Глобалізація усіх сфер економічного життя суспільства має неабиякий впливає на розвиток співпраці між банківськими установами та страховими компаніями не лише в Україні, а й за її межами. Удосконалення взаємовідносин між банками та страховими компаніями зумовлене необхідністю поглиблення інтеграційних процесів з метою виробництва конкурентоспроможних продуктів і більш якісного задоволення потреб клієнтів у фінансових послуг. Виникає нагальна потреба у дослідженні основ банкострахування та аналізі концептуальних підходів до організації та функціонування фінансового супермаркету як дієвої моделі співробітництва.
Виникнення банкострахування
Історично і хронологічно співіснування банківської справи і страхування бере свій початок ще із стародавніх часів. Першим проявом економічної інтеграції кредитної та страхової сфери на рівні послуг була морська позика або договір бодмерею, що є прикладом своєрідного симбіозу надання кредиту та ризикового страхування. Перша історична згадка про таку фінансову операцію походить із Греції з IV ст. до н. е. Позику в сумі 3000 драхм було вип¬лачено на рейс з Афін до Босфору і на повернення до Афін. Торгові міста Середземномор’я активно використовували так звану морську позику протягом багатьох століть. Заслуговує уваги той факт, що разом з позикою купець повертав додатково кредитору значну суму, котра могла набагато пе¬ревищувати суму середнього лихварського процента. Виплата такої позики перебувала у безпосередній залежності від успіху (її сплата вимагалась тільки у разі вдалого закінчення морської подорожі, тобто за відсутності страхового випадку).
Врахувавши ефективності інтеграції фінансових послуг, подібні операції по¬чали використовуватися не тільки в морських перевезеннях, але й сухопутних транспортуваннях, де вони виступали під назвою «квазі мор¬ська позика». Дані фінансові послуги використовувалися протягом середньовіччя і втратили своє значення лише в 1230 році, з виданням булли Папою Римським Григорієм IX, котрою він заборонив займатися лихварством усім християнам як справою негідною християнській моралі, незалежно від того, чи брався високий, чи низький процент . Реакцією на цю заборону була поступова заміна «морської позички» угодами фіктивної купівлі-продажу.
Перша згадка про угоду фіктивної купівлі-продажі датована 1234 роком. На підставі фіктивної угоди купівлі-продажу, кредитор умовно купував предмети, що транспортуються, а отже наражаються на ризики притаманні подорожам того часу. Даний договір передбачав розрахунок по закінченню подорожі. Додатково укладалася іще одна угода, в котрій зазначалось, що в разі успішного закінчення подорожі попередня умова підлягала анулюванню без жодних фінансових наслідків для сторін. Оплата товарів, як і страхова виплата, проводилась лише тоді, коли подорож не вдавалася, тобто майно, фіктивно куплене, було пошкоджене або знищене. Винагорода фіктивного покупця, а фактично кредитора чи страховика, за прийняття на себе ризику встановлювалася додатково і, як правило, оплачувалася попередньо.
Загалом схожий договір з елементом страхування життя, що має форму більш наближену до сучасного розуміння банкострахового продукту є транзакція окреслена «покупкою ренти». ЇЇ зміст полягав у тому, що одна сторона наділяла іншу грошовою сумою, обтяжуючи її натомість обов’язком періодичної сплати певних квот (рент), або по завершенні подорожі, чи протягом визначеного часу, або ж до смерті зацікавленої особи. У цьому випадку пожиттєва рента була елементом страхування (страхування життя), тоді як два перші види ренти становили форму сплати проценту з капіталу.
У Російській Імперії економічна інтеграція фінансових інституцій мала місце вже тому, що зародження страхування формувалось на основі банківських інституцій, хоча носило скоріше фіскальний характер. Воно було запроваджене Катериною ІІ, маніфестом від 28 червня 1786 року було заборонено страхувати майно в іноземних страховиків, а саме заборонялось у чужі держави будинки та фабрики «здешние на страх отдавать» , далі в указі йшло пояснення причин - вивозячи у такий спосіб гроші, що є збитком для держави. Була створена «страхова операція» земельного банку та вона діяла лише у великих містах, а на страхування приймала тільки споруди, що приймались банками як застава при наданні кредиту, фактично це – одна з перших форм іпотечного страхування. З цією ж метою та знову при банку було відкрито Страхову експедицію – першу страхову організацію Росії.
У розвинених країнах справжній період становлення «сучасного банкострахування» припадає на 80-ті роки ХХ ст. Значний вплив на нього мав розвиток лібералізації та глобалізації, характерний для цього періоду. Не заглиблюючись в історію, цей період називають першим етапом розвитку сучасного банкострахування , тому що починаючи із даного етапу, дослідження розвитку консолідації банківського та страхового бізнесу та формування відповідної бізнес архітектури уже не історична проблема, а глобальна, актуальна та притаманна для розвитку світової економіки, особливо для України і розвинених країн. Від 1980 року до 1989 року доходи банківських інституцій від продаж страхування життя у Франції зросли в сім разів, у середньому на 23 відсотки щорічно.
У 1985 році почали створювати перші, з урахуванням розвитку конку¬рен¬тного середовища й потреби, альянси за участю банківських установ та страхових компаній у Великій Британії і Франції. Так, Британська страхова компанія Standard Life інвестувала в Bank of Scotland, a французька GAN придбала Credit Indastriel et Commercial. У Великій Британії, згідно з Building Societies Act, із 1986 року бу¬ді¬вель¬ні товариства (ang buzldzng socteties) отримали право створювати власні ком¬панії зі страхування життя, а першим банком, який у цій країні надав такого типу страхові послуги, став TSB, що в 1967 році вийшов на ринок зі своїм продуктом TSB–Life зі страхування життя. У 1994 році частка при¬бут¬ку від страхової діяльності у цій структурі сягнула 25%, а інституція, значно підвищивши влас¬ні доходи, вийшла в лідери. У Франції в 1980 році Banque Nationale dе Paris Paribas створив власну страхову компанію Natio Vie. Даний підхід ви¬прав¬дав себе, про що свідчить результативність групи Paribas, яка тепер зай¬має домінуючі позиції у Франції.
Консолідація фінансових інституцій розпочиналась із продаж страхових продуктів через банківські відділення, котрі розширювали спектр традиційних банківських послуг, а згодом було створено нові форми заощаджень. Це послужило приводом для зростання зацікавленості банків до страхових послуг та набуттям часток власності у компаніях зі страхування життя. Слід наголосити, що на ринках, де ініціативу до консолідації проявили банки, сформувався термін «bancassurance», зміст котрого можна передати словом «банкострахування» (banque + assurance / банк+страхування); іта¬лій¬ським відповідником цього терміну є «bancari», а іспанським « banco¬assu¬rance» та англомовним «bankinsurance», але найчастіше дану взаємодію окреслюють франкомовним терміном «bancassurance» (банкострахуван¬ня) та німецькомовним аналогом «Allfіnanz», котрий українські вчені трак¬ту¬ють як теорію «загальних фінансів».
На сучасному фінансовому ринку виразно розкриваються саме дві основні тенденції – інтеграційна, виразником якої є концепція так званих «загальних фінансів» і дезінтеграційна, котра проявляється у концепції спеціалізації (у розрізі фінансових продуктів чи груп клієнтів) . Адже обидві тенденції притаманні лише для високо розвинутого фінансового ринку, а тому не дивно, що проблема взаємовідносин банківської та страхової сфери раніше не була предметом широкого обговорення, на відміну від сьогодення, коли набирає все більшої ваги.
Концепція «Загальних фінансів» є порівняно новою. Причиною появи якої було виникнення певної сукупності проблем фінансової індустрії у галузі збуту фінансових послуг. Спеціалісти переконані, що ця концепція формувалась у різних країнах майже одночасно, а тому отримала багатозначний термінологічний вираз.
У тих випадках, коли страховики не захотіли поступитись ініціативам банків, вони самі почали пропонувати послуги банківського характеру. Така діяльність страховиків була визначена окремим терміном «assurfinance», який максимально передає зміст саме таких фінансових взаємовідносин. Вважається, що започаткував його у 80-х роках тодішній керівник відомої французької страхової компанії AGF Мішель Альберт, який запропонував своїм клієнтам кредити та послуги на довірче управління їхніми фінансовими активами. На думку окремих дослідників банкострахових зв’язків, паралельне вживання цих двох термінів, які передають однаковий зміст, зумовлене тим, що «bancassurance» є повнішим з позиції банків, а «assurfinance» - з позиції страховиків. Хоча вважається, що перший термін глибше передає суть цього явища.
Портрет експертів
Редакція журналу «Страхова справа» продовжує традицію проведення тематичних спеціалізованих оглядів і пропонує до уваги читачів результати власного дослідження з питань банкострахування. Для оцінки рівня співпраці між страховими компаніями й банками нами використана методологія експертного опитування. В якості респондентів залучено 24 топ-менеджерів провідних компанія страхової галузі. Процес удосконалення механізму взаємодії та зростання частки банкострахування (bancassurance) в структурі доходів як банків, так і страхових компаній спонукали до проведення опитування у червні 2008 року.
Серед експертів 39% керують компаніями з чисельністю працюючих до 50 осіб; 13% - від 51 до 100 осіб; 18% - від 101 до 250 осіб; по 13% - від 251 до 500 осіб та від 501 до 1000 осіб й лише 4% - понад 1000 осіб. Переважна частина респондентів (52%) має досвід роботи на страховому ринку більше десяти років; 9% - від 7 до 10 років; 17% - від 5 до 7 років; 9% - від 3 до 5 років та 13% - до 3 років. В компаніях з вітчизняним капіталом працює 59% опитаних, в іноземних – 35%, а решта 6% зі змішаним. Так, 83% експертів – представники компаній, які спеціалізуються на ризиковому страхуванні, 17% - на страхуванні життя.
Критерії вибору бізнес-партнера
Серед основних критеріїв вибору партнера в системі банкострахування респонденти визначили прийнятні умови співпраці – 62,5%; довіру до партнера та особисті зв’язки – 37,5%; усталені партнерські відносини – 25%, «неписані правила» акредитації (на зразок 3 млн. дол. США на депозит) – 4,2%.
Ініціаторами налагодження співпраці, за словами експертів, у 54,2% виступали страхові компанії й лише 12,5% - банківські установи, решта 33,3% опитаних вважають, що йде взаємний процес: страхова компанія шукає нові канали збуту продуктів, а банк додаткового та постійного заробітку. Так, розмір комісії банку значно перевищує винагороду страховим посередникам, від цього в певній мірі різко зростає вартість послуги й знижується якість.
До основних причин, які стимулюють банки до розвитку співпраці зі страховими компаніями експерти віднесли: залучення фінансових ресурсів партнера (75%); розширення асортименту послуг (66,7%); розширення клієнтської бази (50%); універсалізацію діяльності (45,8%); комплексне страхування банківських ризиків та зростання продуктивності праці персоналу по 37,5%.
Посилення конкуренції на ринку банківських послуг, яка супроводжується зниженням доходів, у т.ч. скороченням доходу від маржі з традиційних банківських продуктів, а також збільшенням адміністративних і маркетингових витрат спонукає банки пропонувати клієнтам нові послуги з метою підвищення власної прибутковості та ефективності банківської діяльності. Світова тенденція до універсалізації банківської діяльності передбачає надання банками всього спектру фінансових послуг. Оскільки деякі клієнти воліють мати рахунки в декількох банках, перед банками постає завдання завоювати їх лояльність. Поєднання банкострахових продуктів зручне для споживачів, бо забезпечує їм більш широкий вибір послуг. Для банків це означає зростання продажів і встановлення тісних стосунків із клієнтом порівняно із звичайним наданням послуг. У зв’язку з цим ширший обсяг послуг запобігає переходу клієнтів до конкурентів; погіршення демографічної ситуації, що супроводжується зниженням народжуваності в поєднанні зі збільшенням тривалості життя, накладає значний відбиток на вікову структуру населення. Така ситуація відкриває перед банками широкі можливості для задоволення потреб клієнтів щодо одержання додаткових доходів; аналіз доступної інформації про фінансовий стан клієнтів значною мірою допомагає досліджувати їхні потреби, а також розробляти і просувати нові продукти. Якість інформації, якою володіють банки, створює переваги щодо просування страхових продуктів порівняно з конкурентами; зміцнення бренду банку як фінансового супермаркету.
Банківські установи завдяки розгалуженій мережі є відносно досконалим та дешевим джерелом дистрибуції страхових продуктів. Згідно досліджень, польського вченого Сліперського М., собівартість дистрибуції страхових полісів у банку становить близько 8 % від страхової премії, тоді як страхові агенти збільшують дані витрати до 22%. Страхове товариство отримує в банку можливість до здійснення фінансових операцій, таких як отримання короткотермінових позик, у випадку необхідності врегулювання раптових збитків.
Серед основних переваг для страхових компаній від запровадження банкострахування експерти зазначили: розширення клієнтської бази (83,3%); диверсифікацію каналів збуту (62,5%); укріплення бренду (58,3%). Для страхових компаній розвиток банкострахування сприятиме розширенню асортименту послуг, що надаються завдяки реалізації принципу продажів «усе з одних рук», так вважає 50% респондентів. При цьому, послуги мають бути високоякісними, гарантованими та привабливими для клієнта.
Однак, не слід забувати й про те, що взаємна інтеграція ліквідує суттєві відмінності між банківською і страховою сферою й поряд з ефектом «синергії» може викликати й додаткові проблеми, пов’язані з необхідністю уніфікації бізнесів та поєднання технологічних процесів, серед яких, на думку експертів слід виділити: сприйняття банками страхових послуг як другорядних (58,3%); комплексні продукти не завжди містять найвигідніші для клієнта умови (54,2%); зниження якості страхових послуг (41,7%); подорожчання банкострахових продуктів (33,3%); виникнення залежності між партнери по кооперації, які більші за розміром і фінансовою потужністю (20,8%).
На думку експертів, правила акредитації страхової компанії у банках та концепція bancassurance «негативно впливає на фінансову гнучкість страховика й може поставити під загрозу його конкурентну позицію на ринку.
Проте вважаємо, що сприйняття банками страхових послуг як другорядних - це тимчасова проблема скоріше сфери психології, ніж економіки. При відпрацюванні ефективного та взаємовигідного механізму співпраці, даний напрямок роботи є перспективним та пріоритетним для розвитку.
Інтеграційні моделі
Основою для формування консолідованої банкострахового бізнес архітектури є її структурна побудова та моделі зрощення, взаємодії фінансових інституцій.
У світовій практиці існують різні погляди на моделі bancassurance. Так, в роботі Гріневой Т. з рейтингового агентства Standard & Poorrs приводиться п’ять моделей взаємодії банків зі страховими компаніями. А на думку Габідуліна І., директора компанії «Страховий брокер «Дедал», концепція bancassurance передбачає лише дві моделі: коли банк купує страхову компанію або навпаки. Адже лише за таких умов можливий створення єдиної інформаційної системи між банком і страховою компанією, без якої успішна реалізація концепції просто неможлива.
Вітчизняні аналітики до найбільш поширених форм співпраці і конвергенції страхових компаній і банків відносяться:
1. Початкова форма співпраці, яка обмежується наданням страховою компанією послуг клієнтам банку і самому банку на договірних основах. Ця форма не є по суті bancassurance, оскільки відсутня конвергенція каналів продажів і спільних продуктів.
2. Форма агентських відносин, яка припускає розповсюдження страхових послуг з угоди з банком через його агентську мережу.
3. Форма кооперації, при якій партнери утворюють договірний альянс, створюючи на договірній основі режим найбільшого сприяння у всіх галузях співпраці. Це вищий ступінь співпраці, що вимагає координації спільного бізнесу на довготривалій постійній основі.
4. Форма контролю припускає застосування механізму контролю аж до злиття і поглинання, за допомогою якого банк або страховик має намір досягти своїх стратегічних цілей. Поглинання шляхом придбання пакету акцій достатнього для участі в управлінні страховою компанією або банком дозволяє ефективно використати канали продажів, розширити і диверсифікувати продуктовий ряд і клієнтську базу, що є найбільш поширеною і ефективною стратегією реалізації банківського страхування, що реалізовується світовими лідерами ринків фінансових послуг.
5. Форма фінансового супермаркету є вищою фазою інтеграції банку і страхової компанії. При цьому структури банку і страхової компанії повинні бути тісно інтегровані між собою не тільки на рівні фронт-офісних структурних підрозділів, що забезпечують спільне використання каналів продажів фінансових послуг, але і на рівні загального бек-офісу.
Слід зазначити, що багатьма сучасними науковцями поняття моделі банкострахування розглядається узагальнено.
Російський практик Яцентюк О. виділяє 3 моделі з яких банки і страхові компанії, в залежності від економічної ситуації в країні, особливостей місцевого законодавства та інших факторів обирають спосіб входження у консолідований банкостраховий бізнес.
По – перше, банк та страхова компанія підписують договір, згідно якого згідно якого банківська установа зобов’язується виступати в якості офіційного представника страховика при реалізації його продуктів.
По – друге банківська установа і страхова компанія домовляється про взаємне володіння акціями.
По – третє банк повністю або частково купує страхову компанію.
Запропонований поділ не відображає усіх поглядів на цю проблему, та не відрізняється чіткою структурованістю, і над цим питанням працюють вчені і практики і в інших країнах, так французька наукова школа пропонує 4 основні моделі:
- договір банку з страховою компанією про дистрибуцію страхових послуг у відділеннях банку;
- об‘єднання банківсько-страхових інституцій із переважною часткою банку;
- об’єднання банківсько-страхових інституцій із незначною часткою банку;
- повний контроль страхової компанії банком.
Подібний поділ зумовлений ситуацією на французькому ринку. Так, у Франції починаючи із 80-х років ХХ ст. банки почали брати участь у дистрибуції продуктів страхування життя, а під кінець 90-х років ХХ ст. запровадили продаж продуктів ризикового страхування. Більшість французьких банків має маркетингові договори із страховиками життя або частки в статутних капіталах цих інституцій. Найважливішим чинником, що сприяв розвитку банкострахування у Франції була економія у коштах дистрибуції, у порівнянні з традиційними каналами продаж. Також існує думка, що успіх формування консолідованої банкострахової бізнес архітектури був пов’язаний із внутрішньою слабкістю страхового ринку, незначною конкуренцією та низькою кваліфікацією страхових агентів.
Додатковими чинниками, що сприяли розвитку продаж страхування життя через банківські відділення були податкові пільги та простота полісів, завдяки чому, легше було використовувати можливості персоналу банківської установи. Залучення банків до дистрибуції страхових полісів сприяло скороченню кількості страхових агентів на 50%. Банки розпочали консолідовану банкострахову діяльність, коли відчули необхідність нових фінансових надходжень, через зменшення прибутків від традиційної банківської діяльності. Банки діяли на ринку із високим рівнем конкуренції, в той же час страховий ринок із значним потенціалом характеризувався значно меншим її рівнем. У Франції мав місце, також, ефект наслідування одразу після того, як деякі банки розпочали співпрацю з страховими компаніями, інші суб’єкти також вводили таку модель, з часом керівництво доходило до висновку, що припинення цієї співпраці ослабить їх конкурентну позицію. Додатково консолідація банківського та страхового бізнесу виявилася дуже ефективним способом для збільшення ефективності дорогої в утриманні традиційної мережі банківських відділень.
Лідером на початку розвитку концепції була Caisse Nationale de Prеvoyance, державна страхова компанія, яка створила мережу близько 30 тис. банківських та навіть поштових відділень, що забезпечило їй першість за кількістю проданих полісів довгострокового накопичувального страхування життя. Також, у 1971–1973 рр. були засновані перші страхові товариства банками. Одним з перших був банк Credit Mutuel котрий створив власну страхову компанію ACM Vie (Assurances du Crćdit Mutuel Vie). Наразі фірма має у своєму розпорядженні 4 тис. відділень, та успішно діє.
Другий етап розвитку банкострахування у Французьких банках почався у першій половині 80-х років ХХ ст.. Даний імпульс пов’язують з розвитком лібералізації, та зміцненням попиту у суспільства на пенсійне страхування, пенсійні реформи та старіння населення. Власне з даним етапом пов’язують перехід від не поєднаної спільним капіталом моделі – договорів про співпрацю, до більш інтегрованої моделі співпраці - фінансової консолідації. Наприклад, у 1980 році Banque Nationale dе Paris Paribas, створив власну страхову компанію Natio Vie. Даний підхід, виправдав себе, про що свідчить тепер уже результативність групи Paribas, яка займає, домінуючі позиції у Франції.
Найефективніше діяльність bancassurance розвинулась на фінансовому ринку Франції на третьому етапі розвитку bancassurance у Франції. У 2003 році частка продажів через відділення банку сягнула 67%.
Консолідовані структури банківської установи і страхового товариства можуть бути надмірно чутливими до коливань кон’юнктури ринку. Теорія системного ризику вказує, що фінансові проблеми чи проблеми з ліквідністю однієї фінансової інституції можуть сприяти подібним проблемам у інших учасників фінансової системи, викликаючи, як наслідок фінансову і господарську кризу. Консолідована бізнес архітектура вимагає взаємного контролю усіх членів даної ієрархічної структури, тому що фінансові чи інші проблеми однієї інституції виступають каталізатором інших, а на рівні реноме бренду може бути сприйнята як початок глобальної фінансової кризи, що є, на нашу думку, іще більшою небезпекою для фінансових інституції. Враховуючи небезпеку, що супроводжує формування новітньої бізнес архітектури, приходимо до висновку, щодо необхідності попереднього детального вивчення та аналізу фінансового ринку, а вибір моделі чи її зміну слід проводити поступово.
Формування консолідованої банкострахової бізнес архітектури в Європі з успіхом розвивається як у високорозвинених системах так і в країнах із невикористаним потенціалом фінансового ринку. Основними бар’єрами для розвитку є консервативні юридичні норми, а також труднощі в організації і управлінні продажами консолідованих фінансових послуг із відмінним характером. Успіх інтеграції залежить від простоти продуктів та послуг, а також наявності привілеїв, пільг в оподаткуванні довгострокового накопичувального страхування життя чи пенсійних програм, що додатково стимулює придбання саме цих довгострокових фінансових продуктів.
Тенденція до надання інтегрованих фінансових послуг в Європі розвинулася не рівномірно, проте прагнення до руху у даному напрямі є вже розповсюдженим явищем. А стрімкий розвиток дистрибуції страхування життя, зумовлений відповідним станом фінансового ринку та його не насиченістю довгостроковими фінансовими послугами. В цьому плані український фінансовий ринок має значні можливості та перспективи, зумовлені незначною прив’язаністю, призвичаєністю населення до класичних каналів дистрибуції страхових послуг. Може бути цінним для української практики досвід окремих Європейських країн, де дана концепції була реалізована із найбільшою ефективністю.
У Нідерландах популярною моделлю є формування фінансових конгломератів. Там зареєстровані одні із найбільших світових фінансових конгломератів, що пропонують повний спектр банківських, інвестиційних і страхових послуг. Такі як, ABN-Amro, ING, Rabobank i Fortis. Rabobank виконує функцію центрального банку для кооперативних банків у Голландії. Страхові продукти - однаковою мірою, як страхування життя так і ризикового страхування - пропоновані через мережу 800 кооперативних банків.
Додатково, Rabobank увійшов до альянсу з Robeco - однією з найбільших незалежних європейських фінансових інституцій, управляючих інвестиційними фондами. Fortis Group також виникла в процесі консолідації комерційного банку зі значною мережею страхової компанії та інвестиційного банку. В ING Group, одній з найбільших за покриттям та одній з найвідоміших фінансових груп в Європі, у 1994 році було прийнято рішення консолідувати банківський та страховий бізнес і з цією метою було створено єдине правління для банку і страхового товариства. ING продовжує свій розвиток через поглинання нових фінансових інституцій, так мало місце придбання британського банку Barrings, а також декількох страхових товариств у США. ABN Amro був створений у 1990 р. консолідацією двох найбільших нідерландських банків, а через три роки банк утворив власне страхове товариство. Стратегія ABN Amro зорієнтована на закордонну експансію.
Фінансовий ринок Великої Британії є конкуренто насиченим, ознайомлений із фінансовими інноваціями. Та успіх британських банківських та страхових інституцій на міжнародній арені інколи ототожнюють із законодавчими нормативами, які дозволяли розвивати інновації і підприємництво. Нестандартним правовим рішенням є Building Societes Act від 1986 року, котрий зрівняв конкурентну позицію банківських установ та будівельних товариств, а окрім того цей закон дозволяв цим інститутам наявність чи створення власної страхової компанії, а також уможливлював перетворення будівельних товариств у комерційні банки. Це зміцнило конкуренцію на ринку фінансових послуг та сприяло консолідації банківського та страхового бізнесу, створенню різноманітних форм банкострахування.
Всі чотири найбільші банки Великої Британії (Barclays, National Westminster, Midland i Lloyds TSB) були фінансовими конгломератами. Ними пропонувалися у банківських відділеннях більшість банківських послуг, та кожен із них займався також страхуванням. Моделі зрощення банківського та страхового бізнесу відображені у створення спільних підприємств, чи через вихід на страховий ринок банківської установи створюючи власну страхову компанію. На британському ринку все частіше банківські установи, що не здійснювали інтеграційну банкострахову стратегію, купують страхові інституції. Банківські товариства страхування життя використовують різноманітні канали дистрибуції продукції та основним залишається продаж страхових послуг клієнтам банку. Наприклад, Barclays Life продає поліси страхування життя трьома каналами: через безпосередній продаж, страхових брокерів і у відділеннях банку. Варто відзначити, що на останній канал припадає близько 90% продажів і основне навантаження зосереджено на працівниках банку та працівниках Barclays Life, що закріпленні за банківськими відділеннями. Вищезгадана схема уже отримала масове застосування у Великій Британії. У цьому контексті особливе місце відводиться взаємодії працівників банківської установи та страхової компанії. Серйозною проблемою може виявитися брак відповідних ліцензій і дозволів на продаж страхових продуктів у працівників банку. Одним з передвісників консолідації банківських і страхових послуг у Великій Британії є Lloyds TSB, який виник у 1995 р. з об'єднання банків Lloyds, а також Trustee Savings (TBS). Група Trustee Savings (TBS) утворила свою власну страхову компанію вже в 1972 р., натомість Lloyds купив інше страхове товариство в 1984 р. Жоден з цих банків не розвинув масово банкострахування до кінця вісімдесятих років.
У Великій Британії однією із основних проблем у формуванні консолідованої банкострахової бізнес архітектури, були проблеми менеджменту, а саме мотивація працівників банку до активного продажу страхових продуктів. Розвиток консолідації банківського та страхового бізнесу сприяв появі трьох варіантів вирішень даної проблеми функціонування:
- прийом на роботу спеціалістів із страхування у відділеннях банків. Метою цього було, кваліфіковано,
ефективно та швидко позбавляти клієнта останніх сумнівів щодо необхідного страхового захисту та створити основу для співпраці та реалізації спільної ідеї;
- зарахування результатів продаж страхових продуктів у оцінці ефективності діяльності банківського
відділення;
- базова оплата праці спеціалістів зі страхування повинна бути наближеною до аналогічного показника
банківських працівників.
Окрім того, рекомендується паралельне застосування мотиваційних премій за результатами продаж.
Базовим чинником, що мав вплив на розвиток банкострахування у Великій Британії, були значні кошти аквізиції страхових послуг. На цьому надзвичайно розвиненому ринку страхування протягом багатьох років формувалась існуюча модель відносини між страховими компаніями та посередниками, що займались реалізацією їх послуг. Вартість даної співпраці з розвитком конкуренції на ринку почала значно зростати. Таким чином з’явилася потреба побудови нових, за участю банків, дешевших методів дистрибуції страхових послуг. Іншим чинником, що мав вплив на успіх банкострахування, є тенденція притаманна не лише для представників Великої Британії, до лояльності перед однією фінансовою інституцією, такою у Британців є банк. Зростаюча конкуренція на ринку фінансових послуг повільно це змінює, проте і надалі, лояльність і довіра до банків у Великій Британії залишається значною.
Отже, протягом тривалої історії діяльності фінансові інституції не обирають єдиної моделі зрощення та функціонування банківського та страхового бізнесу, а у залежності від ситуації на ринку та наявних можливостей використовують ту чи іншу модель.
В перехідний період у банківській справі Польщі можливі переваги від співпраці банківської та страхової інституції оцінювались досить слабо. Основним аргументом були труднощі щодо нагляду за діяльністю таких фінансових груп. Проте вже в середині 90-х ХХ ст. було помічено, що страхові товариства від консолідації бізнесу мають можливість отримувати значні переваги, такі як:
- отримання від банківської установи інструментарію, що дозволяє проводити значні фінансові операції, в тому числі розміщення вільних грошових коштів;
- можливості отримання короткотермінових позичок на врегулювання раптових втрат, що дозволяє не розривати депозитних чи інших довготривалих інвестицій через раптові і короткотермінові потреби в вільних коштах;
- банки що мають розбудовану структуру філій і відділень, є дешевим та ефективним дистриб’ютором страхових продуктів.
Початок реформи банківської системи Польщі, було закладено, ще в 1986 році. З метою відмови від фінансування банками збиткових підприємств та пристосування ринкових принципів господарювання, а саме самостійності, самофінансування та збільшенням повноважень керівництва щодо вибору стратегії розвитку. Першим суттєвим елементом було створення 9 комерційних банків, на базі 430 відділень Національного Банку Польщі. В подальшому приватизація та консолідація сприяли створенню основ конкуренційного банківського сектору і ця конкуренційність постійно посилювалась входженням на національний ринок закордонних банків, котрі або самі створювали новий банк або активно брали участь у приватизації існуючих. Розвиток фінансового ринку в Польщі сприяв поступовому зростанню зацікавленості до можливостей дистрибуції страхових послуг через мережу банківських відділень. Даний інтерес носив швидше прикладний характер, зумовлений передбачливістю закордонної інституції та прагненням до запровадження довготермінової стратегії, що підтвердила свою ефективність у іншій країні. Прикладом такої стратегії є банк Pekao та його акціонер Allianz AG (2 % акцій), консолідація Kredyt Bank і Warty спільний закордонний стратегічний акціонер – банк KBC NV з Бельгії), чи договір про банкострахування підписаний PZU i Bank Millennium, де спільним акціонером є фінансова група BCP-Eureko . Отже, основною моделлю функціонування банківського та страхового бізнесу у Польщі є консолідація фінансових інституцій, та не у формі безпосереднього об’єднання чи обміну частками акцій, а через третього учасника - спільного акціонера, що є складнішою формою консолідації бізнесу та довго тривалішою, ніж наразі домінуюча в Україні акредитації страхових товариств у банківських установах. Відомі банківсько-страхові групи, що розвивають свою діяльність на території Польщі, це: Група Grupa Ergo Hestii із BPH PBK; Grupa Generali i Commerzbanku (спільний інвестор Банк Розвитку Експорту); Grupa Nordei; Grupa Commercial Union Polska (член групи CGNU) у співпраці із трьома банками Bank Zachodnі WBK i BPH PBK – дистрибуція послуг із страхування життя у банківських відділеннях та з Citibank де Grupa Commercial Union Polska страхує власників кредитних карт та індивідуальних позичальників, що користуються споживчими кредитами .
У кожній з цих груп є закордонний інвестор, та часто використовують значні фінансові інвестиції між банками та їх страховиками - партнерами.
На основі ситуації на фінансовому ринку та теоретичних досліджень польський науковець Ковалевські О. розрізняє такі моделі функціонування банківського і страхового бізнесу:
- стратегія альянсу;
- стратегія спільного підприємства;
- стратегія створення власної інституції;
- консолідована модель .
Дві останні моделі характерні для банків із високим ступенем капіталізації.
На даному етапі розвитку фінансового ринку вигоду від дистрибуції своїх продуктів через банківські відділення, окрім страхових компаній мають інвестиційні фонди. Це може бути застереженням для страховиків, без відповідної цілеспрямованої діяльності вони можуть бути витіснені більш активними конкурентами. Тому важливим, на нашу думку, є спрощення страхових продуктів, це обумовлено тим, що такі краще продаються і не лише в банківській мережі. Польський ринок можна оцінити, як дуже змінний, що зумовлено молодістю та становленням і перспективним, як таким де є можливим розвиток подальшого процесу консолідації. Дослідження вказують на те, що зрощення банківського та страхового бізнесу надалі матиме місце та розвиватиметься в Польщі. Підтвердженням схожості прогнозів провідних фінансових установ Kredyt Bank, Warta i Warta Vita є оголошення конкурсу на польський відповідник терміну bancassurance, що є свідченням переконання фахівців, топ-менеджерів значних інституцій та їх акціонерів у актуальності та подальшому розвитку консолідації банківського та страхового бізнесу у Польщі.
Отже, консолідація банківського та страхового бізнесу це суттєва зміна бізнес архітектури фінансового ринку, а саме не лише зміна його структури, але і запровадження нових моделей співпраці поміж учасниками ринку та формування продуктів і каналів, що не мали поширення до цього.
Для оцінки можливостей та перспектив формування консолідованого банкострахового бізнесу в Україні найбільш доречним, є досвід країн Західної Європи і Польщі, тому що ці країни, можуть служити прикладом розвитку фінансового ринку України. Українські фінансові інституції уже здійснили спробу консолідації банківського та страхового бізнесу, та навіть існують фінансові групи, що формують нову консолідовану банківсько-страхову бізнес архітектуру та прибутковість і частка ринку цих інновацій, що продовжує стрімко зростати, іще суттєво не вплинула на архітектуру фінансового ринку України. Такий стан є наслідком незначного розвитку страхового ринку та перевагою у банках короткострокових депозитів, що є свідченням лише формування сприятливого середовища для банкострахування. Однак, українські фінансові інституції перебувають в пошуку найбільш інтегрованих продуктів придатних до дистрибуції через банківські відділення в українських умовах. Всі ці заходи приймаються для того щоб при позитивній кон’юнктурі ринку та змінах бути підготовленими, скористатись із цього та зайняти лідируючі позицію у консолідованій банкостраховій бізнес архітектурі України.
Сабодаш Р. зазначає, що в Україні діяльність щодо здійснення банківського страхування може існувати у трьох формах.
До першої й найтіснішої форми співпраці банку та страховика можна віднести створення фінансової холдингової групи, до якої входять банківські установи та страхові компанії. Однак у цієї форми існує ряд недоліків, що не дають можливості стати провідною формою існування банківського страхування.
Другою формою реалізації банківського страхування є діяльність на основі договорів про спільну діяльність, тобто шляхом створення простого товариства. Станом на сьогодні ця форма співпраці є найбільш перспективною.
Третьою формою співпраці є діяльність банків та страховиків на основі агентських угод. Ця форма співпраці є найбільш поширеною в сфері реалізації банками концепції банківського страхування .
Повністю, розділяємо думку про можливість функціонування консолідованого банківського та страхового бізнесу у даних формах та вважаємо за необхідне доповнити власними моделями. Та дещо розмежувати другу і третю форму. Використовуючи детальні напрацювання європейських вчених, де досвід даної діяльності значно більший.
Надзвичайно складну та багатогранну модель функціонування банківського та страхового бізнесу запропоновано польським науковцем Мессиаш-Ханшке А. , яка виділила наступні моделі банкострахової співпраці: спілка joint venture, договір про дистрибуцію, злиття і поглинання, стратегія «де ново», стратегічний альянс та викуп акцій.
Кожна із вище перелічених стратегій має свої переваги і недоліки, тому виникла необхідність детально проаналізувати моделі зрощення та функціонування банківського та страхового бізнесу. Найпростіша форма співпраці банківських та страхових інституцій на польському ринку – дистрибуційний договір, яке може бути одностороннім або двостороннім. При використанні одностороннього дистибуційного договору страхова компанія продає страховий продукт у відділенні банку під власною маркою. Банківська установа за це отримує комісію від продажу даних фінансових продуктів. У випадку двостороннього порозуміння – страхове товариство має поширювати банківські продукти через власні канали за що отримує від банку комісію. Основною причиною укладання такого договору є бажання банківської інституції набути досвід та ноу-хау в страховій сфері. Позитивною рисою даної моделі є незначні витрати на впровадження та функціонування й мінімальний ризик. Найчастіше ця модель використовується у випадку малих та середніх фінансових інституцій та при продажах високо комплементарних фінансових послуг. Але подібний альянс є нестабільним та короткотривалим.
Наступна модель співпраці банківського та страхового бізнесу злиття і поглинання. Якщо банківська інституції приймає рішення про поглинання страхової компанії, вона повинна виконати надзвичайно детальний аналіз даної фінансової інституції. Практика доводить, що часто злиття та поглинання приносять менші переваги ніж очікувалось, окрім того, практика доводить що існують негативні моменти у разі об’єднання банківської та страхової інституції. Адже у разі недосягнення очікуваних переваг, негативна ситуація відобразиться на мотивації персоналу, стилі менеджменту і як наслідок відобразиться у неповному використанні отриманих технологій, можливостей. Заслуговує уваги той факт, що злиття та поглинання досить ризикові дії та їх вартість є значно вищою, ніж у інших моделей консолідації банківського та страхового бізнесу, у разі фіаско обраної стратегії. Вагомою перевагою є швидкість створення консолідованої банкострахової архітектури – нової фінансової інституції та отриманні банківською інституцією нових технологій.
Як окрема модель функціонування банківського та страхового бізнесу виділяється стратегічний альянс. Вона базується на порозумінні банківської інституції і страхової компанії щодо взаємного використання каналів дистрибуції фінансових послуг. Стратегічний альянс також може бути одно і двостороннім. Банківська установа або страхова компанія поширює фінансові послуги партнера через власті збутові мережі, за що отримує комісію. Стратегічний альянс недорогий та характеризується незначним ризиком. Сприяє поліпшенню конкурентоздатності стратегічних партнерів, але є короткочасним, нестабільним та не завжди ефективним. Негативний вплив на стратегічний альянс чинять відмінності у організаційній культурі банківської установи і страхової компанії, а також відмінності у системі оплати праці працівників.
Ми дещо не погоджуємось з таким трактуванням стратегічного альянсу, і в дане поняття вкладаємо дещо ширший зміст. Обумовлюємо це тим, стратегічність передбачає, в нашому розумінні, довгостроковість альянсу, а це можливо лише при використанні обміну акціями чи придбанням частки у капіталі інституції партнері.
Російські страховики за допомогою альянсів із банками вирішують актуальні проблеми низької капіталізації та недостатнього розвитку збутових мереж.
Ще одна форма консолідації банківського та страхового бізнесу - це викуп акцій, персональні домовленості акціонерів чи персональні домовленості керівництва інституцій. Подібні процеси призводять до створення банківсько-страхових холдингів.
Завдяки відмінностям у стані розвитку консолідації банківського та страхового бізнесу у окремих країнах, можна досліджувати різні інтеграційні моделі функціонування банківського та страхового бізнесу. І дані відмінності пов’язані із зростаючою консолідацією на світових фінансових ринках банківського сектору та страхування а також прагненням банків до перетворення в універсальні інституції, що здатні запевнити кожну фінансову потребу своїх клієнтів. Як доводить досвід, чим більш консолідована і об’єднана єдиним капіталом модель функціонування банківського та страхового бізнесу, тим більші та довго триваліші переваги і прибутки можні від неї отримати.
Підсумовуючи Європейський поділ на інтеграційні моделі функціонування банківського та страхового бізнесу та досвід ї становлення пропонуємо власний модельний ряд.
Умовно варіанти консолідації, на нашу думку, слід поділити на два типи, моделі базовані – на безкапіталовій основі та коінтеграція банківського та страхового бізнесу, якій притаманна консолідація на рівні інституцій, що є яскравим проявом формування новітньої фінансової бізнес архітектури. Під безкапіталовою моделлю співпраці ми пропонуємо розуміти акредитацію страхового товариства у банку чи договір про співпрацю підписаний поміж інституціями партнерами. Єдиного визначення акредитації не має і у різних джерелах це поняття тлумачиться по різному. Але оскільки в даному випадку вже не йде мова про державну акредитацію, то найбільш точними по сенсу в контексті нашого дійства будуть наступні визначення:
Акредитація (лат. accredo, «довіряти») – як процес, у результаті якого організація набуває офіційного підтвердження відповідності якості запропонованих послуг, що відповідають певному стандарту. Найбільш поширена у сфері професійних послуг, для оцінки якості яких споживач, як правило, не є достатньо компетентним.
Акредитація – як процедура, в ході якої акредитаційний орган офіційно визнає право юридичної особи на виконання робіт в певній сфері. Цілі акредитації прості: по-перше, забезпечується довіра до акредитованих організацій і їх діяльності, по-друге, в торгівлі усуваються технологічні бар’єри. І по-третє, в результаті акредитації захищаються інтереси споживачів в питаннях якості продукції або послуг.
У даній моделі учасниками можуть бути усі зацікавлені у партнерстві інституції та установи, починаючи від супермаркетів та станцій технічного обслуговування автомобільного транспорту, і закінчуючи державними установами, які надають платні послуги чи здійснюють інші дії, що супроводжуються необхідністю сплати мит та платежів, або здійснюють обслуговування лише за наявності, визначених договорів обов’язкового страхування. У обох випадках, навіть державна установа зацікавлена у вищій ефективності праці власних співробітників, а джерелом збільшення даного показника може служити відділення банківської чи страхової інституції, яке знаходитиметься у максимальній наближеності до даної установи, та якщо це не заборонено законодавством, навіть на її території.
Для інших інституцій дана модель співпраці, аналогічно, може бути корисною із вищезазначених причин, а також, необхідно відзначити, консолідація за безкапіталовою моделлю, це - оптимізація фінансових потоків, можливість отримання додаткових комісійних від продажу фінансових продуктів, вивчення менеджменту та ефективності діяльності партнера, що в подальшому може модифікуватись у коінтегровану модель, сприяти рішенню правління, акціонерів задіяних інституцій до придбання бізнесу, чи розміщення активів фінансової інституції у акції перевіреного досвідом партнера.
Перший тип моделей при взаємодії банківської та страхової інституції дозволяє використання баз даних та забезпечує можливість репрезентування банком страхової компанії на основі укладеної угоди. В Україні цей тип моделей має додаткові цілі, таким чином гіпотетично банківські установи обирають стабільних партнерів, через процедуру акредитації, що обумовлене діяльністю деяких українських страхових товариств котрі, на цілком законних підставах мінімізують ціну зменшуючи кількість ризиків, що охоплюються страхуванням. Це дозволяє придбати дешевий страховий поліс, який є вимогою банківської установи при наданні кредиту та в той же час залишити об’єкт страхування у більшості можливих страхових випадків без страхового покриття. Задля унеможливлення подібної практики запроваджена модель співпраці при якій страхова компанія, що бажає щоб її страховий захист задовольняв кредитора-банківську установу повинна пройти процедуру акредитації. Така позитивна модель, що мала на меті забезпечити фінансову стабільність банку та сприяти розвитку фінансових послуг на Україні, була дещо видозміненою і сформувала, на нашу думку іще одну модель. Так банк запроваджує процедуру акредитації, щоб спростити власну перевірку, аналіз страховика, мінімізувати витрати часу. Враховуючи високий рівень конкуренції на ринку, та недостатню кількість професійно підготовлених аналітиків, закритість страхових компаній та значну вартість аналітичних послуг, банківські установи України знайшли власну альтернативу складному та витратному аналізу динамічної фінансової ситуації партнера, а саме вимагають розмістити депозит у відділенні банку, який акредитує. Розміщення коштів страхових компаній має стабілізуючу психологічну функцію та водночас дозволяє отримати додаткового вагомого клієнта самому банку в особі страхової компанії, заробити додаткові кошти та що навіть у разі не стабільної ситуації у страховика не відіб’ється на банківській установі. Така діяльність дозволяє виділити у безкапіталовій моделі – акредитаційну модель. Дана модель протягом тривалого часу користується популярністю, що зумовлено перевагами, які існують у короткостроковому періоді, та аналізуючи її у довгостроковому періоді мусимо відзначити ряд недоліків. При закінченні періоду кредитування страхова компанія може залишити клієнтів отриманих через банківську установу, а той в свою чергу співпрацюючи з не надто надійними партнерами погіршить своє реноме на ринку. Банк при тісній співпраці вивчивши особливості ведення страхового бізнесу може заснувати власну страхову компанію і чим перейти на наступний щабель фінансової бізнес архітектури, також така процедури зважаючи на пере важність банківських установ дає можливість створити надзвичайно жорсткі рамки для ведення бізнесу страховиком.
Тип моделей консолідації банківського та страхового бізнесу, яким притаманна консолідація на рівні інституцій, включає в себе модель спільного підприємства, стратегічну модель створення нової інституції, модель обміну акціями фінансових інституцій чи створення конгломерату – фінансової групи, а також стратегічний альянс. Кожна із цих моделей може мати власні модифікації, також можливим є симбіоз чи одночасне використання декількох моделей.
Концепція спільного підприємства - передбачає створення нової фінансової інституції найчастіше, страхової компанії, на базі рівних капітальних вкладів уже існуючих банківських та страхових інституцій. Створена інституція функціонує під спільним брендом та займається реалізацією страхових послуг через банківські відділення. Основні переваги даної моделі: можливість отримання банком нового необхідного досвіду, реалізація успішного бізнес-проекту із часткою в прибутках нової інституція, відносна безпечність бізнесу, що пояснюється наявність досвіду у страхового товариства – партнера, фінансова підтримка партнерів, необхідна до початку діяльності і обмеження ризику збитків, тому що ризик диференційований поміж партнерами. Та існують і недоліки у даній стратегії, не виключена можливість конфліктів поміж засновниками, щодо стратегії подальшого розвитку спільного підприємства.
Стратегія «de Novo» – передбачає створення нової інституції з «нуля», в межах власної структури та на основі власних коштів, у більшості випадків це заснування страхового товариства банківською установою, хоча існують прецеденти створення страховим товариством банківських інституцій. Основними перевагами даної моделі є висока ефективність та координація консолідованого банко-страхового бізнесу, можливість опрацювання компліментарних фінансових продуктів. Та не варто забувати, про недоліки, до яких слід віднести значні капітальні інвестиції при заснуванні, для України це мінімум 1 млн. євро для страхової компанії що займатиметься ризиковим страхуванням, та 1,5 млн. євро для компанії з страхування життя. Вагомий недолік - відсутність власних новинок через відсутність єдності колективу, відповідної кваліфікації працівників, що вимагає додаткових витрат на підвищення кваліфікації працівників.
Модель обміну акціями, активами фінансових інституцій передбачає консолідацію, початкову стадію формування моделі конгломерату - фінансової групи. Має ряд відмінностей та реалізовується через придбання або поглинання інституцій необхідних для формування консолідованої банка страхової архітектури, у випадку фінансової групи – консолідованої банкострахової інституції.
Основними перевагами моделі, за якої банк придбає частину акції страхового товариства швидкість організації консолідованого банкострахового бізнесу, отримання уже висококваліфікованого персоналу та досвіду роботи на страховому ринку. Можливість об’єднання певних видатків, таких як видатки на маркетингові цілі. Російські страховики з допомогою формування фінансової групи із банками вирішують актуальні проблеми низької капіталізації та недостатнього розвитку збутових мереж. Недоліком можуть бути значні витрати на придбання, пошук і нагромадження інформації необхідної для здійснення вибору інституції, що є метою трансакції, також варто відзначити повільний темп інтеграції відмінних організаційних культур.
Фактично четвертий тип найбільш помітний на фінансовому ринку та водночас найрідкісніший через власні глобальні масштаби передбачає повну зміну фінансової бізнес архітектури фінансового ринку і супроводжується відмовою від обмежуючих статусів, таких як банк у назві , це перехід до глобального консолідованого фінансового ринку де діятимуть найбільш успішні та універсальні інституції. Загалом містить переваги та недоліки попередньої моделі. Наприклад, задля досягнення стратегічної мети відомі банківські установи, котрі протягом десятиліть формували свій бренд такі, як Commerce Bank, Umpqua Bank, US Bank, BankAtlantic і Washington Mutual не тільки проіґнорували слово «банк» у назві, а й задля того, щоб клієнт зрозумів їх нову стратегію, перейменували відділення на фінансові магазини і супермаркети.
В Україні найбільшого розповсюдження набули моделі базовані на безкапіталовій основі, що зумовлено необхідністю страхування при споживчому кредитуванні, іпотеці та при придбанні автомобілів у кредит. При даних видах кредитування наявність страхового полісу принаймні на суму кредиту є вимогою банківської установи, для надання кредиту, а зважаючи на зростаючу вартість страхового захисту, наприклад у авто страхуванні, що обумовлено стрімким розвитком технології, техногенності суспільства, та зростанням заможності громадян України. Цей розвиток супроводжується збільшенням кількості транспортних засобів на дорогах, а це значить зростання ризиковості та збитковості даного виду страхування і як наслідок подорожання даного виду страхування. На тлі глобалізації світової економіки, що на даному етапі розвитку української економіки, повинна супроводжуватись зниженням вартості кредитів, та зростаючою конкуренцією розвинених банківських послуг. Зацікавлення може викликати можливість дистрибуції страхових послуг, вартість яких зростає і відповідно зростає комісія, яка розраховується, як 10-20 відсотків від вартості страхового захисту у залежності від виду страхування, що реалізовується. На разі значна кількість договорів про акредитацію у одній банківській інституції пояснюється антимонопольним законодавством та ліберальність банківських відділень, яким інколи дозволяється на власному рівні визначати страхові товариства із якими буде налагоджена співпраця.
Основна мета прибутковість банківського відділення, банківські установи у яких незначна кількість акредитованих страховиків, або реальна діяльність ведеться із незначною кількістю уже акредитованих страхових компаній пояснюється втручанням керівництва, яке на рівні правління компаній укладають договори про співпрацю. Подібну політику застосовують найчастіше незначні за розмірами фінансові інституції.
Найприйнятніша модель банкострахування
Найбільш прийнятною моделлю інтеграції банку та страхової компанії експерти визначили взаємодію на основі партнерських відносини (62,5%), що цілком відповідає сучасній концепції маркетингу партнерських стосунків.
Різноманітні форми партнерських взаємовідносин між банками і страховими компаніями можна охарактеризувати наступними рівнями.
Перший – страхування фінансових ризиків клієнтів банку за операціями, що пов’язані з діяльністю банка (життя позичальника, іпотека, позики, лізинг, факторинг і т.д.);
Другий – продаж стандартних страхових полісів через філійні мережі банків («зелена картка», страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів), через так звані банківські вікна, коли банк отримує комісійну винагороду, а іноді певну частку від отриманого прибутку;
Третій – включення до банківських продуктів страхових послуг (пластикова карта з медичною страховкою для осіб, що виїжджають за кордон); у клієнта завжди є можливість вибору: він може скористатись простою чи комплексною послугою, а також в змозі придбати дві послуги окремо;
Четвертий – участь страхових компаній разом з банками в єдиних програмах, пов’язаних з комплексним обслуговуванням клієнтів, в інвестиційних та інших проектах;
П’ятий – відкриття представництва страхової компанії при банку. Таке представництво пропонує повний спектр страхових послуг.
Перераховані рівні (форми) характеризують найоптимальніші способи співпраці банків і страховиків, які є доволі вигідними як для одних, так і для інших .
Говорячи про інтеграційну форму співробітництва, потрібно зазначити, що вона може мати наступні моделі: об’єднання Back Office банків і страхових компаній; об’єднання Front Office фінансових організацій та створення керуючої компанії. Експертам було задано питання, яке стосувалось особливостей роботи front та back офісів страхової компанії та банку. 40% опитаних відповіли, що в їх компаніях об’єднано Front Office, 15% - об’єднано Back Office, 20% - створено керуючу компанію, 25% - важко відповісти.
Фінансовий супермаркет
Останніми роками у зарубіжних страховиків одним з перспективних і популярних варіантів банківсько-страхової взаємодії є створення спільних проектів в галузі організації комплексного фінансового обслуговування клієнтів. В силу багатьох причин, в тому нарощення конкурентоздатності і завоювання значної частки ринку, модель фінансового супермаркету є найбільш життєздатним варіантом коопераційного співробітництва.
По-перше, фінансовий супермаркет – це модель клієнторієнтованого бізнесу, що являє собою єдиний інтегрований канал доступу споживачів до фінансових послуг.
По-друге, фінансовий супермаркет – це територіальне і маркетингове об’єднання компаній, що пропонують широкий спектр фінансових послуг (банківських, страхових, лізингових, інвестиційних і т.д.). Аналіз зарубіжного досвіду надання роздрібних фінансових послуг показує, що найбільш економічно виправдане створення фінансового супермаркету на базі банку та страхової компанії.
Створення фінансових супермаркетів є своєрідною формою поліпшення управління ліквідністю, оскільки компанія отримує змогу диверсифікувати як залучені кошти, так і розміщені ресурси за строками й галузями, а також ефективніше управляти вартістю коштів, що залучаються та розміщуються. Крім того, оскільки різним сферам фінансових послуг притаманні різні ризики, робота в кількох секторах фінансового ринку зменшує сумарний ризик фінансової установи. Переваги злиття фінансових установ найкраще ілюструє ефективна робота ING Group, до якої входять банки, страхові компанії, пенсійні фонди, лізингові та трастові компанії.
У ході проведеного експертного дослідження банкострахування встановлено, що 87,5% опитаних переконані, до роботи в системі фінансового супермаркету варто залучати банки; 83,3% - страхові компанії; 45,8% - компанії з управління активами, лізингові та інвестиційні компанії.
Проте один з експертів висловився песимістично стосовно функціонування моделі фінансового супермаркету: «Ця концепція є помилковою, особливо в умовах України. Про будь-які фінансові супермаркети не може бути й мови. Це не закріплено та не врегульовано законодавством, а тому можливі різноманітні шахрайства. Варто зважити на статистику. Лише клієнт виплачує кредит, він відразу перестає страхувати авто. Понад 20% клієнтів компанія втрачає щорічно при пролонгації договору страхування. В Україні відсутні фінансові посередники, які допомагають клієнтам у фінансовому плануванні, але вже з’явилися перші кредитні брокери, яких ніхто не регулює…»
Процес створення фінансового супермаркету включає в себе наступні етапи: вибір рівня інтеграції; чітке визначення цілей; виділення сегменту ринка, на якому буде реалізовуватися проект; розробка структури управління; визначення маркетингової стратегії проекту; створення оптимального продуктового ряду; вибір бренду для нового проекту; пошук чи створення інформаційної системи для підтримки проекту; складання бізнес-плану; підбір і навчання персоналу; управління якістю обслуговування клієнтів.
Створюючи спільний проект «фінансовий супермаркет», компанії партнери повинні вибрати оптимальний для себе рівень інтеграції бізнесу. Незважаючи на різноманітні варіанти створення фінансового супермаркету, можна виділити чотири сфери, до яких компанії встановлюють цілі, виходячи з своїх інтересів, а саме: доходи організацій; робота з клієнтами; потреби і забезпеченість співробітниками та соціальна відповідальність.
Переконані, що ідеальному фінансовому інституту повинні бути притаманні такі основні характеристики: надійність, професіоналізм, хороша ділова репутація, широкий спектр послуг, висока якість обслуговування, швидке реагування на зміни на ринку, значний власний капітал, індивідуальний підхід до клієнта.
Дослідження доводять, що спільний банкостраховий проект «фінансовий супермаркет» якраз і представляє собою поєднання всіх перерахованих побажань клієнта, а це значить, що шанси на успіх у такої інституції значно вищі, ніж в окремого банківського чи страхового проекту.
Створюючи подібне фінансове об’єднання, потрібно розробити структуру управління, яка б враховувала як специфіку спільного ведення бізнесу, так і характерні риси, що присутні кожному бізнесу окремо.
Основними характеристиками організаційної структури проекту є: чисельність персоналу, ступінь централізації управління, функції різних відділів, взаємозв’язок між відділами і т.д.
Розробка і впровадження ефективної системи управління проектом визначається цілою низкою параметрів, серед яких доречно виділити: асортимент банківських і страхових продуктів; наявність розвиненої мережі продаж; пошук маркетингової ніші для нових банкострахових продуктів; необхідність орієнтації на конкретну групу споживачів; рівень кадрового забезпечення компанії; можливість використання сучасних ІТ-технологій та обсяг інвестицій в проект фінансового супермаркету.
Безумовно, фінансовий супермаркет – складна організаційна структура, яка постійно перебуває в русі, підлаштовується до ситуації на фінансовому ринку, потребує оперативного моніторингу і розробки нових продуктів, розрахованих на різні групи споживачів.
Зважаючи на вище викладене, вважаємо за доцільне акцентувати увагу на основних факторах, що сприяють підвищенню конкурентоздатності фінансового супермаркету:
- зниження собівартості трансакцій між партнерами;
- наявність єдиних цілей діяльності й інформаційного простору призводить до розширення спектру наданих клієнтам фінансових послуг;
- можливість запропонувати клієнтам не тільки «пов’язані» продукти, створені за допомогою пакетування, але й інтегровані послуги;
- додаткові вигоди від об’єднаної бази даних клієнтів і каналів розповсюдження;
- можливість реалізувати конкурентні переваги від синергії підприємств і портфельного підходу при наданні послуг.
Входження банків у страховий бізнес породжує ряд нових явищ: загострення суперництва, яке йде на користь клієнтам як з огляду на цінову конкуренцію, так і на підвищення сервісу; на базі нового і додаткового для себе продукту банки можуть тісніше «прив’язати» до себе клієнтуру. Подібна співпраця об’єктивно вимагає не лише взаємної лояльності, а й певного рівня доброзичливості і партнерства. Необхідно враховувати, що на банківські продукти існує активний попит, який є вищим ніж на страхові, а тому коефіцієнт корисної дії при безпосередньому контактування з клієнтом через банки значно зростає.
Непрямі продажі страхових послуг (інтегрованого пакету) ґрунтуються на орієнтації на базові споживчі потреби, тому страховикам необхідно сприяти комплексному вирішенню потреб страхувальників, а не окремих його складових.
Поряд з цим, прямі продажі страхових послуг найефективніше застосовувати при укладанні договорів страхування, які вимагають попереднього огляду майна, за виключенням збуту масових стандартизованих продуктів підвищеного попиту.
На запитання «Яким непрямим пакетним продажам Ви надаєте перевагу?» 61% респондентів відповіли – продажу з основним банківським продуктом за повну вартість страхового, а решта 39% – продажу страхового продукту зі знижкою разом з основним банківським.
Так, 23% респондентів зауважили, що їх компанія через банківські установи реалізує понад 31% страхових продуктів; по 9% - від 26 до 30, від 21 до 25, від 16 до 20 та від 10 до 15; 18% - від 6 до 10 й 23% - до 5, див. рис.8.
Який % страхових продуктів у Вашій компанії реалізується через банківські установи?
Через банківську мережу 83,3% опитаних реалізують продукти страхування заставного майна, 79,2% - автокаско, 62,5% - страхування іпотеки.
Страхові продукти, які реалізуються через банківську мережу
За прогнозами експертів найближчим часом (рік, два) частка продажу страхових продуктів через банківську мережу зростатиме.
Серед основних факторів, які стимулюватимуть розвиток банкострахування 79,2% респондентів зазначили зростання обсягів споживчого кредитування, 54,2% - розробка нових банкострахових продуктів, 50% - розвиток інформаційних технологій.
Відносно оптимістичні прогнози експертів, зроблені до початку фінансової кризи, сьогодні вже сприймаються дещо інакше. Страховим компаніях зважаючи на наслідки фінансової кризи варто бути готовими до зменшення надходжень страховим платежів від банківських установ, а від так варто замислитись над питаннями диверсифікації власних збутових мереж. В умовах кризи вистоять ті страховики, які співпрацюють з декількома банківськими установами, як в сфері продажу клієнтам банку страхових продуктів, так і розміщення страхових резервів на депозитах. Вкрай небезпечною може обернутись ситуація для тих страховиків, які левову частку платежів отримували від банку при страхуванні заставного майна, при цьому сплачуючи останньому велику комісійну винагороду (іноді до 60%) й не проводили виваженої політики формування страхових резервів.
Так, 66,7% експертів зазначили, що їх компанії при виплаті комісійної винагороди надають пріоритет агентському каналу збуту страхових продуктів; 45,8% - банківському; 16,7% - офісному; 12,5% - брокерському та 4,2% - Інтернет-продажам.
До факторів, які стримують процес реалізації страхових продуктів через банки в Україні варто віднести обмеженість кептивними інтересами, так вважає 66,7% респондентів; недостатня прозорість банківського та страхового бізнесу – 41,7%. Варто зазначити також тезу одного з експертів: «Стримують процес реалізації страхових продуктів через банк недосконале законодавство (деякі депутати володіють страховими компаніями, а тому не зацікавлені у регулюванні цих процесів та дії регулятора (банківського та страхового, а також Антимонопольного комітету). А тому й не дивно почути з вуст банкірів, якщо клієнт не задоволений якістю обслуговування, нехай бере кредит в іншому банку. Але в іншому банку аналогічна ситуація, лише інша афільована страхова компанія.»
Комплексне страхування банківських ризиків (Bankers Blanket Bond)
Саме в 1887 році відомий лондонський андерайтер Хит К. розробив перший поліс страхування банків від пограбування. Успіх даного фінансового продукту сприяв його поліпшенню та модернізації, розширенню покриття на інші ризики притаманні для банківської діяльності. Власне, даний продукт можна вважати основою сучасного комплексного банківського страхування.
У 1907 році американські страховики спільно із Асоціацією американських банків випустили страховий продукт комплексного банківського страхування (Bankers Blanket Bond). Який користується популярністю незважаючи на значну вартість – від 200 тис дол. США із покриттям до 5 млн. дол. США та до декількох мільйонів дол. США при страхових сумах у 100 млн. дол. США і більше. Популярність пояснюється безпечністю і стабільністю діяльності, яку дозволяє забезпечити цей вид страхування. Згідно досліджень, проведених американським інститутом комп’ютерної безпеки, близько 30% із 538 найбільших американських компаній оцінили свої сукупні збитки за 2001 рік від комп’ютерних злочинів у 350 млн. дол. США, тоді як у попередні три роки середній показник був 192 млн. дол. США. З 90-х років ХХ ст. жодна із складових даного продукту не поширюється окремо, а лише консолідовано як єдиний продукт, хоча при розрахунку його вартості обидві складові розраховуються окремо. Метою даної консолідації фінансових продуктів можна вважати процедуру врегулювання, де за умови наявності окремих страхових полісів проблематично з’ясувати, яка частка у збитку припадає на один, а яка-на інший поліс, що має особливе значення при купівлі страхового захисту у різних страхових компаніях. Відповідно, при настанні страхового випадку виникнуть суперечки, щодо з’ясування частки кожного збитку, а цей затяжний процес не вигідний у першу чергу клієнту, який отримає відшкодування лише після тривалих судових процесів між страховими компаніями, а також страховикам, які витрачатимуть час та ресурси на врегулювання збитку.
Таким чином, комплексне банківське страхування передбачає страхове покриття майже по всіх ризиках, притаманних для фінансової діяльності із деякими обмеженнями. Одне із обмежень, яке сформоване на даному етапі еволюції економічної інтеграції фінансових інституцій стосується відшкодування збитків лише від протиправних дій співробітників, вчинених з метою особистого збагачення або спланованого збитку банку. Воно було додане після інциденту із двома співробітниками одного із європейських банків, що діяли поза межами встановлених для них лімітів. Ці особи були трейдерами на ринку Форекс, при одному з падінь ринку вони отримали збитки, про які згідно інструкцій власного банку повинні були поінформувати керівництво, замість цього – прийняли рішення виправити ситуацію, чим значно збільшили збиток. Керівництво, дізнавшись про це, звернулись до страхових компаній, які відхилили дану вимогу, мотивуючи її відсутність страхового випадку, адже співробітники жодного закону не порушили.
Звернувшись у суд, банк отримав декілька мільйонів доларів США та страхові компанії одразу внесли відповідне обмеження у страхове покриття комплексного банківського страхування. В доповнення до даного договору також пропонується комплексний захист від ризиків комп’ютерних злочинів, а також програми, що передбачають компенсацію в разі шахрайства з платіжними карточками.
На жаль, в Україні комплексне страхування банківських ризиків (Bankers Blanket Bond) не набуло поширення. Серед причин недостатнього поширення даної страхової програми 62,5% експертів зазначили упереджене ставлення до страхових компаній з боку банків, 54,2% - небажання страхувати банківські ризики. Не сприяє налагодженню тісної співпраці відсутність регуляторних правил взаємовідносин між страховиками та банками, що й призводить до застосування «неписаних» правил акредитації і т.д.
Причина недостатнього поширення в Україні програм комплексного страхування банківських ризиків (Bankers Blanket Bond)
Активізація співробітництва страхових компаній та банків є загальносвітовою тенденцією. За кордоном досліджувані форми взаємовідносин страхових компаній та банків складалися десятиліттями. Найбільшого розповсюдження отримало взаємне вкладення в капітал, коли страхова компанія – акціонер банка чи коли банк – акціонер страхової компанії. Взаємні фінансові вливання через акціонування отримують розвиток і стосуються використання коштів банків для збільшення статутного капіталу страхових організацій, вимоги до якого постійного зростають.
На сучасному етапі взаємні вкладення в капітал важливі для росту капіталізації, для організації банківської групи, фінансово холдингу. Згідно законодавства більшості європейських країн банк і страхова компанія не можуть бути одною юридичною особою, але нічого не заважає їм володіти значними частками акцій один одного. Переваги даних об’єднань полягають в наступному:
- повніше задоволення клієнтів у послугах;
- збільшення прибутку за рахунок розширення клієнтської бази, запровадження нових продуктів, комісійних надходжень та зниження витрат;
- можливий більш точний маркетинговий аналіз майбутніх потреб клієнтів;
- найефективніше проведення рекламних та PR-кампанії.
Проте широкомасштабність створення банкострахових груп в майбутньому може вплинути на монополізацію галузі.
Соціологічні дослідження економічних інтересів взаємовідносин банків і страхових компаній виявили, що інтерес страховиків до банків перевищує інтерес банківських установ до страхових організацій.
У банків більш виражений інтерес до страхування банківського майна, обслуговування розрахункових рахунків страховиків, розміщення фінансових ресурсів страхових компаній, залучення до банківського обслуговування клієнтів страхових організацій.
Найбільший економічний інтерес страховики виявили до банків, як до потенційних страхувальників, щодо розміщення фінансових ресурсів в банківські пасиви. Страховим організаціям притаманний інтерес до банків як консалтингових структур з питань валютного регулювання, управління портфелем цінних паперів, експертизи фінансових проектів, консультацій у нестандартних ситуаціях.
У ході проведеного дослідження з’ясовано:
- об’єктивна необхідність запровадження дієвої системи банкострахування пов’язана з новими економічними реаліями, зумовленими зростанням інтеграційних процесів на світовому фінансовому ринку;
- пріоритетними напрямами в розвитку взаємовідносин страхових організацій і банків є: гармонізація чинного законодавства з нормами ЄС;
- запровадження досконалих комп’ютерних технологій, що сприяють повноцінній діяльності «фінансових супермаркетів»;
- розробка нових фінансових продуктів на межі банківських і страхових послуг.
Партнерство розвивається з кожним роком все активніше, воно матиме перспективи істотного зростання у найближчому майбутньому. Це в певній мірі підвищує взаємний інтерес банків до страхових компаній, хоча роль банківського корпоративного страхування недооцінена.
Процес розвитку інтеграційних форм співробітництва зумовлює необхідність напрацювання та впровадження цілісного механізму взаємодії, а від так, враховуючи останні світові тенденції у цій галузі, вітчизняним страховим компаніям, банкам, іншим фінансовим установам варто замислитись над пошуком нових моделей співробітництва.
Література:
- Łazowski J.,Wstęp do nauki o ubezpieczeniach,LEX, Sopot 1998.
- Журавин С. Г. Краткий курс истории страхования. М. – "Анкил", 2005. – с 112.
- Kociemska Hannas Usługa Bancassurance dla jednostek samorządu terytorialnego. - Warszawa : "CeDeWu", 2006. - 191 s. st .107
- Fedor M., Bancassurance nad Sekwaną i Loarą, „Gazeta Ubezpieczeniowa" 2003, nr 9. с6.
- Ткаченко Н. В. Об’єднання банків і страхових компаній//Актуальні про¬б¬леми економіки. – 2004.–№ 2 (32).– С.105–111.
- Клапків М.С. Страхування фінансових ризиків: Монографія.-Тернопіль: Економічна думка, Карт-бланш, - 2002. – С.358.
- Śliperski M., Zalecenia w strategii bancassurance, w: „Wiadomości Ubezpieczeniowe', nr 7-8/1998, s. 10
- Габидулин И. А., Лушниченко В. Н. BANCASSURANCE по-эсенговски // Мир денег. – 2007. - №8-9. – С.54- 59.
- Яцентюк О. Особенности банковского страхования: мировой опыт и российские реалии /Страховое дело. - 2006. - №2. - С. 9-16 С. 10
- Słojewska A., Bezpieczne lokaty dają coraz mniej zysku, Rzeczpospolita nr 127/2003 z 02.06.2003.
- Lepczyński B. Bankowość detaliczna. Perspektywy. Rekomendacje, CeDeWu, Warszawa 2002, s. 112
- Kowalewski O. Grupy bankowo-ubezpieczeniowe: strategie tworzenia, efektywność, Materialy i studia NBP nr 91/1999, s 11.
- Страхування кредитних ризиків: цивільно-правові аспекти: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / Р.Б. Сабодаш; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2007. — 19 с. с.5-6.
- Messyasz-Handschke A., Bancassurance - współpraca czy konkurencja, „Bank i Kredyt" 2002, nr 4, s. 51-55
- Gulbinowicz A. Rozwój działalności bancassurance ze szczególnym uwzględnieniem Polski/ Warszawa 2007 s.31-34
- Краевая А. Когда банк гораздо больше, чем просто банк // Банковская практика за рубежом.–2006.–№2(86).–С.94–96.
- Кожевникова И.Н. Взаимоотношения страховых организаций и банков. – М.: Анкил, 2005. – с.94-95.
- Гармаш Д. Преступления против банков: без страхования не обойтись. "Российский страховой бюллетень", 2002, №4.
