АНОТАЦІЯ
Дисертація присвячена дослідженню теоретико-методологічних та організаційно-методичних питань побудови та впровадження сучасної системи організаційно-економічних інструментів забезпечення екологічної безпеки транзиту вантажів територією України.
Основний науковий результат роботи полягає в розробці принципових основ формування організаційно-економічних інструментів забезпечення екологічної безпеки транзиту вантажів територією України.
Систематизовано характеристику екологічних ризиків та обґрунтовано вибір методів ризик-менеджменту екологічних небезпек транзиту вантажів. Обґрунтовано модель інтеграції оціночно-аналітичних інструментів забезпечення екологічної безпеки транскордонного переміщення вантажів територією України, яка за формою та змістом є відображенням системи "екологічного супроводу транскордонного переміщення вантажів територією України. Сформульовано теоретичні засади та обґрунтовано організаційну модель інтеграції екологічного контролю та екологічного страхування у єдиний еколого-економічний механізм забезпечення екологічної безпеки транскордонного переміщення вантажів територією України. Обґрунтовано методичну схему екологічного страхування перевезення небезпечних вантажів територією України в частині його запровадження в режимі так званого "заставного страхування" транскордонного переміщення вантажів територією України.
Розвинуто та поглиблено характеристику та системний аналіз суттєвого змісту системи сучасних інструментів контролю за еколого-економічними ризиками господарської діяльності в Україні, надано оцінку сучасних тенденцій та ефективності впровадження екологічного контролю вантажів на державному кордоні України. Обґрунтовано принципи й основні елементи системи екологізації транзитного переміщення вантажів і транспортних засобів.
Ключові слова: транзит вантажів, екологізація, екологічна безпека транзиту, екологічні ризики транзиту, ризик-менеджмент екологічних небезпек транзиту, екологічне „заставне страхування”.
Об'єктом дослідження є забезпечення екологічної безпеки транзиту вантажів територією України.
Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади, сучасна система інструментів та шляхи підвищення дієвості забезпечення екологічної безпеки тран-зиту вантажів територією України на основі впровадження інтегрованих організаційно-економічних інструментів управління екологічними ризиками.
Наукова новизна одержаних результатів.
Основний науковий результат роботи полягає в розробці принципових основ формування організаційно-економічних інструментів забезпечення екологічної безпеки транзиту вантажів територією України.
Наукова новизна основних результатів дослідження, що виносяться на захист, полягає у такому:
вперше:
• систематизовано характеристику екологічних ризиків та обґрунтовано вибір методів ризик-менеджменту екологічних небезпек транзиту вантажів;
• обґрунтовано модель інтеграції оціночно-аналітичних інструментів забезпечення екологічної безпеки транскордонного переміщення вантажів територією України, яка за формою та змістом є відображенням системи “екологічного супроводу транскордонного переміщення вантажів територією України”;
• сформульовано теоретичні засади та обґрунтовано організаційну модель інтеграції екологічного контролю та екологічного страхування у єдиний еколого-економічний механізм забезпечення екологічної безпеки транскордонного перемі-щення вантажів територією України;
удосконалено:
• оцінку сучасних тенденцій та ефективності впровадження екологічного контролю вантажів на державному кордоні України;
• методичну схему екологічного страхування перевезення небезпечних вантажів територією України в частині його запровадження в режимі так званого “заставного страхування” транскордонного переміщення вантажів територією України.
дістало подальший розвиток:
• принципи й основні елементи системи екологізації транзитного переміщення вантажів і транспортних засобів;
• характеристика та системний аналіз суттєвого змісту системи сучасних інструментів контролю за еколого-економічними ризиками господарської діяльності в Україні.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульований у дисертації понятійний апарат, розроблені та науково обгрунтовані підходи, організаційні та методичні рішення щодо організаційно-економічних інструментів забезпечення екологічної безпеки транзиту вантажів та транспортних засобів територією України можуть бути використані у практичній діяльності органів державного регулювання економіки, зокрема її транспортного сектору, управління охороною навколишнього природного середовища, раціонального природокористування та забезпечення екологічної безпеки.
Результати дослідження підтримано та запропоновано до експериментального впровадження у практичній діяльності Міністерства охорони навколишнього природного середовища України (лист № 7295/22/38 від 01.07.2004 р.) та Державної екологічної інспекції України (лист № 13-8-211 від 06.07.2004 p.).
Матеріали дисертаційного дослідження впроваджено в навчальний процес Одеського державного екологічного університету по дисциплінах "Екологічне право", "Екологічна експертиза" та "Екологічне страхування" (лист № 02-1382 від 09.07.2004р.).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обгрунтовується актуальність обраної теми, зв’язок роботи з науко-вими програмами, дослідженнями інших авторів, мета і задачі дослідження, наукова новизна одержаних результатів та їх практичне значення.
У першому розділі “Екологічні пріоритети в стратегії національної безпе-ки України” досліджено загально-теоретичні та методологічні питання екологічної безпеки як складової національної безпеки України, сформульовано та обгрунтовано принципи, проаналізовано сучасні засоби забезпечення екологічної безпеки у най-важливіших секторах національної економіки України.
Узагальнення сучасних теоретичних уявлень та діючої нормативно-законодавчої бази забезпечення національної безпеки в Україні надало можливість проаналізувати сутність екологічної безпеки як системної складової національної безпеки, яка визначає такий стан системи “природа – економіка – людина”, що за-безпечує збалансовану взаємодію природних, економічних та соціальних систем, природо-культурного середовища у відповідності з раціональними санітарно-гігієнічними, естетичними і матеріальними потребами мешканців при збереженні природно-рекреаційного та екологічного потенціалу природних систем і здатності біосфери в цілому до саморегулювання.
На підставі системного аналізу в роботі обгрунтовано узагальнюючий прин-циповий висновок про те, що так само як інші елементи національної безпеки країни, екологічна безпека має кілька складових, у тому числі природну, антропогенну, техногенну, соціально-політичну, похідну, мультиплікативну.
У роботі доведено, що стратегічною метою державної екологічної політики є підтримка цілісності природних систем та їх життєзабезпечуючих функцій для сталого розвитку суспільства, здоров’я населення і забезпечення екологічної безпеки країни. Визначено, що методологічним підгрунтям реалізації державної екологічної політики мають бути такі основні принципи:
- сталий розвиток, що передбачає рівну увагу до його економічної, соціаль-ної й екологічної складових, і визнання неможливості розвитку суспільства при де-градації природи;
- справедливий розподіл благ для населення від використання природних ре-сурсів і відповідний доступ до них;
- пріоритетність для суспільства життєзабезпечуючих функцій біосфери стосовно прямого використання її ресурсів;
- упереджуючі дії, що полягає в запобіганні негативних екологічних наслідків різних видів господарської діяльності до їхньої реалізації, урахування віддалених екологічних наслідків та їх прогнозування;
- обережність, що полягає у відмовленні від господарських та інших проек-тів, пов'язаних із впливом на природні системи, якщо його наслідки непередбачені на сучасному етапі чи прогнозуються недостатньо надійно;
- платність природокористування і відшкодування збитків населенню і на-вколишньому середовищу;
- відкритість екологічної інформації;
- демократичне управління реалізацією екологічної політики, що включає участь суспільства, органів самоврядування і ділових кіл у підготовці, обговоренні, прийнятті та реалізації рішень.
Узагальнюючи основні засади сучасної стратегії забезпечення екологічної безпеки в Україні, принципи і сучасні засоби її втілення у державній та регіональній політиці, в роботі обгрунтовано висновок про домінанту екологізації виробництва і споживання у найголовніших секторах національної економіки (загалом – у народногосподарському комплексі України), основні заходи якої визначають вектори екологічної трансформації національної економіки.
Доведено, що Україна має на сьогодні законодавчо визначені в програмних документах стратегії екологізації розвитку базових галузей і секторів економіки. Проблема складається в забезпеченні їхньої дієздатності, відпрацьовуванні механіз-мів реалізації. Ця проблема може бути вирішення лише шляхом створення могутніх секторальних (корпоративних) систем екологічної безпеки відповідно до міжнародних стандартів і європейського регламенту з відповідними ефективними управлінським і економічним механізмами.
У контексті проблеми мобілізації транзитного потенціалу України як одну з найбільш актуальних і значимих в роботі виділено задачу екологізації транспортного сектору національної економіки, що визначається як національними інтересами нашої держави, так і пріоритетним цілями європейської транспортної політики.
У другому розділі “Методологічні засади забезпечення екологічної безпеки транзиту вантажів територією України” у системному аспекті досліджено сучасний стан та тенденції розвитку транзитного потенціалу України і проблеми його екологічної безпеки, сформульовано та обгрунтовано принципи і основні елементи екологізації транзитного переміщення вантажів і транспортних засобів, надано характеристику екологічних ризиків та обгрунтовано вибір методів ризик-менеджменту екологічних небезпек транзиту вантажів та транспортних засобів територією України.
Технологічні потужності національної транспортної інфраструктури (автомобільного, залізничного, трубопровідного, водяного і повітряного видів транспорту) дають можливість щороку перевозити залізницєю, внутрішнім водяним і автомобільним транспортом і переробляти в портах понад 60-70 млн. тонн і доставляти трубопровідним транспортом близько 200 млн. тонн транзитних вантажів. В той же час, сучасні реалії використання транзитного потенціалу не перевищують 70%, а на транспорті загального користування (без трубопроводу) – становить лише 50%. Сві-товий досвід підтверджує високу економічну ефективність перевезення транзитних вантажів, що визначає розвиток транзиту як один з найбільш значимих національних ресурсів і водночас як один з найважливіших пріоритетів міжнародної економічної інтеграції України.
Аналізуючи позитивні стартові умови для формування і прогресуючого розви-тку транзитного потенціалу в Україні, вбудовування вітчизняного транзитного комплексу в загальноєвропейську транспортну систему, в роботі обєктивно визначено низку факторів, що лімітують рішення вищезазначених завдань, перешкоджають мобілізації національного транзитного потенціалу і зростанню привабливості України як транзитної держави. Доведено, що особливої уваги серед них вимагає фактор екологічної безпеки об’єктів транспорту і транспортної інфраструктури, оскільки транспортний сектор займає одне з перших місць за забрудненням навколишнього природного середовища і є одночасно одним з основних споживачів дефіцитних паливно-енергетичних ресурсів, тобто становить вельми значущу загрозу екологічній та ресурсній безпеці України.
В роботі розроблено методичний підхід та на його основі наведено кількісні екологічні оцінки екодеструктивної діяльності, пов’язаної із транспортними перевезеннями. Як найбільш репрезентативний показник такої оцінки запропоновано показник екологоємності транспортного сектору національної економіки, що характери-зує співвідношення між рівнем екологічних втрат та рівнем ВВП, що формується (створюється) у транспортному секторі. Наведені оцінки екологоємності транспортного сектору економіки України (збиткова оцінка як нижчий рівень оцінки та гіпо-тетична збиткова оцінка як верхній рівень, що найбільш системно враховує усі похі-дні втрати негативного екологічного впливу на довкілля) свідчать про те, що транс-порт є одним з найбільш екологоємних видів економічної діяльності і відноситься до найбільш поширеної групи видів економічної діяльності, екологічні втрати кожного з яких становлять від 1 до 10% ВВП.
Враховуючи дані про загальні обсяги перевезень вантажів в Україні, можли-вий потенціал вітчизняної транзитної системи, а також оцінки загальних екологічних втрат транспортного сектору в роботі наведено прогноз сумарної оцінки екологічних втрат, що припадають саме на транзитну функцію нашої держави, на рівні 165 млн. грн.
Проблеми забезпечення екологічної безпеки транзиту вантажів територією України, розглянуті у дисертаційній роботі, мають не тільки істотне прикладне значення, але набувають також цілком визначений інтерес з погляду економічної теорії. У першу чергу це стосується методологічної основи розгляду проблеми екологізації переміщення вантажів (у тому числі транзитного територією України) як домінанти забезпечення екологічної безпеки.
У третьому розділі дисертації “Шляхи вдосконалення та підвищення діє-вості сучасної системи інструментів забезпечення екологічної безпеки транзиту вантажів територією України” автор обгрунтовує концепцію системного інтегрування сучасних інструментів контролю за еколого-економічними ризиками, формування на засадах цієї концепції єдиної інтегрованої системи оціночно-аналітичних інструментів забезпечення екологічної безпекии транскордонного переміщення вантажів, побудови та впровадження моделі „заставного” страхування еколого-економічних ризиків транскордонного переміщення вантажів.
В роботі показано, що у загальному випадку контроль за еколого-економічними ризиками є складовою частиною системи контролю за станом навколишнього середовища та джерелами підвищеної екологічної небезпеки, що заснована на здійсненні спеціфічних видів діяльності: екологічної експертизи і оцінки впливів на навколишнє середовище, екологічного аудиту, екологічного контролю і моніторингу. Стосовно транзиту вантажів територією України серед вищезазначених інструментів контролю за еколого-економічними ризиками особливе місце належить екологічному контролю на державному кордоні України.
В роботі проаналізовано нормативно-законодавчу базу, організаційні засади, сучасні тенденції впровадження та ефективності екологічного контролю на державному кордоні України.
