АНОТАЦІЯ
У дисертаційній роботі досліджено теоретичні основи становлення та розвитку майнового страхування як інституту цивільного права в Україні. Автором визначаються передумови виникнення правовідносин з майнового страхування та невід’ємні для нього категорії, які прямо впливають на існування даних правовідносин. Розроблено класифікацію майнових та особистих страхових правовідносин. Запропоновано новий підхід щодо визначення правового статуса страхувальника у зв’язку із введенням поняття страхового інтересу, обсягу правоздатності і дієздатності страховика. Обґрунтовано відмінність категорій „об’єкт правовідносин з майнового страхування”, „предмет правовідносин з майнового страхування” „об’єкт страхової охорони”. Проаналізовано динаміку змісту правовідносин з майнового страхування в залежності від етапу розвитку страхового правовідношення; визначено момент виникнення зобов’язання з обов’язкового майнового страхування. Охарактеризовано договір майнового страхування, умови його дійсності, наслідки за неналежне його виконання та підстави визнання його недійсним.
Ключові слова: правовідносини з майнового страхування, страховий ризик, страховий інтерес, страховик, страхувальник, об’єкт страхової охорони, страховий випадок, договір майнового страхування.
Об’єктом дослідження є правові норми, що регулюють правові відносини в сфері майнового страхування.
Предметом дисертаційного дослідження виступають конкретні правові відносини, що виникають між страховиком і страхувальником у разі забезпечення матеріальних благ останнього.
Наукова новизна одержаних результатів.
Основні результати дослідження, що становлять наукову новизну та особистий внесок автора, полягають у системному теоретично-практичному дослідженні особливостей страхових майнових правовідносин.
Найбільш суттєві результати, що містять наукову новизну, можна визначити наступним чином:
1) на основі проведеного ретроспективного аналізу становлення інституту майнового страхування виділені чотири основні періоди та обґрунтований висновок, що розвиток страхування, зокрема майнового, безпосередньо залежав від суспільно-політичних процесів в Україні;
2) запропоновано визначення поняття страхового інтересу та його ролі у правовідношенні з майнового страхування. Страховий інтерес повинен бути: а) майновим; б) юридичним (титульним); в) суб’єктивним; г) правомірним;
3) обґрунтована необхідність виявлення страхового інтересу у конкретного страхувальника при укладанні договору майнового страхування під страхом визнання його нікчемним;
4) проведена класифікація страхових правовідносин з метою їх подальшої систематизації та впорядкування;
5) визначені особливості страхових організацій (юридичних осіб) як суб’єктів страхових майнових правовідносин. Обґрунтований висновок, що страхова організація наділена загальною правоздатністю господарського товариства зі спеціальним обсягом дієздатності як фінансової установи;
6) розкриті особливості правового статусу страхувальника як суб’єкта правовідношення з майнового страхування. Страхувальник розглядається як особа, яка має бути наділеною всіма елементами страхового інтересу;
7) проведений порівняльний аналіз понять суброгації та регрес як механізмів переходу прав кредитора до третьої особи у правовідношенні з майнового страхування;
8) обґрунтовується висновок про те, що рух правовідносин при обов’язковій формі майнового страхування зумовлений простими юридичними фактами речового правовідношення та їх сукупністю;
9) визначена динаміка змісту правовідношення майновому страхуванні в залежності від етапу розвитку страхового правовідношення: якщо до моменту настання страхового випадку максимум обов’язків покладається на страхувальника, то після настання – на страховика;
10) визначена роль договору як добровільної форми виникнення зобов’язань з майнового страхування, а також його особливості в сучасних економічних умовах.
Практичне значення одержаних результатів.
Одержані на основі проведеного аналізу теоретичні висновки можуть бути базою для подальших правових досліджень у сфері страхування, зокрема майнового, а також можуть бути використанні в навчальному процесі, як при викладанні нормативного курсу з цивільного права, так і спецкурсу „Майнове страхування”, а також інших спецкурсів, пов’язаних із правовим регулюванням страхової діяльності.
Пропозиції та рекомендації дисертанта можуть бути використанні у правотворчій та правозастосовчій діяльності при розробці відповідних законопроектів та формуванні судової практики.
Окремі положення дисертації були використанні в навчальному процесі при викладанні таких дисциплін, як „Цивільне право”, „Страхове право”, „Комерційне право”, „Правове регулювання підприємницької діяльності” у Сєверодонецькій філії Міжрегіональної Академії управління персоналом (довідка №10 від 26.01.2004р.).
Окремі положення наукового дослідження було використано у ЗАТ „Українська акціонерна страхова компанія АСКА”(довідка №125 від 28.01.04р.).
Пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання окремих цивільно-правових питань у майновому страхуванні були розглянуті Комітетом з питань правової політики Верховної Ради України (довідка №162/2004 від 28.01.2004 р.), а також подані до Міністерства фінансів України.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, вказуються мета й завдання, конкретизуються методи дослідження, формулюється практичне і теоретичне значення основних положень дисертації, її новизна та ступінь апробації результатів дослідження.
Вирішення основних завдань дисертаційного дослідження, визначених їх метою, здійснено шляхом дослідження проблем, згрупованих у трьох розділах.
У першому розділі “Загальна характеристика інституту майнового страхування” на основі комплексного та системного підходу визначено соціально-економічну природу майнового страхування та розкрито його особливості як інституту цивільного права.
У ході проведеного дослідження встановлено, що страхування є тим соціально-економічним засобом захисту, за допомогою якого можна мінімізувати негативну дію різноманітних явищ у суспільному житті і навіть попередити чи взагалі усунути небажані наслідки їх дії. Об’єктивна необхідність існування та розвитку страхування в нашій державі викликана тим, що воно є ефективним, раціональним, економічним та доступним засобом захисту майнових інтересів як господарюючих суб’єктів, виробників товарів та послуг, так і фізичних осіб – не підприємців.
Для розуміння причин виникнення проблем у процесі розвитку інституту майнового страхування в Україні, страхування розглядається в ретроспективному плані. Виділені чотири періоди його розвитку: “доісторичний (попередній)” період; період зародження і становлення страхування як організаційного, економічного і правового інституту (друга половина ХVІІІ ст. – початок ХХ ст.); становлення інституту майнового страхування в “радянський” період (1917р. – 1991р.), сучасний період - після набуття незалежності Україною, а також визначені межі цих періодів. Історичний огляд показав, що з початку свого виникнення як організаційного економіко-правового інституту майнове страхування було майже завжди обмеженим директивами держави, тому страхові компанії як суб’єкти правовідносин в майновому страхуванні були вимушені існувати та здійснювати діяльність в антиконкурентних, безініціативних умовах господарського життя, де існували нормативна неврегульованість та монополія держави, починаючи з Росії та закінчуючи СРСР, до складу яких входило багато територій України.
У процесі дослідження було представлено у трьох схемах удосконалену класифікацію страхових правовідносин. Перша – класифікація майнового страхування. Поділ проводиться за критерієм „в залежності від об’єкту страхової охорони”. Виділено два види об’єктів страхової охорони, за якими проводиться майнове страхування: страхування майна фізичних осіб і страхування майна юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Розмежування цих двох видів пов’язане з істотними розбіжностями у практиці проведення страхування майна фізичних осіб і суб’єктів господарства. У подальшому поділі виділено такий критерій, як “за родом небезпек для об’єктів страхової охорони” (страхування від стихійного лиха, від нещасних випадків і т. ін.). У страхуванні майна юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців виділено страхування фінансових ризиків з використанням критерію „за видами ризиків в майновому обороті” (комерційні ризики і т. ін.) у зв’язку із впливом різного роду небезпек на грошові засоби (як виду родових речей) суб’єктів господарства. Друга схема стосується особистого страхування. В основі даного поділу представлені основні критерії: „страхування життя”, „страхування нещасних випадків” і „медичне страхування”, які мають свій подальший поділ. У третій схемі поділ страхування проводиться „за особливостями страховика”. Виділено „в залежності від власника корпоративних прав” комерційне, державне та взаємне страхування; „за родом діяльності” – звичайне (пряме), перестрахування, співстрахування.
У другому розділі “Поняття та структурні особливості правовідносин з майнового страхування” визначено, що суб’єктами зобов’язання із майнового страхування є страховик і страхувальник. У зв’язку з тим, що страхове зобов’язання є взаємним, на сторони за зобов’язанням може бути покладена і пасивна, і активна функції, при чому обидві ці функції свідчать про відносні дії прав, які належать уповноваженому.
На підставі аналізу діючого законодавства з’ясовано, що страховик є фінансовою установою, новоствореною юридичною особою у визначених законодавством України організаційно-правових формах господарського товариства, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. З моменту державної реєстрації і внесення страхової компанії до Державного реєстру страховиків та видачі їй ліцензії на право здійснення певних видів страхування (при виконанні даної послідовності) у страховика виникає правоздатність та дієздатність. Доведено, що страхова організація наділена загальною правоздатністю господарського товариства, при цьому обґрунтовано, що отримання ліцензії дає можливість займатися певним видом діяльності, тобто своїми діями: придбати права і нести обов’язки в процесі здійснення страхової діяльності, – це є ознакою поняття дієздатності. Правоздатність юридичної особи, за новим цивільним законодавством, визначається як можливість мати такі ж цивільні права та обов’язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині; тому у випадку зі страховою компанією, треба говорити саме про загальну правоздатність господарського товариства, що має спеціальний обсяг дієздатності (право на здійснення страхових операцій тощо). Проаналізовано правовий статус об’єднань страховиків, їх види, а також виявлено прогалини в діючому законодавстві щодо регулювання процесу створення та діяльності окремих видів об’єднань.
У процесі дослідження встановлено, що страхувальниками визнаються юридичні та дієздатні фізичні особи, які наділені страховим інтересом і відповідно до договору майнового страхування або згідно із законодавством України зобов’язуються вносити встановлені договором платежі, замість чого після настання страхового випадку отримують право вимагати сплати від страховика страхового відшкодування.
Проаналізовано об’єкт майнового страхування як вид цивільних правовідносин, у зв’язку з чим показані суперечності щодо визначення об’єкта страхування в діючому законодавстві. Майнові інтереси, вказані в законодавстві як об’єкт страхування, притаманні речовим правовідносинам, а їх задоволення буде метою страхового правовідношення. Відтак майнове страхування, як вид відносних правовідносин, має своїм об’єктом поведінку зобов’язаних осіб (юридичний об’єкт та його матеріальний предмет); а названі майнові інтереси входять до складу категорії “страховий інтерес” і тому можуть утворювати предмет правовідношення з майнового страхування.
У третьому розділі “Загальна характеристика договору майнового страхування” з’ясовано, що договір страхування є двосторонньою, платною, реальною угодою.
Обґрунтовано, що не всіляка угода між страховиком і страхувальником буде вважатися договором страхування. Договір майнового страхування регулює поведінку сторін, не тільки встановлюючи їх взаємні права і обов’язки, але і визначаючи конкретні критерії щодо оцінки їх поведінки для застосування в їх відносинах загальних принципів права, зокрема цивільного.
У роботі проаналізовано умови дійсності договору майнового страхування, серед яких особлива увага приділена умові щодо наявності у страхувальника страхового інтересу. Саме завдяки існуванню такого інтересу виникає воля, спрямована на укладання договору майнового страхування. Остання зовні проявляється волевиявленням. Відтак, страховий інтерес повинен бути однією з істотних умов договору майнового страхування.
Волевиявлення проявляється як пропозиція укласти договір майнового страхування страхувальником (оферта) та повне й безумовне прийняття існуючих умов у такій пропозиції страховиком (акцепт). У правовідношенні з майнового страхування офертою вважається заява страхувальника, зроблена, зазвичай, у письмовій формі. Аналіз діючого законодавства та існуючої практики проведення майнового страхування в Українській пожежній страховій компанії (УПСК) дав змогу встановити, що форма заяви, хоч і складається страховиком, але підписується від імені страхувальника, тому вона повинна відображати його намір вважати себе таким, що уклав договір на умовах, вказаних в договорі, зі страховиком, якщо останній прийме пропозицію.
Обґрунтовано, що, договір майнового страхування, будучи реальною угодою сторін, вважається укладеним за наявності двох фактів: угоди і сплати страхового вкладу. Правило щодо вступу в дію договору після сплати страхового платежу є диспозитивним, тому сторони мають право зафіксувати в договорі страхування інший момент вступу договору. Зазвичай, якщо договір майнового страхування укладається при існуванні невеликих страхових ризиків (як правило, з фізичними особами), то моментом укладення такого договору визнається внесення страхового платежу (або першого платежу). За загальним правилом, факт укладення договору може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), який є формою договору страхування.
Встановлено, що на практиці, страховик укладає з юридичними особами (страхувальниками) договір майнового страхування, який засновується як і страхове свідоцтво на підставі діючого законодавства і Правил страхування певних об’єктів страхової охорони, зареєстрованих у спеціальному уповноваженому центральному органі виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю. В такому випадку сторони підписують укладений ними договір майнового страхування, а страхове свідоцтво (поліс), за загальним правилом, буде виданий страхувальнику тільки після сплати страхового платежу (першого платежу) як факт укладення, вступу договору в дію.
Обґрунтовується висновок про те, що при недотриманні вимог законодавства і укладанні договору майнового страхування з недоліками суб’єктного складу, форми, волі та змісту, ЦК України, а також Закон України “Про страхування” передбачає визнання таких правочинів недійсними з моменту укладання, що тягне для сторін (або для винної сторони) невигідні наслідки. Безперечно, договір майнового страхування вважається недійсним і не підлягає виконанню, якщо його укладено після страхового випадку або, якщо об’єктом страхової охорони є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили. Крім того, допускається укладання договорів страхування страхувальником щодо одного й того самого об’єкта з іншими страховиками за умови повідомлення їх про те, що об’єкт уже застрахований. Недотримання цього правила має наслідком недійсність нового договору страхування.
Відсутність деяких елементів категорії страхового інтересу спричиняє різного роду негативні наслідки для страхувальника (відмову від страхового відшкодування, договірну відповідальність тощо). У деяких випадках страховик має право вимоги визнання договору недійсним. Так, якщо страхувальник з моменту укладання договору майнового страхування не мав страхового інтересу, про що страховик не знав: у страхувальника не було майнового зв’язку з об’єктом страхової охорони, він мав інтерес на отримання вигоди після настання страхового випадку, провокував настання страхової події тощо, – договір був укладений з пороком волі та волевиявлення. За загальним правилом, такий договір вважається недійсним.
Відповідно до діючого законодавства, договір страхування визнається недійсним у судовому порядку. Втім, якщо договір страхування є нікчемним, то він визнається недійсним незалежно від судового рішення з моменту укладення. Спори за такими вимогами підлягають вирішенню судом у загальному порядку за заявою будь-якої особи, в той же час як заперечна угода визнається недійсною тільки за заявою зацікавленої особи, в ролі якої може виступати і той, хто здійснив угоду, і третя особа.
Скачати автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему "Цивільно-правові аспекти майнового страхування в Україні" (30.81 КБ)
