Авіаційне страхування - обов`язкове та добровільне


Тема Авіастрахування та космос

Олег Паращак, журнал "Страхова справа" №4(8)2002

- Що характеризує український ринок авіаційного страхування, його особливості та нормативно-правове забезпечення?

Л.Н.: - Перш за все потрібно відмітити, що Україна - велика авіаційна держава. Кількість авіаційних підприємств в Україні є найбільшою серед країн колишнього Радянського союзу, виключенням може бути лише Росія. Це і кількість повітряних суден, що знаходяться в експлуатації, і наявність закритого циклу виробництва, і величезна авіаремонтна база. Характерною рисою України є наявність широко розвинутої структури аеропортів по всій території країни, що дозволяє використовувати їх як транзитні по всьому світу. Не треба забувати і про потужну науково-освітню базу, яка залишилась ще з радянських часів - саме Київський інститут інженерів цивільної авіації (зараз Національний авіаційний університет) готував 60% фахівців світу за різними авіанапрямками. Тому і питання авіаційного страхування в Україні звичайно набагато ширше поставлені і мають більш перспективний розвиток, ніж в інших країнах СНД. Допомагають у цьому і природні умови, характерні для нашого регіону, і відповідна нормативна база авіаційного страхування.
Це дійсно так. Чому? Тому, що цей вид страхування відокремлений від страхування на транспорті. (У Росії, наприклад, питання авіастрахування здійснюється лише у рамках обов’язкового страхування на транспорті і виплата за одного члена екіпажу або пасажира внутрішнього рейсу не перевищує $400).
Для чого потрібно обов’язкове страхування в будь-якій державі - для того, щоб захистити своїх громадян та їх майно, придати бізнесу фінансової стабільності. Норми та вимоги Постанови КМУ №1535, яка регулює обов`язкове авіаційне страхування – це визнання Україною міжнародних стандартів, що є дуже прогресивним кроком, бо окрема держава не може розвиватися за якимись окремими законами, особливо в авіації.
Перший крок до законодавчого регулювання авіаційного страхування був зроблений ще у 1993 році у статті 103 Повітряного Кодексу України. У 1998 році прийнята Постанова №1083, що регулювала обов’язкове авіаційне страхування, відповідно до міжнародних норм та конвенцій, до яких приєдналась Україна. Процес прийняття був нелегким, тому що деякі внутрішні законодавчі акти України не передбачали використання на території нашої держави жодної грошової одиниці, крім гривні. Страхування та перестрахування - це міжнародний бізнес, тому його не можна обмежувати лише українською валютою, особливо у зазначенні страхових сум та лімітів відповідальності.

- За якими умовами працюють українські авіастраховики?

Л.Н.: - Умови типові для всього світу. Учасники страхового співтовариства, Україна не виключення, здійснюють страхування та перестрахування авіаційних ризиків за єдиними міжнародними стандартами - Уніфікованими Правилами Об’єднання лондонських страховиків. На міжнародному страховому ринку застосовують відповідні форми, умови, стандарти та застереження, (наприклад AVN52E, щодо військових та пов’язаних з ними ризиків). В нашій країні ці стандарти законодавчо не були визначені. Вітчизняні страховики лише з прийняттям відповідної Постанови можуть оперувати цими стандартами.

- Що ви можете сказати про відповідність переліку обов’язкових видів авіаційного страхування міжнародній практиці?

Л.Н.: - В авіаційному страхуванні надзвичайно важливе значення мають міжнародні норми та рекомендації міжнародних організацій, таких як ІАТА та ІСАО, які використовують у своїй повсякденній роботі усі авіакомпанії та аеропорти світу. Так, наприклад, є рекомендації щодо страхування відповідальності управління повітряним рухом, відповідальності паливно-заправних компаній та аеропортів і рекомендовані ліміти відповідальності. Тому, коли літаки іноземних авіакомпаній здійснюють посадку на аеропортах України, вони вимагають, щоб компанія, яка їх обслуговує, мала відповідне страхове покриття. Такі види страхування відповідальності не є обов’язковим та здійснюються у добровільному порядку, що свідчить про бажання авіаторів надавати послуги за міжнародними стандартами. Тому, доцільно було б розширити обов’язкові види авіаційного страхування за умови обгрунтування та рекомендацій міжнародних організацій ІАТА і ІСАО, до яких входить Україна. Страхування вищенаведених видів авіаційних відповідальностей в Україні здійснюється вже багато років за рекомендаціями міжнародних організацій, але і на сьогодні залишається лише добровільним видом з точки зору страхового законодавства.

- Якщо є потенційна ємкість страхового ринку, то як можна оцінити реальні авіаційні ризики і взагалі ємкість авіаційного ринку страхування України?

Л.Н.: - В матеріалах Міністерства фінансів, які публікувалися після ІІ-го Міжнародного Ялтинського Форуму, я знайшла інформацію про те, що ємкість українського ринку страхування складає приблизно $40 млн., з чого випливає, що теоретично в Україні можна перестраховувати великі ризики. Це не так. По-перше, ми при підрахунку цього показника складаємо можливості 328 страхових компаній і подаємо його у сумі.
По-друге, ми не беремо до уваги те, що наявність ліцензій з авіаційного страхування має лише 57 страховиків (18 %) з 328. Звичайно, 57 страховиків такої ємкості не мають. Теоретична ємкість українського ринку авіаційного страхування, тобто максимальний ризик, який можна розмістити в українських компаніях, знаходиться в межах $500 тис., причому без врахування акумуляції ризику та надійності його розміщення. На сьогодні є як мінімум три приклади незавершених судових процесів, коли страховики судяться зі страхувальниками саме з приводу виплат страхового відшкодування по авіаційних подіях. За матеріалами наших колег з міжнародного ринку, чим вищий рівень фінансової стабільності компанії, тим вона швидше і без проблем виплачує страхове відшкодування. В Україні, на жаль, страховик мусить сам аналізувати, яким компаніям довіряти перестрахування своїх ризиків, а яким ні. Якщо ми врахуємо і ці об’єктивні фактори, то практична ємкість українського ринку авіаційного страхування складатиме не більше $300 тис.

- Чи завжди існує довіра страхувальника до страховика?

Л.Н.: - Як страхувальник може довіряти страховику, якщо між страховиками та перестраховиками виникає багато непорозумінь і судових процесів саме з приводу авіаційних ризиків. Якщо ми одне одному не довіряємо, то як нам можуть довіряти клієнти? На сьогодні в Україні є багато прикладів незавершених судових процесів, коли страховики судяться між собою або зі страхувальниками саме з приводу виплат страхового відшкодування по авіаційних подіях.
Працюючи на страховому ринку, ми зустрічаємось з різними компаніями та конкуруємо з ними. Найперше, що необхідно виділити - це те, що в боротьбі за клієнта компанії не є відкритими. Страховики не розкривають інформацію щодо фінансової стабільності компанії, а також перестрахувальних схем, які вони використовують. Однією з причин такої ситуації на ринку є необізнаність страхувальника, клієнта чи акціонера, і використання страховиками цих слабкостей.
Щоб між страхувальниками та страховиками не виникало непорозумінь та конфліктів необхідно не тільки вдосконалювати законодавчу базу, а й підвищувати рівень обізнаності та підготовки страхувальників.
Тому, для того, щоб цю проблему якось вирішити наша компанія активно працює з ринком клієнтів в плані освіти. Ми на базі Національного авіаційного університету (НАУ) разом з „Укравіатрансом” проводимо регулярні практичні семінари, які знайомлять страхувальників не тільки з законодавством України в сфері авіаційного страхування, а й з нормативною базою міжнародного права та міжнародними нормами і вимогами. Такі семінари успішно проводяться вже рік саме на базі НАУ.

Розмір страхових виплат компанії – що цей показник може розповісти про страховика? І які існують механізми та практика врегулювання претензій на прикладі Вашої компанії?

Л.Н.: - Найбільшою проблемою, яка виникає у вітчизняного авіастраховика, є відсутність єдиного понятійного апарату. Деякі компанії беруться за страхування або перестрахування даних видів не зовсім розуміючи що таке авіація.
Як страхувати вже навчилися, а що робити коли стається страховий випадок, на жаль, дуже багато компаній не знає. В нашій компанії звичайно є механізм врегулювання претензій. Специфіка аварійного комісарства в авіації полягає в тому, що з українським літаком може статися подія поза межами України і аварійному комісару потрібно буде туди виїжджати. Саме тому на ринку міжнародного авіаційного страхування прийнято користуватись послугами сюрвеєрських компаній, які мають свої представництва в різних країнах світу. По-перше, страховик економить кошти. По-друге, за міжнародними нормами підставою для виплати є саме висновок сюрвеєра. Багато наших страховиків, на жаль, з такими компаніями не знайомі, і намагаються самотужки скласти страховий акт. Апломбу в компанії багато, а практичної роботи замало. Саме це і заважає своєчасній і нормальній виплаті.

- Як Ви вважаєте, чи допоможе українським страховикам об’єднання в пули? Ваша думка щодо перестраховування на внутрішньому ринку?

Л.Н.: - Треба спочатку зрозуміти, що в авіації „безризкових” ризиків немає. Сподіватися на “авось”, і що саме з моєю компанією випадку не станеться, як показує практика, не треба.
Авіаційні ризики дуже великі і ємкостей на вітчизняному страховому ринку не вистачає. Тому вітчизняні авіастраховики перестраховують дуже великі суми за межами України.
Російський авіастраховий ринок, до речі, також має свою ємкість, яка обмежена розміром $3 млн. За даними деяких спеціалістів, глобальний ринок авіаційного страхування (навіть, якщо всі страхові компанії світу консолідуються) не може розмістити ризик більше $1,5 млрд. Потрібно пам’ятати, що є дві категорії авіаційних перестраховиків або два ринки: жорсткий і м’який.
Жорсткий ринок представляють компанії, в яких перестрахування коштує досить дорого, але вони дуже надійні (Swiss Re, Allianz, AIG), а також м’який ринок - це компанії з невисоким рейтингом надійності і фінансової стійкості - у них можна перестраховувати за меншу кількість перестрахової премії (Росія, країни Балтії та Азії). Але кожен страховик повинен розуміти, що залучаючи до свого перестрахування м’який ринок ймовірність невиплати є дуже високою.

- Питання рейтингування і фінансової стабільності. Чи має перспективу рейтингування наших вітчизняних страхових компаній? І чи має це втілюватись вже сьогодні?

Л.Н.: - На мій погляд, питання рейтингування давно вже запізнилося, бо воно мало давно вже бути реалізовано в Україні. Рейтингування - це обізнаність страхувальників, клієнтів, пересічних громадян, компаній з ринком страхових послуг, представлене в доступній формі. Наприклад, визначення рейтингу буквами А, В, С - це одне завдання, друге завдання - це регулювання самого ринку страхування.
Саме рейтингування за відносними показниками допомогло б Міністерству фінансів України скласти певну уяву про те, як необхідно регулювати страховий ринок: яку частину ринку оздоровлювати, яку взагалі закрити, а якій давати можливість більш активно розвиватися. Рейтингування не можна розглядати лише в рамках реклами компаній - в багатьох країнах світу це є обов’язковим для будь-якої фінансової структури.
У нас це можна порівняти з обов’язковим актом аудиторської перевірки страхової компанії.
Крім довідки про фінансовий стан, мені здається, необхідно ввести довідку про рейтинг. Це не потребує великих затрат і прийняття окремих постанов. Просто в Україні не має жодного рейтиногового агентства, хоча давно вже назрів час його створити. Світові рейтингові агентства можуть відкрити представництва в нашій країні, але вони повинні бачити перспективу, що тут є робота і є фінансовий ринок, який цього потребує.
Приємно все ж таки констатувати той факт, що на сьогодні в Україні проведено велику роботу в напрямку аналогу „рейтингування” з боку Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Для того, щоб розібратися в опублікованому в газеті балансі потрібно мати серйозну економічну освіту, а інформація про страховика повинна бути простою, в доступній формі і відкритою. На жаль, наш страховий ринок дуже закритий - у нас відкритою і обов’язковою є лише публікація балансів. 20 чи 30 страхових компаній хочуть бути відкритими і цього прагнуть, але це лише 10% від усього страхового ринку!

- Якщо в нас системи рейтингування не існує, то на що страхувальнику звертати увагу? І на що звертає увагу компанія „Бусін” при виборі партнерів?

Л.Н.: - Певну уяву про фінансову стабільність страхової компанії може показати довідка про фінансовий стан, у якій наведено багато показників з нормативними значеннями. Успішність роботи будь-якої фінансової компанії не може характеризуватися абсолютними показниками - ці показники повинні бути виключно відносними.
Тому, вибираючи перестраховиків серед українських чи іноземних, ми звичайно звертаємо увагу наших партнерів на ці довідки, і ретельно аналізуємо фінансову стабільність компаній, у яких плануємо розмістити той чи інший ризик.

- Що Ви можете сказати про спеціалізацію страхових компаній. Чи є майбутнє у вузькоспеціалізованих страховиків у нас в Україні та їх об’єднань?

Л.Н.: - За 10 років історії розвитку страхового ринку України ми вже проходили цей етап: спочатку компанії отримували ліцензії на всі види страхування, а потім вже випробовували свої сили у окремих видах. І сьогодні говорити про те, що компанія займається всіма видами страхування - це є неправильно і неприродно. Навіть такі міжнародні організації і великі перестраховики, як Swiss Re, не перестраховують всі ризики - вони спеціалізуються на певних видах, далі портфель балансується іншими видами. Україна - не виключення. Майбутнє, мені здається, у тому, що страховики будуть спеціалізуватися на 3-4 видах.
Нажаль, світовий досвід показує, що єдиний шлях розвитку страхового бізнесу, його укрупнення –синдикативний принцип. Тобто, коли окремі страхові компанії об’єднуються для нарощування своїх фінансових резервів.
Наприклад, є декілька компаній: X,Y,Z, які спеціалізуються на різних видах страхової або перестрахової діяльності, але разом створюють синдикат. Таким чином, вони консолідують свої резерви, успішно працюють в маркетинговій політиці, одне одному допомагають, приймають на себе більше ризиків. Для розміщення великих ризиків цього вже замало, тобто в країні може бути декілька синдикатів або пулів.
Що таке пул? Пул не може бути створений для всіх видів страхування. Чому пули специфічні? Тому що вони утворюються за видами страхування. Одна і та ж страхова компанія може входити в декілька пулів, але вона повинна, свої фінансові ресурси і резерви оптимізувати (з наявних 100 одиниць грошей 30% - в авіації, 35% - в автомобільному страхуванні і т.д.). Компанія може входити в різні пули і не обов’язково на правах страховика. Наприклад, перестрахування є чудовим механізмом балансування портфелю ризиків. Нажаль, у нас страховий ринок дуже чутливий і консолідуватися страховики України ніяк не хочуть. І створення пулів це скоріш всього проблема амбіцій. Я вважаю, що ми це переживемо і пули в Україні будуть. Не треба забувати, що Пул з авіаційного страхування існував в Україні одним з перших в країнах СНД з 1994 р. Договір був укладений між всіма учасниками пулу. Він досить успішно працював і це було не формалізоване добровільне об’єднання, учасників якого зв’язували виключно договірні відносини. Для розміщення та консолідації українського ринку він мав дуже велике значення, тому авіаційні страховики були і є найбільш згуртованою частиною ринку.

- Що дозволяє компанії „Бусін” 10 років утримувати лідерські позиції на страховому ринку та бути конкурентноздатною?

Л.Н.: - Однією з особливостей авіаційного страхування є те, що його проведення вимагає глибокого знання предмету. Це, напевне, стосується всіх видів страхування. Без наявності інфраструктури та технічного забезпечення в компанії, глибоких знань норм міжнародного права, юридичного забезпечення та наявності спеціалістів і тісних відносин з сюрвеєрськими компаніями страховику буде дуже тяжко конкурувати на ринку авіаційного страхування. Так як перестрахування на авіаційному ринку відіграє не останню роль, то до того як укладати договір страхування необхідно попередньо домовитись про умови перестрахування ризиків з залученням міжнародного ринку, а для цього необхідні партнерські зв’язки та здатність об’єктивно оцінювати ситуацію.
Що стосується нашої компанії, то по-перше, це бажання розвиватися - ми працюємо не один рік. По-друге, професійність та глибокі знання особливостей страхування, які притаманні колективу АСТ „Бусін”. Також я би виділила активну життєву позицію всіх співробітників компанії – це прийняття участі в законотворчому процесі та в науково-практичних конференціях, які дозволяють розширити коло контактів і знайомств. Не останнє місце займає високий освітній рівень спеціалістів: досконале знання комп’ютера та інших технічних засобів, а також знання іноземних мов в першу чергу.
Люди, які працюють на авіаційному страховому ринку повинні бути спеціалістами не тільки в страховій справі, а й в авіації. Одним з основних принципів ділових взаємовідносин є, перш за все, культурологічний рівень людей. Саме на це має звертати керівник, підбираючи персонал для роботи в страховій компанії.

- Хто володіє інформацією, той володіє світом! Чи є у Вас інформаційні першоджерела? Тобто те, що відбувається на світовому страховому ринку відразу ж попадає до аналітичного відділу компанії „Бусін”?

Л.Н.: - Звичайно. Мало того, не тільки те, що відбувається, а й те, що є в перспективі змін тенденцій. Компанія повинна мати стратегію успіху і тактику, мати бізнес-план - без цього не можливо розвиватися. Є стратегічні цілі і плани, а є і тактичні. У більшості наших страховиків, на жаль, немає ні стратегії, ні тактики. Наша компанія планує свою діяльність, ми маємо стратегію і тактику на 3, 5 та 10 років. Менше 10 років - це не планування. Гарантувати повний страховий захист в авіації може лише фінансово стабільна компанія, яка повинна мати таку стратегію, щоб на її стан не впливали ані зміни законодавства, ані коливання валютного ринку.
І якщо компанія змогла не тільки вижити, але й зміцніти після політичних змін, реорганізацій державного регулювання та ринкових коливань, тоді вона має стійкість і організаційну, і фінансову.