Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України “Про страхування” [1] договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком. Згідно цієї угоди страховик бере на себе зобов’язання (у разі настання страхового випадку) здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування, на користь якої укладено договір страхування, а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Тобто, за цим договором одна сторона (страховик) зобов’язується за винагороду (страховий внесок, страхову премію), котра сплачується іншою стороною (страхувальником), відшкодувати їй збитки, завдані в результаті настання визначеного договором страхового випадку.
Одним із різновидів договорів страхування є договір майнового страхування, предметом якого є майнові інтереси, які не суперечать закону і пов’язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном. На прикладі авіаційного майнового страхування у даній статті розглянемо деякі правові аспекти виплати страхового відшкодування за договором страхування повітряного судна.
Спеціальним нормативно-правовим актом, спрямованим на регулювання страхових правовідносин при використанні повітряних суден є постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.2002 р. № 1535 “Про порядок і правила авіаційного страхування цивільної авіації” [2]. У даній постанові містяться, зокрема, положення щодо розслідування страховиком настання страхового випадку. При цьому конкретні умови здійснення виплати страхового відшкодування передбачені в типовому договорі обов’язкового страхування повітряних суден, що є додатком № 2 до вказаної постанови.
Питання страхової виплати при настанні страхового випадку, порядку та умов її здійснення становить особливий інтерес при вирішенні майнового спору між сторонами договору страхування.
За загальним правилом у разі настання страхового випадку страховик зобов’язаний у строк, передбачений договором виплатити страхове відшкодування (пункт 3 статті 20 Закону України “Про страхування”). Відповідний обов’язок страховика кореспондується праву страхувальника на одержання страхових виплат на підставі укладеного договору страхування.
Страховик зобов’язаний протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку вжити заходи щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальнику (пункт 2 статті 20 Закону України “Про страхування”).
Відповідно до частини 1 статті 25 Закону України “Про страхування” здійснення виплати страхового відшкодування має проводитися страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника чи третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Згідно з статтею 25 Закону України “Про страхування” аварійний комісар – це особа, яка займається визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до якої встановлюються актами чинного законодавства України. Водночас загальні умови та порядок провадження вищезазначеної діяльності аварійних комісарів встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 05.01.1998 р. № 8, якою затверджено Типове положення про організацію діяльності аварійних комісарів [3].
З’ясування причин настання страхового випадку має визначальне значення, зокрема для визнання події як страхової чи не страхової. В залежності від них страховик приймає рішення щодо виплати чи відмови у виплаті страхового відшкодування. Світова практика страхування показує, що з’ясування відповідних питань при настанні страхового випадку, як правило, покладається на аварійного комісара, якого за свій рахунок має право залучити як страховик, так і страхувальник. Причому, страховик не може відмовити страхувальнику в проведенні розслідування і повинен ознайомити аварійного комісара з усіма обставинами страхового випадку, надати всі необхідні матеріальні докази та документи.
Пунктом 11 даної постанови КМ України передбачено, що підставою для з’ясування аварійним комісаром обставин і причин настання страхового випадку та визначення розміру збитків є заява страховика (страхувальника). Наразі відносини між страховиком (страхувальником), з одного боку, та аварійним комісаром – з другого, оформляються, як свідчить практика страхування, шляхом укладання договору. В цьому договорі визначаються права та обов’язки сторін, порядок оплати послуг аварійного комісара тощо.
У відповідності з пунктом 6 постанови КМ України № 1535 термін розслідування страховиком страхового випадку не повинен перевищувати 30 діб після отримання заяви страхувальника про виплату страхового відшкодування. Якщо обставини розслідування потребують надання додаткової інформації державними органами та іншими підприємствами, установами, організаціями, страховик може продовжити термін розслідування ще на 60 діб.
На виконання взятого договірного зобов’язання щодо здійснення страхової виплати, страховик або уповноважена ним особа (аварійний комісар) у разі необхідності має право робити запити про відомості, пов’язані із страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також може самостійно з’ясовувати причини і обставини страхового випадку.
Протягом часу, визначеного договором страхування страховик або уповноважена ним особа (аварійний комісар) оформляє документи, передбачені договором, отримує довідки від компетентних органів щодо обставин і причин настання страхового випадку (наприклад, акт органів пожежної безпеки про обставини і причини пожежі у разі настання страхового випадку за договором страхування майна від вогню) тощо.
Одночасно підприємства, установи та організації зобов’язані надсилати відповіді страховикам на запит про відомості, пов’язані із страховим випадком, у тому числі й дані, що є комерційною таємницею. При цьому страховик несе відповідальність за їх розголошення в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством України.
На підставі проведеного дослідження і зібраних документів аварійний комісар складає аварійний сертифікат, в якому зазначаються обставини і причини настання страхового випадку та розмір заподіяної шкоди. Як приклад, про страховий випадок за договором майнового страхування даний документ має містити такі відомості: місце, час і причини пошкодження майна, визнання чи не визнання події як страхової, розмір шкоди, заподіяної страхувальнику та інші відомості стосовно страхового випадку.
Найбільші складності в оформленні страхового акту для прийняття страховиком рішення щодо виплати страхового відшкодування за договором страхування повітряного судна виникають при відсутності офіційних документів розслідування авіаційних подій, що трапилися за межами території України. Для вирішення питання стосовно страхової виплати, як відомо, необхідно з’ясувати, зокрема, обставини і причини катастрофи повітряного судна. Встановлення відповідних обставин є важливим, оскільки вони мають безпосереднє відношення передусім для визнання страховиками відповідного випадку страховим чи не страховим та прийняття рішення стосовно виплати страхового відшкодування.
Міжнародним правом та законодавством України встановлений спеціальний порядок розслідування авіаційних інцидентів та катастроф, що виникають при здійсненні міжнародних авіаперевезень.
Відповідно до частини 1 статті 57 Повітряного кодексу України, регулярні міжнародні польоти повітряних суден, під час яких повітряні судна перетинають державний кордон України та іншої держави, здійснюються на підставі міждержавних домовленостей і міжнародних угод. Базовою міжнародною угодою, яка детально регулює відносини, зокрема, щодо розслідування авіаційних катастроф, є Конвенція про міжнародну цивільну авіацію від 07.12.1944 р. (далі – Конвенція). Конституція України (стаття 9), Закони України “Про міжнародні договори України” (стаття 17) та “Про дію міжнародних договорів на території України” встановлюють загальне правило, що укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Процедура розслідування врегульована Додатком 13 “Розслідування авіаційних подій та інцидентів” до Конвенції (далі – Додаток 13), в якому зібрані стандарти та рекомендована практика щодо розслідування авіаційних подій.
Згідно з статтею 26 Конвенції відповідна процедура в загальному вигляді є наступною: держава, на території якої сталася авіаційна подія, призначає розслідування її обставин. При цьому державі, в якій зареєстровано повітряне судно, надається можливість призначити спостерігачів для присутності при розслідуванні. Держава, що проводить розслідування, направляє державі реєстрації звіт і висновок про розслідування.
Таким чином, єдиною міжнародно визнаною процедурою розслідування причин авіаційних подій є розслідування, що призначається державою, на території якої сталася відповідна подія. Держава реєстрації повітряного судна може бути представлена при розслідуванні спостерігачем. І тільки висновок, підготовлений країною місця авіаційної події, має правове значення при остаточному вирішенні питання її причин.
Проте, як свідчить авіаційна практика, розслідування авіаційних подій за межами території України займає декілька років. Звідси до закінчення відповідного авіаційного розслідування, будь-які документи стосовно конкретних причин катастрофи повітряного судна не можна вважати належними доказами.
Як приклад, розглянемо судовий спір щодо виплати страхового відшкодування у зв’язку з катастрофою повітряного судна за межами території України.
хх.хх.1998 р. при виконанні міжнародного рейсу за маршрутом “С” – “Д” в районі високогірного аеродрому “К”, наближаючись до злітно-посадочної смуги зазнало катастрофи повітряне судно ІЛ-78, бортовий номер “№”, що належало авіакомпанії “А”. В результаті даної катастрофи повітряне судно було повністю зруйноване.
У зв’язку з цією подію, страхувальник у відповідності з умовами укладеного договору страхування надіслав страховику письмове повідомлення про настання страхового випадку із застрахованим повітряним судном, а також оформив заяву на виплату страхового відшкодування.
При цьому відповідно до підпункту “д” пункту 13.2 договору страхування страхувальник одночасно із заявою про виплату страхового відшкодування повинен надати страховику документи, що стосуються обставин страхового випадку, його причин, оцінки збитків (Акт компетентної комісії з розслідуванню причин авіакатастрофи, акти технічного огляду тощо). Після отримання повного комплекту документів для обґрунтування та розрахунку страхового відшкодування, страховик в місячний строк складає страховий акт (пункт 13.3 договору).
Однак відповідні документи не були наданні страхувальником страховику. Таким чином, страховики були позбавлені можливості скласти страховий акт та встановити дійсні обставини авіаційної катастрофи. Натомість відповідні документи є необхідними для визнання авіакатастрофи страховим чи не страховим випадком, обґрунтування та розрахунку страхового відшкодування з метою складання страхового акту.
Згідно з пунктом 13.3 договору страхування страховий акт затверджується страховиком у місячний строк з моменту отримання страховиком повного комплексу документів, необхідних для обґрунтування та розрахунку страхового відшкодування. За умови визнання відповідної події як страховий випадок, страховик протягом тридцяти календарних днів з моменту затвердження страхового акту здійснює виплату страхового відшкодування (пункт 13.3 договору).
Проте, як встановив господарський суд, страховики фактично відмовили страхувальнику в складанні страхового акту через ненадання позивачем повного комплекту документів, надання яких передбачено умовами договору страхування, зокрема акту компетентної комісії з розслідування причин авіакатастрофи.
У даній спірній ситуації встановлення причини авіакатастрофи є суттєвим для прийняття рішення щодо виплати страхового відшкодування, так як згідно підпункту “в” пункту 14.1 договору страхування в разі грубого порушення льотним та технічним складом вимог Посібника по льотній експлуатації та інших документів, якщо дане порушення стало причиною страхового випадку, то страховики мають право відмовити у виплаті страхового відшкодування.
Серед підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування договором страхування також передбачено наступні випадки: порушення страхувальником правил навігації; вимог безпеки польотів та недотримання стандартів і процедур пілотування; технічної експлуатації та обслуговування повітряного судна; перевантаження повітряного судна; знаходження застрахованого повітряного судна за географічними межами, визначеними договором тощо.
З наявних матеріалів судової справи видно, що відповідний акт компетентної комісії страхувальником страховикам не надавався з причини відсутності даного документу. Відповідний документ не було надано страхувальником і господарському суду. Таким чином суд встановив, що згідно з умовами договору страхування у страховика, через відсутність правових підстав для складання страхового акту, не виникло договірне зобов’язання щодо здійснення виплати страхового відшкодування.
Водночас в обґрунтування заявлених вимог страхувальник зазначав, що відповідно до пункту 5.2 договору страхування страховим випадком за цим договором є будь-яка не передбачувана чи раптова подія, що відбулася у період дії даного договору, наслідком якої є втрата або пошкодження повітряного судна. Звідси факт втрати (загибелі) застрахованого повітряного судна, на думку позивачу відноситься до страхового випадку, що обумовлює договірний обов’язок страховика виплатити страхове відшкодування страхувальнику.
Відповідне тлумачення поняття “страховий випадок”, на наш погляд, є помилковим. Відповідно до частини 2 статті 7 Закону України “Про страхування” страховий випадок - це подія, передбачувана договором страхування або законодавством, яка відбулась і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику. При цьому подія, на випадок якої проводиться страхування повинна мати ознаки ймовірності та випадковості її настання (див. статтю 8 Закону України “Про страхування”). Відповідні ознаки страхової події є невід’ємними елементами правового змісту поняття “страховий випадок”.
Більш детально зазначені питання регламентуються у законодавстві деяких держав Співдружності Незалежних Держав. Зокрема, відповідно до пункту 3 статті 817 Цивільного кодексу Республіки Казахстан подія, що розглядається в якості страхового випадку, повинна мати ознаки ймовірності та випадковості її настання. Натомість доказування настання страхового випадку, а також заподіяних ним збитків лежить на страхувальнику (пункт 4 статті 817 Цивільного кодексу Республіки Казахстан).
Очевидно, що загибель повітряного судна є ймовірною подією, але питання в іншому - чи завжди вона є випадковою? Останнє питання вимагає додаткового дослідження. Під випадковістю розуміється подія, яка сталася раптово, несподівано, непередбачено чи за збігом обставин, тобто така, що виникла без певних причин [4].
Враховуючи, що згадуваний акт компетентної комісії з розслідування відповідної авіаподії відсутній, тому розглянемо питання випадковості настання катастрофи виходячи з наявних документів, що знаходяться у матеріалах судової справи.
За клопотанням позивачів до матеріалах справи були залучені матеріали “Дослідів записів бортового мовного та параметричного реєстраторів літака ІЛ-78”, зроблених установою “Ж”, а також результати розслідування причин авіакатастрофи, проведені незалежною експертною організацією AIRCLAIMS LIMITED (Великобританія). За висновками вказаних установ, насамперед вбачається, що під час виконання міжнародного рейсу щодо здійснення перевезення вантажу, повітряне судно ІЛ-78 було перевантажене на 35-40 тон.
Оскільки перевантаження збільшує ризик катастрофи повітряного судна, а в даному випадку стало причиною його загибелі, то без сумніву факт катастрофи повітряного судна не є випадковим. Отже, відповідну подію не можна визнати страховим випадком. Звідси правових підстав для виплати страхового відшкодування за договором страхування немає.
Список використаної літератури:
1. Про страхування. Закон України від 4 жовтня 2001 р. // Урядовий кур’єр. – 2001. - № 205. – 7 листопада.
2. Про порядок і правила авіаційного страхування цивільної авіації. Постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2002 р. № 1535 // Урядовий кур’єр. – 2002. - № 206. – 6 листопада.
3. Типове положення про організацію діяльності аварійних комісарів/ Постанова Кабінету Міністрів України від 5 січня 1998 р. № 8 // Збірник урядових нормативних актів України. – 1998. - № 7 – 24 липня.
4. Новий тлумачний словник української мови у трьох томах, Видавництво “Аконіт”, Київ, 2001
