Податкове стимулювання інвестицій або як це робиться в Україні

Мовою цифр про нищівний вплив податкових "ноу-хау" на ринок цінних паперів в Україні свідчать дані щодо зареєстрованих емісій. Так, обсяг зареєстрованих у 1997 році випусків корпоративних облігацій склав 116,4 млн.грн., що у 151,2 раз більше, ніж за попередній 1996 рік (770 тис.грн.). Але вже у другому півріччі 1997 року (тобто з моменту введення в дію Закону) було зареєстровано лише п"ять випусків облігацій підприємств на загальну суму 13,5 млн.гривень (що у 8,6 разів менше ніж у попередньому періоді). Протягом 1998 року було зареєстровано випуски облігацій лише на суму 6,2 млн.гривень. Коментарі, як кажуть, зайві. Такі ж негативні наслідки мають місце і в галузі спільного інвестування, яке здійснюється інвестиційними фондами та компаніями. Якщо до початку 1998 року загальний обсяг зареєстрованих випусків інвестиційних сертифікатів склав 1470,8 млн.грн., то протягом минулого року загальна сума емісії інвестиційних сертифікатів ледь перевищила 7 млн.грн. Не краща ситуація склалася і щодо випуску банківських боргових зобов"язань у формі таких цінних паперів, як ощадні сертифікати. За станом на 1.10.98 р. частка цінних паперів власного боргу в структурі "чистих" зобов"язань комерційних банків склала всьго 1,4 відсотка до підсумку. Не має сенсу і у справлянні податків і з доходів по державних облігаціях, оскільки такі податки лише призводять до кредитування бюджетом власників цих цінних паперів. Аналіз показує, що звільнення від оподаткування доходів по цінних паперах істотним чином не вплине на наповнення доходної частини держбюджету, однак створить потужні стимули, своєрідну "вільну економічну зону" для залучення інвестицій, реінвестування доходів у розвиток економіки, в тому числі її реального сектора, і внаслідок цього призведе до розширення бази оподаткування та збільшення податкових надходжень до бюджету. Прибутковий податок з громадян: навар з яєць - це ще не всі доходи На відміну від податку на прибуток підприємств, система прибуткового оподаткування доходів фізичних осіб від фінансових операцій в Україні є досить сталою і за п"ять років функціонування Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", яким регулюється порядок обчислення та стягнення цього податку, зміни і доповнення до нього з цих питань вносилися лише один раз - Законом від 13 лютого 1998 р. у зв'зку з необхідністю узгодити положення Декрету з новою редакцією Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в частині оподаткування дивідендів по корпоративних правах. Слід, однак, зазначити, що на таке узгодженння, яке полягало в коригуванні редакції двох підпунктів Декрету, загальним обсягом не більше чотирьох рядків пішло сім місяців, протягом яких в Україні фактично існувало подвійне обкладання дивідендів, сплачуваних фізичним особам: одночасно введеним податком на дивіденди (30% згідно із Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств") та прибутковим податком з дивідендів для фізичних особ (15% згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян"). Слід зазначити, що система містить окремі стимули, які заохочуюють фізичних осіб здійснювати операції на окремих сегментах фінансового ринку. Основною формою стимулювання платника податку є звільнення його від податку взагалі. Саме цей підхід і був використаний по відношенню до громадян України. Відповідно до чинного законодавства до сукупного оподатковуваного доходу, одержаного громадянами в період, за який здійснюється оподаткування, не включаються: виграші за облігаціями державних позик та державними лотереями, проценти і виграші по вкладах в установах банків, по ощадних сертифікатах та державних казначейських зобов'язаннях; суми, одержані громадянами в результаті розміщення їх власних збережень на поточних (депозитних) рахунках банків України, в тому числі і в іноземній валюті; суми доходів, що направляються у джерела їх одержання на придбання акцій, та суми, які інвестовані на реконструкцію і розширення виробництва суб'єктів підприємницької діяльності; суми дивідендів, що були оподатковані під час їх виплати відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". На підставі існуючих пільг щодо оподаткування окремих видів доходів фізичних осіб можна зробити деякі висновки. По-перше, слід зазначити, що більша частина зазначених доходів - це пасивні доходи, отримувані фізичними особами від розміщення ними власних коштів на окремих сегментах фінансового ринку. Тобто, в першу чергу, заохочуються довгострокові вкладення, а не операції з фінансовими інструментами. По-друге, можна чітко визначити сегменти фінансового ринку, на які спрямовуються кошти громадян - це грошовий ринок та ринок банківських позичок. Фактично у привілейованому становищі перебувають два суб"єкти-позичальники - держава та банки, які за рахунок зазначених пільг мають можливість зниження плати за позичені ресурси. По-третє, на фондовому ринку єдина операція, яка має пільгове оподаткування - це реінвестування отриманих доходів в придбання акцій, реконструкцію та розширення виробництва. Виключення ж не реінвестованих дивідендів по корпоративних правах з оподатковуваного доходу не можна вважати пільгою, оскільки ці доходи, як ми бачили, вже були оподатковані у джерела виплати за однією з самих високих ставок оподаткування -30%. Доходи від вкладень в інші інструменти фондового ринку (наприклад, за корпоративними облігаціями та облігаціями місцевих позик) оподатковуються у джерела виплати за ставкою 20%, а за підсумками фінансового року - у складі сукупного доходу (з можливою ставкою до 40%). Все це не робить фондовий ринок занадто привабливим для фізичних осіб у порівнянні з грошовим ринком і, насамперед, ринком банківських позичок. По-четверте, існуюча система прибуткового оподаткування фізичних осіб, як і всі інші податки в Україні, містить логічні помилки та демонструє слабке знання розробниками податкового законодавства спеціального законодавства про цінні папери. Зокрема, Декретом встановлено звільнення від оподаткування виграшів за облігаціями державних позик, в той час коли в Україні не існує такої форми доходу за облігаціями державних позик як виграш. Натомість, доходи, фактично сплачувані власникам державних облігацій у вигляді процентів або дисконту, випали з поля зору законодавців, що призвело до економічно невиправданого оподаткування цих доходів за ставкою 20% у джерела виплати, а за підсумками фінансового року у складі сукупного доходу (з можливою ставкою до 40%). Ще більш яскравим прикладом некомпетентності можна вважати пункт з нової редакції Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", який свідчить про абсолютне нерозуміння авторами закону поняття "привілейованої акції": "У випадках виплати дивідендів фізичним особам на привілейовані акції суми таких виплат підлягають оподаткуванню податком …, і прирівнюються до виплати додаткових благ, які оподатковуються у порядку, встановленому законом України про оподаткування доходів фізичних осіб." На щастя платників податків, вказаний закон України про оподаткування доходів фізичних осіб так і не був прийнятий, інакше важко передбачити, до чого могли б дійти борці з "привілеями" та "додатковими благами". Однак, проблеми виникають не тільки внаслідок недосконалості податкового законодавства, але й під час його "творчого осмислення" податковими органами. Найяскравішим є приклад довільного тлумачення порядку оподаткування доходів, отримуваних фізичними особами від продажу належних їм цінних паперів. Слід зазначити, що доходи, отримувані громадянами від операцій з фінансовими інструментами у вигляді різниць між ціною їх придбання та ціною подальшого продажу цих активів, оподатковуються на загальних підставах за підсумками фінансового року за встановленою шкалою ставок (тобто податок може становити до 40% доходу по цих операціях). Проте бажання отримати "усе й одразу" спонукало ДПАУ без зміни діючого законодавства вимагати від осіб, які придбають ці цінні папери у фізичних осіб стягувати з продавця прибутковий податок в розмірі 20% та й ще не від його доходу (тобто різниці між ціною продажу та витратами на придбання), а від всієї ціни продажу. При цьому перспектива "відшкодування" зайве утриманих податків через рік навряд чи влаштовує продавців цінних паперів. З погляду здорового глузду та формально-економічної логіки об"єкт оподаткування не виникає, якщо цінні папери продані за ціною, яка дорівнює або нижче ніж ціна придбання, оскільки така операція не забезпечує прибутків. Однак, цей формально-логічний висновок осоромлюється в умовах конкретно-історичного податкового законодавства в Україні. Нищівний характер такого підходу до оподаткування можна проілюструвати на прикладі відомого жарту, де описана ефективність підприємницької діяльності пана Рабиновича, який купував яйця за ціною 1 гривня - десяток, варив їх, а потім продавав за ту ж 1 гривню. В прибутку підприємець мав "навар" та "свіжу копійку". Податкова адміністрація суттєво доповнила цей жарт, зобов"язавши Рабиновича ще й доплачувати державі 20 копійок за цю розвагу. Податок на додану вартість: оподаткування сфери, де вартість не створюється і не додається Людська цивілізація виробила певний категорійний (понятійний) апарат у вигляді спеціальних термінів, якими описують ті чи інші явища, процеси. В принципі, якщо явище досліджене, його можна визначити або окремим поняттям (терміном), або описати через сукупність окремих ознак, притаманних цьому явищу. Здатність до узагальнення визначається поняттям абстракції. Ця риса притаманна лише людям, причому різним - різною мірою. На жаль, складається враження, що у податкових законодавців це не найсильніша властивість. Інакше, чим можна пояснити зміст окремих пунктів Закону України "Про податок на додану вартість" (3.2.1; 3.2.5; 3.2.7 і інших), в яких замість чіткого узагальненого розмежування господарських операцій, які є об"єктом оподаткування ПДВ та які не відносяться до об"єктів оподаткування, міститься спроба перелічити усі можливі випадки, що становлять зміст одних та других операцій. Недолік цього підходу очевидний: по-перше, усякий перелік є кінцевим, тобто вичерпним: все що до нього не потрапило з будь-яких причин - це біла пляма у законодавстві, підстава для конфліктів між платниками та збирачами податків; по-друге, на практиці не можливо повно описати явище шляхом переліку його окремих властивостей та окремих ознак - життя змінюється, збагачується все новими і новими ознаками, які таким чином залишаються за межами правового простору; нарешті, по-третє, при такому "подетальному" підходу втрачається внутрішня економічна логіка закону, не зрозуміло, на яких засадах та принципах одні операції оподатковуються, а інші звільнено від податків і чому. Вся ця ситуація нагадує відому мініатюру В.Винокура: "Тут грайте, тут не грайте, тут шматок відірвали, тут пляма - рибу загортали". Як наслідок, вибудовується пунктирна лінія з податкових зобов'язань: "тут платимо, тут неплатимо, тут платимо, якщо не доведемо протилежне" тощо. Але найбільш спірною в цій ситуації є та обставина, що на фондовому ринку по операціях з цінними паперами - з випуску, обігу, погашення - взагалі відсутній об"єкт оподаткування податком на додану вартість, оскільки в цьому секторі вартість не створюється, а отже і не додається, - вона лише перерозподіляється. І самі цінні папери як грошові документи є лише формою існування фіктивного капіталу, відображенням та віддзеркаленням реального виробничого або фінансового капіталу. Звичайно, можна вигадати будь-які податки і будь-які об"єкти оподаткування. Але тоді їх треба визначати і відповідними, адекватними економічному змісту, термінами, але аж ніяк не охрещувати податком на додану вартість. Застосування методологічно хибних підходів призвело до того, що половина професійних видів діяльності на фондовому ринку, безпосередньо пов"язаних з обігом цінних паперів, яка раніше ніколи не оподатковувалась ПДВ, тепер потрапила без будь-яких підстав під оподаткування. Це - комісійна торгівля цінними паперами; діяльність з організації торгівлі цінними паперами; діяльність з управління цінними паперами. Тоді як інші, аналогічні за спрямуванням та економічним змістом, види професійної діяльності (реєстраторська, депозитарна, розрахунково-клірингова) ПДВ не оподатковуються. З цієї ж причини свого часу потрапили під ПДВ і операції, пов"язані з наданням ділерських та брокерських послуг з укладання договорів купівлі-продажу цінних паперів, що здійснюються в торговельно-інформаційних системах, які за характером та змістом не відрізняються від біржових, що цим податком не обкладаються. І ніякими листами та роз'ясненнями виправити це неможливо без закріплення рівного оподаткування в нормі закону. Як наслідок, окремі суб"єкти фондового ринку потрапили під невиправдану податкову дискримінацію, порушено принцип додержання рівних умов господарювання для окремих сегментів ринку цінних паперів (біржового та позабіржового) та принципів вільної конкуренції для окремих суб"єктів цього ринку. Все це гальмує обіг цінних паперів, ускладнює податковий облік та звітність, призводить до значного подорожчання відповідних професійних послуг і, в кінцевому підсумку, знижує ліквідність фондового ринку, обмежує залучення та перерозподіл капіталів через його канали. У поєднанні з порушенням принципу соціальної справедливості (тут читай: економічної обгрунтованності податків) неадекватне оподаткування провокує непотрібний опір платників податків податковим органам з одного боку, та відповідну реакцію останніх - з іншого. Врешті-решт, замість того, щоб займатися професійною справою, і одні, і другі суб"єкти витрачають час, кошти та людські ресурси на безглузду судову тяганину. Податковий Кодекс: світло в кінці тунелю чи дзеркало податкової системи На недосконалість діючої податкової системи звертають увагу всі, хто з нею стикається, окрім, хіба що Державної податкової адміністрації, яку теж можна зрозуміти: часті зміни правил оподаткування не сприяють роботі податкових органів. Головні надії і сподівання на поліпшення податкового законодавства останнім часом все частіше пов"язують з прийняттям Податкового Кодексу України (ПК). При цьому розробка ПК ототожнюється з реформуванням всієї податкової системи, її удосконаленням та лібералізацією. Дозволимо з усім цим категорично не погодитись. Як особи, ознайомлені з технологією розробки цього документу та його змістом, маємо достатні підстави стверджувати - це глибока омана. По-перше, розроблений проект ПК - це не загальні правові засади системи оподаткування, яким він повинен бути як основа податкового законодавства, а саме податкове законодавство - механічна сукупність (збірка) нині діючих законодавчих актів, зведених до одного документа. Причому, до його змісту потрапили навіть ті роз"яснення, які надавала ДПА на запити платників податків і які масово оскаржувались в судових органах. Відповідно, всі економічні нонсенси, суперечності і просто помилки, що містяться в діючих законодавчих актах, автоматично трансплантовані в тканину ПК. Таким чином, сподівання платників податків на те, що з прийняттям ПК щось зміниться на краще, просто безпідставні. По-друге, правовий статус ПК набагато вищий, ніж у законодавчих актів, що складають його зміст. Це нормативний документ конституційного рівня, отже, внесення змін до нього буде вимагати "конституційної більшості" в залі Верховної Ради України, яка їх підтримає, що значно ускладнить усунення недоліків з податкового законодавства, практично увіковічнить їх в нормативній базі. Поки що ефективно вплинути на законотворчий процес нам не вдається, не дивлячись на участь у роботі міжвідомчої комісії з питань податкового законодавства. Причина банальна: зміни, що пропонуються в частині оподаткування операцій з цінними паперами та доходів по них, загалом, як кажуть, "не сприймаються". А от чому не сприймаються, причин багато. По-перше, це нова складна сфера підприємницької діяльності, в податковому регулюванні якої в ДПА досвід мінімальний, а тому у податківців існує "комплекс невпевненості" в оцінці окремих нормативних положень. По-друге, вважається, що будь-які зміни, що пропонуються з боку фондового ринку, - це обов"язково лобіювання пільг, одержання необгрунтованих переваг перед іншими платниками податків, скорочення доходів бюджету. По-третє, чиновницький консерватизм, бажання уникнути персональної відповідальності у разі можливих негативних наслідків від внесених змін, дія за принципом "як би чого не вийшло". І все ж, буде дуже сумно для всіх заінтересованих сторін, а це і платники податків, і збирачі податків, якщо Податковий Кодекс приймуть в існуючій редакції, з низкою положень, відверто дестимулюючих інвестиційну і підприємницьку діяльність: не буде ні інвестицій, ні податків. І цей сумний висновок треба усвідомити зараз, коли ще є час щось зробити корисне для майбутнього економіки України, не поховати його під залізобетонним монументом Податкового Кодексу України. На завершення В залежності від того, яку політику проводить держава, будується і її податкова система. Якщо пріоритетним завданням є стратегічний розвиток реального сектора економіки, підтримка вітчизняного товаровиробника, заохочення інвестицій та реінвестицій у виробництво - тоді повинні стимулюватись довгострокові нагромадження, а отже, звільнятись від оподаткування інвестиції у виробництво. Якщо ж проблема лише в наповненні бюджету за всяку ціну, коли мета виправдовує засоби, - тоді повинні діяти перш за все фіскальні складові системи оподаткування, а стимулюючі функції - мають чекати на кращі часи. З метою створення сприятливих умов для розвитку фондового ринку, зростання залучення заощаджень населення в цінні папери, активізації механізму інвестицій в економіку через випуск цінних паперів, проектом Державної програми економічного і соціального розвитку України на 1999 рік (розділ 6.1) передбачено подання до Верховної Ради України в І кварталі 1999 р. проекту Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Основними виконавцями цього законопроекту визначені Державна податкова адміністрація, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Міністерство фінансів, Міністерство економіки та Міністерство юстиції. Необхідність звільнення від оподаткування операцій з цінними паперами та доходів по них зумовлена, з одного боку, незначними надходженнями податків та інших обов"язкових платежів від фондового ринку (близько 28 млн. грн. в 1998 р.), а з іншого - повним пригніченням інвестиційної діяльності в країні, яке відбулося значною мірою через дестимулюючу фіскальну орієнтацію діючої системи оподаткування. Перш за все це стосується застосування таких норм податкового законодавства: 1) оподаткування в момент отримання позикових коштів, що залучаються боржником шляхом випуску боргових цінних паперів (корпоративних облігацій, ощадних сертифікатів, інших цінних паперів з обмеженим строком дії) (Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп.7.9.3); 2) оподаткування в момент залучення коштів спільного інвестування, отриманих інвестиційним (взаємним) фондом шляхом розміщення пайових цінних паперів, що не мають статусу корпоративних прав (інвестиційні сертифікати) (там же, пп.4.2.8); 3) оподаткування на боці інвестора прямих інвестицій в корпоративні права в частині сплаченого інвестором емітенту таких прав емісійного доходу (там же, пп.5.3.7); 4) подвійне оподаткування дивідендів для власника корпоративних прав - нерезидента у разі їх репатріації (там же, п.13.2); 5) оподаткування на боці емітента коштів, які вносяться інвестором у рахунок інвестиційних зобов"язань як обов"язкова умова конкурсного придбання у держави пакету акцій підприємства, що приватизується (там же, пп. 4.1.6); 6) оподаткування на боці інвестора сум індексації статутного фонду в розмірі індексації балансової вартості основних засобів (податок на інфляцію); 7) обкладення податком на додану вартість частини операцій з обігу цінних паперів та його обслуговування (комісійна діяльність, управління цінними паперами та інш.), всупереч тому факту, що в цьому сегменті ринку додаткова вартість взагалі не створюється і не виникає, а лише перерозподіляється, тобто відсутня база оподаткування (Закон України "Про податок на додану вартість", пп.3.2.1); 8) оподаткування у джерела виплати доходів масового (публічного) інвестора - громадян, отриманих від продажу належних їм цінних паперів юридичним особам, в порядку, установленому для оподаткування доходів на оплату праці, що призводить до викривлення бази оподаткування та безпідставного завищення податкових зобов"язань (Декрет КМУ "Про прибутковий податок з громадян", розділ ІІІ) тощо. Як наслідок, через блокування джерел надходження інвестиційних ресурсів в народне господарство істотно звузилась економічна база справляння податків та інших обов"язкових платежів, скоротилось використання окремих фінансових інструментів фондового ринку. Залишається лише сподіватися, що розроблені законопроекти, спрямовані на розблокування фондового ринку та поліпшення інвестиційного клімату в Україні, після їх "узгодження" всіма міністерствами та відомствами не перетворяться з палацу на соціалістичний гуртожиток, як це сталося у комедії Ельдара Рязанова "З легким паром".

За матеріалами “Інвестгазета” №13 від 06.04.1999