Пенсійна система, що існує в тій чи іншій державі, - це все різноманіття фінансових інститутів (державних і недержавних), що здійснюють пенсійне забезпечення населення назасадах обовязковості та приватної ініціативи.
Пенсійне забезпечення, що здійснюється у межах системи соціального забезпечення, регулюється міжнародними конвенціями Міжнародної організації праці (МОП), які є набором певних критеріїв для внесення змін до національного законодавства. Зокрема, Конвенція МОП №102 від 28 червня 1952 року визначає дев’ять видів соціального забезпечення, які включають пенсії по старості, у випадку втрати годувальника, по інвалідності (внаслідок загального захворювання), у зв’язку із нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, допомогу в разі хвороби, вагітності та пологів, безробіття, сімейну та медичну допомогу. Держави, що ратифікували зазначену Конвенцію, беруть на себе зобов’язання включити її положення до своїх законодавчих актів і мати як мінімум три види пенсій із сукупності всіх видів пенсій та допомоги з безробіття, а також зобов’язуються у відповідних випадках встановити норми мінімальних розмірів пенсій, компенсацій та медичної допомоги, а також рівня мінімального охоплення певної частини населення.
У принципі існує чотири способи матеріального забезпечення людей пенсійного віку. По-перше, вони можуть продовжувати працювати поряд з молодими, по-друге, їх може взяти на своє забезпечення родина, по-третє, старі можуть одержувати пенсію й, по-четверте, якщо є можливість, то жити на раніше зроблені заощадження.
Пенсійне забезпечення відіграє серйозну роль по суті справи, тільки в розвинених і в окремій частині середньорозвинутих країн. В іншій частині світу суспільство ще не перебороло традиційний підхід, за яким діти утримують своїх літніх батьків, а ті намагаються працювати до останнього подиху.
Перш ніж прийти до свого сучасного стану, пенсійні системи розвинених країн світу пройшли довгий шлях розвитку.
До початку епохи індустріалізації й урбанізації основну підтримку в країнах Європи люди похилого віку також одержували від своїх родин. Але цей метод забезпечення старості був підірваний масовою міграцією населення в міста наприкінці ХІХ–го століття (у Великобританії істотно раніше), наслідком якої став розпад патріархальних зв’язків. Крім того, економічні зміни, невизначеність і відсутність належних фінансових інструментів для здійснення нагромаджень знижували можливості планування громадянами старості й здійснення необхідних заощаджень. В результаті чого працівники промислових підприємств почали вимагати від роботодавців вирішення проблем забезпеченої старості. Одним з таких методів стало формування товариств взаємодопомоги й фондів взаємної підтримки, у які робітники вносили певні кошти, а потім могли одержати з них необхідну допомогу у випадку травми, смерті годувальника родини або зниження працездатності при настанні старості. Однак ці фонди часто страждали від некваліфікованого керування. Крім того, рівень охоплення ними працівників був досить обмежений.
У 1889 р. канцлер Німеччини Отто фон Бісмарк створив першу у світі загальнодержавну систему пенсійного страхування. Хоча спочатку, коли він запропонував прийняти закон про пенсійне страхування, який би встановив пенсійний вік 60 років, його засміяли (на той час мало хто з робітників доживав до такого віку).
Сучасні системи пенсійного забезпечення, що функціонують у різних країнах, несхожі між собою, тобто немає таких країн, пенсійні системи яких збігаються за принципами та організаційними засадами функціонування, охоплення учасників (все населення чи окремі категорії зайнятих), методами оподаткування та приборкання інфляції, правилами, що регламентують пенсійні внески та виплати тощо. Кожна з пенсійних систем більшою чи меншою мірою відповідає рівню та стабільності економічного розвитку країни, її масштабам, традиціям, накопиченому досвіду соціального забезпечення, ступеню організованості найманих працівників. Національні пенсійні системи постійно адаптуються до нових соціально-економічних умов і демографічних особливостей населення країни.
За оцінкою експертів, стрімке старіння населення у розвинутих країнах буде виснажувати фінансову спроможність громадян, справляючи негативний вплив на економіку, систему пенсійного забезпечення та охорони здоров'я. Основна причина такого дисбалансу полягає у тому, що старше покоління значно швидше витрачає свої заощадження після виходу на пенсію, ніж молоде покоління встигає нагромадити. У результаті обсяг інвестування у фінансових установах буде знижуватися, доходність активів падатиме.
„Покоління Другої світової війни мало надійні робочі місця, забезпечені пенсії та гарантоване медичне обслуговування у старості. Починаючи з бебі-бумерів, все змінилось”, — зазначають Р. Кійосакі та Ш. Лектер. Водночас вони передбачають, що повної сили цей шторм набере десь у 2025 р.: „Хоча сьогодні ми відчуваємо зміну вітру та зміни настроїв, які викликані скандалом з „Enron”... У нас на руках залишаться мільйони бебі-бумерів старше сімдесяти, які не матимуть грошей, часу, потребуватимуть самого серйозного медичного догляду”.
Для України, як і для інших країн Європи, актуальною є проблема скорочення населення. Зокрема, на 1 січня 2006 року в Україні кількість населення становило 46929,5 тис. осіб. Упродовж 2005 р. кількість населення скоротилася на 335,9 тис. чоловік (за 2004 р. - 334 тис. чоловік).

У більшості розвинених країн на одну людину старше 65 років доводиться 4-5 осіб працездатного віку, але до 2025 р. це співвідношення складе в країнах Європи 1:2,5, у США - 1:3,5.
За прогнозами, до 2050 р. кількість населення Європейського Союзу скоротиться до 450 мільйонів. Зокрема, у найближчі 45 років населення Латвії зменшиться на п'яту частину, Естонії, Литви, Чехії, Угорщини, Словаччини та Польщі — на 12-17%. Кількість громадян Німеччини скоротиться на 8 млн. осіб, Італії — на 5,2 млн. осіб, Польщі — 4,5 млн. осіб. За даними ЄС, до 2050 року кількість людей працездатного віку (з 15 до 64 років) скоротиться на 52 мільйони (або 17%) і становитиме 255 млн. При цьому кількість людей від 65 років і старше збільшиться майже у 2 рази — до 134,5 млн. Це потребуватися дедалі більшого „розтягування” зобов'язань держави перед пенсійними фондами.
За даними демографічних прогнозів старіння населення в розвинених країнах буде прогресувати протягом наступних чотирьох десятиліть, наприкінці яких буде досягти пік прогресу (табл. 1).

Таблиця 1. Демографічні тенденції. Прогноз (Чисельність населення в 1995 р. = 100)

Кра­їна­	1995	2000	2010	2020	2030	2050
США насе­лення	100,0	104,8	113,0	119,8	124,7	172,2
демо­графічне­ нава­нтаже­ння	19,2	19,0	20,4	27,6	36,8	38,4
Японія насе­лення	100,0	101,3	102,2	100,6	97,6	91,6
демо­графічне­ нава­нтаже­ння	20,3	24,3	33,0	43,0	44,5	54,0
Герма­нія насе­лення	100,0	100,0	97,2	94,2	90,6	81,2
демо­графічне­ нава­нтаже­ння	22,3	23,8	30,3	35,4	49,2	51,9
Франція насе­лення	100,0	102,2	104,9	106,9	107,8	106,1
демо­графічне­ нава­нтаже­ння	22,1	23,6	24,6	32,3	39,1	43,5
Італія насе­лення	100,0	100,1	98,2	95,3	91,9	82,6
демо­графічне­ нава­нтаже­ння	23,8	26,5	31,2	37,5	48,3	60,0
Вели­кобри­танія насе­лення	100,0	101,0	102,2	103,5	103,9	102,0
демо­графічне­ нава­нтаже­ння	24,3	24,4	25,8	31,2	38,7	41,2
Кана­да насе­лення	100,0	105,0	113,2	119,7	123,1	122,7
демо­графічне­ нава­нтаже­ння	17,5	18,2	20,4	28,4	39,1	41,8
Швеція насе­лення	100,0	101,8	103,8	105,7	107,0	107,0
демо­графічне­ нава­нтаже­ння	17,4	26,9	29,1	35,6	39,4	38,6

* Примітка: демографічне навантаження визначається як співвідношення чисельності населення у віці 65 років до чисельності населення у віці 15-64 років.

Джерело: дані МВФ.

Представники Європейської Комісії заявляють, що країнам, які входять до ЄС, необхідно терміново реформувати пенсійні системи, щоб звести до мінімуму негативні наслідки старіння та скорочення населення. Для цього вони повинні будуть незабаром прийняти важкі рішення про зменшення державних пенсійних виплат і/або збільшити вік, при настанні якого така допомога починає виплачуватися, та/або підвищити розмір платежів. При цьому зайняті в цей час працівники зазнають збитку в разі прийняття кожного із цих рішень. Тому для урядів було б розумним заохочувати нинішнє покоління молодих людей планувати заздалегідь свій вихід на пенсію, беручи до уваги той факт, що держава не буде такою ж щедрою по відношенню до них, якою була до їхніх батьків. Щоб компенсувати заплановане зниження розміру пенсійного забезпечення у межах встановлених законом програм, уряди європейських країн надали велику підтримку розвитку недержавного пенсійного страхування, головним чином, у вигляді надання податкових пільг у разі внесення коштів на нагромаджувальні рахунки у недержавні пенсійні фонди та компанії убезпечення життя.
Наприклад, Німеччина навіть запровадила прямі гранти для сплати пенсійних внесків, призначені для людей з низькими доходами сімей, які не можуть скористатися податковими пільгами. Іншим шляхом пішла Франція. Вона першою із країн „великої сімки” випустила боргові зобов'язання, термін виплати за якими настане через 50 років — у 2055 р. Ці боргові розписки на суму 3 млрд. євро — перший досвід емісії державних цінних паперів, платити за якими доведеться зовсім іншому поколінню. Такий крок дасть змогу на першому етапі відносно „дешево” компенсувати бюджетний дефіцит. Пенсійним фондам цієї країни також доведеться позичати кошти на все більш тривалі терміни, щоб привести свої зобов'язання у відповідність до все зростаючої очікуваної тривалості життя. Сьогодні у Франції вона становить 76 років для чоловіків та 83 — для жінок.
Досить складним інструментом вирішення проблеми пенсійного забезпечення є збільшення віку виходу на пенсію. Наприклад, у Чеській Республіці він підвищився з 2006 р. до 62 років для чоловіків і 61 року для жінок, в Угорщині до 2009 р. сягне 62 років, у Литві до 2009 р. зросте до 62,5 для чоловіків і 60 років для жінок. Зараз в Україні вік виходу громадян на пенсію є одним із найнижчих у світі.
У нашій країні вже декілька років ведеться дискусія з приводу підвищення пенсійного віку, але на сьогодні однозначних оцінок не зроблено. Проте, збільшення пенсійного віку з урахування середньої травалості життя в Україні у жінок 68 років і у чоловіків 57 років, може навіть погрішити існуючу ситуацію: більшість чоловіків не доживе до пенсійного віку. Тому вони не будуть мати економічних важелів щодо нагромадження цих пенсійних коштів в Пенсійному фонді України.

Таблиця 2. Вік виходу на пенсію в різних країнах

Кра­їна­	Жінки­	Чоло­віки­
Болга­рія	60 (з 2009 р.)	63 (з 2009 р.)
Вели­кобри­танія	65 (з 2020 р.)	65 (з 2020 р.)
Грузія	65 (з 2013 р.)	65 (з 2013 р.)
Данія	67	67
Есто­нія	63 (з 2016 р.)	63 (з 2016 р.)
Каза­хста­н	58	63
Кирги­зста­н	58	63
Молдо­ва	57	62
Польща­	60	65
Слове­нія	60	65
Угорщи­на	62 (з 2009 р.)	62 (з 2009 р.)
Укра­їна	55	60
Чехія	61	62

Недержавне пенсійне страхування займає винятково важливе місце у системі соціального захисту працюючої частини населення. Саме цей вид особистого нагромаджувального убезпечення повинен стати дієвим інструментом досягнення балансу інтересів між державою та сферою праці щодо пенсійного забезпечення працюючих громадян по досягненню ними пенсійного віку.
Зокрема, компанії убезпечення життя можуть реально допомогти роботодавцю створити гнучку систему стимулювання персоналу. Наприклад, керівник може записати умову, за якою пенсійні нагромадження стають власністю працівника лише після певного строку роботи на підприємстві, виконання певного проекту чи досягнення інших об'єктивних та наперед відомих цілей (показників). При цьому в разі невиконання зазначених у договорі умов чи дострокового звільнення працівника викупну суму отримує підприємство або ж пенсійні нагромадження можуть бути спрямовані на убезпечення інших співробітників.

Таблиця 3. Питома вага активів суб’єктів пенсійного забезпечення у ВВП у розвинутих країнах світу, 2004 р., %

Кра­їна­	Фонди­ соціа­льно­го стра­хува­ння	Неде­ржа­вні пенсійні фонди­	Компа­нії убе­зпе­чення життя	ВСЬОГО
США	14,4	88,6	26,5	129,5
Норве­гія	60,6	6,8	25,8	93,2
Швеція	25,6	12,7	52,8	91,1
Ірла­ндія	8,0	42,6	38,3	88,9
Японія	39,5	14,2	31,1	84,8
Кана­да	4,5	52,1	25,3	81,9
Фінляндія	4,7	45,3	14,8	64,8
Франція	1,4	7,0	53,0	61,4
Коре­я	12,0	1,7	18,8	32,5
Іспа­нія	2,3	9,0	11,9	23,2
Нова­ Зела­ндія	3,6	11,3	4,2	19,1

Світовий досвід доводить доцільність та необхідність існування конкурентних інститутів недержавного пенсійного забезпечення (табл. 3). Врегулювання спірних питань законодавчої бази дозволить створити найбільш ефективні умови співіснування недержавних пенсійних фондів, страховиків, банків та компаній з управління активами. Це, у свою чергу, що дозволить державі зосередити увагу переважно на менш захищених верставах населення, що в умовах бюджетного дефіциту є досить актуальною проблемою.