Закон України "Про страхування"


ЗАКОН УКРАЇНИ

Про страхування

( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 18, ст. 78 )

( Вводиться в дію Постановою ВР
N 86/96-ВР від 07.03.96, ВВР, 1996, N 18, ст. 79 )

( Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 306/97-ВР від 04.06.97, ВВР, 1997, N 29, ст.191
N 589/97-ВР від 21.10.97, ВВР, 1998, N 2, ст. 4
N 684/97-ВР від 03.12.97, ВВР, 1998, N 11-12, ст.50
N 312-XIV ( 312-14 ) від 11.12.98, ВВР, 1999, N 4, ст.35
N 1489-III ( 1489-14 ) від 22.02.2000, ВВР, 2000, N 19, ст.143
N 1642-III ( 1642-14 ) від 06.04.2000, ВВР, 2000, N 27, ст.213
N 1807-III ( 1807-14 ) від 08.06.2000, ВВР, 2000, N 38, ст.318
N 1937-III ( 1937-14 ) від 14.09.2000, ВВР, 2000, N 43, ст.366
N 2056-III ( 2056-14 ) від 19.10.2000, ВВР, 2000, N 50, ст.436
N 2245-III ( 2245-14 ) від 18.01.2001, ВВР, 2001, N 15, ст.73
N 2664-III ( 2664-14 ) від 12.07.2001, ВВР, 2002, N 1, ст.1
N 2665-III ( 2665-14 ) від 12.07.2001, ВВР, 2001, N 50, ст.262 )

( В редакції Закону
N 2745-III ( 2745-14 ) від 04.10.2001, ВВР, 2002, N 7, ст.50 )

( Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 2775-III ( 2775-14 ) від 15.11.2001, ВВР, 2002, N 8, ст.62
N 2893-III ( 2893-14 ) від 13.12.2001, ВВР, 2002, N 14, ст.96
N 2921-III ( 2921-14 ) від 10.01.2002, ВВР, 2002, N 16, ст.114 )

( У тексті Закону слова "Комітет у справах нагляду за
страховою діяльністю" в усіх відмінках замінено словами
"Міністерство фінансів України" у відповідному відмінку
згідно із Законом N 1937-III ( 1937-14 ) від 14.09.2000 )

Цей Закон регулює відносини у сфері страхування і спрямований
на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту
майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.

Дія цього Закону не поширюється на державне соціальне
страхування.

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Поняття страхування

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту
майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання
певних подій (страхових випадків), визначених договором
страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів,
що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами
страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та
доходів від розміщення коштів цих фондів.

Стаття 2. Страховики

Страховиками визнаються фінансові установи, які створені у
формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з
додатковою відповідальністю згідно з Законом України
"Про господарські товариства" ( 1576-12 ) з урахуванням
особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у
встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.
Учасників страховика повинно бути не менше трьох. Страхова
діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками -
резидентами України.

В окремих випадках, встановлених законодавством України,
страховиками визнаються державні організації, які створені і діють
відповідно до цього Закону. У цьому разі використання слів
"державна", "національна" або похідних від них у назві страховика
дозволяється лише за умови, що єдиним власником такого страховика
є держава.

Слова "страховик", "страхова компанія", "страхова
організація" та похідні від них дозволяється використовувати у
назві лише тим юридичним особам, які мають ліцензію на здійснення
страхової діяльності.

Загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших
страховиків України не може перевищувати 30 відсотків його
власного статутного фонду, в тому числі розмір внеску до
статутного фонду окремого страховика не може перевищувати
10 відсотків. Ці вимоги не поширюються на страховика, який
здійснює види страхування інші, ніж страхування життя, у разі
здійснення ним внесків до статутного фонду страховика, який
здійснює страхування життя.

При створенні страховика або збільшенні зареєстрованого
статутного фонду статутний фонд повинен бути сплачений виключно в
грошовій формі. Дозволяється формування статутного фонду
страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх
номінальною вартістю в порядку, визначеному спеціальним
уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах
нагляду за страховою діяльністю (далі - Уповноважений орган), але
не більше 25 відсотків загального розміру статутного фонду.

Забороняється використовувати для формування статутного фонду
векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в
кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише
страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з
формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

Дозволяються виконання зазначених видів діяльності у вигляді
надання послуг для інших страховиків на підставі укладених
цивільно-правових угод, надання послуг (виконання робіт), якщо це
безпосередньо пов'язано із зазначеними видами діяльності, а також
будь-які операції для забезпечення власних господарських потреб
страховика.

Страховики, які здійснюють страхування життя, можуть надавати
кредити страхувальникам, які уклали договори страхування життя.

Порядок, умови видачі та розміри кредитів і порядок
формування резерву для покриття можливих втрат встановлюються
Уповноваженим органом за погодженням з Національним банком
України.

Юридичні особи, які не відповідають вимогам цієї статті, не
можуть займатися страховою діяльністю.

Підприємства, установи та організації не можуть стати
страховиками шляхом внесення змін до статутних документів за
умови, що вони попередньо займалися іншим видом діяльності, навіть
у разі виконання положень цієї статті.

Законодавством України може бути визначено уповноважених
страховиків для здійснення тих чи інших видів страхування, у разі
якщо здійснення тих чи інших правовідносин передбачає використання
бюджетних коштів, валютних резервів держави, гарантій Кабінету
Міністрів України. Обов'язковою умовою для визначення
уповноважених страховиків має бути проведення відкритого тендеру з
оприлюдненням у засобах масової інформації його умов і результатів
та участь представників добровільних об'єднань страховиків. В
інших випадках забороняється будь-яке уповноваження страховиків
для здійснення окремих видів страхування з боку держави.

Стаття 3. Страхувальники

Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні
громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є
страхувальниками відповідно до законодавства України.

Страхувальники можуть укладати із страховиками договори про
страхування третіх осіб (застрахованих осіб) лише за їх згодою,
крім випадків, передбачених чинним законодавством. Застраховані
особи можуть набувати прав і обов'язків страхувальника згідно з
договором страхування.

Страхувальники мають право при укладанні договорів особистого
страхування призначати за згодою застрахованої особи громадян або
юридичних осіб (вигодонабувачів) для отримання страхових виплат, а
також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не
передбачено договором страхування.

Страхувальники мають право при укладанні договорів
страхування інших, ніж договори особистого страхування, призначати
громадян або юридичних осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати
збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання
страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання
страхового випадку, якщо інше не передбачено договором
страхування.

Стаття 4. Об'єкти страхування

Об'єктами страхування можуть бути майнові інтереси, що не
суперечать законодавству України, пов'язані:

з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією
страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);

з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове
страхування);

з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі
або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі
(страхування відповідальності).

Стаття 5. Форми страхування

Страхування може бути добровільним або обов'язковим.

Обов'язкові види страхування, які запроваджуються законами
України, мають бути включені до цього Закону. Забороняється
здійснення обов'язкових видів страхування, що не передбачені цим
Законом.

Стаття 6. Добровільне страхування та його види

Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на
основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови
і порядок здійснення добровільного страхування визначаються
правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно
відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування
визначаються при укладенні договору страхування відповідно до
законодавства.

Добровільне страхування у конкретного страховика не може бути
обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин.

Види добровільного страхування, на які видається ліцензія,
визначаються згідно з прийнятими страховиком правилами (умовами)
страхування, зареєстрованими Уповноваженим органом.

Видами добровільного страхування можуть бути:

1) страхування життя;

2) страхування від нещасних випадків;

3) медичне страхування (безперервне страхування здоров'я);

4) страхування здоров'я на випадок хвороби;

5) страхування залізничного транспорту;

6) страхування наземного транспорту (крім залізничного);

7) страхування повітряного транспорту;

8) страхування водного транспорту (морського внутрішнього та
інших видів водного транспорту);

9) страхування вантажів та багажу (вантажобагажу);

10) страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних
явищ;

11) страхування майна (іншого, ніж передбачено пунктами 5-9
цієї статті);

12) страхування цивільної відповідальності власників
наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

13) страхування відповідальності власників повітряного
транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

14) страхування відповідальності власників водного транспорту
(включаючи відповідальність перевізника);

15) страхування відповідальності перед третіми особами
(іншої, ніж передбачена пунктами 12-14 цієї статті);

16) страхування кредитів (у тому числі відповідальності
позичальника за непогашення кредиту);

17) страхування інвестицій;

18) страхування фінансових ризиків;

19) страхування судових витрат;

20) страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих
гарантій;

21) страхування медичних витрат;

22) інші види добровільного страхування.

Характеристику та класифікаційні ознаки видів добровільного
страхування визначає Уповноважений орган.

Страхування життя - це вид особистого страхування, який
передбачає обов'язок страховика здійснити страхову виплату згідно
з договором страхування у разі смерті застрахованої особи, а
також, якщо це передбачено договором страхування, у разі дожиття
застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування
та (або) досягнення застрахованою особою визначеного договором
віку. Умови договору страхування життя можуть також передбачати
обов'язок страховика здійснити страхову виплату у разі нещасного
випадку, що стався із застрахованою особою, та (або) хвороби
застрахованої особи. У разі, якщо при настанні страхового випадку
передбачено регулярні послідовні довічні страхові виплати
(страхування довічної пенсії), обов'язковим є передбачення у
договорі страхування ризику смерті застрахованої особи протягом
періоду між початком дії договору страхування та першою страховою
виплатою з числа довічних страхових виплат. В інших випадках
передбачення ризику смерті застрахованої особи є обов'язковим
протягом всього строку дії договору страхування життя.

Страховики мають право займатися тільки тими видами
добровільного страхування, які визначені в ліцензії.

Стаття 7. Види обов'язкового страхування

В Україні здійснюються такі види обов'язкового страхування:

1) медичне страхування;

2) особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників
(крім тих, які працюють в установах і організаціях, що
фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування
вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових
обов'язків;

3) особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які
працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного
бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів
добровільних пожежних дружин (команд);

4) страхування спортсменів вищих категорій;

5) страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної
медицини;

6) особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

7) авіаційне страхування цивільної авіації;

8) страхування відповідальності морського перевізника та
виконавця робіт, пов'язаних із обслуговуванням морського
транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам,
багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та
третім особам;

9) страхування цивільної відповідальності власників
транспортних засобів;

10) страхування засобів водного транспорту;

11) страхування врожаю сільськогосподарських культур і
багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими
підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків
сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності;

12) страхування цивільної відповідальності оператора ядерної
установки за ядерну шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок
ядерного інциденту; ( Пункт 12 частини першої статті 7 в редакції
Закону N 2893-III ( 2893-14 ) від 13.12.2001 )

13) страхування працівників (крім тих, які працюють в
установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету
України), які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в
тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на
психічні розлади;

14) страхування цивільної відповідальності суб'єктів
господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та
аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи
пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність
на яких може призвести до аварій екологічного та
санітарно-епідеміологічного характеру;

15) страхування цивільної відповідальності інвестора, в тому
числі за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров'ю людей, за угодою про
розподіл продукції, якщо інше не передбачено такою угодою;

16) страхування майнових ризиків за угодою про розподіл
продукції у випадках, передбачених Законом України "Про угоди про
розподіл продукції" ( 1039-14 );

17) страхування фінансової відповідальності, життя і здоров'я
тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової установи;

18) страхування майнових ризиків при промисловій розробці
родовищ нафти і газу у випадках, передбачених Законом України
"Про нафту і газ" ( 2665-14 );

19) страхування медичних та інших працівників державних і
комунальних закладів охорони здоров'я та державних наукових
установ (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що
фінансуються з Державного бюджету України) на випадок захворювання
на інфекційні хвороби, пов'язаного з виконанням ними професійних
обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками
інфекційних хвороб;

20) страхування відповідальності експортера та особи, яка
відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо
відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров'ю людини,
власності та навколишньому природному середовищу під час
транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних
відходів;

21) страхування персоналу ядерних установок, джерел
іонізуючого випромінювання, а також державних інспекторів з
нагляду за ядерною та радіаційною безпекою безпосередньо на
ядерних установках від ризику негативного впливу іонізуючого
випромінювання на їхнє здоров'я за рахунок коштів ліцензіатів;

22) страхування об'єктів космічної діяльності (наземна
інфраструктура), перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів
України за поданням Національного космічного агентства України;

23) страхування цивільної відповідальності суб'єктів
космічної діяльності;

24) страхування об'єктів космічної діяльності (космічна
інфраструктура), які є власністю України, щодо ризиків, пов'язаних
з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском
та експлуатацією її у космічному просторі;

25) страхування відповідальності щодо ризиків, пов'язаних з
підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском
та експлуатацією її у космічному просторі;

26) страхування відповідальності суб'єктів перевезення
небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при
перевезенні небезпечних вантажів;

27) страхування професійної відповідальності осіб, діяльність
яких може заподіяти шкоду третім особам, за переліком,
встановленим Кабінетом Міністрів України;

28) страхування відповідальності власників собак (за
переліком порід, визначених Кабінетом Міністрів України) щодо
шкоди, яка може бути заподіяна третім особам;

29) страхування цивільної відповідальності громадян України,
що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за
шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок
володіння, зберігання чи використання цієї зброї;

30) страхування тварин на випадок загибелі, знищення,
вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків у
випадках та згідно з переліком тварин, встановленими Кабінетом
Міністрів України;

31) страхування відповідальності суб'єктів туристичної
діяльності за шкоду, заподіяну життю чи здоров'ю туриста або його
майну;

32) страхування відповідальності морського судновласника;

33) страхування ліній електропередач та перетворюючого
обладнання передавачів електроенергії від пошкодження внаслідок
впливу стихійних лих або техногенних катастроф та від протиправних
дій третіх осіб;

34) страхування відповідальності виробників (постачальників)
продукції тваринного походження, ветеринарних препаратів,
субстанцій за шкоду, заподіяну третім особам. ( Частину першу
статті 7 доповнено пунктом 34 згідно із Законом N 2775-III
( 2775-14 ) від 15.11.2001 )

Для здійснення обов'язкового страхування Кабінет Міністрів
України встановлює порядок та правила його проведення, форми
типового договору, особливі умови ліцензування обов'язкового
страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри
страхових тарифів або методику актуарних розрахунків.

Стаття 8. Страховий ризик і страховий випадок

Страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться
страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування
або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає
обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового
відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій
особі.

Стаття 9. Страхова сума, страхова виплата, страхове
відшкодування і франшиза

Страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик
відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при
настанні страхового випадку.

Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком
відповідно до умов договору страхування при настанні страхового
випадку.

Страхові виплати за договором страхування життя здійснюються
в розмірі страхової суми (її частини) та (або) у вигляді
регулярних, послідовних виплат обумовлених у договорі страхування
сум (ануїтету).

Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат
визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником
під час укладання договору страхування або внесення змін до
договору страхування, або у випадках, передбачених чинним
законодавством.

Страхова сума може бути встановлена по окремому страховому
випадку, групі страхових випадків, договору страхування у цілому.

Страхова сума не встановлюється для страхового випадку, у
разі настання якого здійснюються регулярні, послідовні страхові
виплати у вигляді ануїтету.

Зазначена у договорі страхування життя величина
інвестиційного доходу не повинна перевищувати чотирьох відсотків
річних.

Договором страхування життя обов'язково передбачається
збільшення розміру страхової суми та (або) розміру страхових
виплат на суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на
рік за результатами отриманого інвестиційного доходу від
розміщення коштів резервів із страхування життя за вирахуванням
витрат страховика на ведення справи у розмірі до 15 відсотків
отриманого інвестиційного доходу та обов'язкового відрахування в
математичні резерви частки інвестиційного доходу, що відповідає
розміру інвестиційного доходу, який застосовується для розрахунку
страхового тарифу за цим договором страхування та у разі
індексації розміру страхової суми та (або) розміру страхових
виплат за офіційним індексом інфляції, відрахування в математичні
резерви частки інвестиційного доходу, що відповідає такій
індексації.

Договором страхування життя також може бути передбачено
збільшення розміру страхової суми та (або) розміру страхових
виплат на суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на
рік за іншими фінансовими результатами його діяльності (участь у
прибутках страховика).

Прийняті страховиком додаткові страхові зобов'язання
повідомляються страхувальнику письмово і не можуть бути у
подальшому зменшені в односторонньому порядку.

У разі несплати страхувальником чергового страхового внеску в
розмірі та у строки, передбачені правилами та договором
страхування життя, таким договором може бути передбачено право
страховика в односторонньому порядку зменшити (редукувати) розмір
страхової суми та (або) страхових виплат.

Договором страхування життя може бути передбачено індексацію
(зміну) за офіційним індексом інфляції розміру страхової суми та
(або) страхових виплат протягом дії договору страхування життя за
умови відповідної індексації (зміни) розміру страхового платежу
(страхового внеску, страхової премії). Порядок та умови індексації
визначаються правилами та договором страхування.

Страхові виплати за договорами особистого страхування
здійснюються незалежно від суми, яку має отримати одержувач за
державним соціальним страхуванням та соціальним забезпеченням, і
суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків.

Розмір страхової суми визначається договором страхування або
чинним законодавством під час укладання договору страхування чи
зміни договору страхування. У разі якщо при настанні страхового
випадку передбачаються послідовні довічні страхові виплати, у
договорі страхування визначаються розміри таких послідовних
довічних страхових виплат, а страхова сума по цих випадках не
встановлюється.

При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах
вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання
договору, якщо інше не передбачено договором страхування.

Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється
страховиком у межах страхової суми за договорами майнового
страхування і страхування відповідальності при настанні страхового
випадку.

Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого
збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються
застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі
коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого
об'єкта, страхове відшкодування виплачується у такій же частці від
визначених по страховій події збитків, якщо інше не передбачено
умовами страхування.

Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком
згідно з договором страхування.

Якщо майно застраховане у кількох страховиків і загальна
страхова сума перевищує дійсну вартість майна, то страхове
відшкодування, що виплачується усіма страховиками, не може
перевищувати дійсної вартості майна. При цьому кожний страховик
здійснює виплату пропорційно розміру страхової суми за укладеним
ним договором страхування.

Стаття 10. Страховий платіж, страховий тариф

Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - плата
за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику
згідно з договором страхування.

Страховий тариф - ставка страхового внеску з одиниці
страхової суми за визначений період страхування.

Страхові тарифи при добровільній формі страхування
обчислюються страховиком актуарно (математично) на підставі
відповідної статистики настання страхових випадків, а за
договорами страхування життя - також з урахуванням величини
інвестиційного доходу, яка повинна зазначатися у договорі
страхування. Конкретний розмір страхового тарифу визначається в
договорі страхування за згодою сторін.

Актуарними розрахунками можуть займатися особи, які мають
відповідну кваліфікацію згідно з вимогами, встановленими
Уповноваженим органом, яка підтверджується відповідним свідоцтвом.

Стаття 11. Співстрахування

Об'єкт страхування може бути застрахований за одним договором
страхування та за згодою страхувальника кількома страховиками
(співстрахування). При цьому в договорі повинні міститися умови,
що визначають права і обов'язки кожного страховика.

За наявності відповідної угоди між співстраховиками і
страхувальником один із співстраховиків може представляти всіх
інших у взаємовідносинах із страхувальником, залишаючись
відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки.

Стаття 12. Перестрахування

Перестрахування - страхування одним страховиком (цедентом,
перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику
виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого
страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має
статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством
країни, в якій він зареєстрований.

Перестрахування у страховика (перестраховика) нерезидента
здійснюється згідно з вимогами та в порядку, встановленими
Кабінетом Міністрів України.

Страховик (цедент, перестрахувальник) зобов'язаний
повідомляти перестраховика про всі зміни свого договору з
страхувальником.

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з
перестраховиком договір про перестрахування, залишається
відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з
договором страхування.

У разі, якщо обсяги страхових платежів, що передаються в
перестрахування нерезидентам, перевищують 50 відсотків їх
загального розміру, отриманого з початку календарного року,
перестрахувальник подає до Уповноваженого органу декларацію за
звітний період за формою, встановленою Кабінетом Міністрів
України.

У декларації страховик (перестрахувальник) зобов'язаний
вказати інформацію про ризики та об'єкти страхування, які
перестраховуються у нерезидентів, дані про нерезидентів -
перестраховиків та про перестраховиків брокерів, іншу інформацію,
визначену Кабінетом Міністрів України.

Уповноважений орган може проводити тематичні перевірки
страховиків на підставі аналізу поданих декларацій.

Стаття 13. Об'єднання страховиків

Страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші
об'єднання для координації своєї діяльності, захисту інтересів
своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не
суперечить законодавству України. Ці об'єднання не можуть
займатися страховою діяльністю.

Об'єднання страховиків діють на підставі статутів і набувають
прав юридичної особи після їх державної реєстрації. Орган, що
здійснює реєстрацію об'єднань страховиків, у десятиденний строк з
дня реєстрації повідомляє про це Уповноважений орган.

Страховики, яким дозволено займатися страхуванням
відповідальності власників транспортних засобів за шкоду,
заподіяну третім особам, та за умовами, передбаченими міжнародними
договорами України щодо зазначеного виду страхування, зобов'язані
утворити Моторне (транспортне) страхове бюро, яке є юридичною
особою, що утримується за рахунок коштів страховиків.

Моторне (транспортне) страхове бюро є єдиним об'єднанням
страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільної
відповідальності власників транспортних засобів за шкоду,
заподіяну третім особам. Участь страховиків у Моторному
(транспортному) страховому бюро є умовою здійснення діяльності
щодо обов'язкового страхування цивільної відповідальності
власників транспортних засобів.

Основними завданнями Моторного (транспортного) страхового
бюро є:

виконання страхових зобов'язань із зазначеного у цій статті
виду обов'язкового страхування за страховиків - його членів у разі
їх неплатоспроможності;

виплати із централізованих страхових резервних фондів у
межах, передбачених умовами здійснення зазначеного у цій статті
виду обов'язкового страхування, компенсацій за шкоду, заподіяну
життю і здоров'ю потерпілих у дорожньо-транспортних подіях, що
сталися з вини водіїв невстановленого транспорту; коли винуватець
загинув і не мав чинного договору такого обов'язкового
страхування; в інших випадках та на умовах, встановлених Кабінетом
Міністрів України;

забезпечення пільгового страхування для окремих категорій
автовласників за рахунок коштів централізованих страхових
резервних фондів у випадках та на умовах, встановлених Кабінетом
Міністрів України.

До Моторного (транспортного) страхового бюро, яке здійснило
виплату компенсацій, в межах фактичних витрат переходить право
вимоги, яке потерпілий або інша особа, що одержала таку
компенсацію, має до особи, відповідальної за заподіяну шкоду.

Моторне (транспортне) страхове бюро забезпечує членство
України в міжнародній системі автострахування "Зелена Картка" та
виконання загальновизнаних зобов'язань перед аналогічними
уповноваженими організаціями інших країн - членів цієї системи.

Моторне (транспортне) страхове бюро є організацією - гарантом
по відшкодуванню шкоди: на території країн - членів міжнародної
системи автострахування "Зелена Картка", спричиненої власниками
(користувачами) зареєстрованих в Україні транспортних засобів,
якщо такі власники (користувачі) надали відповідним іноземним
органам страховий сертифікат "Зелена Картка", виданий від імені
страховиків - членів Моторного (транспортного) страхового бюро; на
території України, спричиненої водіями-нерезидентами, на умовах та
в обсягах, встановлених законодавством про обов'язкове страхування
цивільної відповідальності власників транспортних засобів та
принципами взаємного врегулювання шкоди на території країн -
членів міжнародної системи автострахування "Зелена Картка"; за
інших обставин, на умовах, визначених чинним законодавством про
цивільну відповідальність власників транспортних засобів.

У випадку, коли Моторним (транспортним) страховим бюро
відповідно до правил міжнародної системи автострахування "Зелена
Картка" було здійснене відшкодування шкоди за страховика - члена
об'єднання або за власника (користувача) зареєстрованого в Україні
транспортного засобу, який використовував за кордоном підроблений
або змінений у незаконний спосіб страховий сертифікат "Зелена
Картка" та спричинив дорожньо-транспортну подію, відповідні
витрати Моторного (транспортного) страхового бюро мають бути
компенсовані такими особами в повному обсязі.

Фінансування виконання гарантійних функцій та завдань
Моторного (транспортного) страхового бюро здійснюється за рахунок
коштів централізованих страхових резервних фондів, органами
управління якими є це об'єднання страховиків.

Моторне (транспортне) страхове бюро, за погодженням з
Уповноваженим органом, встановлює єдиний зразок страхових свідоцтв
(полісів, сертифікатів), які є формою договору обов'язкового
страхування цивільної відповідальності власників транспортних
засобів.

Законодавством України Моторному (транспортному) страховому
бюро можуть бути надані права щодо прийняття рішень, які є
обов'язковими для страховиків - членів Моторного (транспортного)
страхового бюро в частині уніфікації порядку укладання та
виконання договорів обов'язкового страхування цивільної
відповідальності власників транспортних засобів.

Страховики, яким дозволено займатися страхуванням авіаційних
ризиків, та страховики, яким дозволено займатися страхуванням
морських ризиків, можуть створити Авіаційне страхове бюро та
Морське страхове бюро, які мають бути юридичними особами, що
утримуються за рахунок коштів страховиків.

Страховики, які мають дозвіл на страхування відповідальності
операторів ядерних установок за шкоду, що може бути заподіяна
внаслідок ядерного інциденту, зобов'язані утворити ядерний
страховий пул, який має бути юридичною особою, що утримується за
рахунок коштів страховиків.

Стаття 14. Товариства взаємного страхування

Громадяни та юридичні особи з метою страхового захисту своїх
майнових інтересів можуть створювати товариства взаємного
страхування в порядку і на умовах, визначених законодавством
України.

Стаття 15. Посередницька діяльність у сфері страхування

Страхова діяльність в Україні може провадитися за участю
страхових посередників. Страховими посередниками можуть бути
страхові або перестрахові брокери, страхові агенти.

Посередницька діяльність страхових та перестрахових брокерів
у страхуванні та перестрахуванні здійснюється як виключний вид
діяльності і може включати консультування, експертно-інформаційні
послуги, роботу, пов'язану з підготовкою, укладанням та виконанням
(супроводом) договорів страхування (перестрахування), в тому числі
щодо врегулювання збитків у частині одержання та перерахування
страхових платежів, страхових виплат та страхових відшкодувань за
угодою відповідно із страхувальником або перестрахувальником, інші
посередницькі послуги у страхуванні та перестрахуванні за
переліком, встановленим Уповноваженим органом.

Страхові брокери - юридичні особи або громадяни, які
зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької
діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у
страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з
особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник. Страхові
брокери - громадяни, які зареєстровані у встановленому порядку як
суб'єкти підприємницької діяльності, не мають права отримувати та
перераховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати
страхового відшкодування.

Перестрахові брокери - юридичні особи, які здійснюють за
винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого
імені на підставі брокерської угоди із страховиком, який має
потребу у перестрахуванні як перестрахувальник.

Дозволяється здійснення діяльності страхового та
перестрахового брокера однією юридичною особою за умови виконання
нею вимог щодо здійснення діяльності страхового та перестрахового
брокера.

Порядок реєстрації страхових та перестрахових брокерів
визначається Уповноваженим органом.

Страхові агенти - громадяни або юридичні особи, які діють від
імені та за дорученням страховика і виконують частину його
страхової діяльності, а саме: укладають договори страхування,
одержують страхові платежі, виконують роботи, пов'язані із
здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань. Страхові
агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за
винагороду на підставі договору доручення із страховиком.

Посередницька діяльність на території України з укладання
договорів страхування з іноземними страховиками не допускається,
крім договорів перестрахування з дотриманням вимог статті 30 цього
Закону.

Страхові або перестрахові брокери-нерезиденти можуть надавати
послуги лише через постійні представництва в Україні, які повинні
бути зареєстровані як платники податку відповідно до законодавства
України та включені до державного реєстру страхових або
перестрахових брокерів.

Розділ II

ДОГОВОРИ СТРАХУВАННЯ

Стаття 16. Договір страхування

Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і
страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у
разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату
страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування
страхувальником, на користь якої укладено договір страхування
(подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник
зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та
виконувати інші умови договору.

Страховики, які здійснюють страхування життя, зобов'язані
вести персоніфікований (індивідуальний) облік договорів
страхування життя в порядку та на умовах, визначених Уповноваженим
органом.

Договори страхування укладаються відповідно до правил
страхування.

Договір страхування повинен містити:

назву документа;

назву та адресу страховика;

прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та
застрахованої особи, їх адреси та дати народження;

прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву
вигодонабувача та його адресу;

зазначення об'єкта страхування;

розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж
договір страхування життя;

розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за
договором страхування життя;

перелік страхових випадків;

розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх
сплати;

страховий тариф (страховий тариф не визначається для
страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума);

строк дії договору;

порядок зміни і припинення дії договору;

умови здійснення страхової виплати;

причини відмови у страховій виплаті;

права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання
або неналежне виконання умов договору;

інші умови за згодою сторін;

підписи сторін.

Уповноважений орган має право встановлювати додаткові вимоги
до договорів страхування життя та договорів страхування майна
громадян.

Відповідно до міжнародних систем страхування, які вимагають
застосування уніфікованих умов страхування, договори страхування
укладаються відповідно до таких умов страхування, з урахуванням
вимог, передбачених цим Законом.

У разі виїзду зареєстрованого в Україні автотранспортного
засобу на територію іншої країни - члена міжнародної системи
автострахування "Зелена Картка", власник такого транспортного
засобу зобов'язаний укласти договір обов'язкового страхування
цивільної відповідальності власника (користувача) транспортного
засобу перед третіми особами, дія якого поширюється на ці країни,
та отримати від страховика - повного члена Моторного
(транспортного) страхового бюро страховий сертифікат "Зелена
Картка" єдиного зразка, який прийнятий в усіх країнах - членах
цієї міжнародної системи страхування.

Стаття 17. Правила страхування

Правила страхування розробляються страховиком для кожного
виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому
органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду
страхування.

Правила страхування повинні містити:

перелік об'єктів страхування;

порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмірів
страхових виплат;

страхові ризики;

виключення із страхових випадків і обмеження страхування;

строк та місце дії договору страхування;

порядок укладення договору страхування;

права та обов'язки сторін;

дії страхувальника у разі настання страхового випадку;

перелік документів, що підтверджують настання страхового
випадку та розмір збитків;

порядок і умови здійснення страхових виплат;

строк прийняття рішення про здійснення або відмову в
здійсненні страхових виплат;

причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового
відшкодування;

умови припинення договору страхування;

порядок вирішення спорів;

страхові тарифи за договорами страхування іншими, ніж
договори страхування життя;

страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами
страхування життя;

особливі умови.

У разі, якщо страховик запроваджує нові правила страхування
чи коли до правил страхування вносяться зміни та (або) доповнення,
страховик повинен подати ці нові правила, зміни та (або)
доповнення для реєстрації до Уповноваженого органу.

Уповноважений орган має право відмовити у видачі ліцензії та
реєстрації правил чи змін та (або) доповнень до них, якщо подані
правила страхування або зміни чи доповнення до них суперечать
чинному законодавству, порушують чи обмежують права страхувальника
або не відповідають вимогам цієї статті.

Стаття 18. Укладання і початок дії договору страхування

Для укладання договору страхування страхувальник подає
страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або
іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування.
При укладанні договору страхування страховик має право запросити у
страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан,
підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи,
необхідні для оцінки страховиком страхового ризику.

Факт укладання договору страхування може посвідчуватися
страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору
страхування.

Договір страхування набирає чинності з моменту внесення
першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором
страхування.

Договір страхування життя може бути укладений як шляхом
складання одного документа (договору страхування), підписаного
сторонами, так і шляхом обміну листами, документами, підписаними
стороною, яка їх надсилає. У разі надання страхувальником
письмової заяви за формою, встановленою страховиком, що виражає
намір укласти договір страхування, такий договір може бути
укладений шляхом надіслання страхувальнику копії правил
страхування та видачі страхувальнику страхового свідоцтва
(поліса), який не містить розбіжностей з поданою заявою. Заява
складається у двох примірниках, копія заяви надсилається
страхувальнику з відміткою страховика або його уповноваженого
представника про прийняття запропонованих умов страхування.

Стаття 19. Валюта страхування

Страхувальники згідно з укладеними договорами страхування
мають право вносити платежі лише у грошовій одиниці України, а
страхувальник-нерезидент - у іноземній вільно конвертованій валюті
або у грошовій одиниці України у випадках, передбачених чинним
законодавством України, з урахуванням положень частини четвертої
цієї статті при укладанні договорів страхування життя.

Якщо дія договору страхування поширюється на іноземну
територію відповідно до укладених угод з іноземними партнерами, то
порядок валютних розрахунків регулюється відповідно до вимог
законодавства України про валютне регулювання.

Страхова виплата здійснюється тією валютою, яка передбачена
договором страхування, якщо інше не передбачено законодавством
України.

Грошові зобов'язання сторін по договорах страхування життя,
за їх згодою, можуть бути визначені як у національній валюті
України, так і у вільно конвертованій валюті або розрахункових
величинах, що визначають фактичний розмір зобов'язань страховика
на дату виникнення або виконання цих зобов'язань.

Стаття 20. Обов'язки страховика

Страховик зобов'язаний:

1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами
страхування;

2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про
настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх
необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати
або страхового відшкодування страхувальнику;

3) при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату
або виплату страхового відшкодування у передбачений договором
строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне
здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом
сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої
визначається умовами договору страхування;

4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником при
настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення
збитків, якщо це передбачено умовами договору;

5) за заявою страхувальника у разі здійснення ним заходів, що
зменшили страховий ризик, або збільшення вартості майна
переукласти з ним договір страхування;

6) тримати в таємниці відомості про страхувальника та його
майновий стан за винятком випадків, передбачених законодавством
України.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені також
інші обов'язки страховика.

Стаття 21. Обов'язки страхувальника

Страхувальник зобов'язаний:

1) своєчасно вносити страхові платежі;

2) при укладанні договору страхування надати інформацію
страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне
значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його
про будь-яку зміну страхового ризику;

3) повідомити страховика про інші діючі договори страхування
щодо цього об'єкта страхування;

4) вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків,
завданих внаслідок настання страхового випадку;

5) повідомити страховика про настання страхового випадку в
строк, передбачений умовами страхування.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені також
інші обов'язки страхувальника.

Стаття 22. Зміна страхувальника-громадянина в договорі
страхування

У разі смерті страхувальника-громадянина, який уклав договір
майнового страхування, права і обов'язки страхувальника переходять
до осіб, які одержали це майно в спадщину. Страховик або будь-хто
із спадкоємців має право ініціювати переукладення договору
страхування.

В інших випадках права і обов'язки страхувальника можуть
перейти до іншого громадянина чи юридичної особи лише за згодою
страховика, якщо інше не передбачено договором страхування.

У разі смерті страхувальника, який уклав договір особистого
страхування на користь третіх осіб, його права і обов'язки можуть
перейти як до цих осіб, так і до осіб, на яких відповідно до
чинного законодавства покладено обов'язки щодо охорони прав і
законних інтересів застрахованих.

Стаття 23. Наслідки втрати страхувальником прав юридичної
особи

Якщо страхувальник - юридична особа припиняється і
встановлюються його правонаступники, права та обов'язки
страхувальника переходять до правонаступника.

Стаття 24. Наслідки втрати страхувальником-громадянином
дієздатності

У разі визнання судом страхувальника-громадянина недієздатним
його права і обов'язки за договором страхування переходять до його
опікуна, а дія договору страхування цивільної відповідальності
припиняється з часу втрати ним дієздатності.

У разі визнання судом страхувальника-громадянина обмежено
дієздатним він здійснює свої права і обов'язки страхувальника за
договором страхування лише за згодою піклувальника.

Стаття 25. Порядок і умови здійснення страхових виплат та
страхового відшкодування

Здійснення страхових виплат і виплата страхового
відшкодування проводиться страховиком згідно з договором
страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника
(його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами
страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який
складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним
комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Аварійні комісари - особи, які займаються визначенням причин
настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні
вимоги до яких встановлюються актами чинного законодавства
України.

Страховик та страхувальник мають право залучити за свій
рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового
випадку. Страховик не може відмовити страхувальнику в проведенні
розслідування і повинен ознайомити аварійного комісара з усіма
обставинами страхового випадку, надати всі необхідні матеріальні
докази та документи.

У разі необхідності страховик або Моторне (транспортне)
страхове бюро можуть робити запити про відомості, пов'язані із
страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних
закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють
інформацією про обставини страхового випадку, а також можуть
самостійно з'ясовувати причини та обставини страхового випадку.

Підприємства, установи та організації зобов'язані надсилати
відповіді страховикам та Моторному (транспортному) страховому бюро
на запити про відомості, пов'язані із страховим випадком, у тому
числі й дані, що є комерційною таємницею. При цьому страховик та
Моторне (транспортне) страхове бюро несуть відповідальність за їх
розголошення в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених
законодавством України.

Стаття 26. Відмова у страхових виплатах або страховому
відшкодуванні

Підставою для відмови страховика у здійсненні страхових
виплат або страхового відшкодування є:

1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої
укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового
випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов'язані з
виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, в стані
необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна,
життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації.
Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої
укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного
законодавства України;

2) вчинення страхувальником-громадянином або іншою особою, на
користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що
призвів до страхового випадку;

3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про
об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку;

4) отримання страхувальником повного відшкодування збитків за
майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні;

5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання
страхового випадку без поважних на це причин або створення
страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру
збитків;

6) інші випадки, передбачені законодавством України.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші
підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не
суперечить законодавству України.

Рішення про відмову у страховій виплаті приймається
страховиком у строк не більший передбаченого правилами страхування
та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з
обгрунтуванням причин відмови.

Відмову страховика у страховій виплаті може бути оскаржено
страхувальником у судовому порядку.

Негативний фінансовий стан страховика не є підставою для
відмови у виплаті страхових сум (їх частин) або страхового
відшкодування страхувальнику.

Стаття 27. Перехід до страховика прав страхувальника щодо
особи, відповідальної за заподіяні збитки

До страховика, який виплатив страхове відшкодування за
договором майнового страхування, в межах фактичних затрат
переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що
одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за
заподіяний збиток.

Стаття 28. Припинення дії договору страхування

Дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за
згодою сторін, а також у разі:

1) закінчення строку дії;

2) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у
повному обсязі;

3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені
договором строки. При цьому договір вважається достроково
припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж
не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти
робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо
інше не передбачено умовами договору;

4) ліквідації страхувальника - юридичної особи або смерті
страхувальника-громадянина чи втрати ним дієздатності, за винятком
випадків, передбачених статтями 22, 23 і 24 цього Закону;

5) ліквідації страховика у порядку, встановленому
законодавством України;

6) прийняття судового рішення про визнання договору
страхування недійсним;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Дію договору страхування може бути достроково припинено за
вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами
договору страхування. Дія договору особистого страхування не може
бути припинена страховиком достроково, якщо на це немає згоди
страхувальника, який виконує всі умови договору страхування, та
якщо інше не передбачено умовами договору та законодавством
України.

Про намір достроково припинити дію договору страхування
будь-яка сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніш як за
30 календарних днів до дати припинення дії договору страхування,
якщо інше ним не передбачено.

У разі дострокового припинення дії договору страхування, крім
договору страхування життя, за вимогою страхувальника страховик
повертає йому страхові платежі за період, що залишився до
закінчення дії договору, з відрахуванням нормативних витрат на
ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу,
фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що
були здійснені за цим договором страхування. Якщо вимога
страхувальника обумовлена порушенням страховиком умов договору
страхування, то останній повертає страхувальнику сплачені ним
страхові платежі повністю.

У разі дострокового припинення договору страхування, крім
страхування життя, за вимогою страховика страхувальнику
повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога
страховика обумовлена невиконанням страхувальником умов договору
страхування, то страховик повертає йому страхові платежі за
період, що залишився до закінчення дії договору, з вирахуванням
нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку
страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового
відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування.

У разі дострокового припинення дії договору страхування життя
страховик виплачує страхувальнику викупну суму, яка є майновим
правом страхувальника за договором страхування життя.

Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником
умов договору страхування, страхувальнику повертається викупна
сума.

Викупна сума - це сума, яка виплачується страховиком у разі
дострокового припинення дії договору страхування життя та
розраховується математично на день припинення договору страхування
життя залежно від періоду, протягом якого діяв договір страхування
життя, згідно з методикою, яка проходить експертизу в
Уповноваженому органі, здійснена актуарієм і є невід'ємною
частиною правил страхування життя. Уповноважений орган може
встановити вимоги до методики розрахунку викупної суми.

Не допускається повернення коштів готівкою, якщо платежі було
здійснено в безготівковій формі, за умови дострокового припинення
договору страхування.

Стаття 29. Недійсність договору страхування

Договір страхування вважається недійсним з моменту його
укладання у випадках, передбачених Цивільним кодексом України
( 1501-06, 1502-06, 1503-06, 1504-06, 1505-06 ).

Відповідно до цього Закону договір страхування визнається
недійсним і не підлягає виконанню також у разі:

1) якщо його укладено після страхового випадку;

2) якщо об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає
конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло
законної сили.

Договір страхування визнається недійсним у судовому порядку.

Розділ III

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ СТРАХОВИКІВ

Стаття 30. Умови забезпечення платоспроможності страховиків

Страховики зобов'язані дотримуватися таких умов забезпечення
платоспроможності:

наявності сплаченого статутного фонду та наявності
гарантійного фонду страховика;

створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат
страхових сум і страхових відшкодувань;

перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика
над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.

Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який
займається видами страхування іншими, ніж страхування життя,
встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика,
який займається страхуванням життя, - 1,5 млн. євро за валютним
обмінним курсом валюти України.

До гарантійного фонду страховика належить додатковий та
резервний капітал, а також сума нерозподіленого прибутку.

Страховики за рахунок нерозподіленого прибутку можуть
створювати вільні резерви.

Вільні резерви - це частка власних коштів страховика, яка
резервується з метою забезпечення платоспроможності страховика
відповідно до прийнятої методики здійснення страхової діяльності.

Для забезпечення виконання страховиками зобов'язань щодо
окремих видів обов'язкового страхування страховики можуть
утворювати централізовані страхові резервні фонди та органи, які
здійснюють управління цими фондами. Положення про ці фонди
затверджується Уповноваженим органом.

Джерелами утворення централізованих страхових резервних
фондів можуть бути відрахування від надходжень страхових платежів,
внески власних коштів страховика, а також доходи від розміщення
коштів централізованих страхових резервних фондів.

Страховики відповідно до обсягів страхової діяльності
зобов'язані підтримувати належний рівень фактичного запасу
платоспроможності (нетто-активів).

Фактичний запас платоспроможності (нетто-активи) страховика
визначається вирахуванням із вартості майна (загальної суми
активів) страховика суми нематеріальних активів і загальної суми
зобов'язань, у тому числі страхових. Страхові зобов'язання
приймаються рівними обсягам страхових резервів, які страховик
зобов'язаний формувати у порядку, передбаченому цим Законом.

На будь-яку дату фактичний запас платоспроможності страховика
повинен перевищувати розрахунковий нормативний запас
платоспроможності.

Нормативний запас платоспроможності страховика, який здійснює
види страхування інші, ніж страхування життя, на будь-яку дату
дорівнює більшій з визначених величин, а саме:

перша - підраховується шляхом множення суми страхових премій
за попередні 12 місяців на 0,18 (останній місяць буде складатися
із кількості днів на дату розрахунку). При цьому сума страхових
премій зменшується на 50 відсотків страхових премій, належних
перестраховикам;

друга - підраховується шляхом множення суми страхових виплат
за попередні 12 місяців на 0,26 (останній місяць буде складатися
із кількості днів на дату розрахунку). При цьому сума страхових
виплат зменшується на 50 відсотків виплат, що компенсуються
перестраховиками згідно з укладеними договорами перестрахування.

Нормативний запас платоспроможності страховика, який здійснює
страхування життя, на будь-яку дату дорівнює величині, яка
визначається шляхом множення загальної величини резерву
довгострокових зобов'язань (математичного резерву) на 0,05.

Загальна величина резерву довгострокових зобов'язань
(математичного резерву) дорівнює сумі резервів довгострокових
зобов'язань (математичних резервів), які визначаються на будь-яку
дату окремо по кожному договору страхування життя.

Якщо страхова сума за окремим об'єктом страхування перевищує
10 відсотків суми сплаченого статутного фонду і сформованих
вільних резервів та страхових резервів, страховик зобов'язаний
укласти договір перестрахування.

Страховики, які прийняли на себе страхові зобов'язання в
обсягах, що перевищують можливість їх виконання за рахунок власних
активів, повинні перестрахувати ризик виконання зазначених
зобов'язань у перестраховиків резидентів або нерезидентів.

Для забезпечення страхових зобов'язань із страхування життя і
медичного страхування страховики формують окремі резерви за
рахунок надходження страхових платежів і доходів від інвестування
коштів сформованих резервів по цих видах страхування.

Кабінет Міністрів України може змінювати порядок визначення
фактичного та нормативного запасу платоспроможності і структури
гарантійного фонду.

Стаття 31. Страхові резерви

Страхові резерви утворюються страховиками з метою
забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового
відшкодування залежно від видів страхування (перестрахування).

Страхові резерви в обсягах, що не перевищують технічних
резервів, а для страхових компаній із страхування життя -
математичних резервів, утворюються у тих валютах, в яких несуть
відповідальність за своїми страховими зобов'язаннями.

Страхові резерви поділяються на технічні резерви і резерви із
страхування життя (математичні резерви).

Формування резервів із страхування життя, медичного
страхування і обов'язкових видів страхування здійснюється окремо
від інших видів страхування.

Страховики зобов'язані вести облік договорів страхування і
вимог (заяв) страхувальників щодо виплати страхової суми або
страхового відшкодування за формою, яка забезпечить отримання
інформ






ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ