Страхування — один з найважливіших елементів ринкових відносин, що належить до фінансових відносин, пов'язаних з виконанням особливих (специфічних) функції в економіці. У системі економічних відносин для володіння визначеними видами власності господарчих товариств і товариств, підприємств, приватних виробників, фізичних і юридичних осіб потрібно спеціалізована система, що забезпечує безперервність господарської діяльності шляхом надання їм страхового захисту при настанні несприятливих подій.
Майнові інтереси суб'єктів господарської діяльності — це інтереси особи, пов'язані з його володінням, розпорядженням і користуванням майном, з цивільною відповідальністю, що обумовлена володінням, розпорядженням і користуванням майном, а також інтереси, пов'язані з різними доходами суб'єкта, що хазяйнує.
Збиток майновим інтересам суб'єкта, що хазяйнує, звичайно відображається в знищенні чи частковому ушкодженні його майна, виникненні у власника непередбачених фінансових зобов'язань, що випливають з володіння цим майном чи діяльністю по його використанню, а також у зв'язку з втратою прибутку по непередбачених обставинах. Збиток майновим інтересам фізичних і юридичних осіб може бути викликаний недбалістю самого власника, непередбаченими обставинами та інше.
Фінансовий ризик — це ймовірність настання збитку в результаті проведення будь-яких операцій у фінансово-кредитній і біржовій
сферах, здійснення операцій з фондовими цінностями, тобто ризик, що випливає з природи цих операцій.
До фінансових ризиків можна також віднести ризик настання непрямого (побічного) фінансового збитку (неотримання чи недоодержання прибутку) у результаті настання страхової події — зупинки виробництва (торгівлі) через втрату, ушкодження застрахованого майна. Цей ризик загрожує насамперед виробничим підприємствам.
Фінансові ризики побічно пов'язані з майновим страхуванням і поширюються в основному на фінансово-кредитну і біржову сфери. При цьому є одне виключення: до фінансових ризиків можна віднести ризик неплатежу по споживчому кредиту, де одним із суб'єктів страхування може бути фізична, а не юридична особа.
Існує багато пов'язаних з фінансово-кредитною сферою ризиків, які не можна повною мірою віднести до фінансових ризиків. Такі, наприклад, ризики збитків, викликані:
- шахрайством банківських службовців;
- прийняттям банком фальшивих грошових знаків;
- підробкою або втратою різних цінних паперів;
- підробкою чеків, векселів, касових ордерів;
- крадіжкою, знищенням чи ушкодженням грошових знаків, що знаходяться в приміщенні банку, дорогоцінних каменів, металів, цінних паперів, страхових полісів, бухгалтерських книг і т.д.
Названі ризики хоча і пов'язані з фінансово-кредитною сферою, відносяться скоріше не до фінансових, а до майнових, але їхнє страхування має велике значення для комерційних банків і має одержати широке поширення.
Можна запропонувати наступну класифікацію фінансових ризиків (Страхование коммерческих и финансовых рисков.- СПб.: Питер, 2002. – 240 с.: ил. – (Серия „Учебники для вузов”).
1. Страхування кредитів, у тому числі страхування:
- ризику неповернення кредиту (страхувальник — банк);
- відповідальності позичальника за неповернення (непогашення) кредиту (страхувальник — позичальник);
- несвоєчасної сплати відсотків за кредит позичальникам;
- споживчого кредиту (страхувальник — фізична особа);
- комерційного кредиту (страхування векселів);
- депозитів (страхувальник — банк чи вкладник);
2. Страхування непрямих ризиків, у тому числі:
- на випадок втрати прибутку (доходу);
- додаткових витрат (як окремий вид страхування);
- тимчасового прибутку, орендної плати і т.п.
3. Страхування біржових ризиків, у тому числі:
- ризиків неплатежу по комерційних справах;
- комісійної винагороди брокерської фірми;
- операцій з цінними паперами;
4. Страхування ризику неправомірного застосування фінансових санкцій державними податковими інспекціями.
Страхування фінансових ризиків являє собою сукупність видів страхування, які передбачають обов'язки страховика по страхових виплатах у розмірі повної чи часткової компенсації втрати доходів (додаткових витрат), викликаних наступними подіями:
а) зупинка виробництва або скорочення обсягу виробництва в результаті обговорених подій;
б) втрата роботи;
в) непередбачені витрати;
д) невиконання договірних зобов'язань контрагентом застрахованої особи , що є кредитором згідно угоди;
е) судові витрати, що понесла застрахована особа;
ж) інші події.
Комерційні і фінансові ризики є основними видами підприємницьких ризиків і утворюють особливу категорію ризиків, яким притаманні визначені ознаки і властивості. Облік цих ризиків, докладний аналіз і створення ефективної системи керування дозволяють уникнути деяких негативних наслідків для підприємців.
Страхування втрати прибутку (доходу) унаслідок змушеної зупинки виробництва
Страхування втрати чи прибутку від перерв у виробництві по своїй суті доповнює страхування основних і оборотних фондів, оскільки перерив у виробництві найчастіше буває викликаний загибеллю або ушкодженням цих фондів. Тому правомірно припустити, що склад і перелік страхових подій, на випадок яких проводиться страхування у тому чи іншому випадку може бути однаковим.
Це не означає, однак, що страхування основних і оборотних фондів неможливо без страхування від перерв у виробництві. Страхувальникам має бути надане право укласти будь-який з договорів або обидва разом. Одночасне укладання договорів страхування майна і страхування від простою відповідає економічним інтересам підприємства, а страховикам дозволяє більш обґрунтовано і з меншими витратами визначати збиток при стихійних лихах чи виникненні інших несприятливих подій.
Істотною особливістю страхування від простою є те, що розмір збитку тут багато в чому залежить від терміну перерви у виробництві. Тому, дуже важливо визначити тривалість відповідальності страховика, тобто період, протягом якого він зобов'язаний відшкодувати збитки від простою. Найбільш частіше у світовій практиці тривалість терміну такої відповідальності до одного року. Його звичайно і пропонують установити в якості максимального, надавши при цьому право страхувальникам зменшувати цей термін і одночасно скорочувати терміни платежів.
Збиток від зупинки виробництва, що підлягає страхуванню складається з трьох частин.
1. Витрат, зроблених за час зупинки виробництва.
2. Неодержаного прибутку.
3. Додаткових витрат, початих з метою скорочення збитку.
Оскільки другий елемент є основним, нерідко говорять про страхування неотриманого прибутку (вигоди).
До витрат, зроблених під час зупинки виробництва, відносять ті поточні витрати страхувальника, що він змушений здійснювати незалежно від того, продовжується виробництво чи ні.
Неотриманий прибуток розраховують шляхом множення обсягу продукції, не зробленої за час простою, на норму прибутку на одиницю продукції. При цьому розмір незробленої продукції варто обчислювати як різницю між обсягом продукції, що міг би бути випущений за період зупинки, виходячи з виробничої програми, і обсягом продукції, випущеної в результаті налагодження виробництва на інших об'єктах.
Поряд із загальними обмеженнями відповідальності страховика (намір страхувальника, воєнні дії і т.д.) при страхуванні від простою з відшкодування виключають додатковий збиток, викликаний зупинкою виробництва в результаті:
- зміни первісного проекту відновлення, реконструкції ушкодженого об'єкта;
- планового ремонту;
- заборони владою проведення відбудовних робіт;
- нестачі матеріальних, трудових і фінансових ресурсів для усунення причин простою у страхувальника.
Ставки страхових внесків встановлюють у відсотках до вартості продукції, що випускається, (при відсутності страхового випадку) на річний період. При встановленні періоду відповідальності за перерву у виробництві протягом шісти чи трьох місяців ставки платежів скорочують більш ніж у два і чотири рази відповідно.
Предметом страхування від перерв у виробництві можуть бути виробничий прибуток і поточні постійні витрати чи оборот за винятком перемінних витрат, що випадають у випадку припинення виробництва. Усі непрямі збитки на промислових підприємствах можна розділити на дві групи. Перша група включає збитки, розмір яких знаходиться в прямій залежності від часу, необхідного для відновлення ушкодженого майна. До другої групи відносяться збитки, розмір яких безпосередньо не зв'язаний з часом, витраченим на відновлення ушкодженого майна.
Страхування втрати прибутку внаслідок простою виробництва може здійснюватися не тільки на випадок пожежі, але і на дію інших причин. Найважливішими причинами є:
- комерційні фактори, пов'язані з невиконанням постачальником зобов'язань щодо постачання матеріалів, палива, устаткування тощо;
- технічні несправності й аварії, пов'язані з поломкою машин і обладнання.
Страхування на випадок простою відшкодовує підприємцю непрямі збитки першої групи, а саме — втрату доходу, пов'язану із зупинкою виробничого процесу унаслідок вогневих ризиків.
Відмінною рисою цього страхування є прагнення постраждалого страхувальника до мінімізації збитків. З цією метою вони намагаються перевести працівників на суміжні підприємства зі схожим профілем виробничої діяльності чи установити двох-трьохзмінний режим роботи, у випадку, якщо раніш підприємство працювало в одну зміну. Тому особливо важливо в даному виді страхування визначити період відповідальності страховика. Найчастіше період відповідальності обмежується дванадцятьма місяцями.
Страхування фінансових інвестицій
Фінансові інвестиції являють собою покупку активів у вигляді цінних паперів, як часткових, так і боргових, які будуть приносити інвестору не тільки прибуток, але і гарантувати йому визначений рівень безпеки вкладення засобів. Ці дві складові — прибутки і ризикованість знаходяться в пропорційній залежності одна від іншої: чим у більш ризикові цінні папери здійснюється вкладення засобів, тим, як правило, великий прибуток вони приносять. На розвитому фінансовому ринку встановлюється стійка градація ризиковості і прибутковості цінних паперів. Вважається, наприклад, що найбільш ризикованими є спекулятивні звичайні акції, що, однак, приносять власнику прибуток 15-20%. До категорії високоризикових цінних паперів належать також звичайні акції швидко зростаючих компаній (прибуток 10-12%).
До цінних паперів з помірним ризиком відносяться звичайні акції, що високо котируються на біржі (прибуток по ній складає 8-10%), цінні папери взаємних інвестиційні фондів зі збалансованим портфелем — прибуток 7-8%, конвертовані акції з фіксованим дивідендом — 6-10%, конвертовані облігації — приносять прибуток їх власнику 5-10%.
До цінних паперів з низьким ступенем ризику належать муніципальні та державні облігації, що приносять їх власнику прибуток не більше 4-6%.
Самі ризики також поділяються на певні види. У першу чергу розрізняють майнові й кредитні ризики. Майновий ризик, в свою чергу, поділяється на ринковий і підприємницький ризик. Ринковий ризик передбачає можливість втрати капіталу, пов'язану зі зміною цін на товари. Підприємницький ризик пов'язаний зі зміною вартості придбаних коштовних паперів.
Щодо кредитного ризику, то він поділяється на ризик, що пов'язаний зі зміною дисконтної ставки банківського відсотка та інфляційний ризик.
Фінансовому ринку з високим рівнем розвитку притаманна велика кількість способів страхового захисту. Один з них виявляється в регулюванні державою фінансового ринку. Його метою є, з одного боку, підтримка ліквідності фінансового ринку, а з іншого — збереження довіри до нього з боку інвесторів і емітентів. Методами такого регулювання є ліцензування учасників фінансового ринку, установлення правил випуску цінних паперів, введення обов'язку надавати інформацію про емітенти цінних паперів і т. ін. Інший спосіб організації страхового захисту передбачає своєрідне самострахування інвесторів, що виявляється, зокрема, у проведенні операцій хеджирування, коли інвестор разом з цінним папером отримує опціон на її покупку або продаж. Взаємне страхування інвесторів виявляється й в організації системи котирувань цінних паперів на фондовій біржі. Наявність цінних паперів тієї чи іншої компанії у лістингу фондової біржі, з її заздалегідь встановленими жорсткими вимогами, як правило, свідчить про достатню надійність цих паперів.
Усі ці способи страхового захисту закладені в саму модель функціонування фінансового ринку й здійснюються при відсутності професійного страховика, що приймає на себе ризики, До того ж, вони не гарантують повного захисту від збитків.
Особливим видом страхового захисту є укладання договорів страхування з страховими компаніями. Метою такого страхування є захист інвестиційних вкладень від можливих втрат, що виникають внаслідок несприятливої, непередбаченої зміни кон'юнктури ринку й погіршення інших умов для здійснення інвестиційної діяльності. Воно поділяється за характером страхових ризиків на страхування від політичних й комерційних ризиків. Договори страхування від політичних ризиків укладають при здійсненні інвестицій в іноземні держави, адже у цьому випадку характерними є неможливість математичної оцінки імовірності настання страхових випадків й надто високі розміри збитку. Тому приватні страховики цим страхуванням, за рідкісним винятком, не займаються.
До такого страхування найчастіше вдаються державні страхові структури країни-інвестора і міжнародні фінансові організації.
Страхування кредитних ризиків
У практиці страхування закордоном, кредитне страхування частіше стосується різних сфер діяльності й тісно пов’язане з іншими видами страхування. У залежності від місця і причин виникнення кредитного ризику виділяють наступні види кредитного страхування: страхування споживчого кредиту, комерційного (товарного, торгового) кредиту, банківського кредиту, експортного кредиту, фінансового кредиту і страхування вексельного кредиту.
Розглянемо деякі з них більш докладно.
Страхування іпотечного і споживчого кредиту
Насамперед, варто виділити страхування споживчого кредиту на придбання товарів тривалого використання. У даному випадку банк, надаючи кредит, вимагає страхування тих, хто одержує позичку. Часто під терміном «кредитне страхування» мають на увазі страхування на випадок смерті або втрати працездатності особою, яка оформила кредит. Даний вид страхування широко застосовується і при забезпеченні застави (наприклад, при заставі майна): банк або позичкова каса, надаючи кредит, одночасно страхує тих, хто одержує позичку. У випадку смерті застрахованого і непогашення основної суми і (або) відсотків, заборгованість покривається за рахунок страхової суми. Договори страхування укладають за умови поступового зниження страхової суми слідом за поступовим погашенням розміру боргу. Це дає можливість встановлювати відносно невисокі тарифні ставки, що можуть бути незмінними протягом усього терміну страхування, або зменшуватися разом із страховою сумою.
У більшості випадків страхування майна, життя, від нещасливих випадків тощо є обов'язковою умовою при наданні кредиту фізичним особам та приватним фірмам. Страхування здійснюється за рахунок страхувальника шляхом списання страхових премій з його рахунка в даному банку. При цьому комерційний банк одержує від проведення подібного страхування додаткові прибутки у вигляді комісії.
Страхування іпотечних кредитів
Іпотечне кредитування, як і будь-який інший вид кредиту, пов'язано з ризиком. Однак, в умовах недосконалості російської правової бази, будь-які навіть незначні на перший погляд ризики, стають критичними та загрожують зробити нездійсненим майже кожний проект. У цьому зв'язку особливе значення для мінімізації ризиків, пов'язаних із здійсненням кредитування під заставу нерухомості, належить страхуванню. При цьому, виникають додаткові можливості розвитку і підвищення ефективності іпотечної діяльності.
Страхування комерційних (товарних, торгових, внутрішніх) кредитів
У процесі товарообігу доволі часто виникає ситуація, коли покупець з різних причин не може відразу розплатитися з постачальником. У цьому випадку виникає необхідність у відстрочці платежу — комерційному кредиті. Закордоном такий кредит називають також товарним, торговим або внутрішнім кредитом, адже, на відміну від експортних кредитів, предметом яких є надання відстрочки платежу іноземним фірмам, мова йде про кредити усередині країни,
Головною метою страхування кредиту внутрішньої торгівлі є відновлення у встановлений термін більшої частини діючого капіталу, втраченого власником у випадку, коли клієнт, якому доставлені товари або надані послуги у кредит, не може оплатити їх через свою неплатоспроможність.
Страхування товарного кредиту в світі, як надійного засобу захисту власників капіталу від непередбачених безнадійних боргів та як засобу, що дозволяє уникнути цих втрат, зробивши раннє попередження, почало розвиватися у 50-х рр. Крім захисту та своєчасного інформування, страхування кредиту дозволяє підтримувати дисципліну, здійснювати постійний контроль над кредитом й поліпшувати режим обігу фінансових засобів, а також вивільняти великі фінансові ресурси для керівників.
Більшість комерційних справ за кордоном здійснюється на умовах кредитування. Товари й послуги надаються клієнтам за умови зобов'язання заплатити за них у встановлений термін або ненабагато пізніше. Період, на який наданий кредит, контролюється кредитором, що ретельно спостерігає за співвідношенням дебіторської заборгованості й продажів у певний момент. Доки співвідношення не виходить за визначені межі, то нічого страшного не відбувається, й торговий цикл відновлюється. Продаж вважається завершеним тільки у випадку одержання засобів, тобто коли заборгованість перетворюється в наявні кошти. У випадку неплатоспроможності клієнта безнадійний борг переводиться в категорію рахунка прибутків і збитків.
Страхування кредиту широко використовується для забезпечення покриття суми безнадійного боргу. Іншими словами, страхуванню підлягає так звана дебіторська заборгованість продавця. Дебіторська заборгованість — це кредити, що знаходяться в обігу на даний момент. Іншими словами, це — кінцевий продукт усієї підприємницької діяльності (виробництва, продажу), початої виробником з метою надання своїх товарів(послуг) у розпорядження клієнта. Усі вкладення й зусилля, витрачені підприємцем, робляться на основі припущення, що клієнт оплатить кредити цілком і в термін.
Протягом періоду виробництва й реалізації товари можуть бути застраховані від фізичних втрат, проте, якщо товари та послуги передані клієнту, страхове відшкодування не може існувати без страхування кредиту. Тому, багато компаній воліють уникнути можливої неплатоспроможності своїх покупців й укладають договір кредитного страхування.
Основні принципи страхування товарного (внутрішнього) кредиту
Страховики не гарантують виплату боргу до встановленого терміну: вони виплачують компенсацію внаслідок неплатоспроможності або доведеного факту банкрутства дебітора. Компенсація звичайно складає від 75 до 90% визнаних втрат у межах суми кредитування. Умовою нормального страхування кредиту є те, що власник поліса приймає незастраховану частину на свій власний ризик, доплачуючи від себе можливу різницю між застрахованою сумою і надходженнями від дебітора або продажу вищезгаданого забезпечення. Ця операція вимагає досить значного терміну (що досягає, але звичайно не перевищує трьох місяців), під час якого страхова організація встановлює розміри кінцевого збитку.
Особливості техніки страхування експортних кредитів
Страхування експортного кредиту відбувається в такий спосіб. Страхова організація укладає з клієнтом спеціальний страховий договір і видає йому з дотриманням викладених вище умов страховий поліс. Не існує типової форми страхового поліса, оскільки він диференційований у залежності від форми кредиту й низькі інших умов: кредитоспроможності та комерційної репутації клієнта, терміну на який надано кредит, наявності спеціального забезпечення, розмірів і характеру ризику.
Якщо в галузі страхування кредиту існує відома інтегральність основних принципів, то технічні деталі є вкрай диференційованими. Тому, досі не встановлена жорстка класифікація різних форм ризику й не вироблений твердий тариф преміальних ставок. Основною причиною цього є те, що кредитний ризик є функцією багатьох змінних, а саме: коливання цін, курсу, загальних економічних і політичних умов, благонадійності підприємця тощо. Не існує будь-якого конкретного методу наукового встановлення розмірів ризику, адже з погляду наукової калькуляції ризик, що пов'язаний з іноземними кредитами, не є об'єктом страхування. Детальне вивчення страховою організацією комерційного і фінансового стану справ його клієнтів, як кредиторів, так і дебіторів, тобто комерсантів, які надають кредит, що підлягає страхуванню, дає можливість встановити деяке середнє можливого ризику і виробити у зв'язку з цим розміри преміальної ставки.
Крім цього, страхова компанія ретельно перевіряє шляхом прямої експертизи відповідність товару тим ознакам, якості, сорту, що зазначені у договорі (або специфікаціях до нього), що був укладений експортером і покупцем, та відповідність стандартам, прийнятим у міжнародній торгівлі , якщо договір містить лише посилання на них.
Основні принципи страхування експортних кредитів
Підприємець, найчастіше експортер, що бажає застрахувати кредит, наданий їм іноземному покупцю, вступає в угоду з страховою організацією, що володіє достатньою інформацією про кредитоспроможність потенційних імпортерів у певній країні. Відповідно до такої угоди, страхова організація, якщо вона знайде можливим здійснити страхову операцію, погоджується нести відповідальність за ту чи іншу частку ризику, пов'язаного з кредитуванням торгової операції. Ініціатива страхування звичайно завжди залишається на стороні експортера, при цьому, можуть мати місце як страхування наданого вперше кредиту, так і пролонгація вже наданого кредиту.
1. Перший принцип, на якому базується страхування кредиту, полягає в тому, що страхування кредиту має випереджати в часі появу конкретного ризику.
Так, не може бути застрахований товар, що вже відправлений, або товар, власник якого позбавлений можливості змінити умови по його відчуженню, Момент зміни приналежності товару може бути встановлений різним способами, але найбільш важливим є факт підписання контракту, яким встановлюються основні комерційні і кредитні умови угоди. Принцип, відповідно до якого страхування кредиту повинне або випереджати, або супроводжувати встановлення умов відчуження товару й фактичне його відчуження, є найбільш вірним засобом попередження можливості недоцільного використання гарантії страховика та перекручування самої природи страхування.
Отже, страхування кредиту спирається на такий стан товару, що на момент страхування однаково відомий обом сторонам; страховику і страхувальнику. Лише як виключення з загальних правил, можливе страхування й у тих випадках, коли об'єктивно не виключена можливість появи у фірми, що зацікавлена у страхуванні, тих або інших мотивів більш пізнього походження, що невідомі страховій організації та можуть стати відомими пізніше. У цьому випадку страхове суспільство спирається на принцип вищої сумлінності клієнта.
2. Страхування кредиту припускає виникнення під час торгової операції надмірного ризику, від якого страхова організація прагне уберегти експортера.
Страхова компанія, уважно досліджує умови діяльності фірми, що клопоче про страхування, визначає певну форму ризику, яку вона визнає нормальною, або такою, що залежить від самого експортера й характеру його діяльності, та погоджується страхувати будь-який ризик, що перевищує цю норму. З метою усунення торгового ризику страхова організація нерідко починає спеціальну експертизу товару, щоб встановити, його відповідність замовленню й супроводжуючим документам. Нерідко, аби зменшити фінансовий ризик, страхова організація вимагає від клієнта надання акцепту якого-небудь солідного банку й погоджується лише на страхування акцептованого векселя. Таким чином, при цих умовах страхуванню підлягає лише надзвичайний ризик, що може виникнути стихійно, як наслідок нестійких господарських відносин.
Страхування всього ризику, що виникає у зв'язку з кредитуванням іноземного покупця, не знайшло широкого розповсюдження, адже його розвиток в цьому напрямку був би економічно недоцільним, спотворював би природу страхування та значно підвищував би його вартість.
3. При повному страхуванні ризику експортера мало цікавить платоспроможність свого іноземного клієнта, в нього зникають стримуючі мотиви при наданні останньому кредиту.
Хоча звільнення експортера від обов'язку спеціально вивчати фінансовий стан свого іноземного клієнта відповідало б прогресивному принципу поділу праці, проте, у торгівлі дуже важко відокремити фінансовий бік від комерційного й, зокрема, комерційний ризик від самої торгової операції. Тому, повне страхування від усіх ризиків виходить за межі класичного страхування й важко узгоджується з тими економічними цілями, до яких прагне страхування кредиту.
4. Страхова організація не є кредитною установою і не висуває організаційної проблеми заміни останньої.
Її функції носять виключно допоміжний характер, і, якщо в деяких випадках гарантія страхової організації полегшує втрату гарантованого векселя на обліковому ринку або обліковому банку, проте не це є основним моментом діяльності страховика. Покупця тратти може цілком забезпечити її акцепт будь-якої солідної кредитної установи й додаткова гарантія страхової організації може бути бажаної, але не є обов'язковою нормою її забезпечення. Страхування кредиту захищає безпосередні інтереси експортера, що не може трасувати вексель без права регресу і домогтися для нього акцепту. Банк, що акцептує такий вексель, та відмовляється від права зворотної вимоги до трасанту, фактично робить найбільш повне страхування кредиту експортера й змушений нести усю вагу ризику. Однак, варто пам'ятати, що такий акцепт звичайно надається дуже обмеженому колу підприємців, що користаються бездоганною репутацією, за умови стягування на користь акцептанта високої винагороди, і, власне кажучи, не є банківською операцією. У цьому випадку, експортер використовує одночасно банківський акцепт, що полегшує йому мобілізацію необхідних капіталів на обліковому ринку, і поліс страхової організації для забезпечення кредиту, наданого їм, у свою чергу, покупцю. Відбувається нормальний поділ праці між різними інститутами.
При акцепті трати без права обігу на трасант банк втручається в незнайому йому сферу й бере на себе ризик у такому розмірі, що не має місця в звичайній банківській практиці. При акцепті тратти з правом регресу він може висувати свої претензії обом контрагентам і нести великі втрати лише при одночасному банкрутстві обох, при акцепті ж тратти без права регресу банк несе цілком й фінансовий, й торговий ризики. Страхова організація також втручається в далеку для неї сферу, видаючи поліс на всю суму можливого ризику. Цим самим страховик усуває необхідність у банківському акцепті, оскільки страхова установа не тільки забезпечує кредитора від надмірного ризику, але й полегшує йому мобілізацію капіталів на обліковому ринку.
5. Вартість страхування залежить від розміру ризику, що страхова установа бере на себе.
Закордоном, у практиці страхування експортних кредитів при гарантуванні всього ризику, страховик повинен встановлювати більш високу ставку, ніж при страхуванні 50 або 75% від кінцевого збитку, що може мати місце при негативному підсумку торгової угоди. Природно, що якою б високою не була преміальна ставка, експортеру все ж таки буде вигідніше застрахувати товар й сплатити певний відсоток страховику, ніж перекласти усю вартість можливого ризику на ціну певної партії експортованого за кордон товару.
6. Можливість одержання експортером після встановлення розмірів остаточного збитку (у випадку негативного підсумку застрахованої комерційної операції), страхового відшкодування в розмірі застрахованої суми лише.
Страхова організація додає усі зусилля до того, щоб, по-перше, одержати в дебітора тим чи іншим шляхом будь-яку частку застрахованої позики, і по-друге, реалізувати майно або товари, що служили забезпеченням кредиту. Потім страховик звертає усю виручену суму на відшкодування збитків експортера, що застрахував свій кредит.
