Страхування відповідальності в інститутах спільного інвестування

Активними учасниками фондового ринку виступають інвестиційні фонди. Інвестиційний фонд (Investment/Unit Trust, амер. Mutual Fund) – це фінансова установа, що здійснює інвестиційну діяльність з цінними паперами (ЦП) за допомогою компаній, які спеціалізуються на управлінні інвестиціями, і депозитаріїв, у яких зберігають залучені кошти.

Особливості:
1) діє на підставі Правил фонду, договору з компанією-управляючим і договору з депозитарієм;
2) залучає кошти, необхідні для інвестування, шляхом випуску власних цінних паперів (інвестиційних сертифікатів);
3) працює з різними видами цінних паперів, змінюючи наявний інвестиційний портфель.

Згідно Закону України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” від 15 березня 2001 року визначено, що інститут спільного інвестування – це корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який здійснює діяльність, пов’язану з об’єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість. Інститут спільного інвестування (ІСІ) залежно від порядку здійснення його діяльності може бути відкритого, інтервального та закритого типу [1].

Цим законом запропонована нову модель функціонування ІСІ, в якій чітко розмежовані функції реєстратора, зберігача, керуючої компанії та торгівця цінними паперами. Інститути спільного інвестування прийшли на зміну інвестиційним та взаємним фондам, які брали активну участь в масовій приватизації та закумулювали понад 20 млн. приватизаційних майнових сертифікатів в Україні. Їх становлення та розвиток сприяли формуванню цивілізованого фондового ринку. Ми вважаємо, що основними факторами, які негативно вплинули на діяльність цих фінансових інституцій є: відсутність належного правового забезпечення, суттєві протиріччя в методах приватизації державної власності, низька професійна підготовка інвестиційних керуючих, наявність недобросовісної конкуренції тощо.

В останні десятиліття інвестиційні фонди та інші інститути спільного інвестування відіграють важливу роль в розвитку фондового ринку економічно розвинутих країн. За рахунок коштів дрібних інвесторів, які вони вкладають в ці фінансові інститути, здійснюються трильйонні грошові потоки на фондових ринках. Зростає кількість інвесторів, що купують та продають цінні папери через Інтернет. Поступово в цей процес втягуються і громадяни України, які самостійно виходять на фондові ринки з метою купівлі-продажу акцій, облігацій чи розміщенням готівкових коштів. Одночасно виникає і ризик втратити вкладені кошти.
Економічна теорія особливу увагу в процесі інвестування приділяє наявності ризику ринку (Market Risk), пов’язаному зі зміною кон’юнктури ринку під впливом макроекономічних факторів. Він виникає для всіх учасників цього ринку і не може бути усунений шляхом диверсифікації діяльності; наприклад, для інвестиційного портфеля у процесі коливання кон’юнктури ринку рівень цін окремих фінансових інструментів коливається у такій самій спрямованості, як і зведений ринковий індекс. Показником зміни рівня систематичного ризику за окремими фінансовими інструментами і портфелем виступає бета-коефіцієнт.

Інвестору потрібно враховувати ризик курсу цінного паперу між моментом його купівлі/продажу і моментом його дійсної (реальної) поставки. На ринку Української фондової біржі її Гарантійний фонд бере на себе ризик ринку в тому розумінні, що саме він повинен поставити цінні папери (грошові засоби) замість неплатоспроможного брокера, а потім відшкодувати свої виплати або оплатою, або поставкою контрагента; відшкодування може бути повним, якщо курс цінного паперу не змінився з моменту проведення (здійснення) вихідної угоди, а може бути й недостатнім або надмірним, коли у цьому курсі відбулися зміни. Цей ризик в своїй діяльності враховують і інвестиційні фонди.

Позитивним моментом в новому українському законодавстві є встановлення заборони диверсифікованим інститутам спільного інвестування:
- набувати або додатково інвестувати в цінні папери, доходи за якими гарантовано урядами іноземних держав, більше ніж 20 відсотків загальної вартості активів ІСІ;
- набувати або додатково інвестувати в акції та облігації іноземних емітентів, які допущені до торгів на організованих фондових ринках іноземних держав, більше ніж 20 відсотків загальної вартості активів ІСІ;
- набувати або додатково інвестувати в цінні папери, доходи за якими гарантовано урядом однієї іноземної держави, більше ніж 10 відсотків загальної вартості активів ІСІ.

Ці положення сприятимуть, на нашу думку, державному регулюванню часткової безпеки чистих активів вітчизняних фінансових інституцій, а участь інвесторів в ІСІ дасть можливість інвестувати кошти на фондовому ринку не вникаючи в особливості вибору цінних паперів конкретних компаній. Проте для інвесторів (фізичної чи юридичної особи) важливо визначити переваги цієї форми капіталовкладень, оскільки законодавчо встановлена діяльність ІСІ, що суттєво відрізняється від функціонування попередніх фінансових інститутів, які працювали в перехідних умовах до ринкової економіки – в процесі приватизації державної власності.

В міжнародній практиці за допомогою інвестиційних фондів формується єдиний портфель акцій, облігацій чи готівкових коштів. Ефективність діяльності фондів в значній мірі залежить від визначеної інвестиційної політики та мистецтва менеджменту чистими активами. Вартість чистих активів (Net Asset Value, NAV) визначається щоденно як різниця між ринковою вартістю всіх активів фонду та зобов’язаннями в розрахунку на одну акцію. Акції інвестиційних (взаємних) фондів пропонуються інвесторам згідно вартості припадаючих на них чистих активів, інколи з курсовою надбавкою.

Фінансові інституції формують інвестиційний портфель (Portfolio, Investment Portfolio) з цінних паперів, який використовується з врахуванням визначеної інвестиційної політики.

Пріоритетність цілей формування інвестиційного портфеля визначає його тип:
1) агресивний;
2) компромісний;
3) консервативний.

Відповідно розрізняють і типи інвестиційних фондів, які функціонують на фондовому ринку. В Сполучених Штатах Америки є різні класифікації видів інвестиційних фондів.

Зупинимося на фондах, які спеціалізуються на інвестиціях в компанії з високою, середньою та малою капіталізацією. Вони підрозділяються на:
1) фонди "вартості" (Value Funds) і фонди "росту" (Growth Funds) - працюють з різними видами акцій з врахуванням тих чи інших їх властивостей;
2) індексні фонди (Index Funds) – формують інвестиційний портфель за рахунок акцій, які входять в розрахункову базу певного індекса (нараховується біля 28 різних індексів);
3) галузеві фонди (Sector Funds) - в основному працюють з конкретними секторами економіки;
4) фонди іноземних акцій (Foreign Stock Funds) – це взаємні фонди, які спеціалізуються на інвестуванні на зарубіжних фондових ринках. В своїй діяльності вони враховують зміну економічної ситуації окремих країн (спад чи піднесення), коливання валютних курсів тощо;
5) облігаційні фонди (Bond Funds) – формують свої портфелі за рахунок цінних паперів з фіксованим доходом;
6) фонди грошового ринку (Money Market Funds) – вважаються найменш ризиковими взаємними фондами, оскільки інвестують кошти в короткотермінові цінні папери і відповідно щорічний дохід для інвесторів становить від 4 до 6 відсотків. Вони також працюють з депозитними сертифікатами, повернення яких в більшості випадків гарантовано федеральним урядом;
7) пайові інвестиційні трасти (Unit Investment Trust, UIT) – це інвестиційні фонди, які купують фіксовані портфелі, що складаються з акцій, облігацій чи інших цінних паперів. На теперішній час в США функціонує понад 12 тис. пайових інвестиційних трастів. Вони в своїй діяльності приділяють особливу увагу конкретним секторам економіки чи специфічним інвестиційним стратегіям.

Фонди “росту” (Growth Funds), які також називають агресивними фондами, купують акції технологічних компаній. Наприклад, відповідно до даних Fund Family Shareholder Association, FFSA, 7 диверсійних фондів групи Vanguard, які характеризуються експертами як “агресивні”, роблять головну ставку на різноманітні сектори ринку. Зокрема, в портфелі фонду Capital Opportunity найбільшу питому вагу (31%) займають акції технологічних компаній, а в портфелі SmallCap Index більша частка (22%) припадає на акції фінансового сектора. Одночасно вкладення Capital Opportunity в фінансовий сектор становлять лише 6% від загальної величини активів, а SmallCap Index, в свою чергу, інвестує в акції технічної галузі тільки 10% своїх коштів [4].

Фонди “росту” в своїй діяльності орієнтуються в основному на три основні сектори: технологічний, фінансовий та сферу охорони здоров’я, які становлять більше половини вартості фондового ринку в цілому. Так, в портфелі фонду Capital Opportunity процент вкладень в технологічний сектор перевищує питому вагу цього сектору на ринку.

В портфелях 3 фондів (SmallCap Growth Index, Explorer та Capital Opportunity) процент інвестицій в сектор охорони здоров’я перевищує частку цього сектора на ринку, а в двох фондах (SmallCap Index and Tax-Managed SmallCap) частка вкладень в акції сектора охорони здоров’я співпадає з ринковою часткою сектора. Експерти з інвестицій вважають перспективними агресивні фонди, які мають високий процент інвестицій в технологічний сектор та сектор охорони здоров’я, тобто купують акції, показники по яких перевищують середні результати в цих секторах.

Деякі агресивні фонди роблять ставку не на відомі та великі, а на зростаючі компанії, які недавно вийшли на ринок. Так, середня капіталізація компанії, акції якої входят в портфель Capital Opportunity, становить приблизно 5,6 млрд. $., а компанії, в акції якої інвестує SmallCap Value Index, мають середню ринкову вартість 600 млн. $. Середня ринкова капіталізація американських компаній, акції яких продаються на фондовому ринку, становить 37 млрд. $.

В 1998-1999 роках фонди "росту" за дохідністю випереджали фонди "вартості". Проте проблемність розвитку технічного сектора в 2000 році знову сприяла розвитку фондів "вартості". За даними Morningstar, середньостатистичний фонд "вартості", який спеціалізується на акціях компаній з високою капіталізацією, лише 11,5% своїх коштів вкладає в акції технологічних компаній, тоді як в індексі S&P 500 частка цих акції становить 21%, а в фондах "росту" – в середньому 39% . За останні 12 місяців станом на 26 лютого 2001 г. середня дохідність фондів "вартості", які спеціалізуються на акціях компаній з високою капіталізацією, досягла +13,9%, а аналогічний показник згідно індексу S&P 500 становив –4,9%, а в фондах "росту" -23%.

Фонди “вартості” відставали від фондів “росту” за останні роки, проте з 2000 року вони знову стають важливим фінансовим інструментом на Wall Street. Петер Ді Тереза (Peter Di Teresa), аналітик з фінансово-аналітичного агентства Morningstar, справедливо відзначив, що інвестори, які продали цінні папери фондів “вартості” в період їх падіння, значно втратили, оскільки в цей період варто було їх дешево скуповувати, а не продати [4].

Фірма Fabian Investment Resource Fabian щоквартально публікує список фондів, які мають низькі результати в своїх категоріях (Lemon List). В перелік потрапляють фонди, дохідність яких є нижчою середнього показника у відповідній категорії за період, який дорівнює одному, трьом чи п’яти рокам. Експерти Fabian вважають, що фонду можна пробачити невдалий квартал, але якщо він і в наступні квартали продовжує працювати гірше інших фондів, які йдуть з ним в списку, то учасникам фонду необхідно звернути особливу увагу на його діяльність. Серед фондів, які потрапили в "чорний список “ в кінці січня 2001 року, були AXP Blue Chip Advantage, Fidelity Advanced Growth Opportunity, MFS Emerging Growth, Putnam Voyager, Fidelity Destiny II та інші [4].

Цю практику варто впроваджувати і в Україні – публікувати в спеціалізованих виданнях, визначених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України, список інститутів спільного інвестування, які мають низькі результати фінансової діяльності за певні періоди діяльності.

Основним завданням інвестиційних фондів є підвищення вартості чистих активів. На думку вітчизняних фондових операторів, ліквідними є лише акції “Укрнафти” та “Київенерго”. Отже, діяльність інститутів спільного інвестування тісно пов’язана з ризиком і відповідно поряд з державним регулюванням ринку цінних паперів важливу роль відіграє страхування відповідальності його учасників.

В англо-американському праві відповідальність керівників визначається згідно з такими законодавчими актами: “Закон про здоров’я та безпеку на роботі” (Health and Safety at Work Act) від 1974 року; “Закон про неплатоспроможність” (Insolvency Act) від 1976 року; “Закон про компанії” (Companies Act) від 1985 року; “Закон про дискваліфікацію директорів” (Companies Directors Disqualification Act) від 1986 року тощо. Так, у відповідності з секцією 214 “Закону про неплатоспроможність”, у випадку банкрутства компанії ліквідаційна комісія має право стягнути невистачаючі кошти з директора, діяльність якого привела до її ліквідації. Секцією 10 “Закону про дискваліфікацію директорів” за свої неправомірні дії директор може бути позбавлений займати керівні посади на протязі 15 років [3, с. 310-311].

В більшості випадків на діяльність інвестиційних фондів впливає кон’юнктура фондового ринку та менеджмент інвестиційних керуючих. Керуючі інвестиційними фондами за допомогою відповідних методів розраховують ефективність операцій з акціями, облігаціями чи готівкою. Інвестори отримують доходи від нарахованих на акції дивідендів, які придбав фонд, а також від розподілу серед учасників прибутку, що отримав фонд наприкінці року за рахунок продажу фінансових активів. Проте з метою зниження оподаткування керуючий інвестиційним фондом може свідомо продавати цінні папери за ціною, яка є значно нижчою, ніж ринкова, і відповідно, штучно створювати значні збитки.

Інвестиційний керуючий може сформувати агресивний інвестиційний портфель (Aggressive Portfolio), що складається з цінних паперів та інших фінансовий інструментів, який сформовано за критерієм максимізації прибутку чи розвитку діяльності і характеризується високим рівнем портфельного ризику. Відповідно засновникам інститутів спільного інвестування, на наш погляд, варто враховувати фінансові ризики, які виникають внаслідок прийняття неправильних рішень чи зловживань посадовими особами фінансового інституту.

Необґрунтована інвестиційна політика, неадекватне управління ризиками, перевищення повноважень при прийнятті рішень та інші чинники можуть призвести до падіння курсу цінних паперів фонду чи навіть його банкрутства як юридичної особи.

Необхідно передбачити можливості страхування відповідальності директорів та управлінського персоналу (D & O – Directors’ and Officers’ Liability Insurance). Поліс страхування відповідальності директорів, посадових осіб та компаній – це страховий захист для директорів та посадових осіб по відношенню до претензій третіх осіб стосовно неправомірних дій в межах виконання своїх посадових обов’язків (перевищення повноважень, неефективне управління, бездіяльність тощо).

Як правило, вищевказані претензії надходять від органів нагляду за фондовим ринком, учасників інститутів спільного інвестування, працівників фінансових інституцій, кредиторів та інвестиційних керуючих. Ці претензії можна покрити полісом страхуванню відповідальності директорів, посадових осіб та компаній.

Особливо часто зустрічається ризик компаній за претензіями, пов’язаними з розміщенням цінних паперів. В доповнення до відшкодування претензій в розмірах, встановлених судом чи в процесі судового врегулювання, страхувальнику також відшкодовуються судові витрати.

В Україні зростає кількість акціонерних товариств (фінансових компаній), які виходять на міжнародні ринки капіталу. Діяльність цих компаній ще не на належному рівні врегульована чинним законодавством. Важливим фінансовим інструментом стає поліс для компаній, які позичають кошти на світових ринках за допомогою випуску депозитних розписок (Deposit/Depository Receipt, D. R., D/R GDR), а також на ринку США за допомогою випуску американських депозитних розписок (American Depository Receipts, ADRs ADR).

Страхування професійної відповідальності захищає фінансові інституції та їх працівників від претензій третіх осіб за неправомірні дії при наданні професійних послуг. Поліс покриває вартість судового захисту, а також вартість врегулювання претензій згідно ухвали суду чи в процесі досудового розгляду. Варто також використовувати спеціалізовані поліси (для інвестиційних консультантів, банків, працівників бухгалтерії тощо), а також універсальний поліс, який покриває відповідальність інших спеціалістів.

В Російській Федерації страхові компанії пропонують поліси, які покривають випадки, що традиційно не передбачалися в страхуванні професійної відповідальності. Наприклад, претензії, пов’язані з втручанням в особисте життя, наклепами, порушенням авторських прав тощо. Ці поліси можуть бути також доповнені захистом претензій, пов’язаних з нечесністю працівників фінансових інституцій та комп’ютерними зловживаннями.

Поліс страхування фінансових установ захищає від претензій третіх осіб до цих установ та їх службовців, внаслідок помилки або неправильних дій котрих треті особи зазнали фінансових втрат. Комплексний підхід до страхування ризиків в інститутах спільного інвестування сприятиме підвищенню надійності вітчизняного фондового ринку та сфери управління інвестиціями.

Література:

1. Закон України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” від 15 березня 2001 року // Закон і бізнес. – 2001. - № 19. – 12-18 травня.

2. Алексеєнко Л. М., Олексiєнко В. М., Юркевич А. I. Економiчний словник: банкiвська справа, фондовий ринок (українсько-англiйсько-росiйський тлумачний словник). — К.: Видавничий будинок «Максимум»; Тернопiль: «Економiчна думка», 2000. — 592 с.

3. Шинкаренко И.Э. Страхование ответственности: Справочник. – М.: Финансы и статистика, 1999. – 352 с.

4. www.morningstar.com/Cover/Funds.htime?Topnav=funds