На даний час страхування є невід’ємним елементом господарської діяльності, пов’язаної з перевезенням вантажів. Застосування цивільно-правового інституту страхування в процесі здійснення перевезення вантажу надає юридичні гарантії відновлення порушених майнових інтересів у випадку настання неперебачених природних, техногенних та інших подій.
Перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов’язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Відповідне перевезення залежно від конкретних обставин здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.
Очевидно, що перевезення пов’язане з імовірністю виникнення ризику втрати чи пошкодження вантажу. Відтак значних майнових втрат можуть зазнати як власники вантажу, так і інші особи, що мають майновий інтерес у його збереженні (перевізник, вантажовідправник, вантажоодержувач тощо). Ця обставина зумовила їх інтерес до більш широкого застосування цивільно-правового інституту страхування як надійного та універсального засобу забезпечення захисту майнових інтересів при настанні випадків, передбачених договором страхування або чинним законодавством.
Виплати страхових сум у більшості випадків виступають фактично єдиним засобом компенсації можливих збитків, яких можуть зазнати учасники перевезення вантажів. На практиці не створено більш раціонального та надійного правового механізму захисту їх майнових інтересів, ніж страхування.
Страхування вантажів, як правило, здійснюються на основі договору страхування між страхувальником і страховиком (добровільне страхування).
Деякі особливості правового регулювання страхових відносин у сфері перевезення вантажів
Чинне цивільне та страхове законодавство України регулює суспільні відносини, які виникають при застосуванні цивільно-правового інституту страхування в сфері перевезення вантажів, завдяки застосуванню двох основних законодавчих категорій: “договір” та “договір страхування”. При цьому вказані правові категорії співвідносяться як загальне і особливе. Як особлива категорія цивільного права України і страхового законодавства, договір страхування є основною формою опосередкування цивільно-правових відносин в сфері перевезення вантажів.
За договором страхування вантажу страховик зобов’язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Тобто за цим договором одна сторона (страховик) зобов’язується за винагороду (страховий внесок, страхову премію), котра виплачується іншою стороною (страхувальником), відшкодувати їй збитки, понесені в результаті настання визначеного договором страхового випадку.
Така схема взаємовідносин існує практично в усіх сферах страхування. Однак договори страхування ризиків, що виникають (або можуть виникнути) в процесі перевезення вантажів, мають певні особливості їх укладання та виконання, які визначаються насамперед умовами здійснення такого виду господарської діяльності. Це дає підстави для віднесення вказаних договорів до відносно самостійної системи договірних відносин в сфері страхування.
За загальним правилом, договір страхування укладається відповідно до правил страхування. Причому страхувальнику як стороні договору страхування вантажу гарантується законом право на ознайомлення з відповідним документом шляхом встановлення відносно страховика зобов’язання перед або під час укладання договору страхування ознайомити страхувальника з правилами здійснення конкретного виду страхування.
Однією з особливостей правового регулювання страхових відносин у сфері перевезення вантажів є застосування при укладанні та виконанні договору страхування загальновідомих стандартних застережень Інституту лондонських страховиків щодо страхування вантажів. При цьому наведеними застереженнями керуються сторони страхового зобов’язання, як свідчить страхова практика, не тільки в сфері страхування перевезення морським вантажним транспортом, а й при страхуванні перевезення іншими видами транспорту (наприклад, автомобільним).
Таким чином, умови договору страхування вантажів, зокрема в процесі їх перевезення автомобільним вантажним транспортом базуються на відповідних стандартних застереженнях. У більшості випадків такі договори страхування укладаються відповідно до застереження типу “А”, оскільки за цієї умови страховиком надається страхувальнику більш широке страхове покриття на період перевезення вантажу, а саме, покриваються усі ризики втрати чи пошкодження застрахованого вантажу. Це так зване страхування “з відповідальністю за всі ризики”.
Укладання договору страхування на таких умовах означає, що страховиком підлягають відшкодуванню страхувальнику збитки, заподіяні внаслідок пошкодження чи втрати вантажу незалежно від причин за виключенням спеціальних винятків. Окрім обов’язку здійснити виплату суми страхового відшкодування, страховик зобов’язаний також відшкодувати страхувальнику понесені ним при настанні страхового випадку витрати, спрямовані на запобігання або зменшення збитків, а також необхідні та доцільно здійсненні витрати на рятування і зберігання вантажу, встановлення розміру збитків, якщо це передбачено договором страхування.
Проте, страхування на умовах “з відповідальністю за всі ризики”, як зазначалося, має деякі винятки, за яких страховик не відшкодовує збитки, заподіяні страхувальнику у випадку втрати чи пошкодження майна. Це, зокрема у разі наявності умислу або грубої необережності страхувальника; природної втрати ваги або об’єму застрахованого вантажу; недостатності або непридатності упаковки чи підготовки застрахованого вантажу до перевезення тощо.
Утім, як свідчить практика, при застосуванні відповідних положень у процесі виконання договору страхування вантажу, між сторонами страхового зобов’язання інколи виникають спори. Показовим є випадок, що мав місце в зв’язку із настанням страхової події (пошкодженням вертольоту Мі-2) за договором страхування вантажу, коли страховик відмовив у виплаті страхового відшкодування з причини незабезпечення належної упаковки вертольоту в контейнер. При цьому ним зазначено, що це сталося внаслідок вини представника страхувальника.
Обставини справи щодо страхування вертольоту. Хто винен?
Відповідно до предмету укладеного договору страхування вантажу, страховиком були застраховані майнові інтереси страхувальника, які не суперечать закону і пов’язані з володінням, користуванням та розпорядженням вертольотом Мі-2.
Договір страхування включає детальну інформація стосовного застрахованого вантажу, зокрема:
1) вантаж належить до спеціального вантажу;
2) перевезення застрахованого вертольоту повинно здійснюватися в упаковці - контейнері типу open top (“відкритий верх”);
3) маршрут перевезення: Україна–Мексика;
4) вид транспортування – комбінований (автомобільний та морський).
Одночасно зазначено конкретного вантажовідправника, фрахтувальника та експедитора вантажу.
Страховий захист за цим договором надавався страховиком на підставі Правил страхування вантажів, розроблених страховиком, та з урахуванням згадуваних стандартних застережень Інституту лондонських страховиків на умовах “з відповідальністю за всі ризики” (тип А).
Разом з цим у відповідності до даного договору, страховиком не підлягають відшкодуванню збитки, заподіяння яких сталося в результаті умисних дій страхувальника (вигодонабувача) і/або його представників, співробітників, службовців, а також внаслідок порушення будь-ким з них встановлених правил перевезення чи зберігання вантажів. Закріплення відповідного положення в правилах та договорі страхування у порівнянні зі стандартними застереженнями Інституту лондонських страховиків, як видно, значно розширює коло випадків, коли страховиком не підлягають відшкодуванню збитки, завдані страхувальнику.
Страховиком було прийнято рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування за договором страхування вантажу з причини порушення Технологічної інструкції з питань транспортування вертольотів Мі-2, Інструкції по експлуатації і технічному обслуговуванню вертольотів Мі-2, 4, 6 і 8, а також Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363 (пунктів 8.14, 8.20, 9.9, 12.5, 17.12, 17.20), Закону України від 05.04.2001 р. “Про автомобільний транспорт” (статті 58) щодо забезпечення та перевірки кріплення вертольоту Мі-2 в контейнері. За висновком страховика, пошкодження вертольоту Мі-2 сталося внаслідок його неналежного кріплення в контейнері представником страхувальника – вантажовідправником.
Відтак страховиком було застосовано положення договору, відповідно до якого невідшкодовуються збитки, завдані внаслідок незабезпечення необхідної упаковки вантажу (вертольоту). Натомість відзначимо, що в договорі страхування не міститься визначення, що слід розмітити під терміном “упаковка” вертольоту.
Його визначення наведено у пункті 4.3 стандартних застережень Інституту лондонських страховиків, умовами яких керувалися сторони при укладанні відповідного договору страхування. Згідно з даного визначення, укладання вантажу в контейнер підпадає під визначення “упаковки” тільки у випадку, якщо воно проводиться безпосередньо страхувальником (його представником) або здійснюється ним до набрання чинності договором страхування. Отже, в інших випадках, укладання (кріплення, розміщення) вантажу в контейнер не визнається упаковкою вантажу.
Практика доводить, що укладаючи договір страхування з метою упередження різного застосування окремих частин договору необхідно передбачити у ньому спеціальне положення, що не підлягають відшкодуванню збитки, завдані внаслідок незабезпечення відповідальною за законодавством чи договором особою належного кріплення та розміщення вантажу в контейнері. Такою особою, як правило, є вантажовідправник.
При цьому вантажовідправник вважає, що його вини у пошкодженні вертольоту Мі-2 немає, зазначаючи, що з моменту перевірки (зокрема, кріплення, пломбування) та прийняття перевізником вантажу до перевезення відповідальність за збереження вантажу несе перевізник до моменту передачі вантажоодержувачу. Вантажовідправник також посилається на частину 2 статті 58 Закону України “Про автомобільний транспорт”, відповідно до якої водій вантажного автомобільного транспортного засобу зобов’язаний перевіряти закріплення, накриття та ув’язування вантажу для його безпечного перевезення тощо.
Обов’язок водія щодо перевірки правильності (надійності) розміщення (розташування) та кріплення вантажу передбачений пунктом 8.20 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р., а також підпунктом а) пункту 2.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306.
У даній спірній ситуації в якості ймовірних причин пошкодження вертольоту Мі-2 також розглядається:
1) незадовільний стан дороги, по якій здійснювалося автомобільне перевезення в зв’язку із проведенням ремонтних робіт;
2) перевищення водієм швидкості на вказаній частині дороги.
Перевірити останню обставину на предмет дотримання перевізником діючих правил автомобільного перевезення вантажів, а також Правил дорожнього руху було б можливо, якщо на транспортному засобі був встановлений тахограф (одометр), що фіксує, зокрема швидкість руху автомобіля тощо. Але нині тахографи при здійсненні внутрішніх автомобільних перевезень вантажів не використовуються, їх обов’язкове використання передбачено лише при міжнародному автомобільному перевезенні вантажів.
Крім того, розглядається у причинному зв’язку і факт відсутності в перевізника дозволу відповідної Державної автомобільної інспекції МВС України на перевезення відповідного типу вантажів, який відноситься до великогабаратних вантажів, що є порушенням вимог Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 р. №30. Звідси, невірно обраний маршрут перевезення з урахуванням факту ведення ремонтних робіт, на думку вантажовідправника, також могло бути одним із негативних факторів, в результаті якого відбулося пошкодження вертольоту.
Втім питання конкретних причин пошкодження вертольоту лишимо на вирішення експертів, оскільки вони потребують спеціальних технічних знань, а розглянемо правове значення вищенаведених імовірних причин пошкодження вертольоту Мі-2 з урахуванням згадуваних договірних положень щодо невідшкодування збитків у випадку порушення правил перевезення та упаковки вантажу.
Аналіз фактичних договірних відносин страхувальника та інших учасників
Для цього насамперед проаналізуємо фактичні договірні відносини страхувальника, пов’язані з володінням, користуванням та розпорядженням застрахованим вертольотом, а також встановимо інших учасників перевезення вантажу. Одночасно визначимо, чи є експедитор та вантажовідправник представниками страхувальника, оскільки це має важливе значення для правильного застосування зазначеної вище умови страхування стосовно невідшкодування збитків.
Так, застрахований вертольот Мі-2 перебував на території України на підставі контракту на капітальний ремонт, укладеного між мексиканською компанією (далі Замовник-1), та українською компанію (далі Виконавець-1) (далі Контракт-1). При цьому до виконання контракту-1, виконавцем-1 було залучено співвиконавця, який і виступив відправником вантажу (далі Вантажовідправник).
Водночас задля оптимального та ефективного управління вертольотом Мі-2 у зв’язку із проведенням вказаного капітального ремонту, між замовником-1 як власником вертольоту, з однієї сторони, і американською компанією (далі Управитель, Страхувальник), - з другої, було укладено контракт про довірче управління вертольотом Мі-2 (далі Контракт-2).
У відповідності до контракту-2, з моменту його укладання та передачі замовником-1 вертольоту Мі-1 в довірче управління, до управителя перейшли ризики втрати та пошкодження вертольоту. Оскільки зобов’язання щодо поставки вертольоту Мі-2 в Мексику після виконання капітального ремонту покладається на управителя, то останнім для забезпечення його перевезення було укладено з українською компанією (далі Експедитор) договір на транспортно-експедиційне обслуговування (далі Договір-1).
Згідно договору-1, експедитор зобов’язаний організувати перевезення вертольоту Мі-2 автомобільним та морським транспортом. Натомість з метою виконання договору-1 він має право від власного імені та за власний рахунок укладати угоди з третіми особами (портами, перевізниками тощо).
Відтак, експедитором на підставі договору та статті 528 Цивільного кодексу України до виконання договору-1 в частині здійснення автомобільного перевезення вертольоту Мі-1 з території вантажовідправника в морський торговельний порт шляхом укладання договору про автомобільне перевезення вантажу було залучено співвиконавця (далі Перевізник). Саме автомобільним транспортом перевізника після завантаження відправником вертольоту на відповідний вид транспорту і здійснювалося його перевезення.
Відносини між експедитором і страхувальником, як ми бачимо, базуються на договорі транспортного експедирування, регулювання якого здійснюється насамперед статтями 929-935 Цивільного кодексу України. Між тим договір транспортного експедирування має багато спільного, зокрема із правовідношеннями з представництва (стаття 237 Цивільного кодексу України), а також договором доручення (стаття 1000 Цивільного кодексу України), коли експедитор аналогічно представнику або повіреному може мати на підставі договору повноваження на вчинення певних дій від імені другої сторони (клієнта, управителя). До речі договір доручення є найбільш поширеним прикладом договірного представництва.
У зв’язку з цим, якщо експедитор за договором діє від імені управителя, то до відносин за договором експедиції застосовуються положення про договір доручення. Якщо ж від власного імені – положення про договір комісії.
Від імені кого діяв експедитор?
Отже, слід встановити, від імені кого діяв експедитор, залучаючи перевізника до виконання договору-1: від власного чи від імені страхувальника (управителя) як володільця вантажу? На підставі договору транспортного експедирування, як зазначалося, експедитором від власного імені було залучено до його виконання перевізника.
Таким чином, оскільки експедитор діяв від власного імені, відтак до відповідних відносин не підлягають застосуванню положення про правовідносини з представництва та договору доручення, за якими дії представника (повіреного) вчиняються виключного від імені другої сторони. А тому договірна умова щодо невідшкодування страховиком збитків страхувальнику у випадку встановлення, що причиною пошкодження вертольоту є порушення експедитором (перевізником) правил перевезення вантажу не підлягає застосуванню до спірних страхових правовідносин, так як вищезазначені особи не є представниками страхувальника.
Натомість з іншими учасниками перевезення (вантажовідправником, перевізником), у страхувальника взагалі відсутні договірні правовідносини. Відповідна схема організації та виконання перевезень вантажів має широке застосування на практиці.
У зв’язку з цим задля забезпечення власних інтересів, окремі страхові компанії передбачають у правилах та договорах страхування положення про те, що не підлягають відшкодуванню збитки, які виникли в результаті умислу або грубої необережності страхувальника, вигодонабувача або інших осіб, пов’язаних з ними трудовими чи іншими відносинами або порушення кимось з них діючих правил перевезення, перевантаження, зберігання або складування вантажів. Звідси, якщо встановлюється вина експедитора у настанні страхового випадку, який перебуває у договірних відносинах зі страхувальником, а саме, порушення ним правил перевезення вертольоту, то збитки не підлягають відшкодуванню страхувальнику.
В іншому випадку, наприклад, якщо збитки будуть завдані страхувальнику внаслідок порушення правил перевезення перевізником чи вантажовідправником, то відповідна умова страхування не підлягає застосуванню, оскільки вказані особи не пов’язані договірними відносинами зі страхувальником.
Поряд з цим існує практика, коли у договорах страхування передбачають, що не підлягають відшкодуванню страховиком збитки, завдані в результаті навмисних дій або грубої необережності страхувальника, а також експедитора (перевізника), вантажовідправника та/або вантажоодержувача, їх представників чи порушення ними правил перевезення тощо. Закріплення такого положення в договорі, таким чином, звільняє страховика від зобов’язання виплатити страхового відшкодування страхувальнику у разі втрати чи пошкодження вантажу за наявності вини (умислу або необережності) відповідних осіб.
