Організаційно-економічний механізм управління екологічними ризиками


Тема Экологическое страхование

Дєєва Н.Е., Національний гірничий університет, 2004 // forINSURER.com

АНОТАЦІЯ

Розроблено організаційно-економічний механізм управління екологічними ризиками на підприємстві. Обґрунтовано концепцію щодо економічної суті категорії “екологічний ризик”. Розроблено класифікацію видів екологічних ризиків. Проаналізовано існуючі методи оцінки ризику і показано їх негативні сторони щодо використання при оцінюванні рівня екологічних ризиків. Виділено особливості еколого-економічного прогнозування, які ускладнюють отримання математично коректних моделей. Для управління екологічними ризиками запропоновано використати екологічний менеджмент, екологічне страхування і визначено основні їх задачі, функції, інструменти.
Розроблено методичні рекомендації щодо реалізації підсистем економіко-організаційного механізму управління екологічними ризиками. У роботі обґрунтовано експрес-метод визначення інформативного для підприємств показника, який характеризує рівень екологічного ризику й дозволяє оцінювати і прогнозувати тенденції його зміни.
Проведено розрахунок рівня екологічних ризиків на підприємствах різних галузей промисловості і здійснено прогноз на 2003 р. з використанням розробленої методики.

Ключові слова: організаційно-економічний механізм, екологічний ризик, прогнозування, оцінка, екологічний менеджмент, страхування, класифікація.

Об'єктом дослідження є система управління екологічними ризиками.

Предмет дослідження - теоретико-методологічні основи управління екологічними ризиками.

Наукова новизна отриманих результатів.

Основний науковий результат полягає в теоретичному обґрунтуванні концепції і розробці цілісного організаційно-економічного механізму управління екологічними ризиками. А саме:
уперше:
розроблено понятійний і термінологічний апарат, що використовується в дослідженні екологічних ризиків, а саме: економічна категорія “екологічний ризик”, “управління екологічними ризиками”, які відрізняються методологією визначення впливаючих чинників, визначенням межі виникнення екологічного ризику, а також критерієм оцінки рівня екологічного ризику;
уперше запропоновано класифікацію екологічних ризиків, за такими ознаками як: джерело виникнення; масштаб впливу; природа екологічного ризику; вплив екологічного стану та характеру діяльності; терміновість впливу; терміновість виникнення; імовірність збитку; вплив на людину;
отримали подальший розвиток:
системний підхід до оцінки і прогнозування екологічних ризиків, який додатково ураховує домінуючі чинники екзо- та ендогенного характеру; як екзогенні чинники запропоновано використовувати макроекономічні, соціальні показники;
основні задачі і функції екологічного менеджменту на підприємстві, які на відміну від відомих приоритетно спрямовані на урахування прогнозованого ступеня екологічного ризику, що сприяє зниженню негативного впливу промислової діяльності на навколишнє середовище.
вдосконалено:
принципи оцінки екологічних ризиків на основі більш повного урахування природних (питомі викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря як стаціонарними, так і пересувними джерелами, питомі викиди забруднених при виробничій діяльності вод і питома вага утворення промислових токсичних відходів в розрахунку на душу населення та ін.) і соціально-економічних чинників (обсяг промислової продукції, собівартість, чисельність населення і очікувана тривалість життя та ін.)
економічну суть і зміст екологічного менеджменту, який в розвиток існуючим підходам, запропоновано розглядати як частину загальновиробничої системи менеджменту і який спрямований на безперервне вдосконалення екологічних характеристик при плануванні, проведенні та контролі виробничої діяльності;
економіко-математичні методи для прогнозування рівня екологічних ризиків на підприємстві, які адаптовано щодо умов інформаційної бази, пов’язаної з екологічними ризиками.

Практичне значення результатів роботи.

Розроблений організаційно-економічний механізм управління екологічними ризиками та методичні рекомендації з його впровадження дозволяють мінімізувати економічний збиток на основі оцінки і прогнозування екологічної ситуації, здійснити вибір ефективного інструмента управління екологічними ризиками, що сприяє підвищенню ефективності роботи підприємств і зниженню техногенного навантаження на навколишнє середовище.
Основні положення дисертації впроваджені у Головному управлінні промисловості Донецької обласної державної адміністрації (довідка №1015/1511-18 від 22.05.2003р.) і на промислових підприємствах Донецької області (ВАТ “Донвуглекон” - довідка №01/44 від 25.06.2003р., Донецький металургійний завод - довідка №983 від 06.05.2003р., ВАТ “Донецьккокс” - довідка № 146/02 від 17.04.2003р.).
Теоретичні розробки автора використані в навчальному процесі у Донецькому національному технічному університеті при викладанні дисциплін “Стратегія підприємства”, “Виробничий менеджмент”, “Організація виробництва” (довідка №29-81Б/16 від 26.09.2003р.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Розділ 1. Методологічні і теоретичні основи управління екологічними ризиками. Для визначення суті екологічного ризику проведено аналіз теоретико-методичних підходів до розкриття економічної суті категорій “ризик”, “екологічний ризик”. Аналіз формулювань поняття “ризик” дозволив систематизувати існуючі підходи і сформулювати визначення ризику як імовірність настання небажаної випадкової події; втрати, пов'язані з настанням небажаної випадкової події; небезпека помилкового рішення і втрат; діяльність, пов'язана з подоланням невизначеності; стимул для отримання додаткового прибутку.
Проведений аналіз класифікації ризиків дозволив виявити причини, що обумовлюють її динамічність, відсутність єдиної думки відносно систематизації ризиків. Серед класифікаційних ознак, за якими проведено систематизацію є: джерело виникнення; масштаб впливу; природа екологічного ризику; вплив екологічного стану та характеру діяльності; терміновість впливу; терміновість виникнення; імовірність збитку; вплив на людину. Класифікація дозволяє стратегічно визначити ефективні напрями зниження екологічного ризику.
Аналіз кризових ситуацій, що склалися в екологічній сфері, частота таких ситуацій і їх тягар дають підставу акцентувати увагу на виділенні екологічних ризиків із загальної системи ризиків. Теорію екологічного ризику потрібно розглядати як стрижень концепції екологічної безпеки.
У визначенні й оцінці екологічних ризиків потрібно виділити ряд особливостей: цей вид ризиків пов'язаний з іншими ризиками; знання, ті, що є на цей час, є недостатніми, для визначення рівня небезпеки; динамічність нормативно-законодавчої бази; розвиток технологій, які призначені для розв'язання екологічних проблем; збільшення активності громадськості щодо захисту навколишнього середовища.
Запропоновано уточнене визначення економічної категорії “екологічний ризик”, який являє собою комплексну характеристику стану прогнозованої екологічної системи, що, визначається імовірністю випадків, які перевищують встановлені межі забруднень навколишнього середовища.
Під управлінням екологічними ризиками потрібно розуміти методи, що дозволяють виявляти рівень невизначеності, прогнозувати настання ризикових подій і вживати заходи щодо запобігання або зменшення негативних наслідків їх реалізації з урахуванням соціально-економічних, екологічних і інших аспектів діяльності підприємства. Методологію управління ризиками доповнено прогнозуванням екологічних ризиків. Методологія передбачає виявлення основних джерел і чинників екологічної небезпеки (оцінка ризику); дослідження закономірностей, принципів і основних напрямів подальшого розвитку (прогнозування ризику); визначення найбільш ефективних шляхів скорочення екологічної напруженості. Оцінка ризику передбачає виконання ряду етапів. Першим з них є ідентифікація небезпек, результат якої - перелік небажаних подій, що призводять до аварії. Другий етап - це оцінка імовірності настання аварійної ситуації. На цьому етапі використовуються статистичні дані з аварійності та надійності технологічної системи, застосовуються логічні методи аналізу так званих "дерев подій" і "дерев відмов", а також експертна оцінка думки фахівців у даній сфері. На заключному етапі аналізу ризику проводять оцінку впливів наслідків аварії на людей, майно і навколишнє середовище.
Оцінка ризику може бути диференційною і комплексною. Диференційну оцінку пропонується проводити за допомогою одиничних, або часткових показників, які дають характеристику тільки однієї із властивостей безпеки. У той час як комплексну оцінку можна проводити з використанням, відповідно, комплексу показників, що відображають властивості декількох рис безпеки як середовища мешкання людини, так і обладнання або технологічного процесу. При проведенні комплексного аналізу імовірнісних втрат, визначенні оцінки ризику важливо не тільки встановити всі джерела ризику, але і виявити, які джерела домінують. При цьому доцільно класифікувати всі можливі втрати за ознакою впливу на діяльність фірми на ті, що визначають і побічні (непрямі). До визначальних втрат можуть бути віднесені такі втрати, які при своєму виникненні безпосередньо впливають на діяльність підприємства, а до побічних ті, вплив яких на фірму здійснюється опосередковано.
В основі концепції управління екологічним ризиком покладено такі принципові положення: повністю виключити екологічний ризик неможливо, завжди зберігається імовірність його виникнення; ризику можна запобігти, знизити або прийняти; управління ризиком, досягнення його результативності передбачає застосування різних за формою, дієвістю законодавчо-правових, організаційно-економічних, техніко-технологічних методів; незалежно від форм вияву екологічного ризику найбільш ефективним є здійснення системних, охоплюючих усі рівні можливих виявів, заходів. Зниження ступеня ризику може відбуватися або зовнішніми, або внутрішніми методами, пов'язаними із зменшенням несприятливого впливу тих або інших чинників на виробництво (превентивні заходи). Екологічний менеджмент відноситься до внутрішніх, а екологічне страхування як до внутрішніх, так і до зовнішніх методів зниження ступеня екологічного ризику. Задачею екологічного менеджменту є запобігання негативному впливу виробництва на навколишнє середовище, а екологічне страхування дозволяє здійснити передачу, перекладення ризику. Це обумовлює можливість їх використання як підсистем управління екологічними ризиками.
Узагальнюючи різні підходи щодо екологічного менеджменту, а також ураховуючи сучасні переконання, можна дати таке визначення: екологічний менеджмент - частина загальновиробничої системи менеджменту, яка направлена на безперервне вдосконалення екологічних характеристик і реалізує цілі охорони навколишнього середовища при плануванні, проведенні й контролі виробничих дій для забезпечення зниження негативного впливу на навколишнє середовище і з метою підвищення конкурентоспроможності продукції, що випускається. Екологічний менеджмент запропоновано розглядати складовою частиною цілісної системи менеджменту підприємства, у зв'язку з цим він повинен виконувати функції планування, організації, мотивації, моніторингу і контролю.
У роботі конкретизовано задачі і переваги екологічного менеджменту. До задач, що пов'язані із екологічними ризиками додатково відносяться: оцінка впливу виробничих процесів на навколишнє середовище; розробка власної екологічної політики; перевірка стану навколишнього середовища в районі розташування підприємства з метою виявлення слабких місць; навчання персоналу питанням навколишнього середовища.
Основною проблемою для практичного застосування екологічного ризику у сфері страхування є початкова різноспрямованість інтересів: з одного боку, виробників із максимізації прибутку, з іншого - суспільного інтересу щодо збереження сприятливого навколишнього середовища. У роботі розглянута можливість упровадження нових специфічних видів страхування екологічних ризиків, наприклад особисте змішане страхування життя на дожиття в зоні з певним рівнем і якістю забруднення до деякої кількості років або на випадок смерті внаслідок тривалого впливу забрудненого навколишнього середовища.

Розділ 2. Аналіз впливу екологічного ризику на соціальні, економічні та екологічні показники. Проведений багатомірний факторний аналіз основних макроекономічних, соціальних і екологічних показників на рівні держави (макрорівень), галузі (мезорівень), підприємства (мікрорівень) виявив тенденції розвитку макроекономічних показників за умовами збільшення промислового виробництва і наслідків техногенного навантаження.
Для оцінки міри зв'язку між показниками застосовувалися коефіцієнти рангової кореляції Пірсона, Спірмена і Кендалла. Основними впливовими чинниками були обрані дані про загальний обсяг промислової продукції, що випускається, а також питомі викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря як стаціонарними, так і пересувними джерелами; питомі викиди забруднених при виробничій діяльності вод і питома вага утворення промислових токсичних відходів із розрахунку на душу населення; показник залпових аварійних забруднень водних ресурсів, атмосферного повітря і земельних ресурсів; чисельність населення і очікувана тривалість життя. Результатом дослідження є встановлення характеру зв'язку між показниками на макро-, мікрорівні і чинниками, що обумовлюють екологічний ризик: знос основних фондів напряму пов'язаний з обсягом продукції, що виробляється; спостерігається кореляція між зносом і викидами в атмосферу і залповими викидами; негативний взаємозв'язок спостерігається між очікуваною тривалістю життя і обсягами скинених відпрацьованих вод, тривалістю життя і промисловими токсичними відходами; негативний зв'язок між обсягом промислової продукції та чисельністю населення.
У роботі проведено аналіз екологічних проблем і виявлені джерела екологічної напруженості в Україні і Донецькій області. Д
На основі проведеного аналізу виділені чинники, що впливають негативним чином на екологічну ситуацію в Україні й Донецькій області. Для аналізу існуючого положення на підприємствах було проведено анкетування господарюючих суб'єктів різних форм організації і власності в різних сферах економіки Донецької області. Були вибрані коксохімічне (6,7%), металургійне виробництво (13,3%), енергетика (6,7%), видобуток і переробка корисних копалин (46,7%), машинобудування (6,7%), сільське господарство (10%) і виробництво продуктів споживання (10%). Установлена залежність забруднення атмосферного повітря від промислового виробництва у Донецькій області.
Методологія аналізу управління екологічними ризиками включала: аналіз політики і програми у сфері охорони навколишнього середовища; розгляд природоохоронних заходів щодо ключових напрямів; визначення фінансових наслідків охорони навколишнього середовища; оцінку поточних і майбутніх витрат на природоохоронну діяльність; аналіз випадків судових розглядів; виявлення джерел екологічних ризиків на підприємстві і визначення інструментів, що застосовуються для їх мінімізації; визначення типу еколого - економічної стратегії підприємств; розробку механізму управління екологічними ризиками.
Аналізуючи дані проведеного дослідження екологічних ризиків, можна представити такі результати: природа походження екологічних ризиків підприємств в основному має чітко виражений техногенний характер (85%), природні чинники виникнення ризику становлять 10%, соціальний чинник представлений лише 5%; ступінь контролю впливу на навколишнє середовище визначається маркетинговою концепцією діяльності компанії; стимули, що носять економічний характер, мають відповідати концепції - “заходи із запобігання забрудненню економічно доцільні”; додаткове зниження ступеня впливу на навколишнє середовище можливе за рахунок ініціатив на рівні постачальницького ланцюжка і кращого ознайомлення споживача з товаром.
Для визначення екологічної стратегії на промисловому підприємстві проведена оцінка впливу діяльності підприємства на навколишнє середовище за 10-ти бальною шкалою. Аналіз свідчить, що найчастіше є викиди газоподібних речовин в атмосферу (85%). Всього 10 % всіх підприємств торкнулися питання про проведення післяаварійних заходів, засоби попередження ризиків не передбачаються зовсім. В роботі запропоновані типи екологічних стратегій, які пов’язані із місією підприємства.

Розділ 3. Розробка організаційно-економічного механізму управління екологічними ризиками. Розроблений у роботі організаційно-економічний механізм управління екологічними ризиками передбачає ув’язку у єдину систему інтересів виробника й ефективності природокористування.
Відповідно до методичних рекомендацій проведено оцінку та розроблено прогноз екологічного ризику на промислових підприємствах Донецької області. Об’єктами дослідження стали металургійні комбінати, коксохімічні заводи, вугільні шахти, машинобудівні заводи. На основі проведеної оцінки запропоновані варіанти вибору інструментів управління екологічним ризиком, які дозволять заощадити кошти підприємства й забезпечити необхідний рівень нейтралізації екологічних ризиків під час виникнення небезпеки їх появи. Як підсистеми управління екологічними ризиками приймаються екологічне страхування і екологічний менеджмент.
Екологічне страхування, як підсистема управління екологічними ризиками, передбачає різні способи формування на підприємстві спеціального фонду, призначеного для попередження і нейтралізації наслідків екологічних ризиків.
Інструментами екологічного менеджменту, як підсистеми управління екологічними ризиками, є: моніторинг чинників виникнення ризиків; виділення домінуючих чинників і встановлення їх взаємодії; використання на підприємстві системи TQM-тотального управління якістю навколишнього середовища; облік, оцінка і контролінг заходів щодо запобігання екологічним ризикам; сертифікація відповідно до ISO 14000. Організація системи екологічного менеджменту передбачає таку послідовність дій: обґрунтування концепції екологічного менеджменту відповідно до місії підприємства на ринку; визначення мети екологічного менеджменту і відповідних її виконанню задач; розробка екологічної політики (стратегічне планування природоохоронної діяльності); розробка програми екологічного менеджменту, структури управління; вибір методології оцінки екологічних ризиків; формування системи еколого-економічних показників для оцінки рівня екологічного ризику; моніторинг програми і прийняття управляючих впливів.
У роботі розроблено організаційний механізм екологічного менеджменту, який включає організаційно-постановочні питання екологічного менеджменту підприємства, розробку екологічної політики, інтерактивний рівень екологічного менеджменту, ревізію екологічного менеджменту, метрологію і сертифікацію.
Важливою перевагою підприємства повинен стати комплекс “маркетинг-мікс” більш чистого виробництва і екологічно чистої продукції. Одним із напрямів діяльності має стати екологічний консалтинг. У системі екологічного менеджменту велике значення набуває логістика, як наука про управління потоками ресурсів і просування продукції. Заготовча і виробнича логістика знаходиться в центрі уваги і не повинна ігнорувати екологічну спрямованість виробництва і постачання сировини від постачальника. Критерієм вибору постачальників мають стати не тільки технологічна якість, витрати і терміни, але й екологічна прийнятність.

Скачати автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему "Організаційно-економічний механізм управління екологічними ризиками" (36.27 КБ)






ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ