Функції накопичувальних страхових фондів об’єднають, щоб не розпорошувалися гроші платників

В Україні діють чотири потужні фонди: загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, соціального страхування від тимчасової втрати працездатності, соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та Пенсійний фонд. Їхній сукупний бюджет становить 36 мільярдів гривень. Сума чимала, і від того, як нею розпоряджаються, залежить добробут мільйонів співвітчизників.

— Наразі в цій сфері немає порядку,— переконана начальник департаменту державного соціального страхування Мінпраці Олена Скрипник. — Кожний фонд діє автономно, часто дублюючи один одного. Кошти використовують неефективно, мало того, створюється підгрунтя для різних зловживань. Приміром, роботодавці надають невірогідні дані про середню зарплату своїх працівників для призначення їм страхових виплат та соціальної допомоги. Покласти цьому край можна досить просто: послуговуватися даними персоніфікованого обліку застрахованих осіб, що його веде Пенсійний фонд.

Наскільки ефективним є такий спосіб розв’язання проблеми, показали результати експерименту, запровадженого торік за рішенням Кабінету Міністрів у шести районах Луганської, Запорізької, та Львівської областей. За статистикою Державного центру зайнятості, в довідках про середній дохід за місцем роботи в Луганській області розбіжності з даними Пенсійного фонду виявлено в 46 відсотках випадків, у Запорізькій — у 19, у Львівській — у 9.

Про поширеність цих зловживань свідчать матеріали контрольно-ревізійного управління. Торік, перевіривши мільйон 615 тисяч особових справ утримувачів субсидій (понад 53 відсотки від загальної кількості), ревізори зареєстрували 31 тисячу порушень. За словами начальника згаданого відомства Ольги Безсмертної, це призвело до перевитрати з бюджету 6,3 мільйона гривень. Найбільшу суму (935,5 тисячі) незаконно виплатили на Донеччині, на Харківщині — 707,4 тисячі, в Дніпропетровській, Луганській та Львівській областях — по півмільйона з гаком. Надання недостовірної інформації про доходи громадян, їхній майновий стан та кількість інших пільг зафіксовано у 23 регіонах. Контролери на 6,5 тисячі підприємств виявили, що керівники підписували липові довідки. Пальму першості тут тримають державні структури (3,1 тисячі). За ними, хоч як це не дивно, йдуть спільні підприємства (900), на третьому місці — товариства з обмеженою відповідальністю (800).

За такої статистики, мабуть, ніхто не сумніватиметься, що для призначення житлових субсидій, страхових виплат, державної допомоги сім’ям з дітьми та малозабезпеченим слід використовувати дані персоніфікованого обліку. І це не скупердяйство. Фонди не переповнені, оскільки далеко не всі громадяни охоплені системою соціального страхування. До того ж чимало платників мають перед нею заборгованість.

— А незабаром треба буде запроваджувати загальнообов’язкове медичне страхування, яке також фінансуватиметься з фонду оплати праці,— сказала консультант спільного зі Світовим банком проекту “Впровадження пенсійної реформи і розвиток системи соціального страхування в Україні” Світлана Димитрашко. Це ще плюс п’ять відсотків. Однак уже тепер загальний розмір внесків на соціальне страхування досить високий — до 40 відсотків (38,7 — сплачують роботодавці, 3—3,5 — наймані працівники).

І тут уже хочеш—не хочеш, а ключові дублюючі функції теперішніх фондів (реєстрація платників, збір, облік та контроль за надходженням і витрачанням коштів, ведення справ застрахованих осіб) доведеться об’єднати. Хоча самі структури й надалі залишаться самоврядними. Як це зробити, виписано в програмі уряду “Послідовність. Ефективність. Відповідальність”. Нею передбачено створення єдиного державного реєстру платників та відомостей про них, а також запровадження єдиного соціального внеску. Розмір його ще не визначено. У проекті закону, який розробляється, пропонують регресивну шкалу. Скажімо, якщо заробіток буде нижчим за прожитковий мінімум, то внесок становитиме 37 відсотків. Коли ж на рівні двох мінімумів — 25. Це для того, щоб зацікавити роботодавця підвищувати зарплатню працівникам.

Однак у ініціаторів цього нововведення є опоненти, які мають вагомі аргументи. Якщо вводити регресивну шкалу, кажуть вони, то й виплати мають бути різними. Інакше станеться так, що, сплативши до фонду меншу суму, застрахована особа з вищою зарплатою отримає стовідсоткове відшкодування. Це не тільки несправедливо, а й може призвести до спустошення бюджету. Стосовно ж утворення на базі відповідних підрозділів фондів уповноваженого органу, що збиратиме єдиний соціальний внесок і перераховуватиме належні кожному частки, то тут дискусії не виникає. Адже страхові структури матимуть доступ до об’єднаного реєстру платників і системи персоніфікованого обліку. Запровадивши її, автори сподіваються скоротити витрати на адміністрування збору коштів і збільшити за рахунок цього страхові виплати, стабілізувати надходження, спростити механізм перерахунку грошей та контролю за їхньою сплатою, зменшити навантаження на фонд оплати праці й скоротити кількість перевірок платників. У майбутньому планується, що уповноважений орган ще й збиратиме внески на загальнообов’язкове державне медичне страхування та до накопичувального фонду пенсійної системи.