Метою даного стандарту є поєднання в єдиному документі умов, які слід застосовувати для обміну інформацією для органів нагляду за страховою діяльністю. Він базується на “Десяти ключових принципах Великої сімки щодо обміну інформацією”; на “Десяти ключових принципах Великої сімки щодо поліпшення інформаційного співробітництва в питаннях боротьби з фінансовими злочинами та порушеннями нормативних вимог”; на “Принципах Спільного форуму щодо обміну інформацією наглядового характеру” та на існуючому матеріалі Міжнародної асоціації нагляду за страховою діяльністю (ІAIS) з цього питання, зокрема тієї, що міститься в “Ключових принципах” та в “Страховому конкордаті”.
Цей стандарт треба застосовувати, зокрема, там, де йдеться про обмежену для розповсюдження або конфіденційну інформацію, визнаючи той принцип, що обов’язкове збереження таємниці поширюється на всі органи нагляду за страховою діяльністю. В багатьох юрисдикціях значна частка цінної інформації вже є оприлюдненою і може швидко передаватися шляхом неофіційного обміну. Початкові контакти по телефону або через електронну пошту можуть часто виявлятися більш ефективним способом обробки певних інформаційних запитів по мірі їх появи.
_____________________________________________________
1. Передмова
1. Ефективний та регулярний обмін інформацією між наглядовими органами, як всередині страхового сектора, так і у всіх секторах фінансових послуг, набувають все більшого значення для ефективного нагляду за діяльністю страховиків, які працюють на міжнародному ринку, страхових груп та страхових конгломератів.
2. Розвиток складних груп та фінансових конгломератів зокрема дедалі більше ускладнюватиме можливість наглядових органів покладатися виключно на власний нагляд за діяльністю юридичних осіб всередині їх юрисдикцій. Обсяг внутрішньогрупових операцій і занепокоєння щодо необхідності моніторингу концентрації ризиків всередині групи або конгломерату, вимагатиме більш регулярного обміну інформацією з іншими наглядовими органами. Прагнення наглядових органів інших секторів підкріпляти власний нагляд за діяльністю окремих компаній, що входять до складу фінансового конгломерату шляхом, оцінки фінансового стану конгломерату в цілому, посилюватиме вимоги до органів нагляду за страховою діяльністю надавати інформацію своїм колегам, які здійснюють нагляд за діяльністю банківських установ або за роботою з цінними паперами як всередині своїх юрисдикцій, так і поза їх межами.
3. Іншим фактором, що збільшує необхідність більш широкого та кращого обміну інформацією між наглядовими органами фінансового сектора є поширення використання Інтернету страховиками та посередниками. Існує глобальний доступ до Інтернет-сайтів, отже без обміну інформацією та без співпраці наглядових органів буде важко здійснювати регулювання діяльності компаній, які пропонують свої продукти, використовуючи ці засоби. Наглядові органи не будуть мати такої ж односторонньої здатності захищати споживачів на своїх ринках. Інтернет також збільшує можливості для операторів-шахраїв продавати фіктивні страховки, хоча позитивним є те, що Інтернет забезпечує можливість для наглядових органів здійснювати обмін інформацією в більш ефективний і швидкий спосіб.
4. Широко прийнятним є загальний принцип щодо необхідності для органів нагляду за страховою діяльністю обмінюватися інформацією в цілях сприяння ефективному нагляду за діяльністю страхових компаній і допомоги в боротьбі з шахрайством в страхуванні. Тим не менше, поточна ситуація може виглядати так, ніби систематичний обмін інформацією між наглядовими органами в страховому секторі або з іншими наглядовими органами в секторах інших фінансових послуг, є незначним. Фактори культурного характеру, такі як традиційна довіра до самостійного нагляду і відмінності в правових підходах до професійної таємниці / свободи інформації, обмежили розвиток інформаційних потоків.
5. Міжнародна асоціація органів нагляду за страховою діяльністю (ІAIS) вже давно приділяє увагу вдосконаленню обміну інформацією. Одним з перших був створений Підкомітет з питань обміну інформацією, і вже на другій щорічній конференції Асоціації, які відбулася в Сент-Луїсі в 1995 році, кілька членів підписали Угоду про надання допомоги на взаємній основі організаціям, які поставили свої підписи під Рекомендацією ІAIS щодо взаємної допомоги, співпраці та обміну інформацією. В 1997 році Асоціація також ухвалила типовий Меморандум про взаєморозуміння щодо взаємної допомоги та обміну інформацією.
2. Стандарт, який слід застосовувати
2.1. Правова основа
6. Орган нагляду за страховою діяльністю повинен мати законодавчі або статутні повноваження здійснювати обмін, за власним розсудом і за умови її належного захисту, відповідною наглядовою інформацією, отриманою в ході здійснення власної діяльності, з:
а. іншими органами нагляду за страховою діяльністю всередині власної юрисдикції;
б. органами нагляду за страховою діяльністю інших юрисдикцій;
в. наглядовими органами, які відповідають за банки та інші кредитні установи як всередині власної юрисдикції, так і за її межами;
г. наглядовими органами, які відповідають за інвестиційну діяльність, роботу з цінними паперами та за фінансові ринки у власній юрисдикції, і за її межами;
д. відповідними органами охорони правопорядку у власній юрисдикції у випадках, які служать цілям нагляду або в разі підозри здійснення фінансового злочину, легалізації коштів, отриманих незаконним шляхом чи шахрайства.
7. Законодавчі або статутні повноваження повинні дозволяти обмін інформацією між наглядовими органами як в цілях безпосередньої зацікавленості наглядового органу в одержанні інформації, так і у випадках, коли до наглядового органу звертається з коректним проханням про надання відповідної інформації один з органів, зазначених вище в параграфах 6 а.-д.
8. Статутні повноваження повинні забезпечувати, з належним рівнем захисту, здатність наглядового органу збирати інформацію, яку мають в своєму розпорядженні організації з нагляду, за запитом одного з органів, визначених в параграфах 6 а.-г., або надавати допомогу в інший спосіб. В разі відсутності визначених в статуті повноважень, не слід чинити перешкоди наглядовому органу в зборі інформації або в наданні допомоги.
9. Будь які положення чинних законів, які забороняють обмін інформацією наглядового характеру в разі відсутності належних положень, що дозволяють такий обмін з органами, зазначеними в параграфах 6 а.-д. вище, слід якнайшвидше усунути зі зводу законів. Закони або процедури, які без необхідності перешкоджають обміну інформацією між наглядовими органами підлягають змінам.
2.2. Типи інформації, що охоплюється
10. Здатність здійснювати обмін інформацією наглядового характеру повинна охоплювати наступне, але не обмежуватися наведеним переліком:
а. управлінські та інформаційні системи і системи контролю, які застосовують страховики і перестраховики;
б. фінансовий стан страховика і перестраховика;
в. об’єктивна інформація щодо осіб, які займають відповідальні позиції в страхових компаніях та компаніях з перестрахування (в тому числі власники, акціонери, директори, менеджери, працівники або підрядники);
г. об’єктивна інформація щодо окремих осіб, страховиків або перестраховиків, які беруть участь, або є підозра, що вони приймають участь в злочинній діяльності; та
д. інформація щодо розслідувань або перегляду, здійснюваних регулюючими органами і щодо будь-яких обмежень, впроваджених щодо здійснення діяльності страховиків або компаній з перестрахування.
2.3. Рішення щодо обміну інформацією
11. Рішення про обмін інформацією стосовно певної справи, або про відмову в її наданні є прерогативою певного органу нагляду за страховою діяльністю. При розгляді питання про прийняття або відхилення запиту щодо інформації, той чи інший орган приймає, зокрема, до уваги наступне:
а. здатність органу, якому надається інформація, забезпечити її конфіденційність, з урахуванням правових засад в кожній юрисдикції (див. далі параграфи 18-19);
б. спосіб використання такої інформації;
в. відповідні закони та нормативні положення у відповідних юрисдикціях;
г. характер інформації для обміну.
12. Першочергова мета обміну інформацією спрямована на вирішення суттєвих питань нагляду. Органи нагляду за страховою діяльністю будуть прагнути позитивно вирішувати відповідні запити про надання інформації, з урахуванням можливої обмеженості ресурсів. Наглядові органи отримувача повинні повідомити рекомендації органу, який надав певну інформацію, про будь-які наступні заходи, здійснені в результаті одержаної інформації.
2.4. Офіційні угоди та письмові запити
13. Орган нагляду за страховою діяльністю повинен мати змогу укладати угоди, або досягати порозуміння з будь-яким іншим органом нагляду як у власній юрисдикції, так і в інших секторах сфери фінансових послуг, щодо обміну інформацією або з інших видів співробітництва. Такі угоди або порозуміння можуть визначати типи інформації, які підлягають обміну, а також основу, на якій може здійснюватися обмін інформацією, отриманою органом нагляду за страховою діяльністю. Типовий Меморандум про взаєморозуміння, розроблений ІAIS, надає певне керівництво щодо окремих елементів, які може містити оптимальна угода про обмін інформацією.
14. Офіційні угоди мають особливе значення там, де існує необхідність забезпечити основу для постійних зв’язків між наглядовими органами двох юрисдикцій, або між наглядовими органами, які відповідають за різні фінансові сектори. Однак, на той час як угоди про обмін інформацією можуть застосовуватися для визначення загальної для наглядових органів основи в цілях сприяння ефективній обробці запитів щодо надання інформації, наявність такої угоди не повинна бути передумовою для обміну інформацією.
15. На той час як офіційні запити про надання інформації повинні подаватися в письмовій формі з джерела, яке легко піддається визначенню, органи нагляду за страховою діяльністю не повинні наполягати на письмових запитах в разі невідкладних ситуацій, коли наглядовий орган є для них відомим. Передбачається, що усні запити будуть підтверджені в письмовій формі, але відсутність письмового підтвердження не повинна затримувати відповідь у випадках, коли така відповідь була б доречною за інших обставин. В цілях сприяння обміну інформацією, органи нагляду за страховою діяльністю можуть розглянути питання про доцільність призначення окремої особи для підтримки основних контактів.
2.5 Вимоги щодо взаємності
16. Угоди про обмін інформацією повинні передбачати двосторонній потік інформації, але не слід вимагати жорсткої взаємності в плані таких характеристик як рівень, формат та ступінь детальності викладу інформації для обміну. Подібним чином, взаємність не повинна бути жорсткою передумовою для обміну інформації в разі відсутності угоди про обмін інформацією.
17. Вважається прийнятним, якщо принцип взаємності розглядається при прийнятті рішення щодо виконання або відхилення певного запиту. Однак, органам нагляду за страховою діяльністю не слід використовувати відсутність взаємності як єдину причину для відмови в обміні інформацією, якщо такий обмін був би доречним за інших термінових або серйозних обставин. В такому випадку будь-яка інформація розглядається як суворо конфіденційна.
2.6. Конфіденційність
18. Органи нагляду за страховою діяльністю повинні забезпечувати конфіденційність будь-якої конфіденційної інформації, отриманої від інших наглядових органів або від органів охорони правопорядку, за винятком законодавчих обмежень або випадків, коли наглядовий орган або орган охорони правопорядку, який надав таку інформацію, або який є предметом такої інформації, санкціонує її розкриття. У випадках, коли орган нагляду за страховою діяльність повинен, згідно законодавчих вимог, розкривати конфіденційну інформацію, яку він отримав від іншого органу, такий наглядовий орган повинен негайно повідомити той орган, який надав цю інформацію і зазначити, яка інформація вимагається до примусового розкриття, а також про обставини, що супроводжують дане розкриття.
19. Свобода щодо положень про інформацію не повинна відхиляти вимоги щодо конфіденційності, які стосуються органів нагляду за страховою діяльністю відносно інформації, отриманої від інших органів нагляду або від органів охорони правопорядку там, де конфіденційність інформації є необхідною для забезпечення належної регуляторної практики або для ефективного зв’язку з іншими наглядовими органами або агентствами.
20. За винятком вимог щодо конфіденційності, органи нагляду за страховою діяльністю не повинні прагнути неналежного обмеження використання інформації, наданої в цілях нагляду. Залежно від законодавчих засад в тій чи іншій юрисдикції, такі цілі нагляду можуть включати використання інформації в зв’язку з адміністративним або судовим розглядом, або в зв’язку з порушенням кримінальної справи за участю наглядового органу.
21. В разі подальшого розгляду за результатами нагляду, органи нагляду за страховою діяльністю в цілому не повинні забороняти передачу отриманої ними інформації іншим органам нагляду або агентствам з охорони правопорядку в юрисдикціях реципієнта з дотриманням відповідних вимог щодо конфіденційності. Перш ніж передавати таку інформацію, первинний реципієнт у даній юрисдикції повинен провести консультації і отримати згоду того наглядового органу, який надав цю інформацію і який може визначити певні умови розкриття цієї інформації.
22. Від юрисдикцій, в яких не забезпечується конфіденційність інформації, отриманої органами нагляду за страховою діяльністю від інших органів нагляду або від агентств з охорони правопорядку, слід вимагати перегляду таких вимог.
2.7. Фінансові злочини
23. Якщо орган нагляду за страховою діяльністю викриває діяльність, яка за підозрою носить злочинний характер, в тому числі шахрайство, в страхових компаніях або в компаніях з перестахування, діяльність яких знаходиться під його наглядом, він повинен забезпечити надання такої інформації відповідним органам охорони правопорядку у своїй юрисдикції. Орган охорони правопорядку повинен бути в змозі використати таку інформацію в межах повного обсягу власних повноважень з урахуванням будь-яких початково визначених необхідних обмежень.
24. Орган охорони правопорядку повинен керуватися законодавчими вимогами і бути зобов’язаним зберігати конфіденційність щодо будь-яких обмежень відносно інформації, наданої у його розпорядження органом нагляду за страховою діяльністю. Звичайно, органи охорони правопорядку передають таку інформацію іншим агентствам з охорони правопорядку за згодою органу нагляду за страховою діяльністю і відповідно до будь-яких вимог забезпечення конфіденційності.
