Власне комфортабельне житло — незмінний атрибут сім’ї середнього класу. Так прийнято вважати. Уява малює невеликий двоповерховий особнячок з басейном. У крайньому разі — квартиру з євроремонтом у непоганому районі. А якщо бабця-пенсіонерка мешкає у власній «двійці» в центрі міста, а молода доволі заможна сім’я орендує «гостинку» — кого з них вважати представником середнього класу? Загалом реальність набагато складніша й цікавіша як в Україні, так і на Заході.
Як у них
У США та Європі, де середній клас становить основу суспільства, не всі його представники мають власне житло. За статистикою Міністерства торгівлі США (US Department of Commerce), середній річний дохід американської сім’ї становить 41 994, або 3500 на місяць. Немає сенсу пояснювати, що навіть в Україні з такими доходами сім’я, щоб придбати нерухомість, змушена або накопичувати, або користуватися кредитом (останній варіант у американців більш поширений). Сьогодні 30-35% сімей у США не мають власного житла. Ще болісніше проблема відчувається в Європі, де найблагополучнішою щодо цього країною вважається Бельгія, але й там, за даними офіційного видання Європейського Союзу «Європа», близько 40% мешканців орендують будинки і квартири. А в далекій Швейцарії взагалі 70% населення — квартиронаймачі.
Утім, усе це зовсім не означає, що домівка не входить до системи цінностей середнього класу. Навпаки, будинок — це його ідея-фікс, мета життя і стимул кар’єрного зростання. Нерухомість зазвичай є основним об’єктом інвестицій середнього класу в майбутнє. Саме ця стаття видатків визначає, якщо так можна висловитися, фінансову долю середньої сім’ї — чи то йдеться про багаторічні накопичення, чи то про іпотечний кредит. Роберт Кійосакі, американський мільйонер, що розбагатів на торгівлі нерухомістю, і автор популярної літератури про те, як заробити гроші, писав, що «схема, за якою ви вважаєте будинок своїм капіталовкладенням, і життєва філософія, коли підвищення зарплати означає можливість купити більший будинок або дозволити собі більше витрачати, — це основа сучасного суспільства, яке живе в борг».
На його думку, саме житлова проблема (точніше, саме прагнення якнайшвидше її вирішити) не дає представникам середнього класу можливості підвищити свій добробут і вирватися з постійної погоні за грішми, яку він називає «щурячими перегонами». Усе починається з того, що щасливі, освічені молодята змушені жити в тісній квартирці, яку наймають. Вони працюють, у них з’являються гроші, і вони починають заощаджувати на будинок. Щоб його придбати, беруть кредит, після чого змушені десятиріччями платити за заставною. На світ з’являється дитина. Батьки працюють ще старанніше, просуваються по службі, їхня зарплата зростає. Але попри це сім’я обростає кредитами і заставними. А на дітей чекає та сама доля.
Як у нас
На пострадянському просторі середній клас має доходи від 100-150 до 4000 на члена сім’ї щомісяця (докладніше див. Контракти, № 3-4). Здебільшого це молоді, соціально активні мешканці міст-мільйонників: менеджери, високооплачувані фахівці, підприємці, представники вільних професій і навіть висококваліфіковані робітники. В Україні середній клас становить близько 10% населення.
Житлова проблема для вітчизняного середнього класу, де за часів СРСР квартири отримували безкоштовно, також є вельми болісною. Майже кожна сім’я хотіла б поліпшити свої житлові умови: переїхати до великої квартири, іншого району, збудувати власний будинок у передмісті. Однак у більшості випадків ці бажання не збігаються з можливостями. За даними компанії TNS Ukraine, серед тих, хто має щомісячний дохід 500 грн і вище (ті самі 10-12% населення), тільки 2,9% планують розпочати будівництво власного будинку, ще 5% планують купити квартиру або будинок, 3,5% готові поміняти свою житлоплощу на більшу. Решта 88,6% змушені задовольнятися тим, що мають.
Класичне розв’язання проблеми для левової частки «середняків» — оренда квартири. Інакше кажучи, комфортабельне житло в Україні так само не є обов’язковим атрибутом цієї соціальної верстви (попри те, що частина сімей його все-таки мають). Понад те, можна сказати, що середній клас — це клас квартиронаймачів. І справа навіть не в тому, чи наймає сім’я житло, а в тому, чи може вона собі це дозволити. Мінімальна вартість оренди хоч трохи пристойної однокімнатної квартирки в Києві — від 150-200 на місяць. Може скластися враження, що в більшості представників вітчизняного середнього класу немає шансів ані вирішити житлову проблему, ані вирватися з щурячих перегонів. Однак це не так.
Розв’язання проблеми
За словами американських грошознавців, авторів книг на цю тему Джорджа Клейсона і того ж Кійосакі, розв’язання фінансових труднощів полягає у зміні структури споживання. Замість того щоб вкладати кошти в пасиви (будинок, подорожі, розваги), вони радять середньому класу набувати активи (тобто те, що приносить дохід) — акції, векселі, частки у підприємствах. І тільки коли активи почнуть приносити відчутний дохід, є сенс дозволити собі придбання нерухомості. На думку грошознавців, багатство і бідність — це не поточний матеріальний стан, а психологія. Для бідних і середняків наявність грошей означає можливість їх витратити, а для багатого — заробити. У результаті бідні й середняки працюють за гроші, а на багатих працюють самі гроші.
Утім, скористатися цими порадами і змінити свою психологію більшості американців не судилося — вони вже втягнуті в розвинену кредитну систему й приречені обслуговувати свої борги. Російський дослідник середнього класу, член наукової ради Московського центру Карнегі Тетяна Малєва вважає, що американський середній клас взагалі характеризується наявністю боргів.
Український середній клас, надмір не розпещений іпотечним кредитуванням, позбавлений багатьох хвороб цивілізації. На думку соціологів, його основна відмінність від середнього класу країн так званого золотого мільярда полягає в тому, що наші середняки — люди з активною життєвою позицією, загартовані лихоліттям початку та середини 90-х. У той час як типовий представник західного середнього класу йде торованою батьками стежкою, успадковуючи їхню життєву філософію, наш співвітчизник до життя ставиться більш творчо.
Майбутні багатії
У вітчизняного середнього класу немає нічого середнього. Він ще не перетворився на наймасовішу категорію суспільства. А коли це станеться, в нинішнього середнього класу, на сьогодні це 10% населення, є всі шанси перейти у вищий клас і стати справжніми заможними європейцями. Якщо вірити Кійосакі та Клейсону, в нас для цього достатньо передумов. Подібно до того, як громадяни, які поринули на початку 90-х у підприємницьку діяльність і вижили (якщо вижили), за десятиріччя стали більш-менш успішними бізнесменами.
Ось коротка історія київського підприємця Вадима Кроленка, який займається роздрібною торгівлею, про те, чому він досі так і не купив квартиру:
— Я не киянин, хоча останні кілька років працюю в Києві. На початку 90-х став менеджером великої, за тогочасними мірками, фірми, якої вже не існує. Головною метою було купити житло в столиці. У 96-му пограбували квартиру (я її наймав), забрали все, зокрема й накопичені 9 тис. Коли через два роки я знову зібрав деяку суму грошей, ціни на житло зросли. Було два варіанти: взяти кредит або вкласти наявні кошти і зачекати з придбанням. Я вибрав друге і відкрив свій бізнес. Мені здавалося, що, витративши гроші і до того ж взявши кредит, я втрачу все, як тоді, 96-го. Про своє рішення спочатку шкодував (були проблеми з контролюючими органами), але тепер мій бізнес коштує вп’ятеро дорожче, ніж у 98-му. Хоча квартиру поки що так і не купив. Мої вимоги до неї постійно зростають.
Усвідомлення того, що гроші можуть працювати на їхнього власника, притаманне не тільки підприємцям. Менеджер великої страхової компанії Світлана Андрюхова, яка працювала кілька років у кредитному відділі одного зі столичних банків, вважає, що в Україні вже сьогодні існує достатньо способів вкласти гроші. Між іншим, сама вона є не тільки працівником фінансово-банківського сектору, а й його клієнтом. Ось її коротка розповідь:
— За кілька років я бачила багато людей, які зі шкіри лізуть, щоб віддати кредит, і дійшла висновку, що суспільство умовно можна поділити на дві частини: тих, хто вкладає гроші й отримує дивіденди, та тих, хто їм ці дивіденди відпрацьовує, заздалегідь взявши в банку кредит (банк у цій схемі — лише посередник, що бере свій відсоток). Я не хочу потрапити до другої категорії. Тому ми з чоловіком вирішили зачекати з придбанням квартири, хоча маємо заощадження в банках та інвестиційному фонді. За 6-7 років ми зможемо купити квартиру, не вдаючись до кредиту. Хоча, якщо чесно, останнім часом я дедалі більше думаю про те, щоб купити землю, яку за кілька років можна буде продати у 1,5-2 рази дорожче. Однак поки що це тільки плани.
Зрозуміло, нерозвинений фондовий ринок і все ще слабка довіра до банківської системи стримують прагнення середнього класу інвестувати. Однак згодом кількість фінансових інструментів (активів), що дозволяють середньому класу переміститися в табір багатих, зростатиме.
Усе починається з того, що щасливі, освічені молодята змушені жити в тісній квартирці, яку наймають. Вони працюють, у них з’являються гроші, і вони починають заощаджувати на будинок. Щоб його купити, беруть кредит, після чого змушені десятиріччями платити за заставною. На світ з’являється дитина. Батьки працюють ще старанніше, просуваються по службі, їхня зарплата зростає. Але попри це сім’я обростає кредитами і заставними. А на дітей чекає та сама доля, ті самі, як каже Роберт Кійосакі, щурячі перегони.
Вирішення фінансових труднощів полягає у зміні структури споживання. Замість того щоб вкладати кошти у пасиви (будинок, подорожі, розваги), середньому класу має сенс купувати активи (тобто те, що приносить дохід) — акції, векселі, частки у підприємствах. І тільки коли активи почнуть приносити відчутний дохід, є сенс дозволити собі придбання нерухомості.
Багатство і бідність — це не поточне матеріальне становище, а психологія. Для бідних і середняків наявність грошей означає можливість їх витратити, а для багатого — заробити. У результаті бідні й середняки працюють за гроші, а на багатих працюють самі гроші.
