Структурные подразделения страховой компании заключали договоры страхования от имени юридического лица с отражением в налоговом учете суммы полученных (начисленных) валовых взносов за вычетом части риска, переданного юридическому лицу.

Средства, поступающие юридическому лицу от структурных подразделений компании, в налоговом учете отражались в составе валового дохода. Суммы денежных средств, которые уменьшали валовой доход структурного подразделения и которые были перечислены юридическому лицу, считались компанией сумами, переданными на перестрахование.

Как пишет ЛIГАБiзнесIнформ, проанализировав все судебные решения, принятые по результатам рассмотрения в судах дел указанной категории, Лариса Трофимова и Александр Ковальчук пришли к выводу о неправомерности осуществления вышеупомянутых операций, и сформулировали единый подход к определению налогооблагаемого дохода такими структурными подразделениями.

_____________________________________________________

Відображення перерозподілу страхових ризиків у податковому обліку страхових компаній та їх структурних підрозділів

Органами державної податкової служби було проведено перевірку дотримання норм чинного законодавства однієї з компаній та її відокремленими підрозділами, які здійснюють страхову діяльність.

При проведенні перевірки було встановлено порушення норм Закону України від 28.12.94 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (за текстом – Закон № 334/94-ВР) у частині порядку формування скоригованого оподатковуваного доходу від страхової діяльності.

Структурні підрозділи страхової компанії, яка перевірялась, укладали договори страхування від імені юридичної особи з відображенням у податковому обліку суми отриманих (нарахованих) валових внесків за вирахуванням частини ризику, переданого юридичній особі. Кошти, які надходили юридичній особі від структурних підрозділів компанії, у податковому обліку відображались у складі валового доходу. Суми коштів, які зменшували валовий дохід структурного підрозділу та які були перераховані юридичній особі, вважалися компанією сумами, переданими в перестрахування.

Проте здійснення вищезазначених операцій суперечить вимогам частини першої ст. 12 Закону № 85/96-ВР, а також п. 7.2 ст. 7 та п. 11.3 ст. 11 Закону № 334/94-ВР з огляду на таке.

Відповідно до п. 11.3 ст. 11 Закону № 334/94-ВР датою збільшення валового доходу вважається дата, що припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку – дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої – дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) – дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Пунктом 1.1 ст. 1 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено, що платники податків – це юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), пеню та штрафні санкції.

Законом № 334/94-ВР визначено, що платниками податку на прибуток підприємств є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи й організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами, а також філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, зазначені у пп. 2.1.1 п. 2.1 ст. 2 цього Закону, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади.

Відповідно до статей 1 та 16 Закону № 85/96-ВР страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, а договір страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком.

У силу ст. 2 цього Закону страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України від 19.09.91 р. № 1576-XII «Про господарські товариства» з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Юридичні особи, які не відповідають вимогам вищезазначеної статті, не можуть здійснювати страхову діяльність. Слова «страховик», «страхова компанія», «страхова організація» та похідні від них дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Підпунктом 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 334/94-ВР визначено, що для цілей оподаткування страхової діяльності під оподатковуваним доходом слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій (далі – сума валових внесків), одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених страховиком за договорами перестрахування з резидентом.

Статтею 12 Закону № 85/96-ВР визначено, що перестрахування – це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестрахувальника) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно із законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Таким чином, угоди про перерозподіл ризику, укладені між відокремленими підрозділами однієї юридичної особи – страхової компанії від її імені та в її інтересах, не є договорами перестрахування у тому розумінні, в якому цей термін вживається в Законі № 85/96-ВР, оскільки перестраховиками можуть бути лише юридичні особи, які одержали відповідну ліцензію і здійснюють страхову діяльність за правилами страхування.

Не погоджуючись із такою позицією органів Державної податкової служби України, використовуючи своє конституційне право на судовий захист прав та охоронюваних законом інтересів, страхова компанія в особі її відокремлених підрозділів звернулась до судових органів з позовами про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами проведених органами державної податкової служби перевірок.

Зокрема, звертаючись до судів із зазначеними позовами, позивачі обґрунтовували свою позицію тим, що оскільки страхова компанія приймає на себе частину ризиків за договорами, укладеними її структурними підрозділами від її імені, то і грошові кошти, які спрямовуються філією до центрального апарату компанії чи її обласної дирекції для забезпечення зобов'язань внаслідок перерозподілу ризиків, за своєю суттю є страховими платежами і саме центральним офісом з сум перерозподілу ризику сплачуються податки.

З метою визначення єдиного підходу до вирішення питання щодо перерозподілу ризиків страховими компаніями та їх філіями і відображення їх у податковому обліку Державною податковою адміністрацією України було проведено аналіз усіх судових рішень, прийнятих за результатами розгляду в судах справ зазначеної категорії.

Згідно з проведеним аналізом було встановлено, що позиція судів щодо вирішення зазначених справ неоднозначна: за аналогічних обставин справи суди різних інстанцій приймають рішення, які за своєю суттю є абсолютно протилежними одне одному.

Так, за результатами розгляду справ зазначеної категорії у різних судових інстанціях, судами було прийнято 22 рішення про задоволення позовів страхової компанії в особі її відокремлених підрозділів, і лише 5 рішень, якими в задоволенні позовів було відмовлено.

Останню крапку у вирішенні питання щодо перерозподілу ризиків страховими компаніями та їх відокремленими підрозділами і відображення у податковому обліку поставив Верховний Суд України.

У результаті перегляду судових рішень за виключними обставинами у справі за позовом страхової компанії в особі її відокремленого підрозділу про скасування податкових повідомлень-рішень, якими платнику визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток у зв'язку із неправомірним зменшенням суми валових внесків, яка враховується при визначенні валового доходу, постановою від 13 березня 2007 р. Верховний Суд України задовольнив скаргу органу Державної податкової служби України, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій, та прийняв нове рішення, яким відмовив страховій компанії в особі її відокремленого підрозділу у позові повністю.

У наведеній постанові зазначено, що частина страхових платежів, перерахована іншим відокремленим підрозділам як іншим платникам податків у межах одного страховика (однієї юридичної особи) на підставі наказів про перерозподіл ризиків, не є страховими платежами (страховими внесками, страховими преміями), сплаченими за договорами перестрахування, а отже, не можуть зменшувати суму валових внесків, яка враховується при визначенні валового доходу від страхової діяльності, що підлягає оподаткуванню.

Таким чином, при визначенні оподатковуваного доходу відокремленими структурними підрозділами страхових компаній потрібно керуватися нормами частини першої ст. 12 Закону № 85/96-ВР, п. 11.3 ст. 11 та пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 334/94-ВР, відповідно до яких частки страхових платежів, що сплачуються окремими структурними підрозділами як платниками податку іншим структурним підрозділам як іншим платникам податку в межах одного страховика (однієї юридичної особи) на підставі угод про перерозподіл ризику, наказів юридичної особи, не можуть вважатися страховими платежами (страховими внесками, страховими преміями), сплаченими (нарахованими) за договорами перестрахування, а тому не можуть зменшувати валових внесків для визначення валового доходу від страхової діяльності, що підлягає оподаткуванню.