержаних результатів і основні положення, які виносяться на захист; зазначено науково-теоретичне та практичне значення отриманих результатів.
Перший розділ “Теоретичні основи соціального страхування в Україні” містить чотири підрозділи. У підрозділі “Розвиток законодавства про соціальне страхування та стан наукових досліджень в цій сфері” висвітлені питання виникнення соціального страхування, розвитку законодавства та стану наукових досліджень проблем соціального страхування.
Перші роки існування Радянської держави відзначилися розвитком законодавства про соціальне страхування та дослідженнями правової природи соціального страхування, теорії соціальних ризиків. Наукове обгрунтування окремих видів соціального страхування здійснювали А.О. Вишневецький, Н.А. Вігдорчик, Л.В. Забєлін та ін.
У 30-ті роки розвиток наукової думки відчув значні коливання: від ідеї охопити соціальним страхуванням усі соціальні ризики до критики терміну “страхування”. Розвиток законодавства про соціальне забезпечення не набув свого логічного завершення - оформлення у самостійну галузь права. Соціальне забезпечення здійснювалось у різних правових формах. Наукові дослідження правових проблем соціального страхування, соціальних страхових правовідносин здійснювалися в рамках трудового права.
У 50-70 рр. науково обгрунтовується ідея відокремлення системи норм, які регулюють соціально-забезпечувальні відносини, в окрему галузь права - право соціального забезпечення. Значний вклад у цей процес внесли В.С. Андреєв, М.І. Полупанов, А.С. Краснопольский, В.В. Караваєв та ін. Правовідносини із соціального страхування були включені до предмету права соціального забезпечення. Фундаментальними виявилися дослідження правової природи соціального страхування, змісту правовідносин із соціального страхування Г.С.Симоненка та К.С. Батигіна.
За весь час існування Радянської держави єдиного закону про соціальне страхування не було прийнято. Не відбулося повної відмови від використання страхового методу та деяких страхових принципів.
Сучасні соціально-економічні процеси, що відбуваються в Україні, викликали потребу в повному обсязі використовувати соціальне страхування, як форму соціального забезпечення. Суттєвим недоліком виявилася слабка наукова розробка питань теорії та практики соціального страхування в умовах ринкової економіки. Необхідність наукових досліджень правової природи соціального страхування виникла з новою силою. Сучасними проблемами соціального страхування займаються: В.М. Андріїв, Н.Б. Болотіна, С.М. Сивак, І.М. Сирота, Б.С. Стичинський, Б.І. Сташків та ін. Пропозиції щодо формування нової системи соціального страхування розроблені автором у дисертаційному дослідженні.
Розділ ІІ “Основи правового регулювання окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування” складається з п’яти підрозділів. У підрозділі “Правові проблеми запровадження загальнообов’язкового державного пенсійного страхування” досліджено зміст правовідносин із загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Відносини, що виникають з приводу забезпечення трудовими пенсіями входять до складу правовідносин із загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. На підставі аналізу прав і обов’язків суб’єктів під час формування страхових коштів, обгрунтовано необхідність дотримання принципу рівноправності та відповідності страхових внесків з розміром пенсії шляхом диференціації тарифів страхових внесків та їх персоніфікованого обліку - засобу вимірювання трудового внеску кожної особи, необхідного для визначення права на соціальне забезпечення за рахунок страхових коштів та встановлення розміру страхового забезпечення.
Зважаючи на: 1) знеособлений характер страхових внесків (кошти солідарної системи), 2) вплив на розмір пенсії сімейно-майнового стану, 3) виплати трудової пенсії не нижче мінімальної - пенсійним страховим правовідносинам, як й іншим відносинам із загальнообов’язкового державного соціального страхування, властиві аліментарні риси. Дисертант вважає, що аліментарність у цих правовідносинах повинна проявлятися в обов’язковому порядку надання застрахованим особам (або членам їх сімей) забезпечення, незважаючи на фінансовий стан страховика та матеріальний стан забезпечуваних осіб. Матеріальна підстава соціально-аліментарного характеру - відсутня.
Обсяг прав і обов’язків суб’єктів правовідносин залежить від класу професійного ризику виробництва. Професійний ризик виробництва - це вірогідність втрати професійної працездатності (настання трудового каліцтва, виникнення професійного захворювання) або смерті особи під час виконання своїх трудових функцій. Підставою для виникнення права на матеріальне забезпечення та соціальне забезпечення є страховий випадок. Особливість соціальних ризиків, зокрема професійного захворювання, дозволяє визначити страховий випадок для соціального страхування від нещасного випадку на виробництві як встановлений та підтверджений факт ушкодження здоров’я працівника, який стався на виробництві або є наслідком його трудової діяльності, що викликав професійну (чи постійну) непрацездатність або смерть особи.
Розділ ІІІ “Міжнародне та зарубіжне законодавство про соціальне страхування: досвід для України” містить два підрозділи. У підрозділі “Всесвітні (універсальні) та європейські стандарти в сфері соціального страхування” дисертантом проаналізовано всесвітні (універсальні) та європейські стандарти в сфері соціального страхування: загальність і обов’язковість соціального страхування найманих працівників; гарантованість загальновизнаного рівня соціального забезпечення; соціальні ризики як підстава для організації соціального страхування та виникнення права на соціальне забезпечення застрахованої особи (членів її сім’ї); одночасного та рівноправного існування обов’язкової і добровільної форми соціального страхування; рівність та заборона дискримінації, відсутність “пільгових” груп в одній схемі страхування; особливий порядок формування та витрачання страхових коштів.
Міжнародне законодавство на рівні з правом на соціальне забезпечення закріплює право на соціальне страхування, яке, на думку автора, включає наступні можливості особи: вимагати відповідних дій від страхувальника та страховика щодо гарантування та здійснення страхового забезпечення; самостійного вчинення дій щодо забезпечення та реалізації цього права; звернення, у випадку його порушення, за захистом.
Аналіз всесвітніх (універсальних) та європейських стандартів у сфері соціального страхування дозволив автору зробити висновок про відповідність законодавства України про соціальне страхування загальновизнаним нормам і принципам: державному соціальному страхуванню підлягають усі наймані працівники; соціальні ризики є підставами для організації соціального страхування; в законодавстві закріплено принцип державних гарантій реалізації застрахованими своїх прав, що свідчить про прийняття нашої держави на себе відповідальності за належне надання соціального забезпечення.
Водночас принцип залежності права на забезпечення за рахунок страхових коштів від участі у страхуванні й розміру допомог від тривалості страхового стажу та розміру страхових внесків - використовується в законодавстві України не в повному обсязі. Матеріальне забезпечення та соціальне обслуговування в рамках соціального страхування не виконують своїх основних функцій: забезпечення достатнього рівня життя, стимулювання щодо участі у системах соціального страхування.
З метою прискорення адаптації законодавства України до міжнародного, автор відстоює необхідність ратифікації базових Конвенцій МОП №102 про мінімальні норми соціального забезпечення та №157 про встановлення міжнародної системи збереження прав в галузі соціального забезпечення.
Автор звертає увагу на проблему правового регулювання “винятків” з програм соціального страхування та принципи, на підставі яких вони здійснюються. Проаналізовані заходи попередження “невиправданих витрат” в системі соціального страхування: чіткі умови та порядок надання страхового забезпечення, система правових норм щодо захисту порушених прав застрахованих, страхувальників і страховиків.
