Як казав великий Юлій Цезар: „Здоров`я громадян країни – найперший обов’язок держави”. У всі часи вважалось, що медична допомога має бути доступною і кваліфікованою. Яка ж ситуація в Україні: видатки з бюджету в охорону здоров`я за останній рік зросли в 2,5 рази, кількість (частота) звернень пацієнтів залишається сталою, чисельність населення з кожним роком зменшується.
Тобто видатки зростають разом з незадоволенням пацієнтів з одного боку та лікарів з іншого. Дійсно прийшов час щось радикально міняти, бо законодавчі передумови вже є – необхідно лише працювати.
Що ми очікуємо від системи ОМС? Насамперед - ефективності, якості та доступності. На думку деяких експертів, в Україні вже назріли контрактні відносини між державою (замовником медичних послуг) і лікувальними закладами.
ЦИФРИ:
1. Щоб українська медицина запрацювала на рівні 1985 року необхідно винайти 30 млрд. грн.
2. Від системи ОМС українські страховики планують отримати 7-9 млрд. грн.
3. Фінансування охорони здоров`я України у розмірі 50% за допомогою системи ОМС змогло би зрушити ситуацію
4. Виплати по ДМС дуже високі, в деяких випадках вони сягають 40-100%, така ж ситуація і в Росії
5. В Росії закон про ОМС прийнято в 1991 році. Пройшло більше 10 років, щоб він почав працювати: сьогодні 90% росіян охоплено системою ОМС
6. Якщо не буде знайдено компромісу, закон ОМС в Україні не буде прийнято ще як мінімум 10 років
7. Бюджет медичної галузі України сьогодні складає 460 млн. грн. Видатки з бюджету в охорону здоров`я за останній рік зросли в 2,5 рази, хоча частота звернень пацієнтів залишається сталою і чисельність населення з кожним роком зменшується
8. Витрати російської держави на охорону здоров'я постійно знижуються і в 2003 році вони склали 2,9% ВВП (в 2002 р. - 3,1%). Частка витрат на охорону здоров'я в консолідованих бюджетах суб'єктів РФ, включаючи внески на ОМС непрацюючого населення, за період 1998-2003 років скоротилася в 2 рази, при зростанні бюджетів майже у 7 разів
9. Щоб інститут сімейних лікарів покрив територію України необхідно збільшити кількість таких фахівців як мінімум у 300 разів і чекати не менше 10 років
Законодавчі тенденції ОМС в Росії
На початку жовтня заступник керівника Федеральної антимонопольної служби РФ (ФАС) Андрій Кашеваров зробив цікаву заяву: у першому кварталі наступного року ФАС підготує пропозиції по формуванню конкурентних умов діяльності страхових медичних організацій в системі обов'язкового медичного страхування (ОМС). Така заява невипадкова, тому що, згідно планів уряду, наступного року повинен набути чинності новий закон РФ "Про обов'язкове медичне страхування", який викличе справжню революцію на ринку медичного страхування. Підготовлений Міністерством охорони здоров'я РФ проект викликає масу нарікань не тільки у ряду чиновників, але і у певної групи самих страховиків (якщо бути точніше, то проект дуже не подобається невеликим регіональним компаніям і тим страховикам, які зараз не беруть участі в системі ОМС). На їхню думку, прописана в проекті система поєднання обов'язкового медичного страхування з добровільним (ДМС) може призвести до монополізації ринку медстрахування. Річ у тому, що через нову систему "додаткового" медстрахування страховики, що працюють в системі ОМС, що вводиться проектом, зможуть суміщати одержувані по цій системі кошти з внесками по ДМС, а значить, і надавати по ДМС вигідніші умови.
Таким чином, компанії, які не беруть участі зараз в системі ОМС, будуть змушені або входити в неї, або залишати ринок взагалі. Надати своїм клієнтам по ДМС такі ж пільгові умови, як і компанії, що працюють в ОМС, вони не зможуть (ймовірно, різниця в ціні страхового поліса складатиме 10%). Крім того, вимоги, що вводяться, за персоніфікованим обліком для всіх компаній, що беруть участь в системі ОМС, приведуть у результаті до вимирання великої кількості регіональних страхових компаній, що знову ж таки зіграє "на руку" вузькій групі крупних, в основному московських страховиків.
Новий законопроект ще не з'явився в уряді, і навіть не вийшов за межі Міністерства охорони здоров'я, а вже викликав бурю негативних відгуків з боку страховиків, що беруть участь в системі ДМС. Такий ажіотаж цілком зрозумілий: ухвалення проекту в існуючому варіанті загрожує переділом і надалі монополізацією одного з найперспективніших страхових ринків - добровільного медичного. Річ у тім, що держава і сама визнає, що за нинішнього становища в охороні здоров'я, піклуватися про своє здоров'я громадянам доведеться переважно самостійно.
Витрати російської держави на охорону здоров'я постійно знижуються: так, якщо в 2002 р. вони складали 3,1% ВВП, то в 2003 р. - лише 2,9%, більш того, частка витрат на охорону здоров'я в консолідованих бюджетах суб'єктів РФ, включаючи внески на ОМС непрацюючого населення, за період 1998-2003 років скоротилася майже в два рази, притому що самі бюджети за цей період зросли майже в 7 разів. Виходячи з цього, як сказано у фінансово-економічному обгрунтуванні законопроекту про ОМС, негативна тенденція фінансування охорони здоров'я, що склалася, „сприяє перекладанню тягаря витрат по забезпеченню конституційних прав громадян на отримання гарантованого об'єму безкоштовної медичної допомоги з держави на населення".
На тлі скорочення витрат держави ростуть, природно, витрати самих громадян на платні медичні послуги і покупку ліків. Причому за деякими показниками, як, наприклад, покупка лікарських засобів, громадяни витрачають особистих грошей в два рази більше, ніж виділяє державу на ці цілі.
Таким чином, ситуація, що склалася зараз в Росії - ідеальне середовище для активного розвитку ринку ДМС. Зараз система ОМС в Росії функціонує окремо від системи ДМС: існує ряд крупних і велика кількість невеликих регіональних компаній, що працюють в ОМС. Із зрозумілих причин вхід на цей ринок, м'яко кажучи, обмежений, хоча він і вважається формально відкритим.
Що ж припускає новий закон про ОМС в Росії? У ньому йдеться, що як якась "перемичка" між системою ОМС і ДМС вводиться так зване "додаткове" страхування. Самі страховики зізнаються, що ніхто й дотепер не розуміє, що це таке, оскільки в законі даний пункт прописаний украй туманно. Проте сенс в тому, що "додаткове" страхування фактично дозволяє компаніям, що працюють в ОМС, суміщати одержувані по цій системі з Фонду обов'язкового медичного страхування (ФОМС) кошти з тими, які надходитимуть від приватних осіб або працедавців за системою ДМС. У такій ситуації працюючі в системі ОМС компанії зможуть надавати значні знижки по ДМС.
Залік коштів ОМС дозволить знизити вартість поліса ДМС на величину середнього нормативу на одну особу, що виділяється в регіоні на ОМС. З іншого боку, у фонді ОМС залишаться кошти для того, щоб здійснювати обов'язкове медичне страхування малозабезпечених верств населення.
Законодавчі тенденції ОМС в Україні
Сьогодні в Україні формується сучасний роботодавець, який дбає не тільки про свої доходи, а й про соціальні потреби робітників. Все більше підприємств вирішують питання захисту робітників за допомогою системи добровільного медичного страхування. Все більше керівників розуміє, що вигідніше на виробництві мати здорового працівника, аніж хворого.
Сподіваємось, що закони будуть прийматись в інтересах пересічного громадянина, - коментує заступник Міністра охорони здоров`я України Володимир Загородній. Прикро, коли громадяни звертаються по допомогу до Міністерства охорони здоров`я, знаходячись у тяжкій ситуації та не в змозі оплатити необхідне лікування – саме ці проблеми має вирішити обов’язкове медичне страхування. Громадянин України має бути захищений. Щодо прийняття конкретних законодавчих актів, то як тільки приходить час приймати конкретне стратегічне чи політичне рішення – відповідальних не має.
Сьогодні немає однорідного підходу страхового ринку України до законопроекту про обов’язкове медичне страхування, також немає однорідності серед депутатського корпусу та Міністерства охорони здоров`я, - вважає Президент ЛСОУ Олександр Филонюк. Тому, наша задача – знайти компромісне рішення.
Багато хто вказує на неконстуційність норми ОМС, але проблема іншого характеру. Міжнародна практика показує, що в світі добровільні види страхування доповнюють державні програми охорони здоров`я. В Україні ж ці законопроекти носять соціальний характер. Наприклад в Росії спробували поєднати соціальність цього питання з комерційністю страхового ринку. Результати ми бачимо.
Роблячи екскурс в історію створення законопроекта про медичне страхування в Україні, - вважає Володимир Євсєєв, завідувач відділу економічних досліджень охорони здоров`я та медичного страхування Українського інституту громадського здоров`я, - необхідно зупинитися на причинах, які гальмують прийняття цього важливого документу.
В 90-х роках за ініціативою Міністра охорони здоров`я була створена робоча група. Робота тривала, і в 94-96 роках законопроект пройшов експертизу законотворців, як німецьких, так і спеціалістів СНД. Він прочекав до 2000 року і був відхилений Верховною радою. Потім почали з’являтись альтернативні проекти, які проходили експертизу в Українському інституті громадського здоров`я.
Поява альтернатив, на думку Володимира Євсєєва, пояснюється політичними іграми, які гальмують прийняття закону. Закон ОМС можна охарактеризувати як політичний, економічний та фінансовий, а не медичний чи соціальний.
Навіть фінансування охорони здоров`я у розмірі 50% за допомогою системи ОМС змогло би зрушити цю ситуацію, - вважає пан Євсєєв. Як показує практика, весь світ недофінансовує медичну галузь – навіть найрозвиненіші та найбагатші країни не встигають відповідати на запити населення, при тому, що система медичного страхування у них працює як годинник.
В Росії, наприклад, в 1991 році прийнято закон про обов’язкове медичне страхування. Пройшло більше 10 років, щоб він почав працювати: сьогодні 90% росіян охоплено системою ОМС. Так, недофінансування є, але закон працює. Тому, сьогодні необхідно чітко визначити, що є гальмом розвитку ОМС в Україні і як можна поза межами ОМС допомогти вітчизняній медичній галузі.
Прогноз невтішний: розвиваючись такими темпами, закон ОМС в Україні не буде прийнято ще як мінімум 10 років, з’явиться ще більше альтернативних проектів, на які державні мужі будуть витрачати ще більше часу.
Яка ж думка авторів останнього проекту Закону України “Про обов’язкове медичне страхування”? Так, на погляд авторів законопроекту, введення багатоканальної системи фінансування охорони здоров’я допоможе покращити якість надання медичної допомоги, в тому числі вагомо підвищить рівень сільської медицини без підвищення обсягів державного бюджетного фінансування, людина зможе мати впевненість у отриманні гарантованого обсягу медичної допомоги, а медичні працівники зможуть отримувати заробітну плату за двома джерелами: від держави та страхових компаній.
Сьогодні існує тезис, що обов’язковість медичного страхування протирічить Конституції України „про безоплатність медичних послуг”, чим оперують деякі депутати, посилаючись на рішення Конституційного суду України (дворічної давності). Але не треба забувати і про те, що Конституційний суд України, будучи органом, що трактує положення, а не вирішує проблему, дав неоднозначне тлумачення терміну „безоплатність”.
За Конституцією громадянин не повинен напряму платити за медичну допомогу, щоб перед людиною не стояла проблема пошуку коштів. Саме це положення покладено авторами в основу нового законопроекту про ОМС: громадянин не розраховується за послуги. Тобто, громадянин, придбавши страховий поліс, вкладає свої гроші „в ім’я здоров`я всіх людей України”, а з цих загальних грошей страхують його.
Будь-який закон, який приймається, має відповідати конституційним нормам країни – це факт. Але внесення пункту в Конституцію України щодо „безоплатності медицини” – носило декларативний та популістичний характер, - вважає народний депутат України Михайло Добкін. Наше населення живе в часи, коли держава не може забезпечити нормальне фінансування охорони здоров`я, тому більшість прогресивних депутатів та учасників страхового ринку виступають проти того, щоб для фінансування медицини шукали та створювали Державний фонд. Тільки конкуренція на ринку та комерційні відносини між страховиками та медичними закладами зможуть змінити ситуацію.
За радянських часів, - коментує Ганна Ісаєва, помічник-консультант народного депутата України Михайла Добкіна, - економіка була плановою, грошей було вдосталь, і їх витрачали в необмеженій кількості, головне було їх опрацювати. Сьогодні ситуація докорінно змінилась, економіка ринкова, і держава може дати тільки те, що може дати. В теперішній час, тільки оголошено, що медична допомога безоплатна, а насправді, кожен з нас знає, що за все, навіть за бинт і вату у державних та комунальних закладах охорони здоров’я треба платити.
Ті гроші, які передбачаються у місцевих бюджетах, у більшості випадках тільки забезпечують виплату мізерної заробітної плати медичним працівникам.
Не зважаючи на те, що Законом України “Про основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування” передбачено медичне страхування, як вид загальнообов’язкового державного соціального страхування, автори законопроекту №5655 (Добкін, Морозов, Хомутиннік) вважають за доцільне створити в Україні багатоканальну систему фінансування охорони здоров’я, через організацію трьох програм: бюджетної, страхової та громадської.
Бюджетна програма передбачає надання гарантованої медичної допомоги населенню за рахунок коштів бюджетів усіх рівнів. Головною метою запровадження цієї програми є те, що кожна людина зможе отримати гарантований Конституцією обсяг медичної допомоги. Розрахунок має бути достатньо простим. Держава може забезпечити надання медичної допомоги безоплатно в межах своїх можливостей. Решта, буде надаватись за Страховою програмою.
Страхова програма передбачає фінансування медичної допомоги на підставі ринкових відносин між її суб’єктами – страховими компаніями, страхувальниками, застрахованими особами та медичними закладами.
Обсяг медичної допомоги, який буде надаватись за Страховою програмою також буде визначений у Постанові Кабінету Міністрів.
Певна медична допомога, така як пластична хірургія, на погляд авторів має бути предметом добровільного медичного страхування, а не обов’язкового.
Відповідно до проекту Закону кожна страхова компанія, яка буде відповідати ліцензійним умовам зможе здійснювати обов’язкове медичне страхування.
Кожна зі страхових компаній, яка здійснює сьогодні добровільне медичне страхування може довести, що під контролем страхових компаній медичні заклади та медичні працівники надають медичну допомогу на значно кращому рівні.
Законопроектом пропонується створити умови розвитку інституту сімейних лікарів. Вже планується зміни до проекту стосовно Положень про сімейного лікаря, а саме: законопроектом запропоновано поетапно перейти від надання медичної допомоги дільничними лікарями та поліклініками, до надання такої допомоги сімейними лікарями (сімейний лікар буде частково фінансуватись за рахунок бюджетних коштів, і частково за рахунок страхових компаній). Як показує практика добровільного медичного страхування, сімейні лікарі знімають до 80% проблем пацієнтів. (Хоча серед учасників ринку існує і інша думка: щоб інститут сімейних лікарів покрив територію України необхідно збільшити кількість таких фахівців як мінімум у 300 разів і чекати не менше 10 років. – Ред.). І вже решта 20% потребує спеціалізованої та високо спеціалізованої медичної допомоги. Відповідно до цього висловлювання, має бути оптимізована мережа медичних закладів, де фінансування має бути на кожного окремого пацієнта, а не на койко-місце.
Законопроектом також передбачається створення Громадської програми, яка спрямована на підвищення рівня самосвідомості громадян.
В існуючу редакцію проекту Закону планується внести деякі корективи стосовно цієї програми, бо як джерело вона ще розглядатись не може, базовим джерелом фінансування медичної допомоги є Бюджетна та Страхова програма, а Громадська – факультативна.
Сьогодні склалась така ситуація, що пересічний громадянин не знає реальної точки зору ані владних структур, ані представників ринку медичних чи страхових послуг. Яка ж ситуація насправді? Бюджет медичної галузі сьогодні складає 460 млн. грн., - коментує начальник відділу спеціального фонду Головного управління охорони здоров`я та медичного забезпечення КМДА Анатолій Лука шевський, - він зростає з кожним роком, але все одно не вистачає. При теперішніх умовах ринку і системи державної політики навіть збільшення видатків утричі вітчизняній медицині не допоможе!
Необхідно відзначити той факт, що як тільки вітчизняні страхові компанії „випадуть” з системи обов’язкового медичного страхування, вони почнуть лобіювати свої інтереси на законодавчому рівні, і як наслідок, наполягати на зміні законодавчих актів, про що свідчить досвід російських страховиків (наприклад, ситуація з РОСНО).
За офіційними даними в 2003 році, вітчизняні страховики отримали через лікувальні заклади лише 34 млн. грн. від системи добровільного медичного страхування – це дуже мало. (Враховано лише офіційні данні, подані медичними закладами бюджетного підпорядкування, без врахування приватних клінік. – Ред.)
На ринку медичного страхування зараз складається така ситуація, що при низькому ризику захворювання страхувальника - страхують всі, як тільки з’являється ризик операції чи настання складних випадків – відсоток бажаючих пропонувати страховий захист різко зменшується. Тому, система ОМС має бути не прибутковим бізнесом, а гарантом соціальної захищеності громадян.
Однією з основних проблем, яка постає як перед учасниками медичного, так і страхового ринку – правомірність використання коштів, отриманих від додаткового фінансування лікувальних закладів. Головний лікар підозріло питає: „Нащо воно мені?”, а лікар – „А що я буду мати?”. На сьогодні не існує чіткого роз’яснення у правовому полі взаємовідносин між страховиками і лікарнями, які обслуговують пацієнтів-клієнтів страхових компаній – останні навіть страждають від постійних перевірок КРУ з цього приводу. (За останній рік правоохоронними органами проведено біля 250 перевірок лікувальних закладів. – Ред.)
Експертна оцінка доводить, що ОМС погане не через поганих лікарів, чи поганих страховиків, а через економічну суть. Не буде приватного інтересу – не буде і приватного нагляду, - вважає заступник голови правління СК „ТАС” Павло Царук. Фонд, на якому наполягають деякі державні службовці, можна назвати і „Державна страхова компанія”, але суть не зміниться.
Система ОМС дозволить віднайти кошти на оплату медичних послуг страхувальнику, якому потрібна допомога. Якість послуг через ОМС буде забезпечуватись в першу чергу страховиками, бо саме вони зацікавлені у високій якості медичних послуг і зниженні витрат, щоб залишити клієнта. Щодо виплат по ДМС, то вони дуже високі, в деяких випадках вони сягають 40-100%, така ж ситуація і в Росії.
У цьому процесі можуть приймати участь і страхові компанії по страхуванню життя, так як ці компанії працюють з фізичними особами і мають досить потужну клієнтську базу, яка так конче необхідна страховикам, що спеціалізуються на медичному страхуванні.
На думку віце-президента Всеукраїнської ради захисту прав та безпеки пацієнтів Віктора Сердюка, проблемою залишається те, що в нашій державі не існує раціональної фармацевтичної політики та фінансових стимулів лікарів державою для надання ефективної допомоги. Нам пропонують дві концепції: комерційне страхування і державний Фонд. В першому випадку – бажання страхувати клієнтів зі стабільним здоров’ям та розвиток здорової конкуренції між закладами та страховиками за якість послуг, з іншого (Фонд) – недосяжні для громадянина „закорма” держави як в колишньому Радянському союзі.
Алла Степаненко, керівник відділу медстрахування УСК „Панацея-1997”
- Прикро відзначати, але вітчизняна медична галузь працює без чітко визначеної системи стандартизації, існують лише директиви Міністерства охорони здоров`я. Наприклад, в Росії за стандартами співпрацюють три структури: Фонд ОМС, Держстандарт та Міністерство охорони здоров`я. В Україні немає єдиної системи стандартизації та протоколів ведення лікування, тобто неможливо оцінити якість медичних послуг. Зараз існує такий тезіс – „скільки коштів має Кабмін – у таких межах буде і допомога, інше дофінансують страхові компанії”. Ніколи медицина не буде працювати по гарантованим дотаціям Уряду – за будь-яких умов лікар операцію не зупинить за браком коштів, - вважає пані Степаненко.
Олег Медвєдєв,
помічник-консультант народного депутата України Михайла Добкіна:
Через кількість у нас страждає якість, тому інструмент страхування для того і існує, щоб операцію можна було довести до кінця і надати якісну медичну допомогу. Так саме допомогу, бо все що надається громадянам за Конституцією – це допомога, тому лікар надає хворому медичну допомогу, а не послугу. Сьогодні існує три групи законів: державний Фонд, багатоканальне фінансування та конкурентний страховий ринок.
Наприклад, в Японії півстоліття тому взагалі не було законів – були лише традиції, яким слідувало і слідує населення. Для українського ж суспільства навпаки необхідні закони, щоб охорона здоров`я не перетворилась у кризове явище.
Наш бюджет не витримає ще одного податку – це факт. Зараз і так прогресують перевитрати лікувальних закладів, мережа не поліпшується, капітальних ремонтів не відбувається, обладнання не купується і не оновлюється. Існує ризик, що наступить криза і реальним механізмом покриття цього ризику може стати обов’язкове медичне страхування як один із цивілізованих шляхів мінімізації цих ризиків.
Віктор Нонко, президент Українського медичного страхового бюро
Деякі профільні комітети Верховної ради не достатньо активно працюють над проблемою ОМС, це стосується Комітету охорони здоров’я. Щодо активності страхового ринку України, то це саме та економічна структура, яка хоче працювати сьогодні і мати місце у системі ОМС.
Сьогодні прослідковується така ситуація: страховики - активні, Міністерство охорони здоров’я – пасивне, Комітет охорони здоров’я – зайняв нейтральну позицію, а Комітет фінансів і банківської діяльності – вчасно почав реагувати на цей процес. Фінансування медицини зросло, але нажаль не вплинуло на якість послуг і стан охорони здоров’я.
Медичне страхування – це економічна категорія, яка спонукає до конкуренції як страховиків, так і лікарів, і є рушійною силою розвитку медицини.
Ігор Марков, головний лікар приватної клініки
В системі медичного страхування з одного боку стоять державні лікарні, приватні клініки та страховики (які як справжні комерційні структури захищають свої інтереси, і правильно), з іншого - Всеукраїнська рада захисту прав та безпеки пацієнтів, а посередині – пацієнт-страхувальник.
В Україні вже назріла ситуація, коли пацієнту необхідна незалежна експертиза, яка допоможе проаналізувати якість послуг як лікувальних закладів, так і страхових компаній. Було б логічним законодавчо прописати, що кожен громадянин має право на незалежну експертизу якості та повноти медичних послуг, які йому пропонують. Так, наприклад, в Харкові працює 22 лікарняні каси, але їх робота не задовольняє медичні заклади: рахунки, які виставляються, викликають сумніви – арбітром має виступати Міністерство охорони здоров`я. З іншого боку, при активній рекламній кампанії до лікарняних кас, наприклад Полтавщини, залучено менш ніж 0,4% населення.
Як кажуть, якщо лікувальний заклад є конкурентним, то з ним працюють страховики, ще й в черзі стоять.
Ольга Гаманкова, заступник завідувача кафедри страхування КНЕУ, професор
Протиставляти в системі обов’язкового медичного страхування бюджетне фінансування чи фінансування страховими компаніями не зовсім коректно, бо в світі існує і ОМС і ДМС. Якщо страховиків залишать поза системою ОМС – це буде помилкою, так як разом з цим ми відмовляємось від напрацьованої системи добровільного медичного страхування, яка вже працює в Україні.
Іншим аспектом є те, що сьогодні законодавчі акти по ДМС та ОМС не стикуються – існує різне тлумачення понять і термінів, тому доцільно було б уніфікувати та стандартизувати страхові поняття. Крім цього вже сьогодні необхідно прорахувати витрати на підготовку спеціалістів, які будуть працювати в системі ОМС.
Сергій Срібний,
віце-президент СК „Скайд-Вест”:
- Закон про ОМС має нести ринковий характер, бо жодні податки, як показує практика, не покриють бюджетування охорони здоров`я. На думку фахівців, щоб медицина працювала на рівні 1985 року за Радянських часів, необхідно винайти коштів у розмірі 30 млрд. грн. Від системи обов’язкового медичного страхування страховики планують отримати 7-9 млрд. грн., але їх все одно не вистачить на перекриття дірок в бюджеті медицини.
Одним з головних рушійних аспектів є здорова конкуренція і зацікавленість роботи зі страховими компаніями і медичними закладами (між останніми теж має існувати конкуренція), бо в системі ДМС вона відсутня. Без реформування системи охорони здоров`я руху не буде.
Безперечно контроль держави над ОМС має бути і участь страховиків є необхідною, бо у страховиків є і спеціалісти, і головне - бажання працювати на цьому ринку. Компанії можуть за допомогою поєднання системи ОМС і ДМС значно розширити спектр своїх послуг населенню – у громадянина України має бути завжди вибір яким чином знизити свій ризик.
Інша проблема, яка так, чи інакше стосується ринку ОМС – це питання медичного страхування внутрішніх туристів, яке, на думку доцента кафедри економіки та маркетингу туризму та готельного господарства Київського університету туризму, економіки і права Оксани Охріменко, на сьогодні залишається не врегульованим.
З одного боку, безкоштовне медичне обслуговування гарантоване громадянам України Конституцією, з іншого – не поодинокі випадки, коли особам, що приїхали на відпочинок з інших регіонів України відмовлено у наданні безкоштовних медичних послуг з причини відсутності належного фінансування медичних закладів.
Не є таємницею і той факт, що для одержання кваліфікованої медичної допомоги пацієнти вимушені фінансувати придбання медикаментів та сплачувати гонорари медичному персоналу.
В Україні із страхуванням туристів склалася парадоксальна ситуація. Особи, що здійснюють зарубіжні поїздки, в обов’язковому порядку забезпечуються страховим захистом: страховий поліс є складовим елементом пакету туристичних послуг.
Можна подискутувати з приводу легітимності обов’язкової наявності полісів медичного страхування українських страховиків у громадян розвинутих країн, де медичне страхування є частиною їх високої страхової культури. Але разом з тим питання медичного забезпечення іноземців в Україні більш-менш врегульовано. На паритетних основах регулюється надання медичних послуг і громадянам країн СНД. Попри все сказане, можна констатувати, що громадяни України, які подорожують територією своєї країни не мають дієвих гарантій одержання медичної допомоги.
За офіційними даними Державної туристичної адміністрації України тільки організованих внутрішніх туристів в Україні у 2003 р. налічувалося біля 8 млн. Так званих „диких” туристів значно більше. В Криму станом на 17 вересня 2004 р. відпочило 4 млн. 613 тис. осіб. Кількість внутрішніх туристів зростає і разом з цією позитивною тенденцією постає завдання забезпечення їх доступними та якісними медичними послугами
За даними Держкомстату на фінансування заходів в системі охорони здоров’я, пов’язаних з наданням спеціалізованої та високо спеціалізованої медичної допомоги, що надається загальнодержавними закладами охорони здоров’я та спеціалізованої амбулаторно–поліклінічної допомоги в державному бюджеті на 2004 р. виділено біля 100 млн. грн. Зважаючи на загальну кількість населення України та концентрацію громадян в місцях відпочинку у курортний сезон, цієї суми не достатньо для надання повноцінної та якісної медичної допомоги.
В ідеальному варіанті медичне страхування подорожуючих повинно бути включено в стандартні медичні поліси, як це має місце в розвинених країнах. Оскільки на даний момент питання обов’язкового медичного страхування в Україні не врегульоване, то вихід з ситуації вбачається в урегулюванні питання обов’язкового страхування внутрішніх туристів. Це справа не тільки турфірм, які формують туристичний пакет. Значна частка неорганізованих туристів повинна мати змогу придбати поліс медичного страхування на вокзалах та аеропортах, а також в місцях відпочинку. Необхідно проводити роз’яснювальну роботу серед населення і цьому певним чином повинна сприяти так звана соціальна реклама, яка може фінансуватися як за рахунок місцевих бюджетів, так і за рахунок страховиків, які здійснюватимуть страхування подорожуючих. В місцях масового відпочинку слід відкривати спеціалізовані туристські поліклініки або відповідні підрозділи на базі діючих медичних закладів, тобто формувати так звану мережу сервісних установ, основною функцією яких є надання медичної допомоги застрахованим. Певні кроки в цьому напрямку вже здійснюються. Разом з тим для формування достатніх страхових резервів і мобілізації коштів для удосконалення матеріально–технічної бази сервісних мереж необхідне якнайповніше охоплення страховим захистом внутрішніх туристів України.
На нашу думку перші кроки в охопленні обов’язковим страхування подорожуючих в межах країни стануть позитивним моментом у зміні менталітету громадян, сприятимуть формуванню позитивного іміджу страхових компаній та нададуть додаткових аргументів для введення обов’язкового медичного страхування в Україні.
Кількість туристів, які потребують спеціальної турботи, із кожним роком зростає. Населення розвинутих у туристському відношенні країн старіє. Так за даними 2000 р. у середньому до 15% населення цих країн є старшим за 55 років. У результаті старіння населення та інших факторів від 12 до 15% потенційних мандрівників мають тимчасові або постійні, фізичні або психічні розлади. У цьому відношенні Україна не є виключенням. Кожного року показники кількості подорожуючих тут зростають. Тому організатори поїздок повинні планувати свої дії у разі потреби надання допомоги цим людям, передбачати їх обов‘язкове медичне страхування.
Базове медичне страхування туристів, за рекомендаціями Всесвітньої туристської організації (ВТО), повинно включати: медичну допомогу; госпіталізацію; невідкладну репатріацію з причин захворювання; репатріацію тіла у випадку смерті, інші.
Стаття 16 Закону України “Про внесення змін до Закону України „Про туризм” від 18.11.2003 р. №1282 – IV декларує, що страхування туристів (медичне і від нещасного випадку) є обов'язковим і здійснюється суб'єктами туристичної діяльності на основі угод із страховими компаніями, які мають відповідну ліцензію на здійснення такої діяльності. Законом не акцентується увага на внутрішньому чи міжнародному туризмі. Вважається, що ця вимога стосується всіх. Разом з тим окремо взята туристична компанія по-своєму трактує дану норму. Ряд суб’єктів туристичної діяльності не залежно від внутрішньої чи міжнародної спрямованості турів, забезпечує туристів страховими полісами. Інша частина турфірм враховує положення Конституції України та Закону України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 05.10.2000 р. №2017 – ІІІ, який визначає механізм реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України, у тому числі у сфері охорони здоров’я.
